Блаженнійший
Святослав, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ),
розповів про покликання священиків в умовах війни на сході України.
— Ваше Блаженство, Українська греко-католицька церква
була найсильнішою підтримкою для всього Євромайдану. Зокрема, ви не раз
стояли на головній сцені Революції гідності. Чи вважаєте, що всі
подальші події були вартими цього нещастя?
— Гадаю, що так. Присутність різних Церков на Майдані стала
демонстрацією справжніх християнських цінностей, що мають бути наріжним
каменем українського суспільства, європейської ідентичності нашої країни
та нації. Наша присутність на Євромайдані була свідченням
християнського миру та пастирської опіки над нашими вірними. Ми
намагалися бути посередниками миру, щоби захистити людей, котрі мирно
відстоювали бажання жити у вільній і демократичній країні. Однак ми не
досягли бажаного у своїй місії налагодити відносини з урядом сусідньої
держави. Нашим пастирським обов’язком було пробудити християнську
свідомість перебуванням там, засвідчити християнські цінності.
— Ви досі вірите, що все це було доцільно?
— Ми маємо розглядати всі події крізь призму християнської віри. Якщо
хтось віддає власне життя заради свого народу, заради кращого
майбутнього, тоді смерть, однозначно, є не так трагедією, як жертвою,
яка приносить надію та нове життя. Саме тому нам потрібно не просто
сумувати, а й зрозуміти глибинне значення жертви тих, хто віддав власне
життя заради друзів і нового майбуття України.
— Що потрібно, аби зупинити цю жертву, припинити війну на сході України?
— Це — складне запитання, тому що війна — найбожевільніша річ у
світі. Важко зрозуміти чи навіть знайти якусь логіку у воєнних діях на
сході України. Але цілком однозначним є те, що Україна несправедливо
перебуває під тиском сусідньої країни. Ми є жертвами. Що повинно бути
зроблено, щоб зупинити ту аґресію? Передусім ми маємо захищати свою
Батьківщину. Це — наш обов’язок, наша честь. Може, за цих обставин це є і
воля Бога — бути здатним захищати життя, захищати своє майбутнє,
захищати право на існування у вільній Українській державі.
— Ви згадали про подорож до Ватикану, підтримання
контактів із Ватиканом. Чи могли би ви розказати нам, якою є особиста
думка Папи, неофіційна думка Ватикану, з приводу війни в Україні?
— Святійший отець є дуже близьким до нас. Він відчуває всі болі
постраждалих в Україні, як власні. Будучи арґентинцем, він розуміє, яку
позицію зараз посідає. Як ви знаєте, у минулому Папа двічі допоміг
Арґентині, зупинивши воєнні дії. Спершу це була війна між Арґентиною та
Чилі, згодом — між Арґентиною та Великою Британією. Звісно, Україна — не
Арґентина, а Росія — не Об’єднане Королівство, але, тим не менше,
Святійший отець визнає, що більше влади має мораль, щоби свідчити
правду, щоби розбудити свідомість не лише українців та росіян, а й усіх
людей доброї волі.
— Чи розуміє Святійший отець, що російська аґресія становить загрозу не лише для України, а й усієї Європи?
— Під час нашого останнього візиту ми засвідчили своє глибоке
занепокоєння з приводу ситуації в Криму, на сході України, і він цим
дуже зацікавився. Папа попросив наших єпископів із Донбасу та Криму
виступити, пояснити, якою є насправді ситуація на тих територіях. Тому
Святійший отець — справді з нами. Наприкінці нашої зустрічі він дружньо
сказав, що «є до наших послуг». Звісно, офіційна політика Ватикану є
дещо іншою.
— Багато священиків Російської православної церкви досі
підтримує захоплення сходу України. Чи вважаєте ви, що є шанс, щоб
Українська православна церква та Українська греко-католицька церква
якось пробачили цим людям скоєне, примирилися з ними в майбутньому, по
завершенні війни?
— Примиритися — не лише простити чи забути щось. Примирення,
найперше, означає казати правду, визнати, що наш супротивник має власну
гідність. Дуже важливим є вміння слухати інших і бачити в них подобу
Божу. Простити не має означати приймати аґресію чи злочини. Примирення
передбачає своєрідну свободу від тих злочинів. Примирення означає зміну й
очищення пам’яті. Це вимагає зусиль від обох сторін, як від українських
християн, так, сподіваюся, і від християн Росії. Ви згадували, що
навіть деякі священики підтримують ці військові дії. Що ж, хочеться, аби
їхня присутність там була справді християнською та пастирською, яка би
зупиняла їхніх вірних від скоєння злочинів супроти людей і законів
моралі.
— Ви думаєте, що це — реально, якщо на другому боці є
священики, котрі благословляють своїх військових на цю війну,
благословляють їх на вбивство українців?
— Упевнений, що в майбутньому всі злочинні дії будуть розкриті й ми
дізнаємося, чим керувалися ці священики. Чи вони — просто ідеологи,
котрі власними руками, зі зброєю, вбивають власних солдатів, чи вони
піклуються, як ви згадали, про душі. Гадаю, що це — час з’ясування
правди, і ми побачимо, хто ми є як християни й хто ми є як священики.
— Священики УГКЦ перебувають зараз на сході України. Що мотивує їх до служіння там?
— Найперше і найважливіше — це покликання пастиря бути поруч із
своїми вірними, підтримувати їх, особливо там, де їм загрожує найбільша
небезпека. Коли ці хлопці стоять перед обличчям смерті, присутність
священика є вирішальною. Гадаю, що це також є розуміння обов’язку —
підвести їх до передової. Намагаюся підтримувати зв’язок із капеланами:
вони діляться зі мною досвідом вражаючих і зворушливих ситуацій. Наші
капелани ніколи не торкаються зброї, але щоразу торкаються своїх
бронежилетів, тому що снайпери стежать за священиками та медиками. Саме
тому капелани є настільки безцінними для наших солдатів. Навіть без
зброї вони добре захищені.
— А чому снайпери переслідують українських священиків?
— Насамперед тому, що присутність священика є ознакою Божої
присутності. А це — можливість не боятися і виконувати свій обов’язок
належним чином. Тільки-но священик буде вилучений із цієї ситуації,
навіть снайпер розуміє, що українська армія слабшає. Тому священик —
перша мішень для снайпера.
— Кілька тижнів тому з’явилася новина про те, що
Президент Порошенко надіслав запрошення Папі Франциску відвідати
Україну. Понтифік прийняв це запрошення. Коли Україні очікувати його
візиту?
— Гадаю, що про це слід запитати в самого Святійшого отця. Але мені
також було приємно занести Папі Франциску своє запрошення від імені
нашої Церкви. Тому не лише Петро Порошенко, а й християни України
запрошують понтифіка відвідати нас. Поки що ми не отримали відповіді.
Сподіваємося, що найближчим часом Римський архієрей приїде і торкнеться
ран нашої нації, принесе слова надії та розради, і сама його присутність
поміж нами стане вражаючим, видимим знаком того, що війна закінчиться,
що ми матимемо змогу відбудувати нашу країну і зоставатися вільною
нацією під Господом.
Розмовляв Володимир Сологуб, Ukraine Today
Фото: Роман Балук / ZIK
Немає коментарів:
Дописати коментар