Минулого
тижня для УГКЦ в Україні сталася цікава подія – Глава УГКЦ Блаженніший
Святослав звернувся практично одночасно з двома важливими посланнями:
одне у формі інтерв’ю, інше у формі Послання до Українського Католицького Університету.
Інтерв’ю Блаженнішого Святослава несе одразу кілька важливих посилів
для усієї УГКЦ, а також і конкретно для українських греко-католиків в
Україні. Першим з них і дуже важним є те, що Святіший Отець Франциск і
ватиканська дипломатія надавали і надалі надаватимуть підтримку Україні.
Іншим посилом, який важко переоцінити, з огляду на його важливість для
УГКЦ, є те, що зараз уже реально зближається беатифікація Слуги Божого
митрополита Андрея Шептицького.
Питання впливу митрополита Андрея на формування сучасної ідентичності
УГКЦ мало б стати предметом висвітлення не в одній науковій монографії.
Але навіть без цих досліджень уже зараз неупереджено можна
стверджувати: без митрополита Андрея УГКЦ не була б тим, чим вона є. Але
не тільки УГКЦ виглядала б інакше. Без сумніву, можна стверджувати, що і
питання існування незалежної держави Україна без особи і діяльності
митрополита Андрея, дуже ймовірно, могло так і залишитися невирішеним
питанням європейського континенту, яким воно й було впродовж століть.
Беатифікація митрополита Андрея стане також і своєрідним
потвердженням найвищим туземним авторитетом Католицької Церкви обраного
Митрополитом курсу на побудову української держави на християнському
фундаменті.
Також з цим пов’язаний і наступний посил: пам’ятник митрополиту
Андрею має бути на Святоюрській площі, та його спорудження – справа
сумління львів’ян. Це ставить масну крапку в усякій спробі розв’язати
дискусію в середині греко-католицького середовища в Україні про
доцільність самого пам’ятника, як рівно ж і того, на якому місці він має
бути споруджений. Виглядає на те, що слова Блаженнішого Святослава
стосовно пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому можна трактувати як
позицію Церкву в цьому питанні.
Блаженніший Святослав не обмежився у своєму інтерв’ю посилами, які
можна розглядати зверненими тільки до греко-католиків, але й звернувся
до всього українського загалу. І таким посилом адресованим усьому
українському загалу є, здається: «Тож я себе запитую кожного дня: де є
моє місце? І намагаюся стати на те місце, на яке мені вказує Господь. До
цього я закликаю кожного християнина, кожного, хто справді у сумлінні
відчуває обов'язок щось зробити для свого народу, для своєї країни, яку
Господь Бог нам подарував».
Ця апеляція Глави УГКЦ до християнської совісті українських християн в
умовах захисту й відбудови країни має своє особливе моральне значення.
Адже, християнська віра мала би спонукати християн до конкретної
діяльності. «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва.»
(Як. 2, 26). Гарні слова, патріотичні промови, ба більше того, гарно
сформульовані показові молитви, якщо вони не підкріпленні конкретною
активною участю в обороні Церкви, країни і народу, залишаються, хібащо,
пам’ятками людського красномовства, яке так і залишаються пустим
змішування повітря. Тільки віра, діяльна любов’ю, може претендувати на
роль індикатора автентичності християнського життя. Здається, що саме до
цього апелює Блаженніший – віра мусить маніфестувати себе через діла
любові. А правильні та гарні слова про Божу любов, які не знаходять
свого відображення у конкретних ділах любові, скоріше виявляють гнилизну
показового християнства, аніж відображають реальність християнського
життя.
Це дуже влучно, початком цього тижня, в неділю 03 травня цього року сформулював Папа Франциск: «Якщо
хтось тісно пов'язаний з Ісусом, він насолоджується дарами Святого
Духа, якими, як каже св. Павло, є: "любов, радість, мир,
довготерпеливість, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість"
(Гал 5,22); і ці дари ми отримуємо, коли залишаємося з'єднаними з
Ісусом; і в підсумку, хто робить багато добра для ближнього і
суспільства, цей справжній християнин. Саме з поведінки, насправді,
легко дізнатися, що хтось є справжнім християнином, як за плодом
пізнається дерево. Плоди цього глибокого з'єднання з Ісусом визначні:
вся людська істота перетворюється благодаттю Святого Духа: душа,
інтелект, воля, любов, а також тіло, бо ми об'єднані в дусі і тілі. Ми
отримуємо новий спосіб буття, життя у Христі стає нашим: ми можемо
думати як Він, діяти як Він, бачити світ і речі очима Ісуса. В
результаті, ми можемо любити наших братів, починаючи з найбідніших і
страждаючих, так, як Він зробив це, і любити їх з Його серцем, та
приносити, таким чином, у світ плоди доброти, милосердя і спокою».
Заклик Блаженнішого до суспільної активізації українських християн
особливо актуальний властиво зараз, адже саме зараз – як, можливо,
ніколи до тепер – доля цілого народу і держави залежить саме від нас,
від кожного оремо взятого. У цій ситуації українськи християни мали б
усвідомити, що євангелізаційна місія полягає не тільки у прямому
сповіщені Радісної Новини, але також і в активностях, пов’язаних з
побудовою справедливішого суспільства.
У цьому контексті спонукою для переосмислення власної суспільної ролі греко-католиками України став також і заклик
Папи Франциска до католиків усього світу «не боятись забруднитися
політикою». Не створювати який політичний католицизм, як нову політичну
ідеологію. А внести Христового Духа в середовище політики. Папа визнав,
що в нинішньому світі складно «чинити добро, не забруднивши хоч трохи
руки й серце». Але навіть у такому разі не варто знеохочуватися. «Ні,
отче, я не займаюся політикою, бо не хочу грішити». — Але ж ти не робиш
добра! Йти вперед, проси Господа, щоб допоміг тобі не грішити, а як
забрудниш руки — проси про прощення і йди вперед. Дій, дій! — закликав Папа.
Україна на сьогоднішній день не має жодної політичної сили
загальнонаціонального рівня, яка би не тільки активно боролася за
християнські цінності в українському суспільстві й політикумі, але й у
своїх політичних, суспільних, економічних, соціальних поглядах
відповідала соціальному вченню Церкви. Християни України, фактично,
позбавлені можливості на виборах голосувати за якусь партію з 100%
чистим сумлінням. І чи не час українським християнам задуматись над цією
проблемою? Чи не час уже усвідомити власну місію в українському
суспільстві.
Це стосується в першу чергу українських греко-католиків. При цьому
варто пам’ятати, що особливою місією в Україні є місія нас,
греко-католиків, які є одним з головних посередників між українським
суспільством і багатством спадщини Католицької Церкви, Яка за майже 2000
років свого існування накопичила неймовірно багатющий досвід
протистояння тоталітаризмам і побудови справедливішого суспільства. І
саме на нас лежить завдання репрезентувати українському суспільству усе
це багатство.
Одним з основних інструментів передачі цього багатства, вочевидь, мав
стати Український католицький університет. Але судячи з усього, в цього
закладу є низка проблем, які є перепоною для цього. І саме на ці
перепони звернув свою батьківську увагу Глава УГКЦ у Посланні до УКУ.
Представляючи ідейні початки УКУ, Блажeнніший Святослав зазначив, що
особливішу роль в появі УКУ мав його ідейний натхненник – митрополит
Андрей Шептицький: «Осмислюючи багатогранність постаті Великого
митрополита, ми не можемо оминути своєю увагою того, що він був батьком і
взірцем християнського інтелектуального життя нашого народу, зокрема у
ХХ столітті. Його серце, переповнене Божественною мудрістю, та глибокий
інтелект, просвічений Святим Духом, зродили мрію про Український
католицький університет, який мав стати осердям збереження та розвитку
української християнської цивілізації. Грандіозність цього задуму – що
його пізніше ревно втілював у життя ісповідник віри патріарх Йосиф
Сліпий – можна вповні оцінити лише тоді, коли взяти до уваги загрози
фізичної заглади й виклики різних безбожницьких ідеологій, які хвилями
накочувалися в минулому столітті на повірене митрополиту Андрею
інтелектуальне та виховне середовище нашої Церкви».
Наголошення Блаженнішого Святослава на тому, що УКУ «мав стати
осердям збереження та розвитку української християнської цивілізації», в
реальності розкриває усю титанічність задуму – УКУ мав бути духовним
спадкоємцем цивілізації Київської Русі й одночасно її продовжувачем. Мав
би бути…
Здається, що саме оте «мав би бути» і спонукало Главу УГКЦ «звернутися
до спільноти Українського католицького університету, нашого
духовенства, монашества і мирян, щоб наголосити на важливій ролі УКУ для
Церкви та суспільства, вказати на відповідальність усієї Української
Греко-Католицької Церкви за це осердя її інтелектуального буття.
Важливість і складність місії нашого Університету для збереження і
творчого розвитку сучасної нам української християнської культури стає
ще більш очевидною з огляду на багатство глобальної культури і людського
досвіду в ХХІ столітті та можливості, котрі вони породжують, а також
зважаючи на новітні атеїстичні та секуляризаторські ідеології (як зі
Сходу, так і зі Заходу), котрі можуть легко спокусити неутверджених у
вірі й традиції власної Церкви та народу».
І саме цим звернення Блажeнніший Святослав, фактично, виносить
дискусію про суть буття УКУ на загальноцерковний рівень. Бо якщо уся
Українська Греко-Католицька Церква відповідає за УКУ, який одночасно
Блажeннішим названий осердям інтелектуального буття Церкви. Така
постановка питання пов’язує напряму ідентичність УГКЦ з УКУ. Оскільки,
ніщо так не впливає на формування ідентичності людського колективітету,
як його інтелектуальне осердя. І саме така постановка питання Главою
УГКЦ заперечує «право» УКУ на імунітет від критики з церковного
середовища.
У цьому питанні, зокрема, важливим є зауважити, що Блаженніший чітко
вказує на необхідність урахування небезпек, що їх несуть у собі новітні
атеїстичні та секуляризаторські ідеології.
Очевидно, що Главі УГКЦ особливо йдеться про те, щоб у «війні
антропологій», про яку свого часу говорив ще Папа Бенедикт ХVІ, УКУ був
на боці Церкви, а не антропологій, які заперечують саму ідею сотворення
Богом чоловіка і жінки, прагнучи деконструювати саме поняття людини.
«Після Майдану ми глибоко відчули, наскільки нашому суспільству потрібне
духовне навернення, духовне прозріння і духовне порозуміння. Тому, щоб
відповісти на вищевказані запитання і виклики, потрібні глибока віра,
молитва та євангельський погляд на людину в усіх її вимірах, зокрема
щодо християнського розуміння антропології, статевості, подружжя, сім’ї
та соціуму. Пошук відповідей вимагає поєднання морально-етичного
виховання з високим рівнем експертних знань у різних сферах, співпраці
широкої мережі фахівців і копітких наукових досліджень. Саме така
цілісна фахова допомога ширшій спільноті Церкви в її служінні Істині і є
завданням кожного католицького університету, а УКУ зокрема чи навіть –
особливо, оскільки він є єдиним осередком такого рівня християнської
академічної науки в Україні», – Блаженніший ставить завдання перед УКУ
включитися в боротьбу проти гендеризму та інших форм новітнього
лібералізму та лівацтва, які й стали у нашому часі основною загрозою
свободи віросповідання християн.
Пригадуючи УКУ потребу саме католицької ідентичності, Блаженніший наголошує: «Католицький
університет повинен «наповнювати свої дослідження, викладання та іншу
діяльність католицькими ідеалами, принципами та підходами» (ст. 2, #2),
щоб «католицьке вчення та спосіб життя впливали на всю університетську
діяльність» (ст. 2, #4). Водночас кожен католицький університет
зобов’язаний «зробити відомою власну католицьку ідентичність через
проголошення своєї місії» і «через свою структуру та свої правила
повинен забезпечувати засоби, які б гарантували вияв та збереження цієї
ідентичності» (ст. 2, #3), щоб вона впливала і зумовлювала «будь-яку
офіційну дію чи зобов’язання університету» (ст. 2, #4). Щоб досягнути
цієї мети, слід чітко інформувати весь університетський персонал,
особливо викладачів та адміністраторів, під час прийому на роботу «про
католицьку ідентичність закладу та її значення, а також про обов’язок
сприяти чи щонайменше поважати цю ідентичність» (ст. 4, #2)».
Окрім цього, Блаженніший закликає провід УКУ «неухильно їх
дотримуватися та узгоджувати з ними свої статути, а також за згодою
церковної влади розробити власні чіткі правила та норми, які б спиралися
на відповідні документи Церкви, Кодекс канонів для Східних Церков та
партикулярне право нашої помісної Церкви і були обов’язковими до
виконання для всіх викладачів, працівників і студентів (пор. ст. 1, #3).
Прошу спільноту Університету щоразу глибше вивчати, чіткіше
висловлювати і роз’яснювати широкому загалу місію УКУ, ґрунтуючись на
католицькій, східнохристиянській та українській ідентичності цього
навчального закладу».
Усе це ставить перед проводом УКУ, воістину, титанічне завдання –
переосмислення власної ідентичності й власної ролі в Церкві. Скандали,
спричинені публічними заявами, виступами окремих викладачів та студентів
УКУ, стали спонукою до переосмислення ролі цього закладу в житті УГКЦ.
Зараз, дійсно, існує потреба тверезої, неупередженої оцінки реального
стану речей в УКУ і довкола нього, реальних здобутків і реальних проблем
та негараздів в УКУ, а також і реальної ролі УКУ в житті нашої Церкви,
яку одні схильні переоцінювати, а інші ігнорувати.
А щоб це завдання було виконане на більшу славу Божу і користь народу
Божого УКУ потрібна реальна, а не віртуальна допомога усього церковного
загалу нашої Церкви – в тому числі й критикою. Але й найперше молитвою –
молитвою, яка міняє нас самих і світ довкола нас.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар