Роздуми над Енциклікою Lumen Fidei
В епоху постсекуляризму християнин, як правило, старається бути
скритим, непоказним. І спостерігаючи саме за таким стилем життя
християнина часто виникає запитання, а чи не «соромиться часом ця людина
Бога» і тим самим не дає можливості Христовому Євангелію бути відкритим
та поширюватись у цьому суспільстві.
У 55 пункті Енцикліки Lumen Fidei є запитання, яке залишається
відкритим та актуальним, воно не може залишити нас байдужими і викликає
глибокі роздуми: «Чи соромимось ми Бога в громадських місцях?»
Це питання має турбувати не лише кожного католика, але і взагалі всіх
християн різних конфесій. Енцикліка папи Франциска, у співавторстві із
папою емеритом Венедиктом XVI, стверджує, що Бог не соромиться людини,
Він кличе кожну людину також і в громадських місцях. Це радше ми, Його
створіння, соромимось називати Його нашим Богом. Не допускаємо Його у
наше суспільне життя, не пропонуємо Йому гідного та величного місця у
нашому звичайному житті.
Цілком зрозуміло, що у повній відповіді на це питання ми можемо
оцінити справжнє розуміння християнської віри. Lumen Fidei, яке своїм
вченням вказує на основні положення і принципи соціальної доктрини
Церкви, також підкреслює, що без Бога не можливо побудувати цілком
земного міста, яке б було повністю людським.
Насправді, християнська віра - це не просто «шлях», але також і
«будівництво» втіленої в життя віри, відповідальність перед Богом та
ближнім. «Віра показує те, наскільки може бути сильним звʼязок між
людьми, коли вони дозволяють Богові бути присутнім посеред них» (п. 69).
«Віра допомагає нам зрозуміти архітектуру людських відносин, тому що
вона в це вкладає свою кінцеву мету, основу, яка тяжить до Бога, і таким
чином, висвітлює та споруджує справжній витвір мистецтва, що робить
його витвором служіння загальному благу».
Цей заклик передбачає будь-яку публічну роль віри, що виходить від
центральної ролі Бога в будівництві суспільства. «Коли ця реальність
прихована, вона не критерій розрізнення, що робить його унікальним і
дорогоцінним людське життя» (п. 54), «коли віра втрачена, існує ризик,
що навіть основи життя стають більш хиткішими... Якщо віднімемо віру в
Бога у наших містах, то зникне довіра між нами, єдине , що нас
об’єднуватиме – то тільки страх, і стабільність опиниться під загрозою»
(п. 55).
«Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнім Богом, бо Він приготував
їм життя у суспільстві» (Євр 11,16). Вираз Папської Енцикліки «не
соромтеся» має глибокий та чіткий зв'язок із суспільним визнанням Бога.
Іншими словами, Lumen Fidei припускає, що Бог проявляє себе публічно в
людській історії, Його присутність серед нас є очевидною, адже
найбільшим Його бажанням є – встановити відносини любові між людьми.
Але якщо Бог не соромиться людини, то нам має бути соромно за нас, що
часто називаючись християнами, ми оминаємо нагоду, щоб стати свідком
Христа в нашому та суспільному житті.
Слова Понтифіка відсилають нас до слів Апостола Павла: «Я не
соромлюсь Євангелії» (Рм 1,16). Небезпека криється у тому, що наша
постсекулярна ера є надзвичайно довгою, і ніхто не знає, скільки часу ще
вона триватиме. І саме така поведінка «втікача», людини яка «соромиться
Бога», загрожує нашому суспільству більше не почути науки Христового
Євангелія.
Апостол Павло у Посланні до Римлян запевняв жителів міста Риму, щоб
бути готовим проповідувати Євангеліє в Римі і також підсилив цей заклик
словами: «Я не соромлюсь Євангелії, бо вона сила Божа на спасіння
кожному, хто вірує». Цей лист адресований Церкві Риму! Уявімо собі, якщо
б Павлові було соромно, проповідувати Христа в столиці імперії, то яким
би Рим виглядав сьогодні, чи був би він християнським містом, це можна
говорити і про інші міста: Париж, Найробі, Ліма, Ріо-де-Жанейро і так
далі! Ми повинні говорити мовою Павла! Ми повинні сказати: «Я не
соромлюсь Євангелії, я не соромлюся Бога Ісуса Христа, і я готовий, щоб
проповідувати Євангеліє для цього покоління, в цьому місті, на робочому
місці, в школі, в моїй квартирі та будинку».
На жаль, різні філософські та ідеологічні течії сильно вкорінились і
мали вплив навіть серед християн; вони змусити нас дихати і бачити, як
ця «ганьба» широко розповсюджується у сучасному світі, пожинаючи свої
плоди. Насправді соромлячись Бога, ніхто з нас не може претендувати на
свою невинність, жоден не може запевнити, що він не здатен спричинити
зла іншій людині. Бачимо, що відбувається в Сирії. Ми часто поспішаємо,
щоб визначити поведінку інших як «нелюдську», «звірячу» – таку, яка не
може бути співмірною із людською поведінкою, забуваючи, що це часто і є
наслідком того, що ми «соромимось Бога».
Немає коментарів:
Дописати коментар