Кожен, хто читав у дитинстві «Острів скарбів» Річарда Льюїса
Стівенсона, пригадує «чорну мітку» (Black Spot) – вигаданий автором
зловісний знак звинувачення в порушенні піратських звичаїв: аркуш паперу
з намальованою фарбою або сажею чорною плямою.
Юний Джім, почувши про чорну мітку, розпитує свого постояльця Білла
«А що це за чорний знак, капітане?», - то чує: «Це щось таке, як
повістка на суд, друже».
Чорна мітка – це знак звинувачення в порушенні піратських правил,
втечі зі світу морських грабіжників. У Стівенсона за нею майже неминуче
йде жорстокий суд і не менш жорстоке покарання. Передчуваючи його,
«капітан» Білл помирає від пережитого потрясіння:
«Коли я відпустив руку, він підніс її ближче й глянув на те, що було затиснуте в долоні.
- О десятій годині! - вигукнув капітан. - Лишилося шість годин. Ми ще їх ошалапутимо!
Він зірвався на ноги, але тут-таки похитнувся і схопився за горло.
Так він постояв хвильку, похитуючись із боку на бік, а тоді, якось чудно
скрикнувши, упав горілиць на підлогу.
Я відразу кинувся до нього, гукаючи матір, та було вже пізно. Капітан нагло помер від апоплексичного удару».
В світі православної полеміки час від часу зустрічається характерний
аналогчорної мітки – лапки («»). Ними таврують тих, хто не належить до
кола визнаних автором священнослужителів, а тому і його сан – сумнівний,
несправжній. Він не патріярх, а «патріярх», не архиєпископ,
а«архиєпископ», навіть не монах, а «монах». Богослужіння, відправлювані
ним, недійсні, а тому їх треба дублювати, тепер уже «правильним»
священнослужителям, без лапок.
Все це нібито має свої богословські обґрунтування. Сумніви в
дійсності сану формально мотивуються підозрою в перерваному
апостольському спадкоємстві свячень. Спадкоємством свячень називають
духовний зв’язок, що поєднує сучасне священство з апостольською
громадою, обдарованою в день П’ятдесятниці благодатним сходженням на неї
Святого Духа. Але щоразу, коли з’являється надія на спростування цих
сумнівів: оприлюднюються докази збереження «неканонічною» Церквою
апостольського спадкоємства, знаходиться шлях до входження під
юрисдикцію канонічно визнаної Церкви, - це чомусь викликає в полемістів
не задоволення, а лють. Адже вони визнають лише себе носіями Божої
благодаті. Повноваження інших заперечуються або ставляться під сумнів.
Людині з-поза постсовєтського простору важко зрозуміти цю логіку. Але
кожен українець, росіянин чи білорус, приречений час від часу стикатися
з реаліями кримінального бізнесу, пізнає знайомі риси. Це боротьба за
монополію. Входячи в реальність посткомуністичного Сходу Європи, де
химерно переплелися релікти совєтського мислення й закони злочинного
світу, частина старої Церкви знаходить собі місце серед нових еліт,
пов’язаних суто діловими стосунками. А отже, живе за законами цього
світу та вимагає цього від інших.
І ось раптом з’являється хтось іззовні й виголошує: «Моє Царство не
із світу цього» (Ін. 18:36). Він зважується діяти незалежно від
успадкованої з СССР церковної номенклатури. Це ніби жебрак узявся
збирати гроші в метро без санкції кримінальних наглядачів або
новостворена фірма відкинула опіку «смотрящих»! Тут і з’являється на
світ чорна мітка – «лапки», символ відчужености від світу успіху й
кругової поруки. Немає сумніву: коли б у цей світ заблукав раптом хтось
із апостолів, його звання, дане Христом без санкції «смотрящих» за
релігійним сегментом цього світу, також узяли б у лапки...
Архиєпископ Ігор Ісіченко
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар