Слово,
яке дуже часто чуємо останніми місяцями, – це "Конституція". Цей термін
вживається з різною метою: переважно для позначення документа, якого
нам треба дотримуватися, або ж документа, зміст якого необхідно
поправити. Хочу сьогодні представити кілька думок, пов’язаних із
Конституцією.
Усі держави на Земній кулі мають Конституцію або принаймні хочуть її
мати. Деякі мають Основний закон, хоча він не розписаний. Прикладом може
слугувати Королівство Великобританії. Але хоча громадяни Королівства не
мають писаного документа, на якого можуть покликатися, у них є дуже
чітке усвідомлення існування законів.
Що таке Конституція? Це документ, в якому зібрані ті закони, що на них побудована держава.
Конституцію називають ще Основним законом, бо це справді основа, на
яку спирається суспільний лад поодиноких держав. У зв’язку з цим
пригадуються слова з Євангелії, якими Ісус Христос порівнює людину, яка
своє життя упорядковує згідно з Божою наукою, з будинком, поставленим на
солідній кам’яній основі, завдяки чому він безпечно переживає всякі
негоди (пор. Мт. 7, 24-25).
Якщо Конституція побудована на солідній основі та всі громадяни – від
найвищого до найнижчого – ретельно дотримуються закону, який написаний
на загальне благо, така держава сильна і належно шанована всіма іншими
державами.
Відроджена наприкінці ХХ століття Українська Держава одержала свою
Конституцію у 1996 році. На превеликий жаль, у нас вона ніколи не була
Основним законом. За 20 років переживала кілька редакцій або, точніше,
кілька інтерпретацій, відповідно до потреб чи примх власть імущих. Кожна
зміна приносила якусь кризу…
Сьогодні знову переживаємо кризу і то дуже поважну. Вдруге
пригадуються слова Христа, який порівнює людину, що легковажить Божою
наукою, з чоловіком, що збудував свою хату на піску. Каже наш Спаситель:
прийдуть бурі, вітри, дощі і будинок упаде (пор. Мт. 7, 26-27).
Не одного читача здивує порівняння державного закону з Божою наукою.
Однак прохаю вас не робити поспішно негативних зауважень. На початку
цього матеріалу було сказано, що кожна нормальна держава хоче мати
Конституцію – тривкий Основний закон. Цілком інакшою є ситуація із
згадкою в цьому документі про Бога. Далеко не всі Конституції її мають.
Наш Основний закон, укладений 1996 року, згадує про Бога, доказом
чого є цитата в назві цього матеріалу. Цим фактом ми можемо і повинні
пишатися, бо навіть попри всі хиби нашої Конституції така згадка дуже
багато каже про наш народ і про нашу державу.
А що саме вона каже? Над цим варто задуматися, зважаючи, по-перше, на
святий час - Великий піст, що недавно розпочався, і, по-друге, на
політичну ситуацію, в якій ми опинилися.
Автори нашого Основного закону згадкою про Бога насамперед заявили
перед усім світом, що, незважаючи на наше недавнє минуле, ми є або
хочемо бути державою, в якій дуже велике, переважне число громадян
вірить у Бога. Який зміст для існування нашої держави мають цитовані в
назві слова? Це важливе, однак прикре запитання, яке все ж таки мусимо
собі поставити.
Спробуємо його уточнити: наскільки наші посадовці усвідомлюють
відповідальність перед Богом за свої слова та вчинки? Автор цих рядків
не береться відповідати на таке важке запитання, але настрої, які
панують у населенні, – брак довіри одне до одного, особливо у вищих
ешелонах влади, легкодушність, з якою творяться закони і приписи
суспільної поведінки, а також складність здійснення реформ, – змушують
нас замислитися, наскільки ми справді свідомі відповідальності перед
Богом за те, що чинимо.
Чи маємо підставу пишатися згадкою про Бога в нашому Основному
законі? На жаль, у нашій державі відбувається багато подій, головно в
політичному житті, які можемо сприймати тільки з болем душі. Тому −
думають ті, хто читає ці рядки − доводиться тільки тремтіти за наслідки
для себе та для інших від нашої духовної поверховності.
Адже, якщо б можновладці були свідомі змісту й суті цієї статті
Конституції, то вони, наприклад, сідаючи за стіл для переговорів про
створення коаліції у Верховній Раді, мали б дуже чітко усвідомлювати
свою відповідальність перед Богом; голосуючи за різні закони,
призначення на керівні посади – мали б усвідомлювати свою
відповідальність перед Богом; приймаючи (у випадку уряду) якісь рішення –
мали б усвідомлювати свою відповідальність перед Богом. І так у всіх
сферах нашого життя.
Так, з одного боку, багато причин сумніватися в щирості наших
переконань. Але з іншого – згадка про Бога в нашій Конституції є
підставою для надії, що завжди так не буде. Хоча недруги нашого народу
стараються нас переконати, що немає і не може бути надії на краще
майбутнє (українці, кажуть вони, приречені на загладу), однак саме тому,
що в нашому Основному законі є згадка про Бога, ми не маємо впадати в
розпуку. Радше навпаки, не сміємо позбуватися надії.
Наш визначний громадянин, Юрій Старосольський, у своїй книжці "Велика
гра" дуже гарно сказав: "В кім надія – ще лік, той – цілий чоловік!" А
там, де є Бог, завжди є надія. Висловлена авторами нашої Конституції
згадка про Бога – це підстава для надії. Вище було згадано, скільки лиха
відбувається в нашій державі: за це його "творці", якщо не навернуться,
змушені будуть прийняти кару від Бога. Проте й багато добра робиться в
нашому народі: скільки щирої молитви єднає віруючих людей із Небесним
Отцем!
Ми повинні бути дуже вдячні авторам нашої Конституції, що, пишучи її,
не закрили очей на спасенну дійсність, не тільки на зрозумілу правду,
що Бог є з нами, а й на те, що дуже багато серед нас щиро стараються
бути з Богом. Тож вгору піднесімо серця, усі ті, що вже стараєтеся бути з
Богом. А ви, брати і сестри, що легкодушно блукаєте, шукайте дороги до
Нього!
+ ЛЮБОМИР
Немає коментарів:
Дописати коментар