Спершу була темрява. І згодом була темрява. І холодно…
У чайнику повільно підігрівається вода. Холодний вітер наскрізь
продуває зруйновану дійсність. Хтось підкидує у пічку-буржуйку дрова та тріски. Ніч минає неквапно. Інколи дров не вистачає. Той самий хтось бере
свого АКСа та сходить у темряву. Наколоти дров. Аби холод не став
остаточним. Слова парують у наскрізь промерзлому темному просторі.
Холодний зимовий дощ змиває залишки криги, протікаючи крізь зруйновані
бетонні конструкції: у колись чиюсь кімнату, в холодну темряву, в
одноразову пластикову тарілку з учорашньою кашею, у спальник і в берці –
холодний зимовий дощ… Постріли – з темряви – ранять холодну ніч.
Голодні миші нахабно догризають залишки чийогось спокою.
Прострелена темрява народжує морозний світанок. Холодно, порожньо,
вітряно. Війна завжди холодна й темна – порожня… І лише чиясь усмішка –
справжня людська усмішка – захищає цей зруйнований світ від остаточної
звитяги холоду й темряви. Залишатись людиною на війні не легко. Нашим
вдається!!!
Недавно якийсь голос по телебаченні сказав, що Донбас сьогодні
бореться за свободу. Сумно сказав. Боротися за свободу від здорового
глузду не можна: “перемога”, у такому випадку, означатиме поразку самої
людяності. А вижити людині без людяності не вдасться: темрява та холод
стануть остаточними.
Чайник починає закипати, парує та гуде. Із темряви доноситься
відлуння пострілів. Миші нахабно точать холодний бетон. Холодно,
порожньо, вітряно. Війна…
о. Андрій Зелінський у фейсбук
Немає коментарів:
Дописати коментар