Наближається
кінець року. Багато хто намагається підбити підсумки року, що минає. Це
природно, ба більше, кожний мудрий підприємець навіть наприкінці
кожного робочого дня рахує, скільки заробив чи втратив за день і чому.
Властиво, тільки дотримуючись такої процедури, можна надіятися на успіх.
Журналісти телебачення, радіо чи друкованих ЗМІ в цей останній місяць
року нагадують нам про позитивні чи негативні події − у такий спосіб
підсумовують рік.
Про наступний рік говорять дуже обережно, пробують робити прогноз.
Я ж бажаю піти іншим шляхом: не забуваючи минулого, говорити про
майбутнє. Не створюватиму враження, що посідаю пророчий дар, за
допомогою якого можна передбачити майбутні події. А хочу говорити про
те, що може і повинно статися.
Особи, які мають нагоду щодня зустрічатися і говорити з багатьма
людьми, твердять, що в народі панує дух зневіри, розчарування, тривоги…
Правдоподібно, що це справді так.
Однак я ставлю собі запитання: чи такі настрої оправдані? Чи треба
піддаватися почуттям розпуки і зневіри, що їх так щедро сіють у нашому
народі ті, які хочуть його загибелі?
Ні, не треба.
Пригадаймо деякі факти. Два роки тому тодішній уряд і тодішній
президент переконували нас, що ми, українці, не здатні жити за правилами
справжнього народовладдя – демократії, за якими живуть і розвиваються
нормальні, здорові держави.
Усупереч цим брехливим заявам наш народ вийшов на Майдан і заявив, що ми хочемо і можемо змінити напрям нашого життя.
Чи справді ми це можемо? Так, якщо хочемо.
Звідки в мене таке переконання? Коли супроти нашої держави почалася
агресія, практично не було кому захищати наш народ. Але за неймовірно
короткий час Україна сформувала армію, здатну протистояти агресії. Це
сталося, бо в народі проявилася сила, - сила духу серед людей, які
добровільно та відважно перегородили дорогу агресорам.
Крім збройної сили, проявилося ще щось більше, чого ніхто не
сподівався, – духовна сила, - духовна сила чоловіків і жінок, старших і
молодших, навіть дітей. Що вже казати про волонтерів, які,
правдоподібно, залишаться безіменними в історії нашого народу і, попри
свої величезні заслуги, не одержать якихось відзначень…
Якщо всі згуртуються, можна буде багато зробити для здійснення ідеалів, заявлених на Майдані.
Проте немає гарантії, що зміни настануть. Одне певне – наш народ має
духовну силу здобути остаточну перемогу. Цю силу треба використати:
відректися корупції, забезпечити рівність прав, навчити тих громадян,
які ще цього не зробили, служити ближнім, а не тільки собі. Ніхто з тих,
хто ще не став на шлях до перемоги, не може виправдати себе, кажучи, що
це понад мої сили.
Жодне добро не є понад наші сили.
Ось вам образ майбутнього. Наше минуле та сучасне вчить нас, що ми –
можемо, а якщо можемо, то повинні збудувати рідну хату, в якій будемо
щасливими мешканцями.
Залишаються два важливі запитання. Перше − що і як треба робити, щоб
відбулася справжня зміна? Друге − хто це має зробити? Запрошую читачів
задуматися і спробувати відповісти на ці два запитання. Автор цих рядків
також щось запропонує в майбутньому. А сьогодні передаю вам своє
переконання, що маємо підстави надіятися на успішний розв’язок, і
закликаю вас: вгору піднесімо серця!
+ ЛЮБОМИР
Немає коментарів:
Дописати коментар