15.11.2015р. Б. / Роль і завдання мирян у світі та Церкві

Роль і завдання мирян у світі та Церкві

            Святий Павло дуже добре зрозумів правду про Церкву, яка є живим організмом і в якій кожний її член отримав відповідне завдання до виконання. Читаємо: “Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх багато, становлять одне тіло, так як і Христос. Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом.

            Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з багатьох. Коли б нога сказала: »Я не рука, отже не входжу у склад тіла«, то хіба через те не належала б до тіла? І коли б вухо сказало: »Я не око, отже не входжу у склад тіла«, - то хіба через те воно не належало б до тіла? Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно було вухом, де був би нюх? Тож Бог розподілив члени — кожного з них - у тілі, як хотів. Якби все було б одним членом, де було б тіло? Тепер же членів є багато, але одне лише тіло. Не може око руці сказати: »Ти мені непотрібна!« Чи голова ногам: »Ви мені непотрібні!« Бож члени тіла, що слабшими здаються є найпотрібніші; і тим членам, що здаються непочесними у тілі, ми, власне, даємо більше чести, і наші непристойні члени зазнають більшої пошани; ті ж, що у нас пристойні, її не потребують. Та Бог так уклав тіло, що дав більше чести нижчому членові, щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени.

            Ви ж — Христове тіло, і члени кожний зокрема. І деяких поставив Бог у Церкві: по-перше — апостолів, по-друге — пророків, по-третє — учителів, потім — дари чудес, потім дари зціляти, допомагати, управляти й говорити різними мовами. Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи всі учителі? Чи ж усі чудотворці? Чи ж усі мають дар ізціляти? Чи ж усі мовами говорять? Чи ж усі тлумачать? Дбайте пильно про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу” (1Кор 12, 12-31)

            Перш за все нам слід усвідомити фундаментальну правду, яка випливає з об'явленого тексту, що Церква - це живий організм, який складається з багатьох членів-органів, він також має свою голову і душу [див. 7, 9]. Кожний член-орган має своє завдання до виконання, свою роль [див. 11, 1229-1230]. Церква, яка живе в історії і не відриваючись від неї постійно і наново пропонує членам Містичного Тіла Ісуса Христа, щоб вони зайнялися своїми обов'язками, які випливають з їхнього стану [4, 43]. Виконуючи їх вірно, усі без винятку, мають можливість стати членами святими, стати “видимими знаками вірної любові Ісуса”. Своїм стилем жити Ісусом Христом, Його волею і місією, яку визначено учням Господнім вони мають статися також учителями для сучасного світу [пор. 15, 19].

            Зауважмо, що сьогоднішній світ стає байдужим не лише до іншої людини, до її недолі, а й до Бога, до релігійності [див. 13, 18-19]. Християни покликані, щоб у такому світі долати той страшний гріх затверділих сердець, які відкидають Бога [пор. 6, 30], і відновлювати все в Христі Господі [пор. 3, 7]. Розуміння тієї правди має допомогти християнам XXI ст. відкрити, що їхнім завданням є повернутися до такого способу мислення, коли людина була відкрита на Бога і Його дію у своєму житті та у світі. Сучасний християнин має стати людиною живої віри й свідком Бога в тому секуляризованому світі [пор. 12, 144], тобто має його освячувати через свою вірність Богові.

            Отже, перше фундаментальне завдання мирян у світі й Церкві полягає в тому, що вони всіма справами мають керувати відповідно до задуму Христа. Усе, чим займаються мають від оживляти зсередини [2, 15], тобто віддавати Богові, підпорядковувати Йому, Його святій волі.

            Перш ніж точніше вкажемо на роль і завдання мирян у Церкві, яка існує в конкретній історичній реальності, у цьому світі, задумаймося, що означає бути людиною світською, тобто мирянином. Згідно із вченням ІІ Ватиканського Собору мирянами називають усіх тих людей, які не є членами священичого чи монашого стану. Однак завдяки прийнятому таїнству Хрещення вони вщеплені в Ісуса Христа [5, 31], тобто разом із Ним становлять містичне Його Тіло.

            У широкому розумінні цього слова світськими, тобто мирянами, є усі люди, без винятку, які живуть у цьому світі. Це є задум нашого небесного Отця, щоб люди жили на землі, у цьому світі. Він нас призначив, щоб ми не лише жили в ньому, а й керували ним згідно з Його задумом [див. 5, 31]. Таке доручення вже отримала перша людина, яка була головою всього людства [пор. 18, 26], а в ній також усі люди, що покликані до того, щоб жити в цьому світі і займатися справами світу, тобто дочасними справами [див. 3, 2].

            Отже, людину, яка живе не можна відділити від світу, від середовища в якому вона живе. Зрештою, варто пригадати, що цей прекрасний світ обладнав для людини сам Господь Бог — Творець неба, землі, людини... Він ретельно працював над тим, щоб створити відповідні умови для проживання людини. І тільки після того, коли усе було готове до прийняття найпрекраснішого Його творіння — чоловіка і його жінки, створив їх. Людина у світі є невід'ємною частиною. Тому сам Господь ствердив: “воно було дуже добре” (Бут 1,31). Отже, цей прекрасний світ є для людини передусім місцем зустрічі із Творцем, тому що для людини наближання до Бога, зустріч із Ним є “найбільшим добром” [пор. 18, 40].

            Оскільки людина має можливість зустрічатися із Найсвятішим у цьому світі, вона тим самим освячується, приймає від Нього дар святості. Звідси виникає нове покликання людини, особливо християн - освячувати світ, який є навколо нас [див. 5, 31]. Звичайно, насамперед маємо пам'ятати, що тим “дочасним світом є ми самі” і маємо його освячувати. Істинне ж освячення відбувається тоді, коли все, що є наше, і ми самі стаємо “більш Божими”. Отже, все що людське, “тіло, дух, розум, воля і серце, треба освятити і надати йому вищого значення” [19, 189-190].

Пресвята Богородиця — взірець мирянина

            Як бачимо, людина отримала велике завдання, однак не позбавлена Божої допомоги у його виконанні, а також має перед собою багато прекрасних прикладів великих “світських” людей, які працювали над освяченням себе, світу, Церкви. Найбільш визначним і найпрекраснішим взірцем для життя світських людей є Пресвята Богородиця. Вона показує, як треба жити у світі, щоб чути голос Бога і, незважаючи на жодні перешкоди, виконувати волю Творця, яка є найсвятіша і найпотрібніша для осягнення правдивої святості. Зауважмо, що Святий Дух, який прийшов до Неї, щоб зробити діло Втілення Другої Божої Особи не натрапив на “жодні перешкоди” [див. 18, 53]. Вона дозволила Йому без решти проникнути свою душу, серце й тіло. Тим самим стала Божа Мати носієм Святого, як стверджує Євангеліст: “Святе,  що народиться, назветься Син Божий” (Лк 1, 35).

            Тим самим Марія з Назарету не тільки для себе черпала святість зі святості самого Бога, який оселився під Її серцем. В Ній почало бити джерело святості, яке розливалося всюди там, де вона була і куди йшла. Можна сказати, що Вона так глибоко замислювалася над кожним словом Бога, так тісно була з'єднана з Ним у своєму дівочому серці, що Воно стало в Її лоні Тілом і завдяки тому оселилося між нами (див. Ів 1,14). Марія стала храмом Бога (див. 1Кор 3,16), в якому Він з радістю замешкав. Це велика і велична таємниця, яка стала реальною в житті Пресвятої Богородиці. Однак Господь Ісус хоче не лише свою “світську” Маму обдарувати таким невимовним даром. Він прагне, щоб кожна людина буз винятку стала таким Його храмом, таким Його носієм у цьому світі. Це, ніби дає Богові новий шанс освячувати створений Ним світ і робити його місцем зустрічі із Ним.

            Отже, завданням мирян-християн у цьому світі - стати новими євангельськими людьми, які живуть Благою вістю нашого Господа і тим самим освячують своє щоденне буття. Однак світські християни не тільки самі мають жити Євангелієм Ісуса Христа, вони також покликані до того, щоб відігравати важливу роль у поширюванні його в серцях та розумах інших людей. Ту місію, яку доручив їм сам Бог вони виконують найперше  свідченням власного життя про Ісуса Христа, а також словесним свідченням про Нього [пор. 2, 21].

Таїнство хрещення

            Поміркуймо про наше покликання до Церкви і обдарування, яке отримуємо від Бога разом з ним. Знаємо, що у таїнстві Хрещення людина отримує невимовний дар Ісуса Христа [див. 18, 21]. Бог у ньому не лише людину визволяє від гріха* [18, 46], Він одночасно огортає її “міццю свого Відкуплення” [див. 18, 27-28], щоб вона без перешкод могла виконувати доручення Бога керувати світом та будувати Церкву і тим самим освячувати їх. Як уже було сказано, людина у Хрещенні стає храмом самого Бога, Бог у ній живе і через неї впливає на світ, а в ньому й на цілу Церкву.

            Зауважмо, що через таїнство Хрещення ми не перестаємо бути світськими людьми. Християни залишаються жити в цьому світі. Однак стиль їхнього життя свідчить про те, що вони до цього світу не належать: живучи надприродним життям, перемінюють той матеріальний світ, у якому Бог їх поселив. Однак це отримане святе Таїнство зобов'язує  нас, “розвивати ласки хрещення у святості життя” [8, 191]. Отже, святість має стати гербом і гаслом кожного християнина, тому що усі християни є покликані жити у вірі й любові до Ісуса Христа. А це і є святість: у своїх щоденних обов'язках, без галасу навколо себе в усьому довіряти Ісусові і любити Його над усе. Святий Дух піклується не тільки про те, щоб у Церкві були великі святі, Йому ще більше залежить на тому, щоб у Церкві було багато “щоденних святих” [15, 19]. Варто пам'ятати, що у таїнстві Хрещення ми отримали “зародок” освячення, тобто з одного боку ми вже є освячені, а з іншого - покликані до святості [див. 10, 77].

Християнин — носій Бога

            Фундаментальна правда говорить, що християни є хрещені в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Це означає, що кожна хрещена людина отримує частку в житті самого Бога, що у таїнстві Хрещення ми отримали покликання до того, щоб отримати гідність Божих дітей. А тим самим Бог занурює нас, як своїх дітей, у своїй Троїстій любові, і це зобов'язує нас до того, щоб ми були свідками у світі того незвичайного обдарування, яке ми отримали. Завдяки дарові Святого Духа-Любові ми маємо силу визволятися від егоїзму, зауважувати духовні цінності у світі, в іншій людині і шанувати її гідність [див. 18, 57] - це будує спільноту Церкви!

            Тому кожний християнин, обдарований такою великою величчю Божого дитинства, має жити свідомістю, що він є “носієм” Пресвятої Трійці [19, 206]. Та свідомість матиме вплив на стиль його життя. Якщо я хрещений і в мені живе Пресвята Трійця, то також мої хрещені побратими мають у собі Бога. Таке усвідомлення спричиняється до зміни міжлюдських стосунків. Якщо ми з такою пошаною ставимося до сина директора, начальника, власника, то як ми маємо ставитися до сина Божого - до такого ж, як і я, члена Церкви? Якщо впливові люди користуються повагою і в усьому намагаються захистити своїх дітей, то чи Господь Бог не візьме під захист свого сина, якого я кривджу? Отже, стаючи синами Божими ми отримуємо особливе покликання до святості, яке є завданням на ціле  наше християнське життя [див. 5, 32].

Завдання освячення

            Однак варто пригадати, що через прийняття таїнства Хрещення людина не стає автоматично святою. Звичайно, вона отримує від Бога прощення і потрібну ласку, щоб порвати зв'язки з гріхом і його спонукачем — сатаною. Але людині потрібно також працювати над собою, прийняти на себе тягар “переміни серця”, тобто внутрішнього навернення [див. 18, 32]. Воно полягає в тому, що людина перш за все вірить Ісусові Христові, який визволяє її з гріха. Отже, два елементи: віра в Бога й усвідомлення власної гріховності - є підвалинами для впровадження в суспільне життя (також у життя суспільства, яким є Церква) взаєморозуміння та ладу, а також внутрішнього миру в особисте життя [див. 18, 37]. Інакше кажучи, лад у суспільстві, у церковній спільноті треба запроваджувати, починаючи від власного серця. Особливо християнин кожну реформу має розпочинати від себе [пор. там само].

            Бути християнином, бути світським членом святої Церкви - це не лише привілей, це — завдання й обов'язок освячуватися, бо кожен отримує потрібне світло та ласку від Господа Бога [пор. 8, 191], яка допомагає реалізувати бажання Божого серця: “Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт 5,48). Бути досконалим рівнозначне з бути святим. Це означає, що ми маємо наслідувати у святості самого Бога. Звичайно, це нелегко, однак Господь не вимагає від людей неможливого. Треба пам'ятати, що наша святість - це передусім дар від Бога, але також вона є “обов'язком перед іншими людьми” [10, 78] - дітьми Пресвятого Бога.

            Варто пригадати, що освячення — це є процес, який треба розпочати свідомо й добровільно і від якого християнинові не можна відступати в жодній ділянці життя. Найперше цей процес необхідно впровадити у свій спосіб мислення [див. 9, 143] (пор. Рим 12,2). Людина має його започаткувати скеровуючи своє мислення на Бога, який є джерелом святості і тієї святості від нас вимагає: “Святими ви мусите бути, бо Я — святий, Господь, Бог ваш” (Лев 19,2). Отже, людина передусім має замислюватися над Божою святістю, щоб зрозуміти її сутність [пор. 17, 128] і її вплив на наше освячення.

            Окрім прийняття у своє мислення і серце Божого Слова, прийняття дару Таїнства Хрещення, Господь Бог дає людині ще один засіб, завдяки якому вона може виконати доручене завдання освячення. Тим засобом є молитва.

            Правдива молитва — це розмова з Ісусом Христом, який перший звертається до нас й очікує на нашу відповідь. На молитві з Богом ми також вчимося правильних взаємин з людьми, з нашими близькими. Ми вчимося слухати. На молитві, насамперед, ми маємо вслухатися у слово Бога, яке Він промовляє у святому Писанні, у проповіді, в Літургії Церкви [див. 18, 41-42]. Отже, Слово Бога - це наша впевненість, що на молитві я справді слухаю Бога, я з Ним спілкуюся [пор. 15, 147]. На молитві входжу в безпосередній контакт з Богом, чиє ім'я є Святе (див. Іс 6,3) і яким ми освячуємося. Ісус Христос навчив нас найбільш досконалої молитви в якій звертаємося до Небесного Отця словами: “нехай святиться Твоє ім'я” (Мт 6,9). Це є ім'я, яке має силу і владу освячувати, однак ми маємо Його прикликати і тим самим відкривати своє серце на Його дію.

            Молитва - це також акт волі, через який людина “пристосовується до спасительної волі Бога” [14, 100]. Через цей акт людина входить у взаємини приязні з Богом. Особи, які дружать, які живуть у приязні, намагаються часто спілкуватися, ділитися своїм досвідом, переживаннями, радощами та смутком [див. 15, 147]. Приязнь внутрішньо нас перемінює [див. 19, 222], вона уподібнює приятелів. Отже, ми освячуємося через молитву, бо стаємо подібними до Бога, з яким спілкуємося в любові [див. 16, 618-619].

            Отже, миряни мають таке ж саме завдання в Церкві, як і у світі — освячувати її. Звичайно, Церква вже є свята, про що говорить її прикмета - одна, свята, вселенська, апостольська. Джерелом її святості є Її Засновник — Ісус Христос, є Святий Дух, який Нею керує [див. 7, 60]. Однак Ісус Христос покликаючи нас до тієї святої спільноти, прагне, щоб ми не лише використовували задану нам святість, Він прагне, щоб ми піклувалися про наше особисте освячення і тим самим примножували святість Його Містичного Тіла.

            Часто поняття “роль” чи “завдання” ми розуміємо, як якусь зовнішню активність, інколи як належність до якоїсь церковної спільноти чи як харитативну діяльність. І   водночас забуваємо про те, що є найсуттєвіше в нашому християнському покликанні — бути святими! Таку місію призначив Бог людині від самого початку і того заміру не відкликав.

            Отже, у Церкві, яка є Містичним Тілом Ісуса Христа, де ми всі становимо разом з Ним один організм, йдеться про внутрішню активність, яка пов'язана із функцією освячення. Особиста святість завжди примножує святість цілого Тіла. Кожний святий член організму є здоровий, бо не інфікований гріхом, - тим самим робить тіло більш справним, здоровим, а грішний, хворий послаблює функцію також здорових. Кожний гріх членів Церкви робить її менш святою і більш світською, підданою впливам світу разом з його гріховністю.

            Варто часто пригадувати собі, у контексті роздумів про роль і завдань мирян у Церкві, Архиєрейську молитву нашого Відкупителя, у якій заступається за членами свого Містичного Тіла перед Небесним Отцем: “Не від світу бо вони, так само, як і Я не від світу. Не молю, щоб Ти їх узяв від світу, лише — щоб зберіг їх від лихого. Вони не від світу, як і Я не від світу. Освяти їх у твоїй істині: слово твоє — істина. Як послав єси мене у світ, так послав і Я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині” (Ів 17, 14-19). Отже, Ісус Христос поклав своє життя за своїх учнів, за члени свого Містичного Тіла, щоб їх освятити і щоб вони тією святістю, яку отримали від Нього, освітлювали темряву світу. Це завдання не тільки окремих членів Церкви - вона загалом, як живий організм, покликана до того, щоб освячувати. З цією метою Господь склав у Ній усі засоби і знаряддя освячення спершу для Її членів, а далі й для всіх, хто Його шукає і прагне наблизитися до Нього. Дивлячись на промінчики Його святості, дійдуть і до самого Джерела Освячення.

д-р Любов Дердзяк

Бібліографія

1. Святе Писання Старого та Нового Завіту, Повний переклад за оригінальними єврейськими, арамейськими та грецькими текстами. Під час Другого Ватиканського Вселенського Собору, 1990.

Документи Вчительського Уряду Церкви

1. Ad gentes, Декрет про місійну діяльність Церкви // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 265-301.
2. Apostolicam actuositatem, Декрет про апостолят мирян // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 227-252.
3. Gaudium et spes, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c.  334-413.
4. Lumen Gentium, Догматична конституція про Церкву // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 55-116.
5. Jan Paweł II, Encyklika Dominum et Vivifacantem Ojca świętego Jana Pawła II o Duchu Świętym w życiu Kościoła i świata, Wrocławska Księgarnia Archidiecezjalna, 1994.
6. Jan Paweł II, Wierzę w Kościół jeden, święty, powszechny i apostolski, tekst polski: Watykan 1996.

Література предмету

1. Паренте П., Христологія, переклад з італійської М. І. Любачівського, т. ІІ, Львів 1993.
2. Рацінгер Й., Цінності в часи перемін. Долання майбутніх викликів, переклад О. Конкевич, «Місіонер», Львів 2006.
3. Салій Я., Церква, яку люблю,  переклад з польської Г. Зібарової, Кайрос, Київ 1998.

 Autobiografia św. Teresy od Dzieciątka Jezus // Liturgia godzin. Codzienna modlitwa Ludu Bożego, т. IV, Pallottinum, Poznań, 1988, с. 1229-1230.

1. Benedykr XVI w rozmowie z Peterem Seewaldem, Światłość świata. Papież, Kościół i znaki czasu, переклад P. Napiwodzki, Wydawnictwo Znak, Kraków 2011
2. Cisło M., Duch, który budzi z uśpienia. Homilia wygłoszona 28.08.1998 r. w kościele akademickim KUL // Duch Święty w posłudze Kościoła wobec świata, Materiały z Duszpasterskich Wykładów Akademickich w Katolickim Uniwersytecie Lubelskim 27-28 sierpnia 1998, red. J. Nagórny, Jerzy Gocko, Lublin 1999, c. 17-22.
3. Congar Y., Kościół, jaki kocham, Cerf-Kairos Wydawnictwo M-Znak, 1997.
4. Quoist M., Chrystus zawsze żyje, Paris 1974.
5. Oliwvier B., Cnota miłości, w: Wprowadzenie do zagadnień teologicznych. Teologia moralna, Praca zbiorowa, Księgarnia św. Wojciecha, Poznań-Warszawa-Lublin, 1967, s. 577-657.
6. Raport o stanie wiary, Z Ks. Kardynałem Josefem Ratzingerem rozmawia Vittorio Messori, переклад Zyta Oryszyn, Michalineum, Kraków-Warszawa-Struga, 1986.
7. Santorski A., Tajemnica naszego Chrztu, Wydawnictwo Archidiecezji Warszawskiej, Warszawa 1996.
8. Wyszyński S. Kardynał, Miłość na co dzień. Rozważania, Księgarnia Świętego Wojciecha, Poznań 1980.

*    “Гріх — це пляма на душі, це серце в якому висохла любов, це розум в якому висохло пізнання правди”.

Джерело:   Воїни Христа Царя