Як
живеться учаснику бойових дій на фронті? Що очікує його та його родину
після демобілізації? Чи є закони, які захищають родину
військовослужбовця? Яким є життя багатодітної сім’ї переселенця,
кримського татарина, на заході нашої країни?
Про це у розмові з учасником військових дій, батьком сімох дітей.
P.S. Під час перекладу інтерв’ю лексику максимально збережено, ім’я, за бажанням бійця, не вказано.
- Розкажіть про себе. Де Ви воювали?
Це був 29 блокпост н/п Новотошківська на Луганщині, 10 штурмова рота.
З травня місяця будемо базуватися в Сєвєродонецьку. На мою думку, всіх
гарячих хлопців формують у нову бригаду. Я демобілізований, тепер молодь
воюватиме, а нас триматимуть про всяк випадок.
- Учасник АТО, чи учасник бойових дій? Якою є ця людина?
Правду кажучи, є дві категорії військових на Сході: учасник АТО і
учасник бойових дій. На передовій є учасники бойових дій – там найбільше
пекло. Учасники АТО – це ті, хто не є на передовій. З тими, котрі
вихваляються, що вони учасники АТО, - багато не говорю: «Слава Україні –
Героям слава» - і пішов. Запитаєте чому? Той, хто жив на передовій,
хоча б півроку (а жив – означає постійно перебував на грані смерті), той
знає, що це таке, таким людям я можу вірити. У тих, котрі знаходяться
за три-п’ять км від передової, - життя інше: спиртне, горілка у них є
проблемою. Особливо ця схильність загострюється під час перемир’я –
розбиті носи, підбиті очі. Це вже не «сєпарська міна». Керівництво
просить хлопців: «Раз уже не сила терпіти пережите – хоча б мати міру у
цьому».
- В яких побутових умовах Ви жили на війні?
Милися дуже рідко, бо не було де. Робили це в приміщенні дитячого
садочку: у пральнях, в холоді. Це було нашою банею. Розкіш! На сьогодні,
цей садочок дощенту розбомбили. Якщо б не волонтери, котрі постійно
виручали і влаштовували нам такі бані в дитсадках, то бліндаж і миска з
водою – це єдиний санвузол. Велике спасибі волонтерам за вологі серветки
– вони нас дуже виручали. І не лише нас, а усіх, хто був на передовій.
- На сьогодні Ви демобілізований. Як Вас зустріла Україна,
зокрема наша правова система влади? Чи відчуваєте Ви і Ваша родина увагу
з боку законодавчої влади щодо учасників бойових дій на сході?
Повернувся і трохи підлікував контузію ока, є проблеми з нирками, маю
виразку. Ставлення бюрократів – це «бомба»! Нещодавно написав «-енну»
заяву про те, щоб мене «поставили на облік». Люди бояться прописувати у
своїх квартирах, приміщеннях, бояться, щоб ми не заволоділи їхнім
майном. Влада тут не дивиться на людину, що вона – людина. Тут
дивляться: є у тебе печатка, чи немає, а тоді починають щось трохи
рухатися і то з «подачі» вищестоячих. Добрі люди допомогли і тепер маю
місце прописки.
До прикладу, розповім історію щодо дій нашої законодавчої системи.
Щоби виробити документи на проживання в іншому місці - мені сказали
з’їздити в Крим для виписки, а тоді повернутись на теперішнє місце
проживання, щоб прописатися. Тільки так мене можуть «поставити на
облік». Закон є закон. За таку поїздку я заробив би від чотирьох до семи
років за дизертирство. На кордоні з Кримом мене уже «чекали б»... І на
п’ять-сім років у Магадан, тому що я «укроп», фашист, бандерівець.
Ще інший приклад наведу. Хотів старшу доньку з двома неповнолітніми
сестричками відпратити на місяць додому, у Крим, щоб відпочили і за
будинком приглянули. Зробив довіреність для дочки. Українці на кордоні
пропустили. На кордоні з Кримом, за новим законом, потрібен уже якийсь
новий дитячий паспорт. Питають, як Вас Україна пропустила? Вони три
години тримали дочку на кордоні з двома дітьми.
- А як з родиною? Як Ви влаштувались на заході нашої країни?
Живемо у комунальній квартирі з сімома дітьми. Є вода, сіль, є хліб. Я
не міліонер, не багач, але найщасливіша людина у світі. У мене семеро
дітей і нас двоє з дружиною – це вже цілий «мотопіхотний відділ»
(жартує). Є кому поплакати і є кому помолитися.
- Поділіться, що Вам на цій війні найбільше сподобалося?
Вразила солідарність людей. Приїхали хлопці з усієї України.
Сподобалося ставлення людей, котрі завжди готові тих «5 грн» кинути в
цей «котел», щоб зібрати на бійців. Щиро вдячний за неоціненну роботу
волонтерів. Це все фантастика про те, що кажуть, начебто Міністерство
оборони щось там видає. Видають одну тушонку на трьох і хліб, якого нам
не ставало і ми їздили докуповувати.
- А що найбільше боліло?
До грудня місяця нас тричі підставляли. Ми навіть не можемо зрозуміти
– чи це була зрада, чи підстава. Нас пустили, як кусок м’яса, як стадо
баранів на знищення. Нам наказали взяти с. Сокольники. Із техніки у нас
були три авто БМВ, які ми самі зібрали, і стрілкова зброя. Правду
кажучи, «броніки» мало ефективні. Якщо когось і рятували - то рідко.
Можливо, тільки від осколків. Це просто особистий (додатковий) вантаж.
Ми дві з половиною години стріляли, не знаючи куди. Ніхто нічого не
розумів, а командир мовчав. Чому мовчав? Можливо, йому так сказали:
«Мовчи. Вперед. Фас». ...Потім "пішли" гради. Ми не розуміли, з якого
боку і чиї це гради, але падали вони біля нас. ...Нам знову наказали
відійти – ми відійшли. «Сєпари» за ніч укріпилися. Наступного ранку нам
наказали «вперед» – і «сєпари нам дали»: розбито танк, смерті бійців...
Це була зрада... Сорока на хвості принесла, що хтось добре «рулив» за
гроші.
У грудні по всьому Донбасу було об’явлено перемир’я.
- Як працює інформаційна сфера? Чи те все, що ми чуємо, відповідає воєнній дійсності?
Молодь дивиться проросійську інформацію, вона і їхні батьки бояться.
«Сєпари» «молодці», вони показуть наших полонених у викривлених тонах. Я
cам три-чотири ролики подивися - і починаю сумніватися. Це інформаційна
війна.
- Чому Ви залишили таку велику родину і пішли на війну. Це великий ризик – сім’я ж могла залишитись без годувальника?
Пішов воювати, бо не хочу, щоб мої діти жили так, як я. І не хочу,
щоб жили, як усі. Пішов воювати не за якісь там пільги, як інколи
кажуть. У мене ці пільги вже купу років. Те, що кажуть про 75 % пільг
учасникам АТО, - фантастика. Мені порадили залишатися на «багатодітних
пільгах». До прикладу, на пільгах від АТО ти сплачуєш за 100 кіловат,..
всі інші послуги – як у всіх.
Я не хочу, щоб мої діти бачили те, що бачили їхні батьки, – цей
безлад. З другого боку, кажуть правду: «Який народ – такі і керівники».
Треба зламати цю систему. Дай Боже, зламаємо! Ми тільки один рік
мучимося і то з війною!
- Чи змінила Вас ця війна?
Людина зовсім міняється, стає зовсім іншою. Я попередив одного із
чиновників. Вельмишановний, не забувай, що рано, чи пізно наші хлопці
будуть повертатися з війни. Будь ласка, будьте акуратними у ваших
розмовах, у ваших відмовах, у ваших діях.
Комісія у справах мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії
Джерело: http://spasadrohobych.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар