Бережанський
психо-неврологічний будинок-інтернат звільнив обитель, а відповідна
комісія Тернопільської обласної ради оформила акт передачі. Тож попереду
— значний шлях до відродження монастиря і паломницького центру, який до
Другої світової називали “другою Зарваницею”.Позитивний результат обійшовся монахам і парафіянам монастирської церкви десятиліттями численних скарг і байдужості влади у відповідь. Адже протягом років байдужістю до прохань віруючих відзначалися численні президенти, прем'єр-міністри, голови Верховної Ради, голови Тернопільської обладміністрації та облради, чиновники нижчого рівня — до усіх них зверталися активісти відродження святині і пам'ятки архітектури XVIII — початку ХХ ст.
“Протягом багатьох років ми були свідками відсутності доброї волі з боку влади, — розповідає настоятель краснопущанського монастиря Чину cвятого Василія Великого отець Степан Романик. — Адже ми нічого не хотіли, як тільки того, щоб нам повернули те, що належало Церкві”.
Повернена будівля монастиря виглядає убого: облуплені, вражені грибком стіни; шматки вагонки тут і там на мурах ізсередини — під ними скупчення вологи; ветхі, вкриті блакитною вилущеною фарбою двері із вибитими замками; іржаві комунікації водогону; неприбрані туалети... На горищі — купи матраців, старого одягу підопічних, пляшки з-під горілки. Дах дірявий.
Відчуття
дисонансу підкреслює охайний вигляд частини обителі, яку василіянам
повернули раніше. У храмі, що становить з монастирем єдиний комплекс,
тільки минулого року встановили нові вікна, які “дихають”. Адже стіни
метрові і звичні металопластикові конструкції для пам'ятки б тільки
шкодили. Про це свідчить і досвід інтернату, який декілька років тому
встановив металопластикові вікна — сирість і затхлість у кімнатах-келіях
з ними відчувається, незважаючи на провітрювання.
“Після того, як заклад вибрався, на зиму перебираюся до монастиря (через проживання в обителі підопічних настоятель змушений був жити у найближчому до Крансопущі василіянському монастирі у Золочеві — прим. авт.). Уже муруємо кахельні печі, бо ж газу немає”.
Сміття з горища уже викинули — воно загрожувало пожежній безпеці. А щойно звільнені келії і службові приміщення продезинфікували.
“Цього
року заготовляємо дерево, щоб наступного робити дах. Старий може
завалитися... Але перед тим потрібно обов'язково розібрати добудови
часів Союзу, бо вони псують вигляд монастиря. Хочеться відновити все
так, як було”, — продовжує настоятель.Отож монастир повернули Церкві. Але поки — без землі.
“Ділянка ця перебуває у державній власності. Інтернат має радянський ще акт на неї. Загалом у закладу — 52 гектари. Оскільки він не сіє і нічого не садить на значній частині цієї землі, ми зверталися в сільськогосподарську інспекцію. Вони приїжджали, пропонували закладу відмовитися від угідь. Але той не погодився”, — каже Урманський сільський голова — Крансопуща належить до Урманської сільради — Євген Наконечний.
Сільрада після звернення від монастиря може виділити для ченців город, запевняє він. Але ділянка під будівлею — у віданні облради.
Згідно із законодавством, монастир не отримає землю, на якій стоїть, поки у ЧСВВ не буде права власності на споруду. А робити ці документи настоятель буде тільки тоді, коли
знесуть радянські добудови. Інакше оформлювати все доведеться двічі: з добудовами і вже без них.Бережанський психолого-неврологічний будинок-інтернат перебуває у підпорядкуванні департаменту соцзахисту Тернопільської обладміністрації.
“Станом на тепер у закладі проживає 91 підопічний. Є три корпуси. У три зміни працюють 62 осіб персоналу. У зв'язку з передачею колишнього корпусу №1 монастирю, скорочень не відбулося — штат збережений”, — коментує директор вказаного департаменту Вадим Боярський.
З приводу повернення монастирської землі у департаменту є визначена позиція, продовжує посадовець.
“За коментарем про те, чи монастирю виділять землю, потрібно звертатися в обласну раду. Позиція департаменту така, що землі має залишитися достатньо для функціонування закладу. Якщо будуть погоджені позиції облради, закладу і монастиря, ми надамо погодження на передачу частини ділянки для обителі”, — коментує В. Боярський.
Наразі
сільрада присвоїла монастирю адресу село Краснопуща, вул. Богдана
Хмельницького, 62. Обителі ділянка потрібна передусім для господарських
потреб, а також під обладнання автостоянки для паломників. Частину
приміщень згодом планують використовувати для катехизації мирян. До
Другої світової при монастирі діяла навіть читальня “Просвіти”, Тепер
цей будиночок — один із корпусів будинку-інтернату.Охочі долучитися до відродження монастиря у Краснопущі можуть зателефонувати до настоятеля о. С. Романика, ЧСВВ за номером 0-67-943-32-44.
Історична довідка
Історія Краснопущанського монастиря Різдва Святого Івана Хрестителя розпочинається у 1665 р. Його заснували ченці Варлаам та Феодосій за благословенням львівського єпископа Атанасія Желиборського. Спершу монастир стояв на горі, а в XVIII ст. його перенесли у мальовничу долину серед лісу. Обитель була дерев'яною і тільки у 1786-97 рр. Звели кам'яну будівлю келій, що збереглася до наших днів. На межі ХІХ-ХХ ст. згоріла старовинна дерев'яна церква, а сучасну збудували у 1906 р. Із 1934 р. у Краснопущанській обителі зберігали чудотворну ікону, перенесену зі Свято-Онуфріївського львівського монастиря ЧСВВ. У 1946 р. обитель насильно ліквідували і до 1979 р. у ній діяв геріатричний будинок. Відтак у ній запрацював психо-неврологічний будинок-інтернат. Відродження монастиря розпочалося у 1993 р., коли василіяни повернулися до Краснопущі і їм віддали храм та частину келій. Монастирська церква водночас є парафіяльною для Краснопущі.
Християнський портал КІРІОС, за матеріалами RISU.
Немає коментарів:
Дописати коментар