Без
сумніву, в історію католицького світу 27 квітня 2014 року увійде як
золотий день – Служба Божа чотирьох Пап, двоє з яких проголошені
святими, явище унікальне. І кожен з них, в тій чи в іншій мірі, мав
відношення до української історії.
Святий Іван ХХІІІ спричинився до визволення Патріярха Йосифа Сліпого з
московської неволі. І це уможливило перетворення УГКЦ на Заході з
розрізнених єпархій в єдину структуру, з усіма здобутками для
української діаспори і для українців Краю. Іншим моментом цього
визволення стала можливість, надана Заходу, почути голос свідка
злочинств, що їх московські окупанти чинили на наших землях. Саме святий
Іван ХХІІІ уможливив ситуацію, в якій голос УГКЦ в Краї був почутий
світом, саме св. Іван ХХІІІ дав нагоду кардиналові Сліпому стати Свідком
нашої Церкви та Її Народу в західному світі.
У свою чергу св. Іван Павло ІІ багато спричинився до падіння
комуністичних режимів у Європі, а тим самим і до свободи УГКЦ та
незалежності нашої держави. Можна багато і довго аналізувати усе те
добро, яке він вчинив для нашого народу. Але свобода нашої Церкви і
нашої держави, до чого цей святий багато спричинився, без нього можливо
не відбулися б у такому скорому часі.
Іншим моментом цієї канонізації, який зараз є надзвичайно важливим
для нашої держави, є прийом прем’єр-міністра п. Арсенія Яценюка Святішим
Отцем Франциском. Як би це не виглядало малозначущим у очах пересічного
українського обивателя, але цей прийом – найвища легітимація
теперішньої української влади в очах світу. Хоча зараз визнання
легітимності Римськими Архиєреями не має того політичного значення, що у
середні віки, коли Папи надавали європейським володарям імператорські
та королівські титули, і без їхніх санкцій держава не могла бути
рівноправним учасником європейського політичного життя, проте і нині
світ зважає на легітимацію, що її державам символічно надає Ватикан.
У часах югославської кризи, в кінці ХХ сторіччя, саме визнання
югославських республік незалежними державами Ватиканом, стало поворотним
моментом у легалізації нових державних утворень на Балканах. Цей акт
Апостольської Столиці змусив європейських політиків по-інакшому дивитися
на ситуацію кривавого югославського конфлікту.
Присутність українського прем’єра на Службі Божій на площі св. Петра в
Римі, серед державних мужів світових держав, серед представників
древніх європейських королівських, князівських Домів, серед керівників
держав, в черговий раз засвідчила – світ, на відміну від Московщини,
визнає легітимність української влади, української держави.
Цікавим моментом усієї історії з приїздом українського прем’єра до
Ватикану стало те, що, судячи з повідомлень ЗМІ, українська сторона не
була ініціатором цієї зустрічі. За версією журналістів, канцелярія
українського прем’єра за день до візиту мала сумнів, що Папа прийме п.
Яценюка на державницькій аудієнції.
Звісно, потрібно враховувати, що нерішуче державне керівництво
України, яке воліє загравати з антиукраїнськими елементами сходу
України, могло злякатися, що такий візит, викличе негативну реакцію
православних фанатиків та московських шовіністів. Здається, що
українське керівництво, замість оперися на ту частину населення, яке,
попри безпорадність цього уряду в царині наведення порядку в державі та
її оборони, вдається то того, до чого звикли київські політики, навіть
патріотичного спрямування: загравання зі Сходом коштом інтересів усіх
решта громадян України. Але це уже деталі усієї цієї історії.
Важливим є те, що українське керівництво отримало чергову легітимацію
на найвищому рівні. Для нас, католиків України, це має неабияке
значення. Найвищий авторитет Католицької Церкви визнав українську
Антикримінальну революцію, визнав Майдан і владу, яка почала працювати в
Україні після революційних подій. Тобто, ми можемо бути спокійні – Бог
нам дав черговий знак, що Він на нашому боці. Тепер нам, католикам
України, в чергове треба взяти відповідальність за долю держави перед
Богом: молитвою, постом, активною соціальною та громадянською позицією.
Ми не маємо права програти цей шанс, який нам дає Бог, потверджуючи
чисельними знаками, що Він з нами.
Уже зараз католики би мали вийти в суспільство з новими ініціативами,
з пропагандою християнських цінностей, з інформацією про суспільну
доктрину Католицької Церкви. І якщо найближчим часом ми не розпочнемо
такої діяльності, то не варто дивуватися, якщо події в Україні
розгортатимуться не за тим сценарієм, який би ми хотіли бачити.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар