Думками
про Великдень через призму Майдану та останніх подій на Сході України у
студії програми «Погляд на тиждень» телеканалу ZIK поділився активний
учасник Автомайдану, священик УГКЦ о. Михайло Димид.
- Отче Михайле, сповідь – це один із обов’язкових елементів підготовки до Великодня. Люди, які боролися на Майдані, протистояли міліції, застосовували до правоохоронців силу повинні про це сповідатися?
- Сповідь – це покаяння за власні гріхи, за те, що ти думаєш
поганого, за те, що ти свідомо зробив зле. Але вихід на Майдан для наших
людей – це священна справа. Йшлося про питання самооборони, питання
життя. Майдан – це було питання пошуку добра в світі і середовищі, де
зло опанувало всі структури суспільства. У даному випадку йдеться про
чинення добра. Якщо під час Майдану у тих чи інших обставинах і було
зроблено, щось недобре, то це не був свідомий намір робити зло. В цьому
немає гріха.
- А як стосовно тих, хто були по іншу сторону барикад – міліція, «Беркут», які виконували накази?
- Якщо погляд на іншу людину є боголюдським, то він завжди є з
любов’ю. Це обов’зок зупинити того, хто робить зло. І якщо це робити з
любов’ю – це не гріх. Але якщо в цьому є ненависть... Я говорив з
багатьма із тих, хто був за барикадами: на жаль, вони мали таку
величезну ненависть у собі, що я врешті не знаходив слів. Так, я думаю,
що серед «Беркуту», міліції були і добрі люди, але результат їхніх діянь
дуже негативний. Урешті ми отримали боротьбу добра проти пекла.
- Маємо велике свято – Великдень, але водночас ще не
болючими залишаються спогади про Небесну сотню, а боротьба в країні й
досі триває, люди переживають через події на Сході. Відтак у багатьох
виникає питання: чи варто обмежувати святкування в таких обставинах?
- Святкування Великодня – це святкування своєї внутрішньої перемоги.
Якщо нам вдалося на основі того, що зробив для нас Ісус Христос,
перемогти якесь зло в собі, зробити добру справу, тоді ми маємо, що
святкувати. Це святкування має бути передусім у душі. Але якщо все
зводиться лише до зовнішнього святкування, то ситуація в країні не дає
підстав до цього.
- Великдень – це передусім очищення, зміни в собі. На Ваш
погляд, наскільки Майдан вплинув на людей, наскільки вони змінилися? Чи
помічаєте ці зміни?
- Справді, є зміни в нашому народі. Але ці зміни – наразі теоретичне
осмислення того, що сталося. Це осмислення ще не завжди переходить у
практику. Щоб це сталося, нам ще потрібні місяці, а може й роки.
Практичні зміни настануть тоді, коли людина, опинившись сам на сам із
якоюсь несправедливістю, зможе знайти в собі внутрішню силу в ім’я Ісуса
Христа, в ім’я Небесної сотні сказати злу: «Ні!». Для цього має бути
дуже сильна внутрішня сила і віра, які, думаю, міцніють у більшості тих,
хто чесно був на Майдані.
- Путін звинувачує нас у комплексі крайнього
націоналізму, що визрів через те, що Західна Україна завжди була під
іншими країнами. На Ваш погляд, що ж таке насправді західноукраїнський
націоналізм?
- Так, ми були під різними панами, але так само під паном був і Схід.
Але наші пани були більш культурними, вони, якщо так можна сказати, все
ж шанували нашу людську гідність. Цього не було під Росією, під
царатом. Думаю, це основна відмінність між Заходом і Сходом. У нас пани
не побороли внутрішню ідентичність і силу. А любити і шанувати свою
Батьківщину, батька і матір – це четверта Божа Заповідь. Те, що пан
Путін розцінює наш націоналізм як щось дивне і страшне – це насправді
свідчення його культури і бачення світу. І воно не є ані християнським,
ані просто цивілізованим. Це імперське бачення, що базується на бажанні
кроїти світ, Йдеться про людину, яка хоче замінити Бога.
Джерела: ЗІК
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар