Слово Митрополита Львівського в день празнику Торжественного в’їзду Ісуса Христа в ЄрусалимФлп 4,4-9, Ів 12,1-13.
У читанні з Євангелія від святого Івана на день Квітної неділі, ми
почули не тільки про в’їзд Спасителя на осляті у Єрусалим, але
згадується, що Ісус перед тим прибув у Витанію, де воскресив мертвого
Лазаря. Це була надзвичайно важлива подія! Лазар, брат Марії та Марти, у
яких часто бував Христос, які його гостили у себе, бо не усі були такі
прихильні, - помер. Його навіть уже положили в гріб, було чути
неприємний запах, бо уже четвертий день після смерті спочивав у гробі. А
Спаситель, прибувши до гробу, розпорядився відкотити камінь, де лежав
Лазар й звернувся до нього як до живої особи: «… Лазарю, вийди сюди!»
(Ів 11,43). І той вийшов зв’язаний полотнами, ніби зі сну пробудився,
залишив гріб, появився живий серед присутніх людей. Такої чудесної події
люди ще не бачили. Вже розкладалося його тіло, а Господь привернув
життя, - здоровою викликав людину із гробу. Чомусь багато із нас,
думками, проходимо мимо цієї історії.? А це – велика правда вічного
життя, яка здійснюється на кожній особі, яка почалася у лоні матері. Усі
народжені та зачаті у лоні матерів помирають, але усі померлі й
ненароджені Христовою силою воскреснуть! Радіймо із цього, що ми уже
маємо можливість воскреснути духом й очиститись кожного разу, коли
тільки каємося у святій тайні Сповіді за вчинені гріхи. Це – дуже
великий духовний дар: отримати прощення від Бога та бути викликаними
живими, чистими із гробу наших прогрішень.
Представмо собі, що Христос направляється із цілою громадою зібраного
народу не у Єрусалим, а приближається до нашої особи, до нашої душі, яка
йому дуже дорога. Син Божий прийшов ради нашого спасіння на цей світ,
був розп’ятий за наші прогрішення та воскрес із мертвих, щоб переконати
нас про існування вічного життя. Пам’ятаймо про це, що кожен більший
гріх чинить мертвою людську душу для Бога. Хоч людина живе, рухається,
сміється, розмовляє, весело проводить час, однак, гріх утримує її
мертвому стані перед Господом. Необхідно Христа, щоб відкотив гріховний
камінь від душі та воскресив людського духа, пораженого лукавою отруєю.
Поки гріх триматиме душу людини у полоні, до цих пір вона не почує
радісного «Осанна»; бо Христос не може з’єднатися із душею людини, яка
брудна й не звертається до Господа про очищення й воскресіння.
Надзвичайно важливе - відношення душі з Богом, це більш важливо як її
відношення із ближніми, якими вона інколи може маніпулювати. - Господом
ніколи! Бог бажає усіх людей спасти від вічної несправедливості та
терпіння. Він приближається до «єрусалиму людської душі», щоб її вчинити
здібною для духовного життя. Господь не переслідував політичних,
матеріальних, корисних для себе або скритих амбіцій. Ні! Сам Спаситель
іде помирати в тяжких муках, щоб людському родові дарувати найбільше
добро: вічне щасливе життя. Життя нове, таке, що завжди обновлюється,
яке ніколи не старіє, завжди перспективне, повне любові та неймовірних
захоплень. Хто ж відмовиться від такого дійсного й обіцяного щастя!?
Невідомо чи знайдеться якась дуже немудра людина, щоб легковажити
щасливою вічністю.? Христос готовий вступити в кожну людську душу, яка
відкрита на образ міста Єрусалиму, що несміливо, але виходить напроти
нього, яка розуміє життя й запрошує Бога, щоб оживив її від духовної
хвороби. Усі люди бажають бути здоровими, однак, багато залишаються
духовно хворими, незважаючи на можливість легкого зцілення Господом. Не
усі мешканці Єрусалиму були прихильні Ісусові Христові. Існувала певна
когорта людей, які бажали йому смерті та із заздрості твердили, що всі
увірують у нього (пор. Ів 11,8), тому вирішили розправитися з ним: «Від
того, отже, дня ухвалили вони його вбити» (Ів 11,53). А Христос
приближується чи радше, завжди близько присутній людській душі як Князь
миру, як Месія, що приносить очікуване спасіння.
Легко пізнати спокійне та мирне приближення Бога до вічного міста
Єрусалиму, а разом з тим, до вічного життя душі. Він сідає на ослятко,
навіть, не на коня та появляється у місті без військового тріумфу.
Учитель Церкви навчає, що Спаситель увійшов в Єрусалим не оточений
військом, а, маючи при собі тільки одного осла (пор. св. Ів. Золот.
Бесіда LXVI на Ів п.1). Не гриміли гармати, коли в’їжджав Господь, не
було жодних приготувань, «не відмивали грошей приготованих на
церемонію», навіть, не виносили дорогих килимів, щоб стелити під ноги.
Народ кидав вітки із пальмових дерев, а інші стелили свою одежу під ноги
осляти та вигукували: «Осанна». Ось, увесь церемоніал та привітання.
Князі цього світу, коли прибувають у міста та чужі країни, чинять це у
своє ім’я або ім’ям свого уряду, а про Христа народ голосив
благословення, як про цього «… хто йде в ім'я Господнє…» (Ів 12,13). Син
Божий не прийшов перемагати інших людей, не боровся з урядом за владу,
не критикував політиків тощо. Він прийшов, щоб перемогти нечистого духа,
зло, яке міститься у серці людини. І подолав це не зброєю, не військом,
навіть, не могутністю свого слова (пор. Ів 18,4-6), лише, своєю любов’ю
до людей, своїми муками, смертю на хресті та воскресінням з мертвих.
Наш Бог такий: люблячий, милосердний, добрий, лагідний, смиренний,
простий, завжди з простягнутими, добрими й благородними руками очікує
нас, щоб помилувати й нагородити рясними дарами. Хай пресвята Богородиця
допоможе нам збагнути радість грядущого світлого Воскресіння! А ми
помолімося разом з усією Церквою: «Вихваляйте однодушно люди і народи:
Цар бо ангелів нині сів на осля і йде добровільно на хрест, щоб
перемогти ворога як всемогутній…» (Утреня свята Квітної неділі,
сідальний).
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
28 квітня 2013 р.Б. Архикатедральний собор св. Юра (м. Львів).
Джерела: http://www.ugcc.lviv.ua
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар