09.03.2013р. Б. / Папа зрікся престолу, а не служіння! – Архиєпископ Мечислав Мокшицький

Ще студентом Папського  университету святого Томи Аквінського у Римі Архиєпископ Мечислав Мокшицький кілька разів підходив до кардинала Йосифа Рацінгера на пл. св. Петра, щоб привітатися і попросити благословення. І аж ніяк не сподівався, що через декілька років привітний і скромний професор стане Наступником Петра, а він – його другим секретарем

 

Я мав можливість ближче познайомитись з Бенедиктом XVI, коли він ще був кардиналом Рацінгером, а я – секретарем Папи Івана Павла ІІ. Щоп’ятниці Папа та кардинал Рацінгер мали офіційні півторагодинні зустрічі, часто Іван Павло ІІ запрошував кардинала Рацінгера на обід як префекта з питань віри, щоб поговорити про проблеми віри, теології, завжди цікавився його думкою щодо енциклік, пастирських листів. Ця співпраця між ними була дуже близькою, сповненою порозуміння і поваги. Папа Іван Павло часто говорив, що він може спати спокійно, бо в ділянці віри має надійну і відповідальну особу. Було видно, що він дуже цінує жертовність кардинала, який відповідально працював, багато писав, прагнув через свої книги приблизити християн до Бога.

 

Часто після таких зустрічей я відпроваджав кардинала Рацінгера до дверей, але він ніколи не дозволив нести за ним свій старий портфель. Завжди був дуже скромним і делікатним.

 

І коли його обрали Петром наших часів – він прийняв це покликання з великою покорою і відповідальністю. Щоб там про нього не писали в ЗМІ, він робив не менше за Івана Павла ІІ.

 

ЗМІ часто порівнювали і протиставляли двох Пап, чи це якось впливало на діяльність Бенедикта XVI?

 

Насправді Святіший Отець Бенедикт XVI старався продовжувати те, що робив його попередник. Вони обидва були папами Собору. Їх відрізняло те, що Папа Бенедикт XVI був значно старший, аніж Папа Іван Павло ІІ, коли його обрали, але, незважаючи на це, він все одно їздив у міжнародні паломництва, зустрічався з вірними, багато писав.

 

Спочатку було дуже помітно, що кардинал Рацінгер не готувався стати Папою, здавалося, що він мусить до цього звикнути. Скажімо, він швидко благословляв паломників зі свого вікна і відходив, бо, напевно, через свою скромність не міг одразу призвичаїтися до тієї уваги.

 

Однак, хоча Папа Бенедикт XVI дуже делікатна особа, він дуже твердий у своїх намірах, жодні атаки ЗМІ не впливали на його рішення, наприклад, він не змінив держсекретаря Ватикану Тарчізіо Бертоне і висвятив свого секретаря Георга Генсвайна на Архиєпископа, хоча тиск, очевидно, був спрямований на те, щоб він не зробив цього.

 

Святіший Отець мав візію свого Понтифікату, і на його позицію ззовні тяжко було вплинути. Але водночас він завжди глибоко переживав у собі всі проблеми Церкви, як чуйна людина. Проте навіть останні скандали не могли бути причиною рішення Бенедикта XVI, оскільки в Церкві завжди були складні моменти, і ще Папа Іван Павло ІІ 2000 року вибачався за всі гріхи Церкви. Бо Церква і свята, і грішна, в ній живе і діє сам Христос, і є ми, люди. Правда, за останні роки напади на Церкву, особливо через ЗМІ, значно посилились, стали багато агресивнішими. І навіть не тому, що стало більше скандальних ситуацій, а тому, що в ЗМІ зросла потреба за скандалами.

 

Ваше Преосвященство, а які вимоги Папа Бенедикт XVI мав до своїх секретарів, чи вони якось відрізнялися від вимог блаженного Івана Павла ІІ?

 

Праця зі Святішим Отцем Бенедиктом XVIбула подібна до праці з його попередником: він довго молився у своїй каплиці, багато часу присвячував  написанню  проповідей, енциклік, апостольських листів. Мав дуже напружений розпорядок дня і завжди був простою людиною, дуже скромною у своїх потребах. Теж мав вільні вівторки, але у ці дні за межі Ватикану виїжджав нечасто, писав книги. А ще любив грати в ці дні на фортепіано. Воно, до речі, мало цікаву історію: тато Святішого Отця подарував йому це фортепіано на вісімнадцятиріччя, і з того часу Папа Бенедикт XVI всюди возив його за собою.

 

Чим відрізнялися звички обох Пап, то це тим, що Папа Бенедикт XVI ходив на півгодинну прогулянку до парку, а блаженний Іван Павло ІІ відпочивав лише на своїй терасі. Попередній Папа часто запрошував на щоденну Літургію гостей, на обід – владик, різні делегації, а Папа Бенедикт XVI вже цього не робив, він надавав перевагу споживанню їжі в близькому колі, і це тому, що вже тоді мав слабке здоров’я, і тому, що любив родинну атмосферу.

 

Чи Папа Бенедикт XVI виявляв до Вас таке ж батьківське ставлення, як Іван Павло ІІ, про що Ви розповідали у книзі «Найбільше любив вівторки»?

 

Так, я завжди відчував батьківську турботу і прихильність Бенедикта XVI, і Папа дуже дбав про всіх своїх співпрацівників. Можливо, було менше якихось смішних моментів, аніж з Папою Іваном Павлом ІІ, але він до кожного ставився з глибокою повагою і зацікавленням. 

 

Пригадую, як я колись показав йому на комп’ютері фотографію, де біля мого родинного дому стоять мої батьки, а на траві сидить кіт. Потім, коли я повертався з дому, з відпустки, Папа завжди розпитував про моїх рідних і чи ще є той кіт.

 

Святіший Отець Бенедикт XVI дбав навіть про, здавалося б, дрібниці. Наприклад, він знав, що я люблю черешні. Одного разу, коли я мав приїхати в червні до Ватикану, Папа попередив сестер, які готують їсти, щоб «не забули приготувати черешні на обід, бо приїде Мєтек».

 

Папа Бенедикт XVI розпитував Вас, як було за часів його попередника?

 

Так, він часто питав мене, як було в папському домі за часів Івана Павла ІІ, як попередній Папа поводився в тій чи іншій ситуації. Наприклад, чи завжди ходив у білій сутані. Я сказав, що так, потім Бенедикт XVI навіть згадав у своїй книзі-інтервю, що носить сутану завжди, бо так робив попередній Папа.

 

Папі Івану Павлу ІІ надходило багато прохань про молитву…

 

Папа Бенедикт XVI теж отримував багато листів такого змісту, він особисто відповідав на них і завжди пам’ятав про всіх, кому пообіцяв молитися. Ще за моєї пам’яті відбувалося багато оздоровлень за посередництвом його молитов, а за останні роки, знаємо, що таких випадків було ще більше. Святіший Отець Бенедикт XVIдуже проймався проблемами інших, бо був і є дуже чуйною людиною, повною співчуття до інших.

 

Як Ви особисто сприйняли звістку про зречення Святішого Отця?

 

Це для мене було великою несподіванкою. Ще за місяць до цього, 6 січня, я мав зустріч з Папою з нагоди єпископських свячень його секретаря Георга Генсвайна і був присутній на урочистій вечері. Тому після звістки про зречення Папи я був заскочений, ніби когось забракло, однак, я потім зрозумів що Папа знає, що робить, і він це добре обдумав і робить це для добра Церкви. Він прийняв цей обов’язок, коли його обрали, бо відчув тоді, що це його покликання, але так само залишив Престіл у згоді зі своїм сумлінням, бо був дуже вимогливий до себе.

 

Я думаю, що цим Бенедикт XVI ще раз засвідчив, що він дуже відповідально ставився до своєї місії. Він не хотів, щоб його фізична слабкість у жодний спосіб сповільнювала ритм життя Церкви. Дехто каже, що Папа зрікся служіння, але насправді – він зрікся Престолу, а не служіння! Бенедикт XVI молитвою і працею буде продовжувати служити Богові.

 

Ваше Преосвященство, розкажіть, будь ласка, про Вашу останню зустріч з Папою Бенедиктом XVI.

 

Серце мені підказувало, що я мушу приїхати на останню аудієнцію до Риму. Кожне прощання впроваджує наше серце в смуток, але коли я побачив скільки людей, вдячних і солідарних з Папою, прийшли на площу, це додало радості.

 

А після загальної аудієнції Папа мав зустріч зі своїми найближчими співпрацівниками – нас було 36 осіб. Секретар Георг Генсвайн запросив мене, і я зміг попрощатися зі Святішим Отцем особисто. Я подякував Папі за все те добро, яке я від нього отримав: за те, що два роки міг бути його секретарем, за призначення в Україну і за його постійну турботу про нашу Церкву, а також передав подяку від усіх українців. Папа пообіцяв, що буде пам’ятати про Україну в своїх молитвах. Дуже символічним підтвердженням його слів стало те, що Папа передав нам свою білу сутану. З огляду на те, що Бенедикт XVI не був прихильником того, щоб часто роздавати свої речі (Папа Іван Павло ІІ любив дарувати свої шапочки), це великий особистий пам’ятний подарунок для українських вірних.

 

Як Бенедикт XVI за час свого понтифікату ангажувався в життя Церкви в Україні?

 

Коли БенедиктXVI став Папою, то він часто розпитував мене про життя Церкви в Україні, про нашу політичну ситуацію. Він призначив чимало єпископів УГКЦ та РКЦ, підтвердив вибір Главою УГКЦ Блажeннішого Святослава.

 

Святіший Отець дуже вболівав за Україну і мав надію, що торік приїде  з апостольським візитом. Але через політичну ситуацію в Україні та синод у Лівані довелося відкласти поїздку... Все ж Папа був присутній через своїх делегатів: на Євхаристійний Конгрес прибув кардинал Комастрі, а на 60-ту річницю митрополії у Львові – кардинал Томко. Папа передав для Єпархії золоту чашу і золоту вервичку.

 

Ваше Преосвященство, Ви казали, що завжди були переконані у святості блаженного Папи Івана Павла ІІ, чи ініціатива пришвидшення бeатифікації була зумовлена саме тим, що і Папа Бенедикт був близьким співпрацівником і свідком святості попереднього Папи?

 

Думаю, що так. Папа Бенедикт добре знав свого попередника, тому міг зі спокійним серцем зламати усталені правила і пришвидшити беатифікацію. Ми очікували, що за його папства відбудеться ще й канонізація блаженного Папи Івана Павла ІІ.

 

З огляду на служіння двох попередніх пап, які б риси мав мати наступний Святіший Отець у сучасній ситуації?

 

Він мав би бути людиною великої віри, відваги та любові до Церкви, з душпастирською візією, щоб бути близько до вірних, активно включатися в їхнє життя, продовжувати апостольські подорожі та своїм оголошенням Євангелії притягувати всіх до Христа.

 

Ваше Преосвященство, чим Вам найбільше запам’ятався понтифікат Святішого Отця БенедиктаXVI і чим на Вашу думку, цей Папа найбільше запам’ятається вірним?

 

Ми завдячуємо Бенедиктові XVI, що він був і є великим теологом. Своїм понтифікатом він звертав увагу на Боже слово, заохочував читати Святе Письмо, через проповіді прагнув пояснити, що нам дає наша віра, вчив переживати Літургію, спонукав нас до молитви, до глибшого шукання Бога в тиші.

 

Бенедикт XVI звертав нам увагу, що ми завжди маємо Христа, Який пам’ятає про нас, отже, ніколи не маємо втрачати надії. Тому варто бути християнином і радіти з цього, бо якщо Христос помер за нас, то наше життя має сенс. Зрештою, навіть останні слова Бенедикта XVI були закликом покладатися тільки на Христа, Який не залишить Свою Церкву!

розмовляла Наталя Гадьо, "Католицький Оглядач"

Джерело:   Воїни Христа Царя