«Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня», (Ів. 6, 54)
У четвер по неділі всіх святих у церковному календарі
Української Греко-Католицької Церкви маємо свято Торжественного
поклоніння пречистим Тайнам тіла і крові Господа нашого Ісуса Христа. З
огляду на будній день, його урочисте відзначення зазвичай переносять на
неділю. Воно відоме також під назвою Свято Пресвятої Євхаристії.
Пресвяту Євхаристію установив Ісус Христос на Тайній Вечері з
апостолами, щоб по всі часи приносилася в Церкві Свята Безкровна Жертва
на згадку Його Кровної Жертви на хресті та щоб бути духовною їжею для
душ. Таїнство Пресвятої Євхаристії здійснюється на Святій Літургії, яка є
осердям духовного життя Христової Церкви.
Культ Пресвятої Євхаристії у Східній та Західній Церквах спочатку був
поєднаний тільки з відправою Святої Літургії. У XII ст. Західна Церква з
різних причин починає впроваджувати культ Пресвятої Євхаристії поза
відправою Святої Літургії, тобто культ освячених і в Кивоті збережених
Євхаристійних Дарів. Вшанування Євхаристійного Христа в Кивоті стає у
Західній Церкві мотивом до започаткування празника Божого Тіла. Його
святкує Західна Церква в четвер після віддання празника Зішестя Святого
Духа.
З історії
У перших віках християнства Освячені Дари зберігали про запас для
хворих і вмираючих в захристії або за престолом, у посудині в вигляді
голуба. Сьогоднішні кивоти з’явились аж у ХVI сторіччі.
Деякі східні Церкви, як наприклад, копти, сирійці, взагалі не
зберігають Святих Тайн. Хворим вони уділяють Св. Причастя відразу по
Службі Божій. Для того, хто перебуває в небезпеці смерти, священик
править Святу Літургію без огляду на час і пору дня.
Св. Отці першого тисячоліття як Східної так і Західної Церкви
закликали вірних до частої і навіть щоденної участі в Святій Літургії.
Перші християни настільки любили і цінували Божественну Літургію і Святе
Причастя, що найбільшою карою для них було відлучення від участі у
богослужінні.
У всіх Православних Церков й сьогодні культ Пресвятої Євхаристії
пов’язаний лише зі Святою Літургією. Латинська Церква в XIII сторіччі
установила празник на честь Пресвятої Євхаристії насамперед, щоб
протидіяти єресям, які перечили правдиву присутність Ісуса Христа під
видами хліба й вина. Згодом і Східні Католицькі Церкви, зокрема,
сирійців, халдейців, маронітів, вірменів, коптів, мелхітів, починають
відзначати празник Божого Тіла. Рішенням Замойського Синоду це свято
стало обов’язковим і в нашій Греко-Католицькій Церкві.
Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха»
Про Святе таїнство Євхаристії
На Тайній Вечері Христос віддав Себе за нас, щоб ми могли дарувати
своє життя за ближніх, як Він його дарував (пор. Йо. 13, 34).
Причащаючись Господнього Тіла і Крові, ми отримуємо завдаток вічного
життя: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я
воскрешу його останнього дня» (Йо. 6, 54). Через Причастя Тіла і Крові
Христа ми вже маємо вічне життя, повнота якого явиться у славному
зновупришесті Христа. «Тому що Він дарував нам Свій власний образ і Своє
власне дихання, а ми їх не зберегли, Він сам бере участь у нашій бідній
і немічній природі для того, щоб нас очистити й учинити нетлінними та
знову зробити учасниками Його Божества».
Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з
Богом, і з людьми. Усі, хто причащається Христа, стають «одне в Христі
тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5), тобто єдиною Церквою: «Тому
що один [Євхаристійний] хліб, – нас багато становить одне [Христове]
тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1 Кр. 10, 17). Це саме
сповідуємо в Анафорі Літургії святого Василія Великого, коли просимо:
«Нас усіх, що від одного Хліба і Чаші причащаємося, з’єднай одного з
одним на причастя єдиного Духа Святого». Святий Йоан Дамаскин навчає:
«Причастям це таїнство називається тому, що через нього ми причащаємося
Божества Ісуса. А сопричастям воно називається – і дійсно є – тому, що
через нього ми входимо в сопричастя з Христом, беручи участь як у Його
тілі, так і в Божестві. Водночас, через це Таїнство входимо в сопричастя
і єднаємось одні з одними, бо як ми причащаємось одного хліба, так усі
стаємо єдиним Тілом Христовим і єдиною Кров’ю та членами одні одних,
будучи співтілесними Христові».
Євхаристія – Тіло і Кров Христові
На Тайній Вечері Ісус Христос явив незбагненне таїнство Свого Тіла: у
воплоченні Він прийняв тіло від Діви Марії, у Євхаристії подає його
Своїм учням для споживання, щоб у Церкві Тілом Його стало все людство й
усе творіння.
Божественна Літургія є спомином, триванням Тайної Вечері: «Вечері
твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми». Як на Тайній
Вечері Христос причащав апостолів своїм Тілом і Кров’ю, так на Літургії
Він причащає нас: «Коли бачиш, що священик подає тобі Святі Дари, то
думай, що робить це не священик, а сам Христос простягає до тебе руки», –
каже Іван Золотоустий. Ікона Причастя апостолів, як і ікона Тайної
Вечері, зображає те, що відбувається на Літургії: Христос причащає Своїм
Тілом і Кров’ю апостолів, які представляють усіх вірних. На Літургії
перед Причастям священик молиться: «Сподоби нас могутньою Твоєю рукою
подати нам пречисте Твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям».
На Літургії Христос причащає нас, як і апостолів, не простим хлібом і
вином, а правдивим Своїм Тілом і Кров’ю. «Хліб і вино [Євхаристії] не є
лише образом Тіла й Крові Христа – хай так не буде! – а саме Тіло
Господнє обожествлене», – зазначає Йоан Дамаскин. Церква урочисто
сповідує і навчає, що на Літургії приймаємо правдиве Тіло Христове –
запоруку того, що й Церква є Тіло Христове: «Тож аби не тільки любов’ю, а
й самим ділом бути нам членами Христового Тіла, будемо причащатися того
Тіла. І це діється через поживу, що її дав Христос, щоб виявити свою
велику любов до нас. Тому з’єднав Самого Себе з нами, даючи нам Своє
Тіло, щоб ми не творили нічого іншого, як тільки тіло, з’єднане з
Головою. І це є ознакою найсильнішої любові» (Йоан Золотоустий).
Правдивість Тіла і Крові Христових є запорукою надії на воскресіння
наших тіл.
Земне і Небесне
У Христі поєднано дві природи – Божа і людська, тому в Євхаристії
«земний хліб по прикликанні над ним Бога не є вже звичайний хліб, а
Євхаристія, що складається з двох дійсностей – земної і небесної».
Єдність земного і небесного в Євхаристії святий Йоан Дамаскин пояснює
на прикладі розжареного вугілля: «Вугіль – не просте дерево, а поєднане
з вогнем; так і хліб Причастя – не простий хліб, а поєднаний з
Божеством. Бо тіло, поєднане з Божеством, – не одна природа: одна
належить тілові, а друга – поєднаному з тілом Божеству. Тому це й те
разом – не одна природа, а дві».
Христос подає Своє Тіло і Кров у доступний для людини спосіб: «Тому
що в людей звичайним є їсти хліб і пити воду й вино, Він поєднав із ними
Своє Божество й учинив їх Своїм Тілом і Кров’ю, щоб через те, що звичне
й згідне з природою, ми стали тим, що понад природою».
Освячення Дарів
Христос установлює Євхаристію, учинивши хліб і вино Своїм Тілом і
Кров’ю, щоб переобразити Духом Святим тих, хто причащається, «у
співтілесних і співкровних» із Ним. Святий Йоан Золотоустий, тлумачачи
слова святого апостола Павла: «Тому, що один хліб [споживаємо], – нас
багато становить одне тіло» (1 Кр. 10, 17), – зіставляє освячення Дарів
із переображенням причасників: «Чим є цей хліб? – Тілом Христовим. Чим
стають ті, хто причащається його? – Тілом Христовим. І нема багато тіл, а
одне тіло».
Святі Отці Церкви навчали про Євхаристію на підставі воплочення
Божого Сина: «Якщо сам Бог-Слово, забажавши, став людиною та з чистої і
непорочної крові Святої Приснодіви вчинив для Себе тіло, то хіба Він не
може вчинити хліб Своїм Тілом, вино й воду – Своєю Кров’ю? [...] Якщо ти
шукаєш [хочеш пізнати] спосіб, яким це стається, то тобі вистачить
почути, що це стається за співдією Святого Духа, подібно як співдією
Святого Духа Господь для Себе й у Собі вчинив тіло від Пресвятої
Богородиці; а більше ми нічого не знаємо, за винятком того, що Слово
Боже істинне й дієве та всемогутнє, а спосіб – недослідимий» (Йоан
Дамаскин).
Святі Отці, не досліджуючи способу освячення євхаристійних дарів,
наголошують на правдивості поєднання у цих дарах небесного із земним, як
і в Христі поєднані Його Божа і людська природи. Завдяки цьому,
причащаючись Тіла і Крові Христа, і ми правдиво стаємо одним Тілом з
Ним.
Євхаристійне приношення
У Євхаристії Христос дарує нам участь у Його боголюдському житті з
милостивої любові, а не через наші заслуги. Найвищим виявом цієї любові є
кривава жертва Христа на Голготі, спомином якої є літургійна безкровна
жертва – Євхаристія. «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були
вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а
дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Пт. 1,
18-19).
Христос дарує нам Самого Себе, щоб ми відповіли Йому взаємним
даруванням. На слова Христового дарування: «Прийміть, їжте… Пийте з неї
всі…» – ми відповідаємо, приносячи себе і дари: «Твоє від твоїх Тобі
приносимо…» – задля всього, що Він для нас учинив. На Божественній
Літургії ми чинимо спомин Христового приношення-дарування, щоб
відповісти нашим приношенням-даруванням: Христове є вічне й завжди
присутнє, а наше потребує постійного відновлення і поглиблення.
На Літургії молимося: «Зроби нас здатними приносити Тобі дари й
жертви духовні, [...] щоб була Тобі благоприйнятна жертва наша». Ця
жертва полягає в тому, що ми «віддаємо наші тіла як жертву живу, святу,
приємну Богові: богослужбу від нас розумну» (пор. Рм. 12, 1; 1 Пт. 2,
5). В анафорі ми це виявляємо у словах, у Причасті звершуємо
споживанням, а після Божественної Літургії – усім нашим життям.
Святе Причастя
Святе Причастя увінчує участь християнина в Божественній Літургії.
«Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не
матимете життя в собі» (Йо. 6, 53). Святі Отці наголошували на
необхідності причащатися на Літургії: «Скажи мені, якщо хтось,
запрошений на бенкет, умив би собі руки й сів до столу, і, хоч усе
приготоване, не брав би в ньому участі, то чи не образив би того, хто
його запросив? Чи не краще, щоб він взагалі не приходив?» (Йоан
Золотоустий). Для християнина сповнювати заповідь Божу «Пам’ятай день
святий святкувати» означає брати участь у Святій Літургії в неділі та
свята. Задля духовного зростання Церква заохочує християнина якомога
частіше приступати до Святого Причастя. Святий апостол Павло повчає:
«Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю
чашу» (1 Кр. 11, 28). Готуючись до святого Причастя, вірні іспитують
власну совість і зберігають євхаристійний піст.
Християни причащаються Пресвятої Євхаристії «на відпущення гріхів і
на життя вічне»: «Приступім до Причастя з палаючою любов’ю, щоб вогонь
любові спалив наші гріхи й просвітив наші серця і щоб через причастя до
божественного вогню ми самі розгорілись і були обожествлені» (Йоан
Дамаскин). Умовою гідного святого Причастя є чиста совість причасника,
покаяння перед Богом за гріхи і примирення з ближніми: «Зібравшись разом
у воскресний день Господній, переломлюйте хліб і чиніть подяку,
визнавши перед тим свої провини, щоб ваше принесення було чистим. Кожен,
хто посварився зі своїм ближнім, нехай не приходить до вас, поки не
при- мириться, щоб ваше принесення не було осквернене» (Зі вчення
дванадцятьох апостолів «Дідахе»).
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар