Пратулинських мучеників
Тропар, глас 4: Старстотерпці Пратулинські!* Вийшовши на
боротьбу з лютим ворогом,* який хотів занапастити душі ваші,* не
злякалися його погроз,* а мужньо витривали при своїй Церкві аж до
смерти,* бо непохитно стояли ви на духовному камені – Петровій скелі.*
Прийнявши вінок слави від єдиного Переможця і Владики,* моліть Його, щоб
і ми були вірні Христовій Церкві.
Кондак, глас 2: Радуйся, Пратулине!* Бо ти не найменший із
сіл та міст підляських.* З тебе засяяли ті, які за Церкву принесли
життя своє в жертву,* і тим здобули нев’янучий вінок слави.* То ж
моліться, страстотерпці, перед престолом Всевишнього* за утвердження нас
у вірі і за спасіння душ наших.
Синод єпископів УГКЦ постановив доповнити церковний календар
нашої Церкви "святом в честь пам'яти християнського подвигу
Пратулинських мучеників". Поминати Пратулинських мучеників вирішено 10
січня (за григоріянським стилем — 23 січня).
Нашу Українську Греко-Католицьку Церкву часто називають "Церквою
мучеників". Разом з тим, якщо поглянути на наш літургійний календар, то
серед канонізованих Церквою синів і дочок побачимо в ньому лише кілька
постатей — насамперед святого священномученика Йосафата, мученика за
справу святої Єдности, потім цілу когорту блаженних мучеників і
преподобних, які останнім часом випромінюють світло своєї святости на
наші землі. Але навіть коли б для кожного з них призначити окреме свято в
літургійному році, то кількість їх буде все ж таки порівняно незначною.
Очевидно, справа лише в часі, в якому ми, як люди, живемо і рухаємося, і
залізні лещата якого постійно відчуваємо як одне з найбільших обмежень,
але якого потребуємо і на те, щоби осмислити і дослідити нашу
минувшину. Там віднайдемо ще десятки і сотні нових світлих особистостей,
які посвідчили Христа аж до мученицької смерти. Ми вражені тим, що
більшість прославлених на престолах Вселенської Церкви українців
греко-католиків підтвердила свою вірність Христові саме мученицькою
смертю, найвищим свідченням любови до Бога, найвозвишенішим з Ним
єднанням через Його хресне страждання в надії славного Воскресення. Без
сумніву, не бракує в нас преподобних та ісповідників (бо і їх свідчення є
безпосередньо пов'язане з переслідуванням віри), і праведників, але
поки що в цій царині нашу "молоду" Церкву, яка тільки постала після
гонінь останніх часів, перемагає все той же невблаганний час (адже
проведення беатифікаційного чи канонізаційного процесу є справою
нелегкою і часто тривалою). Іншою "особливістю" святих чи блаженних
нашої Церкви є те, що більшістю її свідків-мучеників є єпископи,
священики або монахи і монахині. Це пояснити досить легко, бо ж
переслідування будь-якого періоду мали за зразок класичний сценарій
гонінь на Церкву перших віків християнства, коли священнослужителів
спочатку примушували відректися від свого служіння та покладеного на них
Богом обов'язку провадити Христове стадо дорогою вічного спасіння. З
тою лише різницею, що, з огляду на масовість цих гонінь, кількість
вірних-мирян, які в них постраждали, було набагато значнішим. Серед
широкого загалу християн побутує думка, що Українська Греко-Католицька
Церква є Церквою-Мученицею тільки через те, що криваві переслідування
нашої віри з боку московсько-совєцької влади в середині й другій половині XX
століття є подіями маловіддаленими від нас у часі. Однак ми, її вірні,
добре знаємо, що в славній історії Церкви ніколи не бракувало хрестів.
Ось і сьогоднішнє свято повинно певним чином відновити в умах багатьох
ту історичну справедливість, без якої просто неможливо собі уявити те,
що ми звемо справжнім почитанням Бога, і розвіяти міфи про те, що пальма
мучеництва в нашій Церкві є долею тільки священства та монашества:
тяглість свідчення вірности Христові нашої Страдниці-Церкви знає багато
инших прикладів справжнього християнського подвижництва і звитяги...
Зважаючи на винятковість цього празника, неможливо не дивуватися
відвазі і мужності простих і неосвічених селян, які, не боячись сили та
погроз озброєного війська, змогли-таки відстояти свою не церковцю, а
Церкву перед посяганням злобного супостата. У наш час нам особливо
потрібна така застанова. Тепер, коли всі наші турботи звернено вперед,
коли ми прагнемо, щоб наші діти і молодь були якнайбільше поінформовані
про Бога, якнайкраще знали катехизмові правди та брали активну участь у
літургійному житті Церкви і служінню ближнім, напевно, слід усім нам
згадати, що не в новому катехитичному правильнику, не в мистецьки
виконаних ілюстраціях чи чомусь іншому (хоча, поза всіляким сумнівом,
все це також потрібно) ховається дух віри наших батьків — часами
неписьменних селян та далеких від досягнень і поступів
науково-технічного прогресу жителів наших маленьких чи більших
українських містечок. Сила їхньої віри, нерідко готової на цілковиту
самопожертву, полягала саме в їхній щирості і простоті у ставленні до
Бога — Того Бога, Якого вони ще з раннього дитинства пізнавали в шепоті
бабусиної молитви та проникливій тиші зверненого до Христового лику на
іконі дідівського погляду. Від такої віри, яка воістину "прив'язує" Бога
до землі, від такого переконання, в якому відчуваєш свою особливу
відповідальність перед батьками за те, щоб передати і дітям усе, що ти
отримав від Бога з їхньою кров'ю і їхньою плоттю, не можуть відірвати ні
холодне маячіння багнетів, ні гучний гул рушничних пострілів, ні краса і
пишність чужинецьких обрядових дійств, ні видима переконливість і чітка
аргументація супротивника... Напевно, тому і полягли холодного зимового
ранку 1874 року в мало кому відомому українському селі на Підляшші
тринадцять Христових героїв — поважні старці Данило Кармаш (Кармашук),
Пилип Герилюк (Кирилюк, Курилюк), Костянтин Бойко (Бойчук), Ігнатій
Франчук, Костянтин Лукашук, статечні господарі Вартоломій Осип'юк та
Максим Гаврилюк, сповнені життєвих сил Вікентій Левонюк та Іван
(Андреюк) і зовсім юні Микита Грицюк, Лука Бойко, Онуфрій Василюк
(Томашук) і Михайло Ваврищук. І хоча такими, здається, далекими і чужими
є для нас, християн III тисячоліття, ці зовсім незнані нам люди, що
стали жертвою спрямованого проти Української Греко-Католицької Церкви
свавілля російського "православного" самодержця, їх рішучість та
стійкість у вірі в останню смертну хвилину не може сьогодні не зачіпати
якихось найпотаємніших струн і нашого християнського серця, тож з усім
людом молитовно взиваємо до них: "... благаємо вас... заступайтесь і
моліться за нас, і випросіть нам непохитність у святій католицькій вірі
та ревність у спасінні душ наших, а також душ нашої родини, знайомих,
нашого народу та усіх безсмертних душ. Вчиніть, щоби в усьому нашому
народі настала єдність у святій вірі; щоби усі стали дітьми одної
Христової Церкви; щоби ми все глибше і краще пізнавали правди святої
католицької віри; щоби жили і поступали згідно з вченням правдивої
Христової Церкви і готові були за неї віддати своє життя; та щоби наш
народ, збагачений дочасним і вічним благословенням, прославляв Бога,
Який нагородив вас нев'янучим вінком слави у Своєму Небесному Царстві і
Якому належить слава, честь і поклін на віки вічні. Амінь. " (Молитва з
Молебня до Пратулинських мучеників // Сивіцький П. Блаженні підляські
мученики з Пратулина. — Львів: Місіонер, 1999. — с. 68).
о. Роман Тереховський
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар