Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 23 березня 2014 р.

23.03.2014р. Б. / Протест закінчився. І що тепер із протестантизмом?

Тоні Палмер
«Брати і сестри, протест Лютера закінчився. Тепер я буду трохи ущипливим, кидаючи виклик моїм друзям-пасторам. Запитую вас: якщо вже немає протесту, то як може існувати протестантська Церква?» — так сказав англіканський єпископ Тоні Палмер, який записав на смартфон відоме послання Папи Франциска наприкінці лютого 2014 р.
 
Він зробив запис звернення Папи до американської п’ятидесятницької спільноти під час візиту до Ватикану, в Домі св. Марти. Це винятковий запис. Єпископ п’ятидесятників, який відвідав Папу в його резиденції, запитав його, чи міг би Святіший Отець сказати якесь своє звернення на їхній конгрес. Цю історію вже знає цілий світ. І ось що відбулося на самому конгресі. 

— Я хотів би, щоб ви зрозуміли історію, яка за цим стоїть, бо ми живемо у часи дуже важливого покоління, — сказав пастор у мікрофон, звертаючись до всього конгресу. — Я вірю, що Бог привів мене на цю конференцію в дусі Іллі. Дозвольте пояснити. 

Якщо уважно придивитеся — дух Іллі спочивав на Йоані Хрестителеві, аби «привернути серця синів до батьків, і привернути серця батьків до синів». Аби приготувати шлях для Господа. І ми знаємо, що пророцтво завжди має подвійне сповнення; і знаємо, що Ілля з’явиться також при Другому пришесті Ісуса. Я зрозумів, що дух Іллі — це дух примирення, аби привернути серця одні до одних, взаємно. Це дуже важливо. 

Ми знаємо, що упродовж тисячі років була єдина Церква — Церква Католицька, Вселенська. «Католицький» означає «Вселенський», а не «Римський». Піднесіть руку, кожен, хто [у хрещенні] народився наново. Ви — католики! (Сміх у залі.) Прийми те, що твоє: МИ — КАТОЛИКИ. 

Потім настав поділ, у другому тисячолітті, Церква Православна, Схід-Захід, ДВІ Церкви. Ще за 500 років маємо протест Лютера, і ТРИ деномінації (не «три Церкви»). А від часів протесту Лютера — П’ЯТДЕСЯТ ТРИ ТИСЯЧІ ДЕНОМІНАЦІЙ. (Пауза. Зал мовчить.

Я зрозумів, що різноманітність походить від Бога, але поділ є чимось диявольським. Погоджуюся з тим, що було сказане на тему слави: слава, яку мав Отець, і передав її Ісусові; слава, тобто присутність Божа. Чим є харизматична віднова? Вона настає тоді, коли ми пізнаємо (переживаємо) Божу присутність. Господь сказав: «даю їм славу», для однієї практичної мети: «аби були одне». Бо то слава робить так, що ми є разом, тримаємося разом однієї доктрини. Якщо приймеш, що Христос є в мені і в тобі, що Божа присутність є в мені і в тобі, то цього достатньо, а Господь дасть собі раду з усіма доктринами. Тому християнська єдність є підставою нашої достовірності, бо Христос сказав: доки не будуть одне, то світ не увірує. Поділ нищить нашу автентичність. Страх нас розділяє! Англійське слово страх (fear) можемо розгорнути в акронім: «фальшиві докази виглядають істинними» (false evidence appearing real). Більшість твого страху будована на пропаганді. Чому це пов’язане з історією? Бо 1999 року Римо-Католицька Церква і лютеранська Церква підписали документ, який завершив протест Лютера. Лютер вірив, що ми спасаємось благодаттю через віру; Церква Католицька вірить, що ми спасаємось учинками. Протест стосувався саме цього. 

1999 року постав цей документ. У протестантській спільноті є багато такої собі «дешевої благодаті»: люди «народжуються наново», але немає конкретного плоду в їхньому житті. І якщо плоду не очікуємо, то… він не був важливий, бо як його пов’язати зі спасінням? Отож, дві Церкви склали разом обидва визначення. І зараз я зачитаю фрагмент, узятий з офіційної інтернет-сторінки Ватикану. «Виправдання означає, що Христос сам є нашою праведністю, в якій ми маємо частку у Святому Дусі, завдяки волі Отця, згідно з волею Отця. І тепер ми, католики і протестанти-лютерани, віруємо і визнаємо, що через благодать, тільки завдяки благодаті, через віру в спасительне діло Христа, а не з огляду на будь-які зусилля з нашого боку, ми прийняті Богом і приймаємо Святого Духа, який наповнює наші серця, робить нас здатними і покликує до добрих учинків». (Аплодисменти.) 

Це завершило протест Лютера! Брати і сестри, ПРОТЕСТ ЛЮТЕРА ЗАКІНЧИВСЯ. А ваш? 

1999 року це підписала лютеранська Церква, потім Федерація, потім методисти; але донині жодна з Євангельських Церков цього порозуміння не підписали, аби погодитися з нашими братами, що ми спасенні благодаттю через віру для добрих учинків. І я вірю, що це є тим, що мусить змінитися! Це виклик для вас. 

Отже, протест закінчився п’ятнадцять років тому. Тепер я буду трохи ущипливим, кидаючи виклик моїм приятелям-пасторам: якщо протесту вже немає, то як може існувати «протестантська Церква»? Може, тепер ми всі знову будемо католиками? Але реформованими. Католиками у сенсі вселенськості. Ми вже не протестуємо, не сперечаємося з Католицькою Церквою про доктрину спасіння: ми проголошуємо те саме Євангеліє, спасіння вірою через благодать. П’ятсот років сперечалися за слово «тільки», «виключно»: є це слово у Євангелії? Можете перечитати. Протест ЗАКІНЧИВСЯ. 

Я вірю, що ми побачимо ще більше людей, які йтимуть і працюватимуть у дусі Іллі, аби привертати серця батьків до синів і серця дітей до батьків, аби приготувати людей до приходу Господа в цьому служінні поєднання. Ми маємо присвятити цьому так само багато засобів та сил, як присвячуємо їх служінню євангелізації. Інакше ми будуватимемо стіни без фундаментів. Отож я кидаю вам виклик: знайдіть того, хто будує мости, і підтримуйте його або її. 

Тепер я помолюся, і якщо ви згодні, то скажіть «Амінь». Це молитва людини, яка незабаром помре. А коли маєш померти, то молишся безсумнівно найважливішою молитвою свого життя. 

«Та не лише за цих молю, але й за тих, які завдяки їхньому слову увірують в Мене, щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав. І славу, що Ти дав Мені, Я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно». Слава нехай буде Отцю, амінь! (Зал: Амінь!)
*
Далі Тоні Палмер увімкнув те саме послання Папи Франциска, записане смартфоном. 

— Дорогі брати і сестри, вибачте мені, бо я говоритиму італійською, — розпочав своє звернення Папа Франциск. — Однак я не говоритиму «англійською» чи «італійською», а з глибини серця. Мовою дуже простою, дуже правдивою; мовою серця, яка має специфічний словник і дуже просту граматику. Тільки два принципи: люби Бога понад усе — і люби інших, ближніх, бо то твої брати і сестри. Завдяки цим двом принципам ми можемо посуватися вперед. Я тут разом зі своїм братом, братом-єпископом Тоні Палмером; ми дружимо вже довгі роки. Він мені розповів про вашу конференцію, про вашу зустріч, і мені приємно, що я можу вас привітати. Це привітання одночасно радісне й ностальгічне, сповнене волання. Радісне, бо я радий, що ви зустрілися, аби прославляти Господа Ісуса Христа, єдиного Господа, молитися до Отця і прийняти Духа. Це мене радує, бо Бог діє в усьому світі. А ностальгія, це волання, туга — що ж; трапляється, що є сім’ї, де люди одне одного люблять, і родини, в яких не люблять; сім’ї, які єднаються, і сім’ї, які розпадаються. І ми, дозволю собі так сказати, «живемо в сепарації» внаслідок гріха. Всі наші гріхи, непорозуміння, до яких дійшло в історії, нас розділяють. Це довга дорога гріха, у якій всім ми маємо свою частку. Хто винен? Усі винні. Ми всі згрішили, тільки Господь є безвинний. І в мені є ця туга, щоб сепарація закінчилася, щоб ми були одне; є в мені ця ностальгія, сум за цими «обіймами». Святе Письмо каже, що коли брати Йосифа почали страждати від голоду, вони подалися до Єгипту, аби купити якусь їжу. Пішли купити! Гроші у них були, та вони не могли їсти гроші… Але вони знайшли щось більше, ніж їжу: знайшли свого брата. 

Ми всі маємо свою «валюту»: валюту нашої культури, валюту нашої історії, маємо релігійні багатства, і у всіх наш різні традиції. Але зустрітися ми маємо як брати, і мусимо плакати так, як Йосиф. Ці сльози об’єднають нас: сльози любові. 

Звертаюся до вас як брат. Говорю до вас просто. З радістю, ностальгією і тугою. Нехай ця ностальгія, ця туга зростають у нас. Вона нас піджене, зробить так, що ми поспішимо одні до одних, обійматимемо одні одних, і разом прославлятимемо Ісуса Христа як єдиного Господа історії. Дуже вам дякую, що ми мене вислухали. Дякую, що дозволили мені промовляти до вас мовою серця. І попрошу вас про послугу: будь ласка, моліться за мене, бо я потребую ваших молитов. А я молитимуся за вас. І молімося разом до Господа, аби з’єднав нас усіх. Ми ж бо брати. Тож даймо одні одним такі «духовні обійми», духовно притулитися, і дозвольмо, аби Бог довершив працю, яку сам розпочав. А це є чудом: чудо єдності вже розпочалося! Відомий італійський письменник Манцоні написав колись повість, у якій простий чоловік, серед інших людей, сказав щось таке: «Я ніколи не бачив, щоби Бог розпочав чудо і не завершив його добре». Він завершить це чудо єдності. Прошу вас благословити мене, а я благословлю вас, як брат брата. Обіймаю вас. Дякую. 

*
Далі на конференції зібрані молилися за Папу Франциска; молитву провадив пастор Кеннет Коупленд.
 
За матеріалами: deon.pl 

Джерело:   КРЕДО  

Немає коментарів:

Дописати коментар