Преосвященний владика Венедикт, доручив духовенству Львівської
архиєпархії 23 грудня 2012 року відслужити панахиду за Василя Біласа та
Дмитра Данилишина (бойовики ОУН), яких було страчено за вироком
польського суду в тюрмі "Бригідки" у Львові 80 років тому, 23 грудня
1932 року.
Судовий процес над ними мав міжнародний розголос і викликав хвилю
масової солідарності галицьких українців. У час тієї страти в усіх
галицьких храмах священики служили панахиди, а з дзвіниць лунав траурний
передзвін.
У неділю, 23 грудня, на Янівському кладовищі відбудуться заходи із
вшанування пам’яті Василя Біласа і Дмитра Данилишина (80 років з дня їх
страти) за участі депутатів Львівської обласної ради та представників
громадськості Львівщини.
Заходи розпочнуться о 14.00 покладанням квітів до могил В.Біласа і
Д.Данилишина та запаленням лампадок. Потім відбудеться панахида за
загиблими та громадське віче.
Вони боролися за волю України
22 грудня 1932 року польський суд засудив Дмитра Данилишина і Василя Біласа до кари смерті через повішення.
Хто були ті хлопці із невеличкого на той час міста Трускавця?
Злодії, бандити, грабіжники?.. Ні, це були великі патріоти, члени
Організації Українських Націоналістів і члени Української Військової
Організації (УВО) реферантури ОУН.
Основним завданням УВО і засобом боротьби був протитерор, який
охолоджував гарячі голови польського уряду, що впроваджував в Галичині
хвилю польського терору. Військові польські частини проводили по селах
грабежі, розстрілюючи українських патріотів без усякого суду,
намагаючись в короткі терміни асимілювати українців на окупованих
землях. Така політика польського уряду щодо українців змусила ОУН
вдатися до протитерору, виконавцем якого була УВО. Важливим питанням
діяльності УВО було її фінансування. Тут організація ОУН стояла на
позиції, що гроші, здерті польським окупантом з українського населення,
повинні бути відібрані і використані на боротьбу проти окупації. В
зв’язку з цим при УВО була створена «Летюча бригада» бойовиків, в яку
входили Василь Білас і Дмитро Данилишин. Ще до акції в Городку вже брали
участь в нападах (на поштовий уряд у Трускавці і банк в Бориславі та
інших операціях).
Черговою операцією за дорученням Проводу ОУН була акція нападу на
пошту в місті Городок з метою вилучення грошей для потреб організації.
30 листопада 1932р. о 16 год. 55 хв. розпочалася акція нападу на
пошту. Виявилося, що пошта має надійну озброєну охорону. В приміщенні
пошти розпочалася перестрілка, але все ж таки Біласу вдалося забрати
гроші. Група бойовиків із забраними грошима 4500 злотих вирушила в
напрямі до Львова. Білас і Данилишин по залізничній колії направлялися
до села Розвадова, де ґмінний функціонер уже встиг повідомити селян, що
це ті два розбійники, які пограбували українську кооперативу. Коли Білас
і Данилишин з’явилися в селі Розвадові, на них напала юрба селян з
дрючками. Відстрілюючись в повітря, бойовики перейшли бродом через
Дністер, проте селяни чекали їх і на другому березі. Набої закінчилися
(Білас просив Данилишина застрелити його і себе, але і в Данилишина не
було вже набоїв та й він на це, як заявив на суді, не погодився би).
Натовп кинувся на них. В цей час до юрби встиг добігти парох Розвадова,
який з великим зусиллям зумів зупинити розлючену юрбу. По якомусь часі
ці хлопці звелися на ноги, взялися за руки, з голів їм текла кров. Тоді
Василь Білас промовив до людей: «Ми є членами української організації.
Ми вмираємо за Україну. Якщо ви так будете воювати проти своїх, то
України ніколи не будемо мати». Люди зрозуміли, що їх обдурили, похилили
голови і не знали, що їм дальше робити. А тим часом приїхала поліція,
хлопців, знесилених і побитих, заарештували.
23 грудня 1932р. став днем виконання вироку. Вранці о 6 год. 30 хв.
засуджених вивели на подвір’я. Першим повішено Данилишина. Перед смертю
він заявив: «В цій хвилині я не маю жодних бажань. Мені тільки дуже
жаль, що я можу лише раз умерти за Україну».
Василь Білас встиг лише крикнути: “Хай живе Укр…”. Кат затулив йому уста.
В той день дзвони грали в усіх церквах Львівської і Станіславської областей.
Василь Білас і Дмитро Данилишин були простими хлопцями. Вони, може,
і не зовсім розуміли високих матерій політичної боротьби, але свій
обов’язок як члени УВО перед своїм народом, перед своєю нацією сповнили
настільки чесно, наскільки усвідомлювали. Їх боротьба, їх героїчна
смерть запалили огонь в серцях тисяч наших юнаків і дівчат, які в лавах
УПА вели завзяту боротьбу з різними окупантами, багато із них у цій
боротьбігероїчно вмерли на полі бою, в тюрмах, таборах.
Тож пам’ятаймо наших борців В.Біласа, Д.Данилишина і багато тисяч
інших відомих і невідомих героїв, які віддали своє життя і свій народ,
за незалежність української держави.
Похоронені Василь Білас і Дмитро Данилишин у Львові на Янівському
цвинтарі в секторі, де похоронені 350 Січових Стрільців, які загинули у
війні з поляками у 1918 році.
Микола Яцків, голова районної станиці Братства вояків ОУН-УПА
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар