ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ЧИН БАНДЕРИ
В історії України є національні герої, прізвищами яких окреслювались і в постатях яких уособлювалися цілі епохи боротьби українців за власну державу. Це Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера. Їхні імена окупанти України піддавали анафемі, вилучали з підручників історії, їх називали зрадниками і ворогами українського народу. Але ні втопити у фальші, ні викоренити їхні світлі образи зі свідомості нації так і не змогли. І в перший день нового, 2004 року ми відзначаємо 95-у річницю з дня народження одного з них – Провідника ОУН Степана Бандери.
Він виріс у національно свідомій сім'ї, де патріотизм не тільки означав любов до батьківщини, але й передбачав жертовну діяльність в ім'я України. Його батько, греко-католицький священик о. Андрій, під час визвольних змагань пішов в Українську Галицьку Армію, став капеланом УГА, був делегатом Акту Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року в Києві, а потім зазнав лютих переслідувань з боку польської влади і, зрештою, загинув від рук більшовиків. Отакий сплав біографії людини з історією народу, долі сім'ї з долею нації.
Степан Бандера ріс і виховувався в часи, коли українці-патріоти зі зброєю в руках боролися за свою державу. На його очах вона і виникла, і була знищена окупантами. Який слід це мало залишити в юній свідомості? Для декого цього було досить, щоб потім ціле життя потай гордитися подвигом батьків, із сумом згадувати героїчне минуле й оплакувати недолю поневоленого народу.
Але свідомість Степана Бандери і його ровесників формувалася в іншому – ідейно-революційному силовому полі, яке витворювали дві різні, але рівновеликі особистості української історії: пристрасний мислитель із характером бойовика, “східняк” Дмитро Донцов і виважений воїн із розумом мислителя, “західняк” Євген Коновалець. Це вони стали ядром середовища, яке покликало до життя і сформувало якісно нове – націоналістичне покоління борців за Україну.
Із юних літ Степан Бандера вступає у Пласт та Групу Української Націоналістичної Молоді, ще у шкільні роки стає учасником бойової Української Військової Організації (УВО), щоб дуже молодим, але вже зрілим і загартованим націоналістом-революціонером стати в ряди щойно створеної легендарної Організації Українських Націоналістів (ОУН) і повести організовану боротьбу за національну державу українців – за Українську Соборну Самостійну Державу (УССД).
ОУН стала долею і сенсом життя Степана Бандери. У ній він відбувся як незламний воїн Української національно-визвольної Революції, у ній гартував свій дух, набирав політичного й організаційного досвіду, у ній утвердився як лідер безкомпромісних борців за свободу і державність нації. І не випадково в один із критичних для Організації моментів саме його полковник Коновалець призначив Крайовим Провідником ОУН на західноукраїнських землях.
Ініційовані ним масові і політично значимі пропагандивні, саботажні та націозахисні акції сколихнули народ, постріли бойовиків розвіяли міф про всесилля і безкарність польських і московських окупантів, пропаганда української національної ідеї обнадіяла і духовно об'єднала народ, передусім – політично активну молодь. Саме для цієї категорії ОУН стала визнаним лідером у політичному житті Галичини.
А після блискуче виконаного атентату на організатора кривавої “пацифікації” (“утихомирення”) українців – міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Пєрацького, після Варшавського і Львівського судів і громоподібних виступів на них Степана Бандери і його побратимів перед владою Польщі на повен ріст постала примара нищівної громадянської війни. Степана Бандеру було засуджено до страти. Але виконати вирок окупанти не наважились: по цілій Галичині залунали численні народні пісні про Бандеру – він уже тоді став героєм, символом і Провідником нації, а його смерть могла зіграти роль детонатора українського визвольно-революційного вибуху. Смертну кару було терміново замінено довічним ув'язненням.
Усього два роки – від окупації Гітлером і Сталіним польської держави і до початку німецько-радянської війни – мали Степан Бандера і його побратими, щоб підготувати Організацію до діяння в умовах зіткнення на терені України двох найкровожерніших імперій світу. А умови були складними. Загинув полковник Коновалець, Україна була пошматована чотирма окупантами, на її найбільшій – підрадянській частині кожен третій українець був знищений або репресований комуністичним режимом, у Західній Україні з приходом більшовиків зникли всі партії, усі громадські організації, кожна з яких (особливо їхні лідери) вважала себе чимось незмірно кращим від ОУН...
У цих умовах очолена й реорганізована Степаном Бандерою ОУН виявилася єдиною організацією, здатною стати політичним проводом нації. Три історично-доленосні рішення визначають політику Організації часів війни і післявоєнного десятиліття.
1. Проголошення Акту відновлення державності України 30 червня 1941 року. – Цим ОУН засвідчила принципову позицію націоналістів; ми боремося ЗА державність української нації і готові до співпраці з кожним, хто визнає за українцями право на власну державу. Але ми поведемо боротьбу ПРОТИ всіх і кожного, хто заперечує чи відбирає в нашого народу це право. Бути рабом, сателітом, колаборантом якось окупанта, шахрая чи політичного недоумка – це не для українських націоналістів.
2. Створення Української Повстанської Армії (УПА) і її довголітня героїчна боротьба з обома окупантами та колонізаторами. – Цим ОУН зробила мільйони українців творцями історії України. Так, народ, який воює за свою свободу і незалежність, не завжди перемагає і завжди несе великі жертви. Але народ, який не протиставляється своїм губителям, – назавжди зникає зі сторінок історії.
3. Утворення коаліційної Української Головної Визвольної Ради (УГВР) як керівного органу національно-визвольного руху. – Залишаючись провідною силою і становим хребтом українського національно-визвольного руху, цим актом ОУН довела, що виборює не владу для себе і своїх лідерів, а свободу і державність для цілого народу.
Після створення Державного Правління на чолі з Ярославом Стецьком гітлерівці заарештували Степана Бандеру і його побратимів, тисячі націоналістів були знищені, у німецькому концтаборі загинули два рідні брати Провідника. Але навіть в ув'язненні, а потім, після повторної більшовицької окупації, в еміграції, Бандера залишався символом і рушійною силою українського визвольно-революційного руху, а весь цей півторадесятилітній період української національно-визвольної боротьби закономірно увійшов в історію як бандерівський.
У 50-х роках, після довголітньої нерівної і жорстокої боротьби, ОУН-УПА спливли кров'ю в степах України, по волинських пущах і на схилах Карпат. Але боротьба за Україну не припинилася, і чільною фігурою в ній залишався Степан Бандера. Центр визвольних змагань перемістився на Захід, де у вимушеній еміграції опинилися мільйони свідомих українських патріотів. Максимально використати цей потенціал і можливості вільного світу для української справи, витворити нову стратегію і тактику національно-визвольної боротьби – таке завдання ставив Степан Бандера перед собою і Закордонними Частинами ОУН.
Смерть Сталіна, криза комуністичної системи, хрущовська “відлига”, назрівання руху молодих, ідейно не визначених і політично безпорадних, але високоосвічених, талановитих і активних “шістдесятників” – усе це створює сприятливий грунт для націоналістичної пропаганди, для ідей і праць Степана Бандери. Бракує тільки безпосереднього контакту бандерівців із новим поколінням українських патріотів. Радянські вожді не мали сумніву, що в умовах дірявіння “залізної завіси” такий контакт неминуче відбудеться. Отже, бандерівський центр треба було обезголовити. Після багатьох безуспішних спроб 15 жовтня 1959 року Степан Бандера все ж загинув від руки кремлівського найманця...
В останнє десятиліття свого життя Степан Бандера багато пише. Задумувані як чисто утилітарні речі – переважно для вишкільної і пропагандивної роботи в організаційному та емігрантському середовищі, – ці праці з роками набули ідеологічного, теоретичного, методологічного і філософського характеру. У них – вершинні здобутки українського політичного мислення, які не піддаються корозії часу. Так, покоління “шістдесятників” розминулося ними. Але сподіваного краху націоналістичного руху не сталося: смерть Степана Бандери активізувала й освятила людинотворчий, націотворчий і державотворчий потенціал його праць. Великий Провідник пішов не в небуття, а в безсмертя.
Степан Бандера писав свої твори в той час, коли головною передумовою збереження та продовження нації в часі було визволення від московської імперкомуністичної окупації. Темі боротьби за незалежність вони й присвячені передусім. Але метою націоналістичної діяльності і національно-визвольного руху на всіх його етапах, у тому числі й після здобуття незалежності, Провідник вважав створення національної держави українців: “У нас є один основний принцип, одна головна мета – Суверенна Соборна Українська Держава. До неї йдемо неухильно. А шлях наш – це шлях революційної визвольної боротьби”.
І в цьому для нас, нинішніх бандерівців, – найбільша наука, визначальний заповіт і категоричний наказ легендарного Провідника. Життя тільки щодня підтверджує вчення Бандери: без вирішення основного завдання – створення національної держави українців – жодна інша проблема в Україні ніколи не може бути і не буде вирішена на користь українського народу. Думати інакше – це свідомо обдурювати себе та інших.
Десять років тому з ініціативи ОУН ми створили орденського типу Всеукраїнську організацію “Тризуб” імені Степана Бандери – для вишкільно-виховної, пропагандивної та націозахисної діяльності. Десять років ми йдемо шляхом, визначеним Бандерою, до мети, вказаної Бандерою, несучи людям ідеї, досвід і приклад Бандери. Десять років ми боремося за право українців мати власну, національну державу і протиставляємося всім тим, що намагаються звернути українців з магістрального шляху нації, відвернути їх від вирішення цього головного завдання. За це нас клянуть політичні шахраї, паплюжать їхні холуї, переслідують вороги. Але в цьому ми – безкомпромісні. Бо, як учив Бандера: “...Обов'язком кожного українця є підпорядкувати свої особисті справи і ціле своє життя інтересам і добру нації”. А ми – українці.
З Бандерою – переможемо!
І хай допоможе нам Бог!
Слава Україні! Героям Слава!
Василь ІВАНИШИН
26.12.2003 р.
Джерело: БАНДЕРІВЕЦЬ
Немає коментарів:
Дописати коментар