ЛЮБОВ і ЗАПОВІДІ

ЛЮБОВ ДО ВОРОГІВ

Війна добра зі злом триває весь час існування людства. На вістрі цієї боротьби стоїть Христова Церква і Націоналізм. У цій праведній битві Воїни Світла і ландскнехти зла відстоюють кожен свої ідеали. І деколи навіть у загартованих і випробуваних Лицарів виникають сумніви та питання.

Ця стаття нашого побратима Леоніда Підлипчука, власне, і є відповідями на питання, що турбують сучасних Христових Воїнів – українських націоналістів. Глибинне розуміння Правд Христової Віри дає можливість другу Леоніду чітко і змістовно розставляти акценти у нашій сучасній боротьбі за Бога, Україну, Свободу.

Хай цей матеріал стане порадником і натхненником молодих українських патріотів, які пов’язали своє життя з Боротьбою за Ідеали добра.

Провідник ВО “Тризуб” ім. С.Бандери Дмитро ЯРОШ

“Ви ж любіть ворогів ваших, добро чините їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних.” (Лк.6,35)

Не один з нас подумає чи й скаже собі: заповідь ця тяжка, вона суперечить законам і звичаям світу та властивостям людської природи. Однак слід згадати, що тут головно йдеться про наше внутрішнє переконання і настанову, тобто площину серця.

Оскільки правдива війна не живе ненавистю, а радше любов'ю до рідної нації, землі й Батьківщини, любов'ю до волі, до незалежності, то любов до ворогів не вимагає скасування трибуналів, процесів, засудів і т.п., якщо лише вони стоять на сторожі Божих законів і природних прав людини.

Які ж плоди приносить людям ненависть до ворогів?

Першими плодами ненависті є: смуток, гнів, страх, всілякі турботи і скорботи серця, заколоти, переслідування, гоніння, ув'язнення, війни. Звільнення від цього цілковито залежить від нашої власної волі. Якщо ми постановимо собі, поодиноко чи спільно, усунути ворожнечу з нашого серця, гнів і ненависть до нашого співбрата, якого, можливо, і вважаємо ворогом, ми станемо радісні, незлостиві, лагідні, спокійні, здатні до позитивної і конструктивної праці.

Часто ми вважаємо, що той, хто зробить добро своїм ворогам, стане предметом глуму з боку світу цього. Чи стали святі Василій Великий, Атанасій Великий, Григорій Богослов, Іван Золотоустий посміховищем світу за те, що добро чинили своїм ворогам? Ми знаємо, що весь християнський світ називає їх наймудрішими з людей, великими, вважає їх славою і гордістю світу та співає пісні на їх прославу. Навпаки, хто плекає і ширить ненависть чи помсту, не здобуває собі приязні й пошани, але радше стає огидою й посміховищем цього світу і соромом заплямовує всі людські істоти.

Врешті, заповідь про любов ворогів не суперечить природі й істоті людини. Отже, нехай тоді кожний, хто ворогує з кимось, спитає себе, чого він хоче і чого вимагає від свого ворога: добродійства чи напасті, користі чи шкоди, любові чи гоніння? Безсумнівно, кожний бажає, щоб його ворог припинив ворогування, злобу, напасті, гоніння, коротко кажучи – щоб любив його! Отже, “як хочеш, щоб чинив з тобою ворог твій, чини й ти йому те ж саме!” – припини незгоду, ненависть, ворожнечу та справді внутрішньо полюби його.

Як бачимо, заповідь про любов до ворогів не можна назвати суперечною істотним властивостям людської природи. Чому ж, однак, у серцях людей існує ворожнеча до ворогів і бажання їх знищити? А тому, що серце людське зіпсоване власною злобою. Чому так часто вимагаємо помсти для ворогів? А тому, що ми позбавлені всякої чесноти і божественної благодаті. Чому думки наші часто переконують нас, щоб ненавидіти ворога? А тому, що вони бувають запаморочені жадібністю і гріхи наші знесилюють наш розум і волю. Отже, ворожнеча до людей шкодить душі й тілу та приносить руїну їм обом. Саме тому краще для кожного обернути ворожнечу на згоду і примирення зі своїми ворогами.

У заповіді Христовій про любов полягає торжество християнської віри, радість для християнського серця, слава і похвала для християнського закону.

Виконання заповіді про любов до кожного з людей зсилає небесний мир на землю і підносить християнина на висоту бажаної ним моральної досконалості. Вона уподібнює людину Богові, який “велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих, і посилає дощ на праведних і неправедних”.

Коли ж ми не виконуємо цієї заповіді, то не маємо ніякого виправдання перед Богом. Христос, що бажає людям не лише спасіння душі, але й добра в земному житті, щоб охоронити їх від усякого зла, що його породжує взаємна ворожнеча, дав нам заповідь: “Любіть ворогів ваших і добро робіть...” Тим, що додержуватимуть його заповіді, він обіцяв велику нагороду: благословення Боже, життєву радість, усиновлення і блаженство вічне.

Що ж скажемо ми на це? Чи будемо коритися заповіді Всемогутнього Бога? Чи, можливо, будемо вперто порушувати її на шкоду собі і загибель своєї душі, ненавидячи ворогів своїх?

Замість післямови.

Україна й українці. Бог і заповіді.

Загалом Господь наш, Ісус Христос, давав дві заповіді любові для нормальних людей (гетеросексуальної орієнтації), а не для збоченців (гомосексуалістів, лесбіянок, бісексуалів тощо). До чого тут це порівняння, запитаєте ви? А до того, що деякі українці за своєю внутрішньою суттю подібні до тих збоченців, бо ж ворогів люблять більше, ніж себе самих: вони ладні пригорнути усіх історичних і новоявлених ворогів українства, навіть звірятам віддавати більше любові, честі і поваги, ніж рідним співвітчизникам-українцям...

Отже, який ми можемо з цього зробити висновок? Деякі українці ще не доросли не тільки до виконання, але й до розуміння цієї прекрасної Божої заповіді, яка відкриває для кожної людини, яка нею житиме, чудову перспективу бути Божою дитиною.

р.Б. Леонід (ПІДЛИПЧУК)

Джерело:     БАНДЕРІВЕЦЬ