Для більшості людських істот дві складові їхньої особистої ідентичності святі й непорушні: мова (переважно вузько пов’язана з національною ідентичністю) та віра. Дуже мало людей, які гостро не реагуватимуть, якщо щось загрожуватиме цим двом складовим. Практично в усіх європейських народів конфесійна та національна приналежності вузько переплетені – і це не випадковість. Це – наслідок столітньої історії, часто історії кривавої. І Україна не є в цьому винятком. Історичний процес сформував Україну, як поліетнічну та поліконфесійну державу. Ба, більше від того, як поліцивілізаційну – через її тіло проходить не лише розлам між західною та східною християнськими цивілізаціями, вона також до певної міри включена у сферу впливів цивілізації ісламської. Така строкатість етно-конфесійної ситуації вимагає від того, хто прагне зберегти цілісність держави надзвичайно делікатного відношення до етнічних та конфесійних питань. Правдива стабільність держави просто вимагає міжетнічного та міжконфесійного миру. І в цьому випадку ліпше поганий мир, як добра війна.
Минулий тиждень завершився сумною річницею – 1 вересня 1939 року розпочалася ІІ Світова війна. Ця війна до нині залишила глибокі шрами на тілі європейських народів, європейської культури, європейської цивілізації як такої. І новітні війни на європейському континенті – а саме етно-конфесійні балканські війни 90-х років ХХ століття були прямими наслідками протиріч закладених ІІ Світовою війною. І лише той, кого дійсно не діткнув жах реальної війни, з її мотошними щоденними повідомленнями про смерті, вбивства, мордевства, знущання, концентраційні табори, може овіювати війну ореолом романтизму.
Етно-конфесійний конфлікт за своєю інтенсивністю і жорстокістю чи не найгірший з усіх можливих. Його інтенсивність зумовлена відчуттям загроженості власної найінтимнішої ідентифікації кожного окремо взятого учасника.
І Українцям доводиться відчувати це зараз. Цілком прозора спроба розпалити міжрелігійні чвари через створення і протизаконну діяльність секти Догнала в Галичині: з її зомбуванням жертв, привласненням майна, побоїщами, наклепами, суспільно деструктивною діяльністю, і все це з потуранням правоохоронних органів, вочевидь, свого, розрахованого її закулісними продюсерами, ефекту не принесла. Галичани виявились занадто консервативними, щоб масово переходити в екзотичну кабалістську секту.
Галицькі академіки, на відміну від своїх київських колег, чітко усвідомили усю небезпеку, яка йде від маргінального сектантського угрупування, керованого агентом комуністичної чехословацької філії КГБ Антоніном Догналом (він же «патріарх» Ілля, він же агент Тонек).
Ось і минулого тижня відомий львівський академік, етнолог, історик, доктор історичних наук, академік НАН України, професор, Директор Інституту народознавства імені Івана Крип'якевича пан Степан Павлюк опублікував лист-відповідь угрупуванню Догнала, де чітко виклав свою позицію стосовно діяльності цієї суспільно деструктивної секти. Вчений відкрито розкритикував правоохоронні органи за їхнє потурання сектантам та вказав на ФСБ-не коріння цього явища. Шкода, що у інших наукових авторитетів не знайшлося такої відважної громадянської позиції, як у пана Павлюка. Адже спроба створення штучного міжрелігійного конфлікту в Галичині – це вже не просто якісь там внутрішньо церковні суперечки – це пряма загроза стабільності галицького регіону – оплоту національної свідомості та демократизму.
Але не тільки Галичина вибрана, як полігон для випробовування конфлітогенних передвиборчих технологій. І загальноукраїнські реалії останніх кілька місяців потихеньку, але впевнено піднімають градус міжконфесійних та міжетнічних відносин, вперто провадячи їх до конфліктної межі. Після невдалої спроби розпалити ворожнечу за допомогою так званого мовного закону, то тут, то там «виникають» релігійні «конфлікти», чітко замовного характеру. Як не спиляють Фемен хреста у центрі Києва, то Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі виражає готовність розглядати сектантські заявки про «шкідливі» мультики. Як не біснуються догналівці під храмом свв. Верховних Апостолів Петра і Павла у Львові, то з подання тих самих догналівців чиновники розкидаються «релігієзнавчими» заявами.
Останній тиждень приніс чергові новини про старання паліїв міжконфесійної війни створити міжрелігійний конфлікт в Україні. Так у Хмільнику на Вінниччині захисники «каноническаго праваславія» не просто протестують проти зведення у цьому місті каплички УГКЦ, вони відверто погрожують різаниною у випадку її зведення. І це не ізольований екстремний випадок. Минулого таки ж тижня у соцмережі Facebook розповсюдили інформацію про подання до прокуратури «православних» громадян на «безчинства» католиків у с. Мала Вільшанка на Київщині. Цікавий збіг: до передвиборчої гонки такої кількості непорозумінь на релігійному ґрунті не було. Цікаво відмітити й те, що пані Оксана Забужко на своїй сторінці у тому ж таки Facebook-ові розмістила інформацію про ФСБ-не коріння Фемен. Факт сам собою цікавий. Але покладений на стіл сумісно з іншими фактами розпалювання, чи, ліпше сказати, спроб розпалювання міжрелігійної ворожнечі в Україні на передодні парламентарних виборів, витворює не зовсім приємну мозаїку.
Усе починає з одного боку нагадувати 1946 рік і КГБ-ські ігрища довкола «іняціятивної» ґрупи, а з іншого великосербський шал напередодні балканських воєн 90-х років ХХ століття. Виразний намір розпалити з політичних мотивів міжрелігійні конфлікти в Україні, підсилені спробами роздмухування конфліктів міжетнічних, відсутність адекватної реакції правоохоронних органів та суспільства на ці спроби, демонструють з одного боку параліч громадянської відповідальності в українському соціумі, а з іншого ворожість держапарату до власного народу.
У такій ситуації розвиток подій в Україні може бути цілком непередбачуваним і призвести до трагічних наслідків. І ці наслідки не вдарятимуть спершу по самих паліях конфліктів, а по простих людях, обманених своїми хижими проводирями. Тому християнам України як ніколи потрібно сконцентрувати свої зусилля на запобігання конфліктних ситуацій. Адже ті, хто провокують такі ситуації, керуються старим, як гріх, гаслом: divideetimpera – розділяй і володарюй. Ми і без того поділені. Тому якщо реально бажаємо своєму народу добра, молімося за міжконфесійний мир, щоб знов, як колись, не різав брат брата тільки за те, що він «не в тій церкві молиться».
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар