Владика
Венедикт, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, розповів ЦіЖ
про дар двох ідентичностей, мультикультурне бачення світу, сучасний
атеїзм та конфлікт з Богом, про пошук Україною власного шляху до Бога,
Майдан, гендерну самоідентифікацію та намагання зовнішніх сил
дестабілізувати ситуацію в Україні.
Єпископ – помічник УГКЦ, колишній ігумен Святоуспенської Унівської
лаври та голова Літургійної комісії Патріаршої курії УГКЦ – Владика
Венедикт Алексійчук наприкінці травня відвідав Австралію. Перший візит
архієрея на зелений континент тривав три тижні з 20 травня по 9 червня.
Подорож єпископа відбувалася в рамках Року Божого Милосердя. Владика
відвідав парафії Аделаїди, Перта, Мельбурна, Джилонга, Ардіра, Сіднея,
Брісбена, Канберри. Під час свого перебування в Австралії єпарх
зустрівся з парафіянами, провів триденні реколекції у Мельбурні та
Сіднеї, а також єпархіяльні реколекції у Воррбкртоні, Вікторія.
Під час перебування у Мельбурні Владика Венедикт зустрівся з
кореспондентом ЦіЖ та поділився своїми думками стосовно сучасного стану
церкви загалом і в Україні зокрема.
Владико, розкажіть яка мета Вашого візиту до Австралії?
Австралія мене завжди вабила. Я багато подорожував по світу, люблю пізнавати та відкривати нове, мене цікавить інша точка зору.
Я приїхав на запрошення Владики Петра з пасторальною ціллю. Основною
метою мого візиту є проведення реколекцій для священників. Також я
зустрічаюся з парафіянами, молюся з ними, спілкуюся, ділюся думками на
релігійні та суспільно-політичні теми.
Ви вже побували у Перті, Аделаїді, Мельбурні, побачили життя української громади в Австралії, чи були речі які вас вразили?
Єдине, що мене вразило це відчуття спільноти, взаємної підтримки, дружності та солідарності.
Говорячи про парафії, чи можна провести паралелі чи відрізняються парафії в Україні та в Австралії
Дійсність в Україні та в Австралії різна, адже в Україні –
україномовне середовище, люди живуть в тій самій культурі, тій самій
суспільній дійсності. Натомість в Австралії людина живе в суспільному та
політичному оточенні іншого буття, австралійського. З іншого боку є
життя парафії. Я впевнений, що в українському суспільстві легше жити,
адже там усі маю ту саму ідентичність.
Моє особисте переконання, це є великий дар мати дві ідентичності, як це мають українці в Австралії, це інакший погляд на життя.
Людина живе у світі суб’єктивізму, детермінованому зовнішніми
чинниками, тому перебування водночас у різних культурах є великим даром.
Це дає змогу подивитися на буття з різних площин. Інше суспільство
немовби дзеркало для себе де ти себе краще бачиш.
З іншого боку це великий виклик щоб втримати свою ідентичність.
Набагато легше розчинитися в австралійському світі, проте це спрощує
буття і позбавляє дару розуміння світу, бачити його з різних перспектив.
Тому я вважаю, що діаспора попри усі свої виклики має дар мультикультурного бачення світу.
В Україні церква глибоко інтегрована в
суспільно-політичне життя, натомість в Австралії це дві окремі площини,
чим можна пояснити таку відмінність
Австралійський світ, як і весь Західний є дуже секулярний. Сучасна
людина виховується на філософії самодостатності. Сучасна людина дуже
егоцентрична і не потребує когось, хто б їй визначав підходи до життя. Сучасна людина сама хоче визначати що для неї добро і що для неї зло і в такої людини неминуче буде конфлікт з Богом і Церквою. Коли
ми говоримо про сучасний атеїзм, він не від того, що люди не вірять в
Бога, а тому, що хочуть щоб Бога не існувало. Це дає людині змогу мати
свій спосіб життя, керуватися власною ідеологією. Натомість, коли людина
вірить в Бога – це виклик, з’являються питання щодо способу життя
людини, її вчинків.
Відповідно, у західному світі церкві не просто. Завдання церкви –
свідчити про присутність Бога, бути сумлінням суспільства. Проте,
сучасна людина не хоче щоб їй хтось свідчив, якщо вона сама знає. Тому
західне суспільство не відчуває та не усвідомлює потребу в Богові.
Водночас, в західному суспільстві людина вільна, воно не зобов’язує
ходити в церкву і над людиною не тяготить думка оточення чого вона не
ходить до церкви.
Проте інколи в діаспорі релігійні почуття загострюються. Людина, що
приїжджає спершу переживає внутрішній конфлікт з суспільством через
відмінність світоглядів. У цьому конфлікті людина розуміє, що вона не є
самодостатньою, що є хтось, хто готовий допомагати і це є Господь. Саме
тоді людина приходить до Бога.
Чи вважаєте Ви, що Україна прямує до сикулярності в слід за Західним суспільством?
Західне суспільство є зматеріалізоване, безбожне,
воно працює на старій зарядці, на акумуляторах, які зарядила і дала за
2000 років існування Церква і я вважаю, що рано чи пізно це суспільство
чекають потрясіння. Коли говорити про Україну, я вважаю, що Україна має
шукати свій шлях. Україна не має повторювати чийсь шлях, вона має шукати
що Бог для неї приготував.
Власне зараз, на мою думку Україна дозріває до того щоб йти своїм
унікальним шляхом. Останні двадцять п’ять років Україна формується як
нація. Раніше було почуття меншовартості. Ми хотіли щоб хтось додав нам
вартості. Частина політиків вважала, що вартості додасть західний світ,
частина політиків – східний. Насправді нам ніхто нічого не дасть. Якщо ми не збудуємо собі Україну ніхто її нам не збудує.
Чи відчуваєте Ви, що в Україні вже є розуміння того, що вона має рухатися власним шляхом?
В Україні зараз є ознаки дозрівання громадянського суспільства.
Першою такою ознакою є Майдан. На ньому головною рушійною силою не була
певна політична сила. Ті лідери, які виходили на сцену Майдану ним не
керували, їх могли у будь-який момент звідти зігнати. Майдан це ознака
того, що громадянське суспільство стало зріле. Там можна було зустріти
різних людей від бідного класу, середнього до бізнесменів. Це була
ознака того, що суспільство дозріває.
Наступний етап це час коли на Російсько-Українську Війну (або в т.зв. "зону АТО") пішли воювати добровольці, а не ті, кого призивали.
Ще однією ознакою формування громадянського суспільства є
волонтерський рух. Коли люди зрозуміли, якщо ми не зробимо, уряд за нас
це не зробить.
Тому я вважаю, що Україна до цього розуміння дозріває.
Намет УГКЦ з’явився на Майдані вже в перші дні протестів.
Чи було це втручанням Церкви в політику і наскільки доцільне таке
втручання взагалі.
Я вважаю, що Церква має стояти осторонь від політики. Політика це
певні людські підходи та розуміння світу. Кожна партія має свій погляд
на світ і свою істину, і кожен погляд є обмеженим. Говорячи про часи
Майдану, Церква не ставала на сторону певної політичної сили, вона була
на стороні громади.
Наші священники покликані бути там, де найважче, де люди потребують допомоги.
Казали, якби не було присутності священнослужителів то невідомо що б могло статися на Майдані.
Під час протесту ти можеш не контролювати свої емоції, свій стан. Це
було не просто. Завдання церкви було принести мир, порозуміння.
Я мав досвід Майдану від початку і до кінця і хочу сказати, що хоча
наші священнослужителі з’явилися від самого початку, до них було
достатньо холодне ставлення. Священникам не давали можливості виступати
на сцені не говорячи вже про те, щоб читати молитви. Організатори
боялися, що церква хоче захопити чи керувати Майданом. Проте коли Майдан
пережив кілька криз, коли опинявся на грані і в багатьох з’являлося
відчуття “ну що горстка нас тут зробить проти тих озброєних людей, які
наступають” і коли просили монахів, монахинь молитися – Майдан змінився.
Я вважаю, що на Майдані Церква допомогла зберегти мир та порозуміння між людьми.
Чи змінилося в Україні ставлення до Греко-Католицької Церкви?
Я думаю що так. Люди жили під стереотипами радянської влади про
Греко- Католицьку церкву. Радянська влада вважала, що УГКЦ співпрацювала
з німцями, що це ополячені українці, що це є щось зле для українців, що
Рим хоче контролювати.
За двадцять п’ять років як церква почала говорити про себе ці
стереотипи змінилися. Наша церква змінила бачення про себе через свої
дії. Наша церква ніколи не пхалася в політику, завжди за будь-яких
обставин незважаючи хто був при владі, свідчила як має бути по-людськи,
по-християнськи. Ми не заігрували з владою і ніколи не мали преференцій
від влади.
Блаженніший Святослав оголосив стратегію розвитку Церкви Жива Парафія. Що вже зроблено та робиться для того щоб оживити парафію?
Було багато роздумів стосовно того як пожвавити життя церковне в
наших структурах, які робити зміни. Ми прийшли до висновку, що основним є
оживити життя парафії. Звичайно, це дуже непросто бо наші парафії є
дуже різноманітні. Ми маємо парафії по цілому світу і першому поколінню
добре – вони є україномовними. В той час як друге і третє покоління вже є
носіями культури і мови країни, в якій живуть.
Стратегія полягає не в тому, що прийде хтось та оживить за нас
парафію. Ми самі маємо це зробити. Кожна парафія має сама показати свою
унікальність, живучість. Це може бути заснування школи для дітей, чи
дитячого садка або хору, харитативна допомога для України, створення
біблійних гуртків, проведення катихизації для дітей.
Кожен з нас унікальний та неповторний і коли ми разом збираємося, ми
можемо ділитися цим унікальним досвідом і оживлювати парафію. Християнство це не лише власні відносини з Богом, це також і взаємопідтримка в цій дорозі до Бога.
Жива парафія – це парафія, яка діє, яка показує своїм життям що вона робить в творить в своїй парафії.
Як ви можете прокоментувати існування правовірної церкви в
Україні. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що діяльність отців догналівців є
політичним замовленням Російської Федерації?
Завжди твоя постава виражає яким ти є. Коли почався Майдан,
угрупування отців догналівців звернулося до президента Росії та Білорусі
ввести війська в Україну щоб навести порядок. Цей приклад для нас є
достатньо знаковим кого вони представляють. Христос каже по плодах ваших
знають чиї ви діти. Тому ми можемо бачити чий це є проект. Звичайно,
певна частина людей, які належать до цього угрупування, можливо,
несвідомі, що це є певні політичні сили.
Коли на початку 90-х діяло угрупування Біла Церква – це був проект
КДБ, яке хотіло випробувати чи можна людей одурманити і використали.
Такі проекти створюються щоб дестабілізувати ситуацію в Україні.
Відомо, що українці є дуже релігійні тому створюються структури під
виглядом церкви і тим самим вводять людей в оману.
Тема гендерної самоідентифікації стає все більше актуальною в сучасному суспільстві. Яку позицію займає УГКЦ в цьому питанні?
Звичайно, ми не можемо заперечувати існування цих речей. Завдання
Церкви є свідчити, бути сумлінням. Сумління не диктує, людина як хоче
так і робить, проте сумління говорить як потрібно поводитися. Завдання
Церкви не суперечити комусь не воювати, а свідчити до чого покликана
людина. Людина покликана до буття, до щастя на Землі, а також з Господом на небі.
Людина завжди шукала сама що для неї добре. Це не є щось нове. Те, що
ми називаємо тепер гендерними пошуками, Біблія знає приклад Содому і
Гомори. Так є тому, що людина сама хоче сказати що для неї є щастям.
Коли людина не вірить вона може будь-що собі оправдати і це не має меж.
Це не є питання, що Церква є консервативною. Церква не може бути ні
консервативною ні ліберальною. Вона має бути лише представником Бога,
передати найдокладніше, що Бог об’явив.
Є певні закони і їх змінити неможливо, проте людина інколи думає, що
вона може змінити закони людського життя. Звичайно, експериментувати
можна, проте ці експерименти, я впевнений, можуть плачевно закінчитися.
Якщо хтось не сприймає Божі закони це нормально, тільки питання куди
таку людину це відношення доведе. Це приведе до краху цивілізації, до
краху буття. Коли людство не будуватиме свої існування на заповідях Божих, воно неминуче буде блукати.
Ці особи, які мають власний гендерний підхід, колись на небі
запитають: “Ви ж християни, чому ви нам не казали як це має бути?”. Тоді
вони нас будуть звинувачувати. Відповідно, церква не забороняє, я лише
свідчить як має бути.
Чому боряться за права гомосексуалістів, тому що їх совість мучить, що це не нормально.
Побажання читачам газети ЦіЖ
Моє побажання читачам газети Церква і Життя це пізнавати, не жити
стереотипами. Людина часто живе в полоні стереотипів, які не дають
тішитися життям. Тому дуже важливо подорожувати, багато читати.
Як казав Ісус, правда визволить Вас, я б перефразував: Знання визволить Вас.
Немає коментарів:
Дописати коментар