11
липня вшановують жертв польсько-українського конфлікту. Приводом стало
те, що цього дня у 1943 році відбулась масова атака українських
повстанців на польські села. Серед знищених був Порицьк – нинішня
Павлівка, де й відбувається щорічне вшанування.
Масові вбивства поляків на Волині почались з приходом совєтів
Утім масові вбивства поляків на Волині розпочались ще у 1939 році під
покровом радянської влади, якій було вигідно, що бандитські
угруповання, так званий люмпен, грабував і вбивав заможних поляків. Тоді
на Волині поляки були у меншості, десь у співвідношенні до українців –
один до семи. На Волині у роки війни домінувала Автокефальна українська
православна церква. Попри те, що Волинь не була теренами греко-католиків
і для українських селян Волині провідник вірних Андрей Шептицький не
був авторитетом, митрополит реагував на ворожнечу між поляками і
українцями.
Приватне листування про волинські події
У Центральному Державному історичному архіві України у Львові
збереглося кілька листів митрополита до римо-католицького архієпископа
Болеслава Твардовського, датованих 1941 і 1943 роками, розповідає
науковий працівник архіву, упорядник збірників документів і матеріалів
про митрополита Андрея Шептицького Оксана Гайова.
«Дивовижно, що митрополита Андрея Шептицького звинувачують у
вбивствах на Волині. Чи він був відповідальний за ці події, звісно, що
ні. Але його боліло вбивство, як таке. Як тільки він чув, що це
відбувається на Волині, він виступив в обороні покривджених. Митрополит
звернувся до свого співбрата, до архієпископа Болеслава Твардовського з
проханням написати пастирські листи з осудженням вбивств, які
відбуваються на Волині і говорив, що ці листи помістить в українських
часописах. На жаль, таких пастирських листів зі сторони польського
римо-католицького єпископату з осудженням вбивства не було», – каже
Оксана Гайова.
Митрополит не міг у 1941 чи в 1943 році відвідати Волинь, не лише з
огляду на війну, але й стан здоров’я. Відомо, що від 1934 року, з
дозволу Апостольської столиці, він мав право відправляти службу сидячи,
бо у нього були хворі ноги. Втім Слуга Божий Шептицький досконало
володів інформацією і бажав віднайти правду. А тому писав до
архієпископа Болеслава Твардовського ще у 1941 році, що в хаосі
тодішньої хвилі наверх вийшли всі найгірші елементи.
«У статистиці вбивств, вважаю, дуже поважне місце займають грабункові
вбивства… Безкарно діють в краю більшовики-партизани, агітатори,
польських революційних організацій Варшави, які в своїх організаціях
навіть хваляться вбивствами поляків. Правдоподібно в багатьох випадках
діють особисті порахунки, найчастіше в лісничій сефрі…Є в краю банди
різних дезертирів і всюди маса звироднілих одиниць-садистів, які
потребують людської крові».
Ці найгірші елементи були вигідні тодішній радянській владі, якій
було вигідно позбутись заможний поляків. Митрополит Андрей пише, що не
можна звинувачувати у грабунках і вбивствах лише українців. «А що
сказати про шеренги забитих українців і що сказати про поляків, які
виступають під фірмою volksdeutscherow і де тільки можуть нищать
український елемент».
Шептицький писав про передумови трагедії на Волині
Митрополит ще у 1941 році писав про передумови, які і призвели до
жахливого кровопролитного конфлікту між поляками і українцями у 1943
році. А це, зокрема, масові вбивства українців на Холмщині, в околицях
Лежайська і на Волині. У листі 15 серпня 1943 року митрополит Шептицький
просив польських єпископів написати пастирські листи, які б «осуджували і
перестерігали перед ненавистю українського народу. В хвилях, коли в
1930 році життя і майно українців було наречене на шалену, проваджену
урядом акцію, так звану пацифікацію, коли в 1939 році – кілька місяців
перед війною, збройні відділи, може перебрані в мундири польських
солдатів, і може тільки перебрані в мундири польських офіцерів,
грабували українські села, знущалися над людьми і не одного українця
замордували…».
Митрополит Шептицький просив, щоб його пастирські листи розмістила
«Gazeta Lwowska» у польському перекладі. Писав глава УГКЦ Андрей
Шептицький і про акти терору польських підпільних організацій проти
українців. Відтак у той час між духовними провідниками двох католицьких
церков тривало листування, з якого отримуємо чимало відповідей щодо
причин і винних у кропролитті на Волині у 1943 році.
Тема реакції Церкви на Волинську трагедію істориками не є належно і
глибоко вивчена і проаналізована, зауважує директор музею «Тюрма на
Лонцького», історик Руслан Забілий.
«Досліджувати мають не політики, як вони це роблять у цілому щодо
Волинської трагедії, а саме історики, фахівці. Мені здається, що у
Польщі різним громадським організаціям, які агресивно налаштовані,
вигідний такий перебіг подій довкола «волинської трагедії», який ми
зараз спостерігаємо, це просто політичні спекуляції», – наголошує
історик.
70 років минає від часу трагедії на Волині, але досі українці і
поляки не спроможні спокійно переосмислити цю жахливу трагедію, яка
забрала життя тисячам невинних людей, полякам і українцям, які мирно
жили, приятелювали, одружувались, хрестили дітей, шанували православні і
католицькі свята. Коли почалось масове нищення польських сіл 11 липня,
то місцеві українці це засуджували і не розуміли, що раптом змінилось,
що діється.
Донині по обидва боки кордону не можуть знайти шлях до примирення
обох народів, які мешкали на спільній території. А може цим шляхом для
політичних і церковних діячів мали б стати слова митрополита Андрея
Шептицького, написані до польського співбрата Болеслава Твардовського –
«маю надію, що голос двох пастирів, перестерігаючи перед гріхом та з
порадами вірним дотримувати Божі заповіді, християнську любов, –
допоможе заспокоїти пристрасті й унормує взаємні відносини».
Галина Терещук
14.03.2013
Джерела: Радіо свобода
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар