Сторінки

неділя, 31 травня 2015 р.

31.05.2015р. Б. / У Гарнізонному храмі прощались із заступником батальйону ОУН, - Василем Кіндрацьким

Вчора, 30 травня 2015 року, у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла (м. Львів, вул. Театральна, 11) львів'яни прощались із  Новітнім Героєм України, заступником добровольчого батальйону ОУН, Василем Кіндрацьким, який загинув в зоні АТО.

Похоронне богослужіння очолив о. Степан Сус - Настоятель Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла та Голова Центру Військового Капеланства. Провести в останню дорогу Новітнього Героя України прийшли родичі, товариші, військовослужбовці та мешканці міста. Після цього похоронна процесія відправилась на Личаківський цвинтар, де відбувся чин похорону на полі почесних поховань №76.

Вічна пам'ять Герою України!

Довідка: Василь Кіндрацький, позивний "Кіндрат" – боєць 81-ї десантної бригади, заступник командира батальйону ОУН-ЗСУ, багаторічний голова Миколаївської райдержадміністрації. Василь Кіндрацький загинув від важкого поранення. Відомо, що у Героя України залишилося двоє малих дітей.

субота, 30 травня 2015 р.

30.05.2015р. Б. / Як нам вшановувати митрополита Андрея Шептицького?

Цього року минає 150 років від дня народження Романа Марії Шептицького, більше відомого своїм чернечим іменем Андрей, який не повних три роки був єпископом Станіславова, тепер Івано-Франківська на Прикарпатті, а впродовж 1901-1944 років - архиєпископом Львівським і митрополитом Галицьким.

Церковні та світські спільноти старанно готуються відзначати цю подію. Навіть Верховна Рада України ухвалила святкування ювілею цього визначного сина нашого народу, духовного провідника та визначного громадянина на державному рівні.

Ювілейний рік триватиме до 1 листопада 2015 року, 71-ї річниці відходу митрополита Андрея у вічність.

Відзначення ювілею цього церковного мужа, якого народ неофіційно, але небезпідставно, називає Великим митрополитом, включатиме видання творів Андрея Шептицького та книжок про нього, проведення наукових конференцій, урочистих академій, конкурсів тощо.

Метою цих заходів є дати громадянам України та українцям у всьому світі можливість докладно пізнати та належно вшанувати цю небуденну людину.

Як ми маємо вшановувати Великого митрополита? На думку автора цих рядків, Андрея Шептицького не достатньо тільки пізнати. Належне вшанування мусить включати також бажання брати собі його за приклад та по змозі наслідувати.

Правда, у житті Андрея Шептицького є певні моменти, яких не можемо наслідувати, наприклад, його походження із давнього боярського роду чи найвищий сан у першій половині минулого століття в Українській Греко-Католицькій Церкві.

Але є дуже багато аспектів життя цього церковного мужа, які може перейняти кожний із нас.

Назву хоча б кілька з них: повага до гідності людської особи; старання допомагати іншим зберігати свою віру та згідно з нею будувати власне життя; активне сприяння відновленню первісної церковної єдності християн, особливо щодо нашого народу київської традиції; зберігання рідної культури та турбота про розвиток науки; підтримка змагання за національну та державну свободу згідно із засадами справді християнського патріотизму; плекання святості сімейного життя; увага до виховання дітей.

Чи є в цьому списку щось таке, у чому пересічний громадянин України не міг би себе проявити? А якщо пізнаємо митрополита Андрея Шептицького, то матимемо живі приклади, як бути щирим християнином і творчим членом українського народу.

Офіційний рік вшанування Великого митрополита закінчиться 1 листопада цього року, але наше вшанування у формі наслідування не повинно мати часових обмежень.

+ ЛЮБОМИР   

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 29 травня 2015 р.

29.05.2015р. Б. / Комунікат про спільну міжконфесійну зустріч між УГКЦ та Харківсько-Полтавською єпархією УАПЦ

28 травня 2015 року в м. Києві відбулася перша спільна міжконфесійна зустріч між Українською Греко-Католицькою Церквою та Харківсько-Полтавської єпархією УАПЦ. До складу делегацій увійшли єпископи, священики та миряни з обох сторін.

Відповідно до звернення XXV Собору Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ щодо прохання про братні поради для «досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдності Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з Українською Греко-Католицькою Церквою як із співспадкоємицею київської традиції» було проведено першу зустріч офіційних представників обох Церков.

На початку зустрічі було наголошено, що в Україні існує одна Церква Володимирового хрещення, яка сьогодні поділена на кілька конфесій, організаційно цілком незалежних. Дві сторони дійшли згоди і заявили:
  1. Закликаємо всіх наших вірних до ревної молитви за єдність Церков Київської традиції. Наближаючись до свята Зіслання Святого Духа на апостолів, благаємо Духа Святого, який є Духом єдності й сопричастя вислухати наші моління.
  2. Українська Греко-Католицька Церква є помісною Східною Церквою (православною за віросповіданням), яка перебуває в сопричасті (єдності) з Єпископом Рима і є канонічно визнаною Церквою, що має неперервну спадкоємність із часу Хрещення князем Володимиром Київської Русі в 988 році.
  3. Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ, утворена 1943 р., є окремою церковною структурою (подібно до УПЦ КП чи УАПЦ), яка охоплює всю територію сучасної України, має власну ідентичність і не є в сопричасті з жодною з канонічно визнаних православних Церков. Шукаючи вихід із вимушеної еклезіологічної ізоляції, Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ вбачає його в євхаристійній та адміністративній єдності з Українською Греко-Католицькою Церквою, що не передбачає часткового приєднання або поділу частини якоїсь окремої православної Церкви.
  4. Беручи до уваги досвід православно-католицького діалогу на вселенському та місцевому рівнях, розпочинаємо спільний пошук моделі відновлення єдиної Помісної Церкви в Україні.
Під час засідання сторони звернули увагу на розвиток сучасного екуменічного руху, метою якого є досягнення повноти єдності між усіма християнами, та ствердили, що існує тенденція його послаблення на світовому рівні. Однак, вірні заповіді Господа нашого Ісуса Христа «щоб усі були одно» (Ів. 17.21) та маючи моральний і духовний обов’язок перед Богом, українські Церкви хочуть розвивати цей рух на місцевому рівні, щоб засвідчити свою вірність Божим заповідям.

Уважно розглянувши та обговоривши пропозиції можливого об’єднання, сторони дійшли згоди, що, поділяючи ту саму віру, маючи те саме розуміння Святих Тайн та зважаючи на важливу роль Єпископа Рима у творенні єдності Христової Церкви, слід поглибити розпочатий діалог і засвідчити своє бажання конкретними рішеннями сторін. Пропозиції, які були обговорені під час зустрічі, планується представити окремо Синодові Єпископів Української Греко-Католицької Церкви та Єпархіальному соборові Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ для їх подальшого затвердження та впровадження.

На завершення спільної наради, яка була позначена духом дружби та співпраці в довір'ї, учасники зустрічі спільно помолилися в каплиці Святого архистратига Михаїла та інших небесних сил безплотних за мир та злагоду в Українській Державі.
Київ, 28 травня 2015 р.Б.

Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК), Патріарх УГКЦ       
Владика Ігор (ІСІЧЕНКО), Архиєпископ Харківський і Полтавський (УАПЦ)


29.05.2015р. Б. / Християни, що виступають за встановлення фігури Матері Божої на місці пам’ятника Леніну запрошують приєднатися до спільної молитви!

Християни, що виступають за встановлення фігури Матері Божої на місці пам’ятника Леніну запрошують приєднатися до спільної молитви!

Місце: р-н Бесерабської площі; місце, де раніше був пам’ятник Леніну.
Дата: п’ятниця, 29 травня.
Час: 18-00.

Молитва за участі православного і католицького духовенства. Запрошуємо всіх небайдужих! 

четвер, 28 травня 2015 р.

28.05.2015р. Б. / УГКЦ започатковує акцію на підтримку воїнів «Молимося за тебе повсякчасно» (+VIDEO)

В Українській Греко-Католицькій Церкві стартує молитовна акція на підтримку українських воїнів, які сьогодні захищають Україну від агресора. Як повідомив владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, у своєму відеоблозі на «Живому.ТБ», акція має назву «Молимося за тебе повсякчасно».

«Ідея цієї акції, – пояснює єпископ, – береться з нашої віри як християн, людей Церкви, в силу молитви. Ми розуміємо, що в країні ситуація є дуже складна, тому від самого початку, тільки-но сталися трагічні події в Криму і на Сході України, ми посилили наші молитви за Боже змилування, за визволення України, за недопущення кривавого сценарію, який, на жаль, пізніше почав відбуватися. Ми й надалі супроводжуємо нашою молитвою наших воїнів, усіх людей, які безпосередньо відчувають на собі всі біди і тягар війни».

Владика Богдан відзначив, що насамперед сьогодні думки Церкви і її вірних є на фронті з тими хлопцями і дівчатами, жінками та чоловіками, які, ризикуючи своїм життям, боронять нашу державу, захищають свій народ. «І ми хочемо їм допомогти, – каже він, – як віруючі люди, нашою молитвою, при цьому бажаємо зробити це конкретно, персонально. Саме з бажання підтримати кожного воїна, зокрема, і зародилася ця ідея листівки «Молимося за тебе повсякчасно».

Секретар Синоду пояснив, що листівку можна заповнити на кожній парафії УГКЦ. У ній є загальне звернення до воїна, де ми йому дякуємо за його витривалість, за геройський вчинок, водночас бажаємо, аби він повертався живим і здоровим, та запевняємо його, що єднаємося з ним у молитві. У листівці є місце, де кожна людина може написати своє ім’я, аби воїн, якому потрапить до рук ця листівка, знав, що є конкретні люди, з конкретними іменами і навіть з конкретної парафії, міста, до якої належить родина, людина чи ціла спільнота, які саме за нього щоденно моляться.

Заповнені листівки слід повернути отцеві-парохові, який передасть їх через капеланів УГКЦ нашим воїнам на фронті.

«Власне в цьому і полягає глибокий зміст цієї ініціативи, аби кожна людина пам’ятала, що вона пов’язана з іншою людиною, і що наші воїни не шкодують свого життя, здоров’я за нашу безпеку, за нашу незалежність, за наше життя, тому ми, гадаю, повинні бути готові посвятити їм щоденно крихту нашого часу, аби за них особисто помолитися», – пояснив владика Богдан.

Він висловив сподівання, що ця листівка буде нашим знаком вдячності, любові і молитовної підтримки для наших воїнів.




середа, 27 травня 2015 р.

27.05.2015р. Б. / Церква у Німеччині взяла під опіку сім’ю Героя Небесної Сотні

Українська греко-католицька парафія св. Миколая, що у німецькому Бамберзі, взяла під опіку сім’ю Героя Небесної Сотні Володимира Наумова, пише VIDIA із посиланням на Благодійний Фонд “Міжнародна Асоціація Підтримки України“.

Відтак із черговим гуманітарним вантажем до України дружині та діткам загиблого передали цілу палету з продуктами, одягом, посудом, побутовими товарами для дружини.

Раніше до діаспори неодноразово звертались із проханням узяти під опіку родини Героїв Майдану та АТО.

Володимир Наумов –  жив і працював у місті Родинське водієм у житлово-експлуатаційній конторі. За власними переконаннями поїхав на своїй машині на барикади Майдану. Обставини смерті невідомі. Знайдений на Трухановому острові в Києві 18 лютого 2014 року. У нього залишились дружина та двоє синів.

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 26 травня 2015 р.

26.05.2015р. Б. / За лаштунками війни: від Дніпропетровська до Дрогобича

«Пожертвовані селянами 2-й сотні м. Нового-Буга 38 хлібів 12 кусків сала і 11 карбованців 60 копійок грошей одержав, за що щиро дякую селянам», — звітуючи, писав 21 січня 1919 року Отаман окремого куреня Січових Стрільців.

Український селянин, хоч і не був заможним, зате мав щедру душу та розумів — народ повинен підтримувати своє військо. У ті буремні часи Січове Стрілецтво протистояло Російській імператорській армії...

Сьогодні на українській землі знову проливається кров. Ворог, як і сто років тому, прийшов з того ж північно-східного краю, що й колись, з тими ж самими планами: загарбати, анексувати, поневолити. Втім не змінились й українці — свободолюбні, нескорені, жертовні. У глибокому тилу війни перетинаються різні людські долі.

Капелан з Галиччини

— Защищаю ребенка и свою Родину, — такі слова почув від пораненого «кіборга» в дніпропетровському шпиталі отець Йосип Славич, греко-католицький священик з с. Ясениця-Сільна на Львівщині. Капелан щиро зізнається: йому, священику з Галичини, незвично було почути такі патріотичні слова російською мовою. До Дніпропетровська він прибув у грудні 2014 року, щоб духовно підтримати і послужити пораненим українським військовим. Щодня священик відвідував, розмовляв, уділяв святі тайни пораненим військовим, які знаходились в дев’яти різних лікарнях обласного центру.

— Мене здивував дух нашого «брата-східняка», — ділиться отець Йосип своїми враженнями від спілкування з українськими військовими. За місяць часу перебування в Дніпропетровську він спілкувався з бійцями 24-ї, 28-ї та 93-ї механізованих бригад, 25-ї повітрянодесантної бригади, 17-ї танкової бригада і бійцями добровольчих батальйонів.

— Для мене патріотизм наших хлопців — це нагорода за капеланське служіння, — говорить священик. Капелан з сумом констатує, що у своїй рідній Галичині досить часто чує від людей нарікання — на владу, безгрошів’я, війну. На Сході України таке рідко зустрінеш, хоча живеться тамтешнім українцям несолодко. Втім це не єдине, що здивувало священика з Галичини.

Відчайдухи-волонтери з Дніпропетровська

Рік тому, коли війна вихором увірвалась в український дім, мало не зачинивши двері майданівських надій, волонтерський рух став «руками й ногами» жертовності українців.

«Люди, мы наскребли на 50 аптечек и мы уже в жестком минусе! А их надо — 100», — пише на своїй фейсбук-сторінці Ольга Ємельянова, волонтер з Дніпропетровська. Їй — 25 років. За фахом — юрист. Вільно спілкується як українською, так і російською. Разом з чоловіком Дмитром, розробником програмного забезпечення, вони тривалий час збирають допомогу для українських військових. У них двійко дітей: Михайло — йому 3 роки — і Микола, якому нещодавно виповнився рік. Волонтерство для них — це поклик серця. До початку воєнних дій на Сході України Дмитро й Ольга були активними учасниками місцевого майдану.

— Ми не могли стояти осторонь, — розповідає Ольга про те, як вони разом з чоловіком стали волонтерами. — Насправді, бажання служити іншим було в мені завжди. Однак то бракувало вміння як це робити, то бракувало поштовху... Допоміг у цьому Майдан.

— Ольгу я вперше зустрів на східцях дніпропетровської лікарні ім. І. Мечнікова, — пригадує отець Йосип. — Це було, зранку, 14 грудня. Вона була закутана у великий шарф, під яким тримала свого молодшого сина.

На запитання священика, що вона робить з немовлям в такий мороз на лікарняному подвір’ї, Ольга відповіла:
— Я волонтер. Допомагаю пораненим. У нас тут «кіборги» з 93-ї бригади.

— Чому ж ви дітей вдома не залишили? — запитав священик.

— А з ким? Мій чоловік теж тут, — зніяковіло відповіла Ольга.

Святвечір у військовому госпіталі

6 січня звичну вечірню тишу їдальні хірургічного відділення Дніпропетровського військового госпіталю сколихнув спів колядки. «Бог пре-дві-чний...» — залунало сумними лікарняними коридорами. Запах лікарств розчинився в ароматі голубців і пампушків. Це місцеві греко-католики приготували Святу вечерю для військових. Тих, які не мали змоги прийти самостійно, священики провідали в лікарняних палатах.

— Цього дня ми відвідали з Святою вечерею 140 воїнів, — розповідає отець Йосип.

Організацією Святвечора займались священики з Дніпропетровська: отець Василь Пантелюк, отець Василь Колодій, — а також отець Ігор Пагулич з Дніпродзержинська.

Не обійшлося і без колядників. Наприкінці вечері до госпіталю завітали місцеві волонтери. І як годиться, не з порожніми руками. Дмитро та Ольга принесли 30 літрів куті. Таку ж саму кількість різдвяної страви вони передали військовому госпіталю в селищі Черкаське.

— Цих 60 літрів куті ми готували близько восьми годин. Уся плита була в ній, — згадує з усмішкою Ольга.

Коли уже прощались, отець Йосип запросив Дмитра та Ольгу прийти наступного дня на святкове богослужіння до місцевого греко-католицького храму.

Під Покровом Богородиці

На Різдво до Свято-Покровського храму волонтери прийшли найпершими. Не було ще ні священиків, ні парафіян.

— Ми не розчули на яку годину, — сміється Ольга і серйозно додає, — в греко-католицькому храмі я зрозуміла, чому люди ходять до церкви. Вони молились від щирого серця. У нас було таке враження, що потрапили додому. Тепер в кожному місті, куди ми з сім’єю приїжджаємо, шукаємо греко-католицьку громаду.

У храмі сім’я Ємельянових познайомилась ближче з місцевим священиком отцем Василем Колодієм. Відтоді вони не пропустили жодного недільного богослужіння, за винятком тих днів, коли подорожують Україною. Останнім часом таке трапляється часто.

«НавколоДобраПодорож»

3 травня Ємельянові разом зі своїми маленькими дітьми вирушили в 30-денну Подорож Добра з метою популяризувати волонтерських рух. Їх шлях пролягав через Запоріжжя, Херсон, Одесу, Львів... А 18 травня Дмитро та Ольга навідались до Дрогобича. У Міській раді вони зустрілись з місцевими волонтерами, відвідали Дрогобицьку духовну семінарію, оглянули древній дерев’яний храм св. Юрія.

— Дрогобицькі волонтери чудово вміють координувати свою діяльність, — ділиться своїми враженнями Ольга. — Найбільше мене вразила розповідь про фестиваль миру «Станиця — це Україна», який в Станиці Луганській організували дрогобичани Микола Походжай і Левко Скоп. Це унікальний проект.

Чому «згорають» волонтери

Волонтерське служіння вимагає потребує чималого духовного і фізичного ресурсу. Коли він вичерпується, волонтер «сходить з дистанції».

— Волонтери втомлюються, коли бачать, що потреби перевищують їх можливості, — говорить отець Ігор Цмоканич, капелан громадської організації «Майдан». Тривалий час священик співпрацює з дрогобицькими волонтерами. Капелан ділиться спостереженням, що нецерковні активісти «вигорають» швидше.

— Мені та чоловіку легко, бо ми ходимо до церкви, де можемо опертись на молитву, порадитись зі священиком. Це нам дуже допомагає, — підтверджує Ольга слова отця Ігоря.

— Через це ми стараємось допомагати військовим капеланам, бо знаємо, що хлопці (тобто — військові) також потребують їх підтримки.

Назагал Ольга радить волонтерам не занурюватись цілковито в реалії війни, не брати амбіційно на себе всі обов’язки, а вміти ділитись ними з іншими. Тоді ніколи не забракне сил.

***
«Про що мріють волонтери? Які у них бажання?» — задумуюсь на мить, дивлячись на життєрадісну сім’ю Ємельянових.

— Вперше в житті, я загадаю те саме бажання, що і мільйони моїх братів і сестер. Уявляєте, Бог не може нас не почути, якщо з усією силою серця ми одночасно будемо просити. Миру нам. Хай нас береже Бог. Пройдемо випробування. Поборемо. Будемо живі, — читаю на фейсбук-сторінці Ольги Ємельянової.

Прийде час і такі польові нотатки українських волонтерів стануть в підручниках української історії в один ряд з лаконічним звітом курінного отамана Січового стрілецтва. А свідчитимуть вони про одне — незламну віру української душі.

о. Олег Чупа

На фото:
Волонтерська сім’я з Дніпрпетровська: Ольга та Дмитро Ємельянові, а також їхні сини – однорічний Микола та трирічний Михайло. Поруч боєць 93-ї бригади Ростислав.

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 25 травня 2015 р.

25.05.2015р. Б. / “Дякую всім, хто добрими ділами рятує Україну”, - Блаженніший Святослав до української спільноти в Римі

24 травня в прокатедральному соборі Святої Софії в Римі Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, очолив Архиєрейську Божественну Літургію за мир в Україні. Окрім цього, Предстоятель УГКЦ узяв участь у презентації аудіокниги Кшиштофа Вєрніцького “Музична подорож Україною” та зустрівся з українською молоддю собору Святої Софії.

Коментуючи недільний євангельський уривок, Глава УГКЦ зазначив у своїй проповіді під час богослужіння: “В Архиєрейській молитві, яку Христос возносить до свого небесного Отця, чуємо про єдність Осіб Пресвятої Тройці. З одного боку, Христос говорить про єдність Пресвятої Тройці, а з іншого – молиться про єдність для своїх учнів”. Цитуючи святого Григорія Ніського, Блаженніший Святослав наголосив, що “саме єдність спасає”. “Ці слова мають особливе значення для тих, хто сьогодні живе в обставинах еміграції, бо ми знаємо, що зможемо спастися як народ і діти однієї Церкви лише тоді, коли будемо єдині. Сьогодні, коли ми зібралися на молитву за мир в Україні, маємо пам’ятати, що цей мир походить від нашої єдності з Богом і між собою. Молитва за мир буде вислухана лише тоді, коли ми будемо разом”, - зазначив Глава УГКЦ.
Після завершення богослужіння Блаженніший Святослав також подякував усім, хто проявляє різного роду волонтерські ініціативи на підтримку України. Цього дня на території собору Асоціація “Конгрес українців в Італії” організувала День солідарності з українським народом з частуванням української кухні та забавами для дітей. Окрім цього, упродовж тривалого часу громада собору організовує різні заходи на підтримку України, проводить доброчинні збірки, зокрема на придбання карети швидкої допомоги для потреб української армії.

Разом із Главою УГКЦ в українському соборі в Римі молилися численні вірні, ректорат і студенти Українського папського інституту Святої Покрови, посол України при Апостольській Столиці п. Тетяна Іжевська.

Після Літургії Блаженніший Святослав узяв участь в презентації аудіокниги Кшиштофа Вєрніцького “Музична подорож Україною”. Презентував видання сам автор, професор римського університету, європейський дослідник історії української музики.

На завершення свого перебування з українською громадою Рима Предстоятель УГКЦ зустрівся з українською молодіжною спільнотою собору Святої Софії.

Додамо, що Глава УГКЦ цими днями перебуває в Римі з офіційним візитом до Апостольської Столиці для участі в 9-му сесійному засіданні Звичайної ради сескретаріату Синоду Єпископів Католицької Церкви, на якому головує Святіший Отець Франциск.

Прес-служба товариства “Свята Софія”

неділя, 24 травня 2015 р.

24.05.2015р. Б. / Програма підготовки до СДМ "Молодь 2016" стартує 27 травня у Львові: запрошуємо!

У середу ввечері, 27 травня о 19:00, запрошуємо тебе і твоїх друзів до храму Преображення Господнього у Львові (вул. Краківська, 21) на першу зустріч підготовки до Світового Дня Молоді Краків 2016. Духовна програма "Молодь 2016", за якою будемо готуватися до цієї грандіозної молодіжної події, поставала впродовж кількох місяців спеціально для тебе і твоїх друзів! У різних куточках України та поза нею, беручи участь у програмі "Молодь 2016", ми разом мандруватимемо до Світового Дня Молоді у Кракові!

Українська молодь цьогоріч розпочинає духовну підготовку до Світового Дня Молоді Краків 2016. Комісія у справах молоді УГКЦ зініціювала створення духовної програми "Молодь 2016", готуючись за якою, всі учасники зможуть об'єднатися у велику молодіжну спільноту, яка спільно роздумуватиме над темами української культури, духовності та спілкування. Основними виконавцями створення програми стали волонтери: семінаристи Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, яких зорганізував духівник семінарії салезіянин о. Олександр Чумаков.

Ця програма розроблена спеціально для тебе! У ній автори пропонують працю у групах, ігри, пісні та роздуми на кожен місяць. На сайті sdmukraine.blogspot.com є подані теми для двох зустрічей у місяць, які можна провести на парафії, у своїй спільноті, з друзями чи співробіниками. Автори програми постійно її доопрацьовують – сайт періодично оновлюється. Це – відкриті для кожного матеріали, які можна брати і поширювати поміж друзями та знайомими, щоб якомога більше людей змогли пройти шлях духовної підготовки до великої зустрічі молоді у Кракові у липні 2016 року.

27 травня репрезентаційна група проведе майстер-клас для кожного з нас – молоді Львова та всіх охочих про те, яким чином можна проводити зустріч духовної підготовки до СДМ, подасть приклад як можна використовувати матеріали програми "Молодь 2016". Кожен із учасників зможе запозичити цю модель, або ж створити свою зустріч, використовуючи матеріали "Молодь 2016" у спільнотах чи індивідуально.

Нагадаємо, що наступний Світовий День Молоді відбудеться у липні 2016 року – спершу молодь поїде до окремих міст Польщі на Дні у Єпархіях, згодом всі разом згуртуються із 25 до 31 липня у Кракові, де візьмуть участь у Центральних подіях та кульмінації СДМ-у – зустрічі із Папою Франциском!

Уляна Журавчак

субота, 23 травня 2015 р.

23.05.2015р. Б. / «Декада місійності має нагадати всім вірним про обов’язок бути місіонерами», ‒ владика Йосафат (Мощич)

Цього року, від свята Вознесіння ГНІХ (21 травня) до Зіслання Святого Духа (31 травня), в УГКЦ уже вдруге проходитиме Декада місійності. Її проводять для того, щоб наново відкрити й збагнути місійність парафіяльних спільнот загалом та кожного віруючого християнина зокрема.

Про Декаду місійності, її мету і особливості ми поспілкувалися з владикою Йосафатом (Мощичем), головою Ради з питань євангелізації при Главі УГКЦ.

Декада місійності – це щось нове в нашій Церкві. Цього року проводитиметься лише вдруге. Яка головна мета заходу?

Це було рішення Синоду нашої Церкви, щоб у рамках стратегії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» провести Декаду місійності від Вознесіння Господнього до Зіслання Святого Духа.

Цих десять днів – це свого роду паломництво. Кожен день Декади має свою тематику, свою присвяту.

Головною метою Декади місійності є розбудити вогонь віри і показати, що всі наші парафії ‒ незалежно від того, чи вони міські, чи сільські, чи великі, чи малі ‒ є місійними, покликані нести Христову віру у світ. Це покликання не лише священика, катехита, братства чи сестринства, а й кожного охрещеного мирянина. Адже Ісус Христос посилав своїх апостолів зробити учнями всі народи на Землі. Кожен християнин є не тільки учнем Ісуса, а й місіонером Божої любові.

Маємо поглянути на свою парафію, до якої ми належимо і проаналізувати, скільки в парафії є практикуючих християн, учнів та учениць Ісуса Христа? На Галичині це десь чверть від загального числа. А інші де? Як зробити так, щоб залучити до парафіяльного життя інших людей? Це не зможе зробити сам священик. Йому потрібна допомога віруючих мирян.

Що практично людина може робити?

Передусім потрібно змінити ментальність, переосмислити, що віра – це не є приватна справа кожного… Якщо людина хрещена, ходить до храму, то зобов’язана поділитися своїм даром віри з ближніми: з рідними, друзями, колегами по роботі, знайомими.

Кожен із нас не має боятися говорити про Бога. Наприклад, ідемо з церкви додому і бачимо хату, з якої ніхто не прийшов сьогодні до храму. Можна зайти до цієї хати або зателефонувати цим людям і делікатно поцікавитися їхнім життям, чому не прийшли нині помолитися.

Гадаю, кожен із нас може пригадати собі, як він прийшов до Бога, хто з ним поділився даром віри. Це, мабуть, наші батьки, дідусі, бабусі, можливо, хресні батьки, інші близькі люди. Ми їм завдячуємо тим, що сьогодні живемо вірою в Бога. Тож тепер ми покликані передавати свою віру ближнім.

Декада місійності починається від Вознесіння Господнього. Перший день проходить під гаслом «Запрошення». Що мається на увазі?

Звичайно, підготовка до Декади відбувається заздалегідь. Але напередодні Декади парох офіційно запрошує парафіян і нагадує, що від завтра триватиме десять днів своєрідного паломництва. Священик закликає вірних узяти в ньому участь і перетворити парафію на місце зустрічі з живим Христом.

Якщо людина не має можливості приходити щодня до церкви впродовж Декади місійності, що їй робити, як долучитися до цієї ініціативи?

Так, звичайно, є парафіяни, які з різних причин не можуть щодня приходити до храму і брати участь у спільній молитві й роздумах. Однак тоді вони повинні, використовуючи спеціально виданий «Путівник Декади місійності», молитися вдома в колі родини. Або кілька родин можуть зібратися в когось удома: хтось бере на себе відповідальність і читає Євангеліє, молитву, роздуми митрополита Андрея Шептицького, оскільки цей рік у нашій Церкві є Роком митрополита Андрея. Важливо також старатися виконувати щоденне місійне завдання. Це така особлива «домашня робота».


Чому виникла така ініціатива?

Це важливо для популяризації Декади місійності. Цікаво також побачити реальне життя поодиноких парафій, скажімо, подивитися, якими є наші парафії на Буковині, у Галичині, Центральній Україні… Крім того, це можливість відзначити працю пароха, активність парафіян. А головне - люди, які фізично не зможуть взяти участі в молитві, увімкнувши «Живе.ТБ» в Інтернеті, єднатимуться у спільній молитві й роздумах.

Розмовляв о. Ігор Яців

пʼятниця, 22 травня 2015 р.

22.05.2015р. Б. / Десять порад Блаженнішого Любомира Гузара українцям

20 травня в Українському Католицькому Університеті відбулась зустріч львівських підприємців з Блаженнішим Любомиром Гузаром, який до 2011 року очолював Українську греко-католицьку церкву. Попри заявлену тематику – бізнес та підприємництво – значна частина питань до кардинала стосувалася єдності України та церкви, війни та її наслідків, російської агресії і навіть того, як цю агресію пробачити.

ZAXID.NET обрав найцікавіші міркування Блаженнішого Любомира і його поради українцям у нинішній непростий час.

Про владу і політиків

Блаженніший Любомир переконаний, що людина, яка йде у владу, має служити народові, а не використовувати повноваження для власного зиску.

«Влада від Бога. І ми маємо пам’ятати, що можновладці одержали владу на користь людей. Тому на цю владу треба дивитись, як на служіння. Політик, державний муж має думати категоріями держави та служіння. Він слуга свого народу. Тому ми повинні обирати політиків, запитуючи їх, чи вони хочуть нам служити», – каже він.

Про децентралізацію

Кардинал вважає, що кожна гілка влади має виконувати свої функції і не зазіхати на функції іншої.

«Є поняття субсидіарність, яке означає, що не повинна вирішувати будь-яку суспільну справу вища влада, якщо це може зробити нижча влада. І, відповідно до того, певні речі мусить робити держава, інші речі може робити область чи район», – зазначає Любомир Гузар.

Про єдину українську церкву

Духовний наставник греко-католиків не відкидає можливості створення в Україні єдиної помісної церкви.

«Проблема єдності церкви не є ані політичною, ані суспільною. Це проблема релігійна. Ісус Христос постановив одну церкву, єдину. І щоразу, коли виголошуємо «Символ віри», кажемо: «Вірую в єдину церкву». Але ми, люди, через наші гріхи поділені. Ми кажемо, що маємо чотири церкви в Україні – три православні і греко-католицьку. Це не правда. Ми маємо одну церкву, але поділену. Люди самі поділили єдину київську церкву», – наголошує він.

«Недавно Україну відвідували представники Ради церков, яка об’єднує понад 300 релігійних організацій. Зверніть увагу – понад 300. Це свідчить про те, що ми, люди, любимо ділити. Але нам треба думати, як би українці могли повернутися до первісної єдиної церкви. Часто кажуть, що це неможливо. А я не кажу, що це неможливо, я кажу, що це складно. Але якщо б ми дійсно прагнули і працювали в тому напрямі, то, за Божої помочі, ми би змогли повернутись до тієї єдиної церкви, яку колись в Україні впровадив рівноапостольний князь Володимир», – пояснює Блаженніший.

Про патріотизм і єдність України

Любомир Гузар наголошує, що українцям треба об’єднуватися і любити свою Батьківщину, бо іншої в нас нема і не буде.

«Треба сказати собі, що я народився українцем, так Бог дав і я маю обов’язок дбати про свій народ. Згадаймо Десять заповідей Божих: «Шануй отця і матір». Ми повинні любити всіх на цьому світі, але особлива любов і опіка має бути до батька і матері. А Батьківщина – це в широкому значенні національна родина, і іншої в нас немає. Якщо я українець, то я маю дбати про Україну. Християнський патріотизм – це любити свій народ, буди його гідним сином. Але не можна ненавидіти якийсь інший народ», – зазначає він.

Про російську агресію

Преосвященіший Любомир радить українцям не лише любити свій народ, а й з повагою та розумінням ставитися до інших народів. Він наголошує, що не можна ненавидіти нікого, навіть Росію, яка наразі є агресором.

«Ми, українці, маємо відстоювати свої права, боронити свій народ. Але ми не маємо будувати наше ставлення до Росії на основі ненависті. Ми повинні допомагати всім народам бути щирими дітьми свого народу, бути патріотами. Митрополит Андрей Шептицький поїхав до Росії, щоб там поширювати церкву, багато зробив для Росії. Хоча в ті часи Росія не була для нас великим другом. Однак Митрополит не вагався і поїхав туди. Тож маємо приклад людини, яка любить своє, але готова допомагати іншим», – пояснює своє ставлення до сусідньої держави він.

Про вплив війни на українців

Блаженніший визнає, що українці виявилися не готовими до війни як у технічному, так і в моральному плані.

«Наші вояки пішли на фронт непідготовленими. Я не кажу про зброю чи інші речі. Я говорю про психологічну готовність. Коли вони раптом навколо себе побачили поранених і загиблих товаришів, це справило на них колосальне негативне враження. Дай Боже, щоб ця війна скоріше скінчилася, але незалежно від того, воїни мусять бути відповідно підготовлені – не лише правильно застосувати зброю, а й мати психологічну підготовку», – зазначає Любомир Гузар.

Разом з тим, він наголошує, що тим, хто постраждав від конфлікту на Донбасі, – як бійцям, так і цивільним – потрібна професійна допомога.

«А тим, що вже пережили війну, що глибоко потрясені, мусимо намагатися допомогти, лікувати їх. Тут потрібна допомога фахівців. Ми, як спільнота, повинні ставитися до того позитивно – не закидати, не нарікати, не ранити людей, а намагатися допомагати, створювати атмосферу, у якій ці бідні жертви війни будуть крок за кроком приходити до тями, щоб росіяни були патріотами Росії, але не імперії», – каже душпастир українців.

Про бізнес

Українським підприємцям Блаженніший Любомир радить не гнатися за швидким заробітком, а працювати на майбутнє.

«Наші підприємці мають дуже ретельно вивчати далекосяжні програми розвитку, а не шукати швидких та легких прибутків. Вони повинні провадити бізнес так, щоб мати довготривалі доходи і щоб якнайбільше давати людям можливість працювати», – пояснює Кардинал.

Про корупцію

Любомир Гузар наголошує на потребі боротьби з корупцією, але зазначає, що необхідно ліквідовувати не наслідки, а причини зловживань.

«Корупція – це злочин і гріх. Церква мусить співпрацювати зі спільнотою, вживаючи всіх можливих заходів, щоб долати причини корупції. Ми маємо допомагати чиновникам створювати атмосферу, у якій корупція буде зникати. І не дай Боже, щоб у самій церкві була корупція. Мало сказати, що корупція буде покарана. Ми не позбудемося її, поки люди самі не перестануть красти», – переконаний він.

Про еміграцію

Наставник греко-католиків не бачить нічого поганого у виїзді молоді за кордон, якщо після цього молоді люди повернуться в Україну і привезуть з собою нові знання.

«Треба їхати за кордон, але повертатися – навчатися і повертатися. Так зробила Японія наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Японія в ті часи не була розвинутою державою. Але вони вислали студентів по цілому світу. Тоді японські студенти були всюди, але всі вони повернулися додому і застосували те, чого вони навчились. Так Японія стала потужною», – розповідає Любомир Гузар.

При цьому він наголошує, що поїхати – не значить залишитись назавжди. «Не треба боятися їхати за кордон – треба боятися залишитися там. Той, хто залишається, не буде щасливим. Пам’ятайте, що жити за кордоном – це бути громадянином другого класу. Не їхати, щоб шукати там нібито щастя, а їхати вчитися і привозити щось добре додому», – пояснює духівник.

Про зміну світогляду

Блаженніший Любомир переконаний, що Україна досі не змогла вповні позбутися радянського світогляду.

«Багато в Україні, особливо в політичному, економічному секторі треба будувати наново. Ми маємо велику традицію, яку не знищиш. Так, нам треба вивчати власну історію. Але треба дізнаватися й нове. І дізнавшись, застосовувати це, будувати – не відбудовувати радянську Україну, а будувати українську Україну. Багато з нас, мусимо це визнати, усе ще живе радянськими поняттями. Наприклад, дуже багато людей чекають, що нам дасть влада, що вона за нас зробить. А треба навчитися працювати самим», – радить українцям Любомир Гузар.

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 21 травня 2015 р.

21.05.2015р. Б. / Вознесіння ГНІХ

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді.1,8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

середа, 20 травня 2015 р.

20.05.2015р. Б. / Капелан ПС о.Микола Мединський-Залізняк про інформаційну брехню

Капелан ПС Микола Мединський-Залізняк про інформаційну брехню:
“Ці випробування нас гартують. Бійці «Правого сектору» у своїй війні з зовнішнім та внутрішніми режимами йдуть правильним шляхом”.

Так капелан ПС о.Микола Мединський-Залізняк оцінює неправдиві новини про конфлікт добровольців ДУК та інших батальйонів.

«Останнім часом проти наших добровольців ведеться інформаційна війна. Їх обливають брудом та створюють про них неправдиві міфи, були навіть спроби силового тиску. Це і є підтвердженням того, що ми на правильному шляху по виконанню свого святого обов’язку перед Богом та Україною.

Пам’ятаємо слова Христа: “Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє є Царство Небесне” (Мт.5,10). Тому в цих випробуваннях ми тільки гартуємося», ― каже отець Микола. «Якби ви були від світу, то світ любив би своє» (Ін. 15: 19), – каже Господь, але дає найвищу настанову, як повинні діяти і жити в цьому гріховному світі Його істинні послідовники: «Це заповідаю вам, щоб ви любили один одного» (Ін. 15: 17). І саме любов до нашого народу та Святої землі Української штовхає наших воїнів на героїзм», – каже капелан.

20.05.2015р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (11.05 - 17.05)

13 травня 2015 року, відбулася IV Всеукраїнська проща духовенства до Перемишлян на Львівщині. Священики УГКЦ, які прибули на прощу з території цілої України, найперше помолилися молебень до блаженного священномученика Омеляна Ковча у храмі Св. Миколая, у якому свщмч. Омелян здійснював своє служіння.  Після цього, у храмі Святого Володимира і блаженного священномученика Омеляна розпочалася Божественна Літургія, яку цьогоріч очолив архиєпископ Володимир Війтишин, митрополит Івано-Франківський. 

Архиєрею співслужили: аєп. Ігор Возьняк, митрополит Львівський, аєп. Василь Семенюк, митрополит Тернопільський, вл. Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, вл. Василь Івасюк, єпарх Коломийсько-Чернівецький, вл. Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийський, військові капелани і присутні на прощі священики.




14 травня:
 Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, виступив на Міжнародній інвестиційній конференції «NEW UKRAINE 2015» у Києві. АУДІО

У Львові відбувся семінар для працівників Патріаршої курії УГКЦ на тему «Жива парафія - місце зустрічі із живим Христом», яку провели владика Богдан (Дзюрах), Адміністратор Патріаршої курії, владика Богдан (Данило), Єпарх Пармський, та о. д-р Андрій Онуферко. Під час заходу відбулося обговорення діяльності та більшого залучення структур патріаршого рівня до реалізації Стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року.

15-17 травня  в Мюнхені відбувся Собор екзархату для українців-католиків візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії. Владика Петро (Крик) розпочав Собор молитвою до блаженного священномученика Петра Вергуна, покровителя та першого візитатора цього екзархату.

16 травня:
У Харкові пройшла конференція християнських спільнот «Домашні християнські спільноти як шлях до воцерковлення, підтримки та поглиблення духовного життя» під головуванням владики Василія (Тучапця). На початку у храмі св. Миколая було відслужено Архиєрейську Літургію, яку очолив Екзарх Харківський у співслужінні зі священиками екзархату.

Відбулася ХІІІ Всеукраїнська проща католицьких дошкільних закладів та шкіл до відпустового місця, що у Зарваниці, на тему "Сім’я - оселя Божої благодаті". У прощі взяли участь діти, батьки, вихователі, вчителі, директори та духівники трьох дитячих садків та дев’яти шкіл. Архиєрейську Божественну Літургію очолив Митрополит Тернопільський Василь (Семенюк). 

17 травня 2015 року, в Неділю сліпонародженого:
Глава Української Греко-Католицької Блаженніший Святослав здійснив Чин освячення каплиці Покрови Пречистої Діви Марії в місті Черкасах. ПРОПОВІДЬ

Відбулася дев’ята проща вірних Київської архиєпархії до собору Вишгородської Богородиці. У  Вишгороді Архиєрейську Літургію очолив преосвященний владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії.

З нагоди цієї прощі Глава УГКЦ передав прочанам вітального листа, який зачитали під час Божественної Літургії. Предстоятель Церкви зазначив, що святі Борис та Гліб ‒ перші українські святі, яких народ назвав страстотерпцями, а Святополк увійшов в історію як окаянний.

День прощі вірних Івано-Франківської архієпархії до відпустового місця – Зарваниці. Велика чисельність духовенства, вірних та молоді зібрались на площі перед Собором, щоб прийняти участь у Літургії та отримати відпуст. Очолив прощу митрополит Івано-Франківський Преосвященний Кир Володимир Війтишин в співслужінні Преосвященного Владики Роберта (Москаля) єпископа-емерита Чиказької єпархії св. Миколая (США),

У Свято-Успенській Унівській лаврі відбулася Архієрейська Божественна Літургія, яку очолив Преосвященний владика Йосафат Мощич (Єпископ-помічник Івано-Франківської Архієпархії). Літургію було відправлено на завершення молодіжної прощі, до Чудотворної Унівської ікони Божої матері. Розпочалася проща 15 травня.


Відбулася ХХІІІ молодіжна піша проща зі Стрия до відпустового місця у с. Гошів (Івано-Франківщина). Паломництво розпочалося о 5:00 год. ранку молебнем до Пресвятої Богородиці в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию, відтак, протягом шести годин, прочани подолали 30-кілометрову відстань. Рівно опівдні, в ротондній каплиці на Ясній горі в Гошеві розпочалася Божественна Літургія, яку очолив Преосвященний владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії.


У приміщенні Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. о. Й. Кобринського м. Коломиї відбулась презентація виставки, присвяченої 150-літтю від дня народження митрополита Андрея Шептицького. Експозиція з особистими речами українського Мойсея триватиме впродовж трьох днів. На початку виставки до присутніх звернувся Преосвященний владика Василій (Івасюк), єпарх Коломийсько-Чернівецький УГКЦ. Єпископ відзначив вагомий вклад митрополита у справі єдності українського народу.

У Львові відбувся форум сімей «Подружнє життя сповнене радістю», Комiсiя УГКЦ у справах родини, Комісія родини Львівської архиєпархії спiльно з прородинними рухами. Розпочався форум з Архиєрейської Божественної Літургії, яку звершив Преосвященний владика Дмитро, голова Синодального комітету подружжя і сім'ї Синоду Єпископів УГКЦ.

Владика Венедикт: «Відкриймо свої очі, побачмо, що за тією людиною, яка є у моєму житті, є Господь».  На цьому наголосив Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії, під час свого пастирського візиту 17 травня 2015 року до храму Положення Пояса Пресвятій Богородиці (м. Львів, вул. Головатого 7а ). Владика Венедикт звершив Архиєрейську Божественну Літургію та Чин поставлення у диякони піддиякона Романа Моравського.

Владика Ярослав: Бог завжди готовий простити людині гріхи, однак ми часто маємо упередження і страх перед покаянням. Бог не має труднощів з тим, щоб прощати гріхи. Це ми, люди, маємо упередження й страх, навіяний злим духом, щоб каятися і прибігати з довірою до Господа. З такими словами звернувся до вірних 17 травня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час Божественної Літургії в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича.

«Завдання кожного із нас дуже просте - це шукати Бога і чинити Його волю», – владика Венедикт у своєму слові до Згромадження сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя 17 травня 2015 року з нагоди складання тимчасових обітів у монастирі Воскресіння Христового (м. Львів, вул. Лісна 19а).

 Упродовж травня в районних центрах Самбірсько-Дрогобицької єпархії проходили семінарські зустрічі для священиків на тему "Пасторальне планування" і "Душпастирство у кризові часи". Зустрічі провадив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, який входить до складу Робочої групи із впровадження Стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року.

Анонси:
23 травня у катедральному соборі Преображення Христового м. Коломиї розпочнуться урочистості з нагоди посвячення пам’ятника світлої пам’яті владиці Миколаєві Сімкайлові. О 10 годині у головній святині Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ розпочнуть поминальну Божественну Літургію. У відправі запланована участь семи архієреїв та значної кількості священиків.

з 25 по 29 травня 2015 року координаційна рада душпастирства у критичних ситуаціях Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви, на чолі з Преосвященним Владикою Богданом (Манишиним) запрошує священиків та психологів на Міжнародний базовий курс - треніг з організації надання духовної опіки та психологічної допомоги в умовах бойових дій (кризових ситуаціях).

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 19 травня 2015 р.

19.05.2015р. Б. / «В єдності — наша сила», - родинний марафон у Яворові

Римо-католицька парафія святих апостолів Петра і Павла організувала 17 травня в місті Яворові Львівської області марафон під гаслом «В єдності – наша сила».

Це вже ІV спортивний захід в Яворові, який об’єднує дітей, молодь і старших людей у дружну швидку ходу різних конфесій. Про це повідомив власкор IA ZIK.

«Не будьмо байдужими, пройдімо вулицями стародавнього прикордонного міста Яворова разом, бо тільки єднаючись – здобудемо силу, щоб боротися зі злом», – радила яворівчанам сестра-монахиня Анна-Ліза.

Біля КПП 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького сотні марафонців, серед яких наймолодшому Дем’янкові – 4,5 рочки, а найстаршій пані Ользі – 62 роки, зупинилися та дружно прочитали «Отче наш», вимолюючи у Всевишнього мир в Україні та щасливе повернення «залізняків» з війни додому. У марафоні також брали участь сестри-василіанки, депутати міськради, активісти молодіжних громадських організацій, «самооборонівці».

На фініші учасників чекали нагороди, ігри, цікаві конкурси, розіграш цінних призів та вогнище з грилем.

Нагороди вручали ксьондз Марек, сестра-монахиня Анна-Ліза та секретар ради Яворівської міської ради Павло Бакунець.

понеділок, 18 травня 2015 р.

18.05.2015р. Б. / Глава УГКЦ у Черкасах: «Кожен, хто вірить у Бога, покликаний поділитися своєю вірою з іншими» (+VIDEO)

Глава Української Греко-Католицької Блаженніший Святослав здійснив Чин освячення каплиці Покрови Пречистої Діви Марії в місті Черкасах.

Під час своєї проповіді до вірних Предстоятель відзначив, що одним із обрядів освячення християнського храму є запалення семираменного світильника, який сьогодні тут горить за новоосвяченим престолом, тому що цей храм стає сучасною «силоамською купіллю».

«Цей храм стає простором просвічення людини», - сказав Блаженніший Святослав.

За його словами, тих сім світильників є символом семи Таїнств, бо тут, у цьому храмі, Христос є і буде назавжди присутній разом із вірними. «Ми можемо сказати, що тут запалився ще один світильник, - світильник нашої віри, віри наших батьків. Тут Христос світлом буде просвічувати і освячувати кожного з нас», - підкреслив Глава Церкви.

У Священному Писанні, пригадав проповідник, ми читаємо, що людина була сотворена на образ і подобу Божу. «Отримавши здатність бачити світло сотворене, вона отримала здатність сповнитися світлом несотвореним, бути носієм Бога. Проповідуючи тут Святе Євангеліє, Христос хоче запалити світильник не лише на престолі, а й світильник віри в Бога в душі кожного з вас. І тоді, будучи просвіченим Його словом, ми стаємо посланими. Кожен із нас, хто вірить у Бога, є покликаний поділитися своєю вірою з іншими, просвітити тих, які сьогодні, можливо, не мають світла, дати надію безнадійним», - вважає Блаженніший Святослав.

«Коли Христос є з нами, - переконує Предстоятель, - ми можемо бути новими людьми на оновленій землі, про яку так гарно писав Тарас Шевченко».

Глава і Отець УГКЦ відзначив, що ми сьогодні живемо в непростий час. «Здається, - сказав проповідник Божого слова, - темрява нас огортає, коли людина не справляється з усім тим, що випадає на її долю. І часто ми шукаємо світла. Запитуємо себе: а що буде завтра, куди нам сьогодні рухатися, як будувати наше життя, щоб ми не були подібні до цього сліпородженого, який сидить і жебрає на узбіччі життя, шукає, коли хтось візьме його за руку, кудись поведе або дасть йому хліб на прожиття. Ми сьогодні запитуємо себе, що нам робити, звідки брати надію. І в цьому храмі Господь нам відповідає, що нашою надією є Він, нашим світлом є Він. Поки ми матимемо це світло, не блукатимемо в темряві, а будемо мати світло життя».

«Бажаю вам відчути того Бога, який приходить до вас», - побажав Блаженніший Святослав присутнім.

На освяченні каплиці Покрови Пречистої Діви Марії були політики, зокрема Юрій Ткаченко, Голова Черкаської обласної державної адміністрації, та Сергій Одарич, міський голова міста Черкаси.


субота, 16 травня 2015 р.

16.05.2015р. Б. / Володимир Парасюк: Перебування священика серед наших хлопців дуже необхідне, знаю це з власного досвіду

Коли життя летить на шаленій швидкості, потрібно мати місце, в якому можна зупинитись, відпочити, зібратись думками. Саме таким місцем для сотника, який переломив хід історії, і депутата України Володимира Парасюка є василіянський монастир Святого Онуфрія у Львові. Користуючись такою можливістю, ми поспілкувались з Володимиром про віру у Бога і життя.

Пане Володимире, відомо, що Ви - практикуючий християнин. Хто Вам прищепив любов до Церкви? Ким Ви мріяли стати у дитинстві?

Найперше, це мої батьки, які перейняли релігійне виховання у своїх батьків. Також потрібно сказати, що у нашому домі під час підпілля УГКЦ відправлялись богослужіння. А вже коли я став дорослішим і свідомішим, ходив на Літургії до Крехівського монастиря, що знаходиться недалеко мого родинного села. Там я черпав духовність, з якою зростав.

Взагалі, я завжди молився і просив Бога, щоб відіграти важливу роль у своїй державі, можливо це смішно, але це реальнісь. Я казав: «Боже! Дай мені такий шанс, а я його точно використаю на добре». І як бачите, Господь дослухався до малого хлопця і дав йому цей шанс. А те, що сталось на майдані, не було просто так, я це знаю точно. Нашій країні потрібно перетерпіти теперішні важкі хвилини, а дальше, я впевнений, нас чекає дуже світле майбутнє.

Знаємо, що у Вашому житті був період перебування у Крехівському монастирі Отців Василіян. Поділіться своїми враженнями. Як це вплинуло на подальше життя?

Кожна людина переживає труднощі у житті, а у таких моментах головне не падати духом. І я мав такий період. Тоді о. Пантелеймон Саламаха, ЧСВВ, запропонував мені пожити у монастирі. Він казав мені, що ніхто мене ні до чого не змушує, хочеш - залишишся, а хочеш - поскладай свою бібліотеку і лети. Пригадую смішний випадок, коли ми їздили на схід України. Там ми молились на одному цвинтарі, а замість хрестів на цвинтарі було багато радянських зірок. Я ті зірки відламлював, а о. Пантелеймон розвішував вервички замість них.

Перебування у монастирі - це найпрекрасніші миті мого життя. Монастирська гармонія прекрасна, але це мало хто розуміє. Я дякую Богу за таку можливість, і тепер завжди стараюсь, хоча б раз у рік вирватись на кілька днів, щоб побути у монастирі. Я від цього набираюсь енергії і завжди розумію, що маю робити дальше.

Розкажіть історію про нагрудний хрест, котрий врятував Вам життя у ворожому полоні?

Коли я вперше їхав на майдан, до мене підійшов мій похресник Северин і сказав: « Візьми мій хрестик». Мама взяла цей хрест і, знявши з хлопчини, одягла мені на шию. Відтоді я з ним не розлучаюся.

Коли ми попали в полон в Іловайську, чеченці старались усі християнські атрибути в нас позабирати. Коли вони підійшли до мене, щоб зняти хрест, то я відповів: «Можете відрубати голову, але хрест я не зніму». У цей момент я зрозумів, що моя віра набагато сильніша. Фізичне насилля - це їхня слабкість! Морально я переміг.

Хочу розповісти ще один цікавий випадок про хрестик. Найперше скажу, що я людина не забобонна, але є такі речі, про які задумуєшся дуже серйозно, вони стосуються конкретно тебе. І так, я прокидаюсь одного ранку, а хрестика нема. Тут я зрозумів, мені потрібно зупинитись, незважаючи на те, що переді мною стоїть нове життя, і навіть, як дехто каже, «карˈєра». Не знаю чому, але я це дуже чітко зрозумів. В цей період я набрав номер телефону і сказав, що виборів не буде, я повертаюсь до спокійного життя. Я розумів, що це знак від Бога. І тут через короткий час я знаходжу хрестик, і мені стає зрозумілим те, що Бог перевіряв мою покору.
Україна – християнська держава, ми це повинні чітко розуміти.

Сьогодні Церква допомагає фронту матеріально і духовно, відсилаючи священиків у зону АТО. Як до цього ставиться держава? Яке майбутнє капеланської служби в Україні?

Дуже шкода, що на державному рівні до військового капеланства серйозно не відносяться. Дбають про тіло, а не про душу. Держава має дуже цікаве відношення до цього: вона не сприяє і не допомагає. Перебування священика серед наших хлопців дуже необхідне, знаю це з власного досвіду. Ідучи на бойові завдання, я дзвонив до отця і просто хотів поговорити, бо страшно вмирати з грузом на душі. Взагалі, церква дає відповіді на питання, які на війні дуже потрібно знати нашим хлопцям. Солдати просять сповіді і просто бажають поплакати. Я вдячний усім капеланам і волонтерам, котрі, незважаючи на труднощі, їдуть у зону АТО, щоб допомогти нашим захисникам.

Неодноразово Ви згадували, що пишете власну книгу. Що б Ви хотіли донести до людей через цю книгу?

Бій в Іловайську - це історичний бій. Він прирівнюється до відомих боїв ХХ століття і навіть часів козацтва. У своїй книзі я хочу описати все, що відбувалось там, навіть похвилинно, оскільки кожна хвилина на війні дуже особлива. Емоційні стани війни дуже непрості. Сидячи в окопі, в бліндажі, тримаючи периметр, ми спілкуємся один з одним, а тут через хвилину мого співбрата уже немає в живих. Феномен українського військового - це щось нове, це людина, яка надзвичайно хоробра, мужня і щира. В Іловайську загинув мій друг, про нього я хочу розповісти. Також я опишу історії людей, які є героями, незважаючи на те, що не отримали жодних нагород і пільг, як ті «паркетні генерали». Я опишу своїх побратимів, яких повинна оспівувати історія.

Ваші побажання…

Я хочу побажати усім нам великого терпіння. Не потрібно казати, що майдан нічого не змінив. Неправда, майдан змінив багато, потрібно до цього ставитись із розумінням. Я хочу, щоб у цій країні ми вже почали жити і розвиватись.

Закінчуючи, хочу поділитись своїми роздумами. Коли я їду у своє село, приходиться їхати дуже поганою дорогою, вкритою ямами і брудом. Але завжди тішить одне, що незабаром буде хороша асфальтована дорога. Так і в нашому житті, незабаром настане мир і спокій. Цього усім бажаю.

Розмовляв бр. Роберт Ленів, ЧСВВ

пʼятниця, 15 травня 2015 р.

15.05.2015р. Б. / Блаженнійший Святослав: «Якщо хтось віддає власне життя заради свого народу, тоді смерть є не так трагедією, як жертвою»

Блаженнійший Святослав, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), розповів про покликання священиків в умовах війни на сході України.

— Ваше Блаженство, Українська греко-католицька церква була найсильнішою підтримкою для всього Євромайдану. Зокрема, ви не раз стояли на головній сцені Революції гідності. Чи вважаєте, що всі подальші події були вартими цього нещастя?

— Гадаю, що так. Присутність різних Церков на Майдані стала демонстрацією справжніх християнських цінностей, що мають бути наріжним каменем українського суспільства, європейської ідентичності нашої країни та нації. Наша присутність на Євромайдані була свідченням християнського миру та пастирської опіки над нашими вірними. Ми намагалися бути посередниками миру, щоби захистити людей, котрі мирно відстоювали бажання жити у вільній і демократичній країні. Однак ми не досягли бажаного у своїй місії налагодити відносини з урядом сусідньої держави. Нашим пастирським обов’язком було пробудити християнську свідомість перебуванням там, засвідчити християнські цінності.

— Ви досі вірите, що все це було доцільно?

— Ми маємо розглядати всі події крізь призму християнської віри. Якщо хтось віддає власне життя заради свого народу, заради кращого майбутнього, тоді смерть, однозначно, є не так трагедією, як жертвою, яка приносить надію та нове життя. Саме тому нам потрібно не просто сумувати, а й зрозуміти глибинне значення жертви тих, хто віддав власне життя заради друзів і нового майбуття України.

— Що потрібно, аби зупинити цю жертву, припинити війну на сході України?

— Це — складне запитання, тому що війна — найбожевільніша річ у світі. Важко зрозуміти чи навіть знайти якусь логіку у воєнних діях на сході України. Але цілком однозначним є те, що Україна несправедливо перебуває під тиском сусідньої країни. Ми є жертвами. Що повинно бути зроблено, щоб зупинити ту аґресію? Передусім ми маємо захищати свою Батьківщину. Це — наш обов’язок, наша честь. Може, за цих обставин це є і воля Бога — бути здатним захищати життя, захищати своє майбутнє, захищати право на існування у вільній Українській державі.

— Ви згадали про подорож до Ватикану, підтримання контактів із Ватиканом. Чи могли би ви розказати нам, якою є особиста думка Папи, неофіційна думка Ватикану, з приводу війни в Україні?

— Святійший отець є дуже близьким до нас. Він відчуває всі болі постраждалих в Україні, як власні. Будучи арґентинцем, він розуміє, яку позицію зараз посідає. Як ви знаєте, у минулому Папа двічі допоміг Арґентині, зупинивши воєнні дії. Спершу це була війна між Арґентиною та Чилі, згодом — між Арґентиною та Великою Британією. Звісно, Україна — не Арґентина, а Росія — не Об’єднане Королівство, але, тим не менше, Святійший отець визнає, що більше влади має мораль, щоби свідчити правду, щоби розбудити свідомість не лише українців та росіян, а й усіх людей доброї волі.

— Чи розуміє Святійший отець, що російська аґресія становить загрозу не лише для України, а й усієї Європи?

— Під час нашого останнього візиту ми засвідчили своє глибоке занепокоєння з приводу ситуації в Криму, на сході України, і він цим дуже зацікавився. Папа попросив наших єпископів із Донбасу та Криму виступити, пояснити, якою є насправді ситуація на тих територіях. Тому Святійший отець — справді з нами. Наприкінці нашої зустрічі він дружньо сказав, що «є до наших послуг». Звісно, офіційна політика Ватикану є дещо іншою.

— Багато священиків Російської православної церкви досі підтримує захоплення сходу України. Чи вважаєте ви, що є шанс, щоб Українська православна церква та Українська греко-католицька церква якось пробачили цим людям скоєне, примирилися з ними в майбутньому, по завершенні війни?

— Примиритися — не лише простити чи забути щось. Примирення, найперше, означає казати правду, визнати, що наш супротивник має власну гідність. Дуже важливим є вміння слухати інших і бачити в них подобу Божу. Простити не має означати приймати аґресію чи злочини. Примирення передбачає своєрідну свободу від тих злочинів. Примирення означає зміну й очищення пам’яті. Це вимагає зусиль від обох сторін, як від українських християн, так, сподіваюся, і від християн Росії. Ви згадували, що навіть деякі священики підтримують ці військові дії. Що ж, хочеться, аби їхня присутність там була справді християнською та пастирською, яка би зупиняла їхніх вірних від скоєння злочинів супроти людей і законів моралі.

— Ви думаєте, що це — реально, якщо на другому боці є священики, котрі благословляють своїх військових на цю війну, благословляють їх на вбивство українців?

— Упевнений, що в майбутньому всі злочинні дії будуть розкриті й ми дізнаємося, чим керувалися ці священики. Чи вони — просто ідеологи, котрі власними руками, зі зброєю, вбивають власних солдатів, чи вони піклуються, як ви згадали, про душі. Гадаю, що це — час з’ясування правди, і ми побачимо, хто ми є як християни й хто ми є як священики.

— Священики УГКЦ перебувають зараз на сході України. Що мотивує їх до служіння там?

— Найперше і найважливіше — це покликання пастиря бути поруч із своїми вірними, підтримувати їх, особливо там, де їм загрожує найбільша небезпека. Коли ці хлопці стоять перед обличчям смерті, присутність священика є вирішальною. Гадаю, що це також є розуміння обов’язку — підвести їх до передової. Намагаюся підтримувати зв’язок із капеланами: вони діляться зі мною досвідом вражаючих і зворушливих ситуацій. Наші капелани ніколи не торкаються зброї, але щоразу торкаються своїх бронежилетів, тому що снайпери стежать за священиками та медиками. Саме тому капелани є настільки безцінними для наших солдатів. Навіть без зброї вони добре захищені.

— А чому снайпери переслідують українських священиків?

— Насамперед тому, що присутність священика є ознакою Божої присутності. А це — можливість не боятися і виконувати свій обов’язок належним чином. Тільки-но священик буде вилучений із цієї ситуації, навіть снайпер розуміє, що українська армія слабшає. Тому священик — перша мішень для снайпера.

— Кілька тижнів тому з’явилася новина про те, що Президент Порошенко надіслав запрошення Папі Франциску відвідати Україну. Понтифік прийняв це запрошення. Коли Україні очікувати його візиту?

— Гадаю, що про це слід запитати в самого Святійшого отця. Але мені також було приємно занести Папі Франциску своє запрошення від імені нашої Церкви. Тому не лише Петро Порошенко, а й християни України запрошують понтифіка відвідати нас. Поки що ми не отримали відповіді. Сподіваємося, що найближчим часом Римський архієрей приїде і торкнеться ран нашої нації, принесе слова надії та розради, і сама його присутність поміж нами стане вражаючим, видимим знаком того, що війна закінчиться, що ми матимемо змогу відбудувати нашу країну і зоставатися вільною нацією під Господом.

Розмовляв Володимир Сологуб, Ukraine Today
Фото: Роман Балук / ZIK