Під сам кінець минулого тижня, 13 квітня, світ облетіла новина – Папа створив Комісію з питань реформи Римської Курії.
Черговий інформаційний привід. Стрічки новин знову сповнилися
заголовками про Ватикан, Церкву і Папу: «Папа іменував кардиналів, які
реформуватимуть Церкву», «Папа перебудовує Церкву», «Кардинали
управлятимуть Церквою разом з Папою»…… У тому каламутному потоці зовсім
втратився правдивий зміст новини – йдеться про реформу Римської Курії і
не більше.
На цей момент Римська Курія є нагромадженням дуже різних органів, які
допомагають Папі провадити 1,5 млрд. католиків. Одні з цих органів,
через великий об’єм роботи, уже не в стані справлятися зі своїми
функціями, інші мають невеликий об’єм роботи. Через неможливість
нормально фінансувати Курію, відчутний брак людських ресурсів, що погано
впливає на її здатність нормально функціонувати. Часто апарат Римської
Курії занадто повільний для нових часів, а часто просто не встигає
виконувати свою роботу. І цьому апарату вже потрібен «ремонт», щоб він
міг виконувати свої функції. Саме цим «ремонтом» займуться кардинали,
яких Папа включив до комісії. Окрім одного-єдиного, усі члени комісії не
працюють в Курії. Йдеться про людей, які з різних куточків світу
принесуть різний досвід, щоб покращити стан роботи Курії.
Ця реформа Курії конче необхідна у нашому часі, який щораз більше
виявляє своє несприйняття християнства з його моральними імперативами і
вимогою цілковитої посвяти себе Богу. Все частіше з’являються випадки,
коли в Європі та Північній Америці, не зважаючи на те, що християни ще
становлять номінальну більшість, їх не просто утискають, а навіть
відмовляють у праві вільно визнавати свою віру. Щобільше,
уже навіть мільйонні протести проти антихристиянських та антилюдських
законів, які заперечують саму людську природу, вже не допомагають.
На сьогодні практично немає країни, яка б не порушувала права на
свободу віросповідання саме християн. У мусульманських країнах їх
переслідують і вбивають, у країнах Заходу та Латинської Америки їм
силуються закрити рот, загнати до приватних помешкань, заборонити саму
їхню присутність у суспільному житті. У немусульманських країнах Азії,
окрім Філіппін (на Філіппінах за християнами полють мусульманські
бойовики), є підозрілими чужинцями, яких треба постійно утискати, щоб
їхня кількість не збільшувалась. У країнах СНД держава за всяку ціну
прагне контролювати християн у всьому. У немусульманській Африці
християни, якщо не мішень для анімістів, то жертви диктаторських
режимів. Часом складається враження, що проти християн ведуть тотальну
війну, а найбільше – проти католиків. І не дивно, що практично на
початку свого понтифікату Святіший Отець закликає молитися за
переслідуваних християн: «Молімося
сообливо за християн, що терплять гоніння, яких в наш час дуже-дуже
багато у багатьох країнах: помолімося за них з любов’ю, від щирого
серця. Нехай вони відчують живу присутність Воскреслого Господа, яка втішає».
І попри усе чисельність католиків у світі невпинно зростає, навіть у далекій Монголії. Щотижня кілька протестантських пасторів звертаються з проханням прийняти їх у лоно Католицької Церкви, і ця тенденція, за словами Префекта Конгрегації віровчення Високопреосвященного Архиєпископа Ґерхарда Мюллера, набирає обертів.
Стара, абсурдна для логіки цього світу, аксіома християнства: «Кров
мучеників – насіння нових християн», – знов і знов знаходить своє
підтвердження і у наш раціоналістський час. Що сильніший тиск і
переслідування вдаряють на католиків, то певніше вони тримаються своєї
віри і то швидше поширюється Радісна Новина.
Безбожний комуністичний режим розкидав нас, галичан, по всьому світі,
але наслідком стали нові католицькі громади у Сибіру, Казахстані,
Східній Україні. Ті, що хотіли знищити Католицьку Церкву в Україні, самі
того не бажаючи поширили її теренами, які Їй раніше були недоступні.
«Коли
людина істинно пізнає Ісуса Христа і вірить в Нього, відчуває Його
присутність у житті та силу Його Воскресіння, то вона не може не
ділитися цим досвідом. І якщо ця людина зустрічає нерозуміння або
ворожість, то поводиться як Ісус у Своїх Стражданнях: відповідає з
любов’ю і силою істини», – ці слова Святішого Отця Франциска точно відображають Таємницю поширення Радісної Звістки.
Той, хто належить Христові реально, не номінально, не може мовчати, не
може бути бездіяльним. І навіть якщо його сковує «природній» конформізм,
який є одним з наслідків гріхопадіння наших Прародичів, то Бог його не
залишить в спокої: Працеркві, щоб вийти за межі Єрусалиму, потрібні були
переслідування, і Бог їм не завадив.
Сьогодні багато християн даються приспати гіпнотичним співом світу, що
пропонує свої принади. Тому новітні утиски і переслідування є властиво
тим, що здатне пробудити християн до дії, нагадати їм, що їхній спадок
не є у цьому світі.
Розповідають, що великий оборонець православності Католицької Церкви
св. Василій Великий, коли імператор Валент його особисто спробував
залякати і змусити прийняти аріянську єресь, відповів цьому затятому
гонителю католиків: «Ти погрожуєш мені вигнанням, але християни і так
вигнанці у цьому світ терпінь, і наша Батьківщина на Небесах. Тож,
забираючи у мене туземну Батьківщину, ти нічого не осягнеш, бо я тут
гість і вигнанець. Ти погрожуєш мені тортурами і смертю, але християни і
так сподіваються отримати нове тіло у воскресінні мертвих, адже всім
синам Адама належиться перейти через смерть. Тож рік скоріше чи рік
пізніше – не так важливо». Тиран не мав чим залякати святого.
Пам’ятаймо про це. Тут, на цій землі, ми не маємо що втрачати. Рано чи
пізно і так усе втратимо, переходячи через ворота смерті. А той, хто не
має що втрачати, є по-справжньому вільний. Будьмо свідомі своєї свободи
дітей Божих. І всякий страх, лінь, конформізм, нерішучість з Божою
допомогою буде легко подолати. Будьмо ревними апостолами Царства Божого,
а все решта нам додасться!
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар