16.12.2016р. Б. / Івано-Франківська облрада просить надати капеланам статус учасників бойових дій

Депутати Івано-Франківської обласної ради на сесії 9 грудня ухвалили звернення до президента України, голови Верховної Ради і прем’єр-міністра щодо прирівняння статусу військових капеланів, які здійснюють діяльність у районі конфлікту на Донбасі, до статусу учасника бойових дій.

Депутати вважають несправедливим те, що законом України від 7 квітня 2015 року капелани не включені до переліку осіб, яким надається такий статус. Тому вони вимагають на законодавчому рівні врегулювати питання соціального захисту священнослужителів, які здійснюють душпастирську діяльність в районі бойових дій.

Як зазначено у зверненні, таке рішення «дозволить бодай на мінімальному рівні гарантувати військовим капеланам, їх родинам передбачуваний державою соціальний захист, пам’ятаючи про вікопомний постулат – «заберіть у війська душу, і воно втратить тіло».

Прикарпатські депутати зазначають, що «військові капелани не лише здійснюють душпастирську опіку військових, а й волею обставин активно долучаються до загальнонаціонального волонтерського руху, допомагають пораненим, сприяють реабілітації демобілізованих».

Водночас, за словами депутата Ігоря Дебенка, «перебуваючи на передовій, щоденно ризикуючи життям, військові капелани, їхні сім’ї вже другий рік поспіль залишаються практично незахищеними державою у разі настання непередбачуваних обставин».

За звернення проголосувало 70 депутатів.

7 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила зміни до закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо статусу осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України».

Джерела:     radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя

15.12.2016р. Б. / «Побачив і повірив». Міжнародна наукова конференція про «Туринську плащаницю»

«Побачив і повірив. Плащаниця, наука, віра й звіщення Пасхального Таїнства» – таку тему мала міжнародна конференція, яка проходила 13 і 14 грудня 2016 року в Папському Університеті «Regina Apostolorum». Конференція, одним з ініціаторів якої є Інститут науки й віри, включає дискусії між представниками різних дисциплін, що прагнуть відповісти на питання, які до цього часу ставить лляна тканина, в яку було оповите тіло Христа перед його Воскресінням і яка тепер зберігається в Турині. Захід організовано з нагоди десятої річниці постійної виставки під назвою «Ким є людина на Плащаниці?», і в річницю смерті великого дослідника Плащаниці отця Гектора Ґерра.

Отець Рафаель Паскуаль, директор Інституту релігії та науки, пояснив, що найважливіше для цієї конференції – це «звіщати про Плащаницю широкій публіці і шукати найкращий спосіб для здійснення цієї мети. Плащаниця має послання для сьогоднішньої людини, але потрібно зробити його зрозумілим для людей». Протягом двох днів учасники конференції працюють над запитаннями з різних сфер, таких як навчання в школі й катехизація, зв’язки із засобами масової інформації та виставки і книги. Власне під час конференції будуть представлені чотири книги, присвячені темі Плащаниці.

Чотириметрова лляна тканина з подвійними відбитками тіла тортурованої людини й надалі викликає інтерес, як учасників конференції, так і всіх, хто просто дивиться на неї. Всі запитують себе: «Хто ж ця людина?»

«Ми не хочемо нав’язати єдину відповідь, – підкреслює отець Паскуаль, – ми хочемо тільки запропонувати елементи, інструменти й дані, щоб потім кожен міг дати цю відповідь. Тому що, насправді, Плащаниця – це виклик, як говорив Папа Іван Павло II, виклик для розуму. Тому кожен повинен прийняти цей виклик і спробувати знайти відповідь. Найважливішим, на мою думку, – мовив далі священик, – це те, що, з одного боку, до цього часу це зображення залишається незрозумілим для самої науки, а з іншого боку, очевидно, що воно нам чітко вказує на таємницю Христа».

Професор Паоло ді Ладзаро, італійський фізик та директор дослідницького центру «Енеа», також підкреслив, що науковці не мають на меті давати відповіді, і що їхня мета полягає в тому, «щоб довести до відома людей, що існує такий об'єкт, який є великим знаком запитання з наукової точки зору і перед яким наука повинна спокійно визнати свої межі». «Неможливо взагалі, – зазначив професор, – і вважаю, що ніколи не буде можливо отримати остаточну відповідь про те, чи сліди людини на Плащаниці належать Ісусові з Назарету. Але необхідно визнати, що, насправді, знаки, які знаходимо на Плащаниці, особливо з точки зору судової медицини, є точною копією того, що описано в Євангеліях про останні години життя Ісуса».

Джерела:     Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

14.12.2016р. Б. / Військовий капелан: «Служіння присутністю деколи є більшим за розмову» (+VIDEO)

«Бути поруч» - дуже відповідально, тому що ми цим декларуємо свою позицію, за якою ми готові спілкуватися з усіма. Ми не обираємо тих, поруч кого ми можемо бути. В армії ми стараємося бути поруч всіх військових – віруючих і атеїстів, і тих, що заплуталися в своїй вірі.

Розповів о. Степан Сус, настоятель Гарнізонного храму Петра і Павла у Львові.

«За всі ці роки я зустрічав багато військових, які мали своє відношення до Церкви, - продовжив він далі. – Насамперед, ми зустрічаємося із агресією до нас. Бо побутує думка, що якщо прийшов священик, то він одразу буде навертати, заставляти молитися». Саме служіння присутністю деколи є більшим за розмову. Зрештою, Папа Франциск сам казав, інколи, аби когось навернути потрібно менше говорити слів, а більше робити.

«По вчинках, люди, які нас не сприймають, починають нас розуміти. Це те що навертає людей і означає «бути поруч». Коли військові бачать, що ти є з ними що ти з ним йдеш 73 км, стрибаєш із парашута, сидиш в окопах, проходиш різні вишколи, просто є з ними, живеш їхнім життям, тоді вони розуміють, що ти є поруч не просто так. Коли в них виникає гостра потреба, то навіть атеїсти приходять до священика, бо бачать, що поруч із ними, крім нього, можливо, нікого немає», - підкреслив о. Степан.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

13.12.2016р. Б. / «Історія ХХ століття показує, що ті агресори, які починали світові війни, їх програвали», – Глава УГКЦ

Я думаю, що війна, як кара Божа за гріхи, стосується того, хто війну починає. Війна – це покарання для агресора. Подивіться, історія ХХ століття показує, що ті агресори, які починали світові війни, їх програвали. Тобто вони ставали жертвами свого власного злочину.

Так пояснив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, думку про те, що війна на сході України – це, мовляв, покарання за гріхи. При цьому він сказав, що не поділяє цієї думки. Про це йдеться в інтерв’ю Предстоятеля УГКЦ для видання dumskaya.net.

«Ми віримо в милосердного Бога, який сам каже: Я довготерпеливий і многомилостивий, Я не хочу смерті грішника, а тільки щоб він навернувся і жив. Якщо говорити коротко, Бог не карає людину, а його карають власні злочини. Тому я думаю, що покарання за гріх впаде на того, хто почав війну», – розповів Блаженніший Святослав.

Глава Церкви зазначив, що під час війни ми переживаємо не тільки трагічні, але й героїчні часи. «Сьогодні ми до кінця не розуміємо, чому Бог допустив ці випробування, цю війну. Все це ми дізнаємося тільки на Страшному суді… Однак, в цих обставинах ми – жертви цієї війни. Її нам нав'язали», – сказав Предстоятель Церкви.

Блаженніший Святослав зазначив, що голос сумління підняв кращих синів і дочок українського народу, вивів їх з теплих квартир, від м'яких диванів і покликав в холодні окопи.

«Зараз вони віддають життя за свою Батьківщину. У таких надзвичайних обставинах український народ проявив надзвичайну життєву силу. Такої здатності захищати свою країну не очікував ні наш ворог, ні, можливо, сите і самовдоволене європейське співтовариство, яке думає тільки про свої особисті, егоїстичні інтереси. Тому я стверджую, що сьогодні війна в Україні – це не тільки велике випробування, але також прояв мужності, героїзму людини і одночасно сили й благодаті Божої», – сказав він.

В інтерв’ю Блаженніший Святослав висловив думку, що зараз усі ми є свідками грандіозного пошуку сенсу людського життя, людського страждання, людського болю. За його словами, відповідь на це питання можна знайти тільки в християнській вірі.

«Жоден політик, чи державний діяч відповіді на нього не має. Тому війна для України – це випробування, яке в майбутньому може виявитися моментом, коли готовність до самопожертви дасть життя майбутнім поколінням і стане фундаментом оновленої незалежної України», – наголосив Глава УГКЦ.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

12.12.2016р. Б. / Стежками нашої спадщини 2 (+VIDEO)

Пліснесько – це надзвичайно важлива пам’ятка не тільки для вивчення державотворчих процесів у Галичині. Вона дає неймовірно цінний археологічний матеріал, який уможливлює вивчення процесу християнізації Галичини та раннього етапу історії галицького християнства.

У цій передачі о. Орест Дмитро Вільчинський розмовляє з археологами, які працюють в історико-культурному заповіднику «Давній Пліснеськ», про важливість Пліснеська для вивчення історії Церкви в Галичині.

Участь в розмові взяли Володимир Шелеп - в.о. директора КЗ ЛОР «Адміністрація історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ», Андрій Филипчук - заступник директора з наукової роботи КЗ ЛОР «Адміністрація історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» та Богдан Завітій - завідувач науково-дослідного відділу КЗ ЛОР «Адміністрація історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ».

Джерело:    Воїни Христа Царя

11.12.2016р. Б. / “Практичне милосердя” – зустріч із вл. Венедиктом

Чи закінчується милосердя із закінченням Року Милосердя? Що означає бути милосердним у наших непростих українських буднях: на тлі війни, серед соціальної несправедливості, побутових труднощів та в стосунках, де немає довіри?

На ці та інші запитання спробує дати відповідь Владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, під час відкритої зустрічі в Гарнізонному храмі свв. Петра і Павла у Львові (вул. Театральна, 11).

Захід відбудеться 15 грудня о 19.00 год.

Запрошуємо всіх, кого цікавить ця тема. Буде нагода поставити Владиці складні запитання, на які важко самому знайти відповідь.

Під час зустрічі Владика Венедикт також презентуватиме збірку книжок, присвячених Божому Милосердю та його втіленню – офіційну серію до Року Милосердя.

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

10.12.2016р. Б. / Десять тез військового капелана про те, що означає «бути поруч» (+VIDEO)

Голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ, настоятель Гарнізонного храму св. апп. Петра і Павла о. Степан Сус в програмі «Відкрита Церква. Діалоги», розповів, що означає для капелана «бути поруч» із військовими.

Перебуваючи серед військових капелани уприсутнюють Церкву серед них.

• Бути поруч - дуже відповідально... Ми не вибираємо тих, з ким бути поруч. Ми стараємося  йти до всіх військових - віруючих, атеїстів.
• Перше враження воїнів, до яких приходить капелан, – агресія до нього. Бо душпастир нібито має навертати, заставляти молитися...Однак, саме служіння присутністю є більшим за розмову. Сам Папа Франциска, казав, що інколи, аби когось навернути, потрібно менше говорити слів, а більше щось робити. По наших вчинках, люди, які нас не сприймають, починають розуміти нас. Це навертає їх.
• Коли військові бачать, що ти з ним йдеш 73 км, стрибаєш із парашуту, сидиш в окопах, проходиш різні вишколи, просто є з ними, живеш їх життям, тоді вони розуміють, що ти є поруч не просто так. Коли в них виникає гостра потреба, то навіть атеїсти, приходять до священика, бо бачать що поруч них, крім нього, можливо нікого немає.

• Аби відчути тягар, які військові несуть, я вдягав берци, форму, бушлат і йшов з десантниками марш-кидок 73 км. Коли ми прийшли на місце дислокації, під час шикування, мені вручили тільняшку і берет. Пізніше, це дало мені можливість говорити до тих десантників. Навіть, коли я до них говорив і хтось шумів, то йому казали: «Ти повинен його поважати, бо він пройшов із нами 73 км».
• Капеланство – особливе покликання священика в певних обставинах в певному середовищі. Церква повинна відповідати на ті потреби, які виникають у її вірних, коли вони потрапляють в особливі ситуації життя. Усі види капеленства пов’язані із екстремальними обставинами життя людей, коли вони потребують священика, який би зрозумів цю специфіку.
• Кожну людину, яка стоїть на цвинтарі над могилою свого сина чи чоловіка, потрібно забрати до нормального життя і допомогти їй далі жити.
• В Україні існує п’ять видів сімей військовослужбовців: ті, які втратили когось на війні; ті, в кого хтось пропав безвісти; ті, що мають психічні проблеми, поранені і потребують реабілітації; ті, хто втратили руку чи ногу; ті, які проходять реабілітацію. Ми, як Церква, стараємося бути поруч всіх, аби вони відчували, що вони не самі у своїх випробуваннях.
• Війна - це завжди рани, трагедії, загибель близьких. Ненависть – нас внутрішньо перемагає у війні, з’їдає і нищить. Ті, хто переміг у війні, але плекає ненависть у глибині свого серця, часто почуває себе переможеним кимось.
• Якщо хочемо, аби припинилася війна, повинні виштовхувати ненасить зі свого серця, бо вона з’їдає… Вона продовжує війну в глибині серця.

Руслана Ткаченко

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ