22.03.2012р. Б. / Блаженніший Святослав озвучив Президентові здивування членів ВРЦіРО

Під час зустрічі членів Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій з Президентом Януковичем Глава УГКЦ передусім висловив здивування членів ВРЦіРО з приводу того, що про зустріч з Президентом їх було повідомлено за два дні до її проведення, а сама зустріч призначена на той день, коли мав розпочатися офіційний візит делегації ВРЦіРО до Брюсселя. 

 

Разом із тим Блаженніший Святослав підкреслив, що участь у зустрічі з Президентом України практично всіх членів Всеукраїнської ради Церков свідчить про велику повагу, яку вони виявляють Главі своєї держави. 

У виступі Предстоятель УГКЦ наголосив на необхідності розвитку державно-церковних стосунків, що «є важливим чинником гармонійного розвитку нашої країни». При цьому він підкреслив, що сьогодні у нашій державі часом відчувається гостра відсутність діалогу між владою та різними частинами громадянського суспільства. «Розвиток діалогу дозволить знімати ту напругу в суспільстві, яку сьогодні спостерігаємо», – наголосив Глава УГКЦ. 

Говорячи про міжнародний вимір діяльності Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, Блаженніший Святослав зазначив, що українська влада не має її боятися. 

«Метою нашої запланованої поїздки до Брюсселя є демонстрація євроінтеграційних прагнень громадян України». При цьому він наголосив, що українська держава має бути зацікавлена в таких контактах, адже вони слугують розвитку європейської перспективи України. 

Предстоятель Церкви висловив сподівання, що про планові зустрічі з Президентом їх учасників повідомлятимуть щонайменше за тиждень до їх проведення та що стосунки між органами влади та представниками Церков будуватимуться на паритетній основі. 

Віктор Янукович після таких слів Глави УГКЦ подякував йому за відвертість і заявив, що він не був поінформований про візит делегації ВРЦіРО до Брюсселя. Крім того, Президент України запевнив, що державна влада жодним чином не хоче і не буде перешкоджати міжнародним контактам Церков і релігійних організацій. При цьому він подякував усім учасникам зустрічі «за те духовне служіння, яке вони несуть людям». 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

22.03.2012р. Б. / Ви можете їхати, але ми вам дуже не рекомендуємо, бо «царь відєть жєлают»

 

 Приблизно таку думку почули члени Ради Церков і релігійних організацій днями від працівників Адміністрації Президента (додати тут слово України совість не дозволяє, бо це була б неправда). Релігійних лідерів було поставлено перед дилемою: або вони їдуть на заплановану і давно організовану зустріч з європейськими високопосадовцями у Брюсселі, або йдуть на неочікувану зустріч з Віктором Януковичем, бо «царь видеть желают».

 

Про цю поїздку в Брюсселі говорили вже давно і багато. Фактично такого рівня зустріч із найвищими європейськими посадовцями і впливовими політиками дає великі можливості представити реальну картину з релігійною свободою в Україні, говорити про інші теми, що стосується суспільних відносин в Україні, державно-конфесійних стосунків тощо. Звичайно, церковних діячів могли запитати і про політичні справи, про утиски свободи, про корупцію і т.п. Напевно, вони б мали що тут сказати. 

Але, звісно, це не потрібно на вул. Банковій. І там, можна припустити, вдалися до методу батога-шантажу і мізерного невідомого пряника. Формальним приводом стало «бажання» Віктора Федоровича провести «традиційну» передпасхальну зустріч з членами ВРЦіРО. 

Запросили якось так раптово, навіть відразу не сказавши на яку годину має бути зустріч, про що Президент хоче говорити. Вибачте, але не вірю, що цю зустріч планували заздалегідь. Як і тим більше не вірю, що не знали про заплановану саме на цей час ще кілька місяців тому поїздку членів ВРЦіРО до Брюсселю. Чому ж тоді запрошуючи, всім релігійним діячам дуже не рекомендували виїжджати з України в ці дні? Бо якщо не знали, то що це за спланована групова «підписка про невиїзд»? 

Якщо би зустріч Президента з церковними лідерами планувалася, то не за два дні до неї вони мали б про неї довідатися. Також мали бути відомі питання, які виносяться на цю зустріч. А тут ось так: ми не чекали, а ви нас просите…

Обурює своїм примітивізмом факт, коли прес-представництво ПУ чомусь назвало цю зустріч Віктора Януковича з ВРЦіРО «традиційною». Чи там думають, що всі мають склероз і тому не пригадують, що від початку свого президентства Янукович уникав зустрічі з цією Радою. 

Він міг десяток разів зустрічатися з різними єрархами однієї з Церков, кілька раз зустрічатися з її Патріархом, але не зі всією ВРЦіРО. А в самій Раді неодноразово висловлювали бажання все -таки зустрітися, кілька раз вже навіть готувалися. Аж рік тому, у Світлий четвер, Віктор Федорович якось знайшов трошечки часу, щоби перед членами ВРЦіРО сказати як все чудово у нашій країні, потім «послухати і забути» кілька церковних прохань. Таким чином було поставлено «галочку», що зустрівся. А тепер цю єдину зустріч вже назвали «традицією»… 

У цій всій ситуації особливо цікаво, а як поведуться церковні достойники. До візиту в Брюссель вони напевно щось готували, щось від цих зустрічей очікували. Чи зараз так просто вони відмовляться від давно планованої поїздки і поступляться під шантаж з Банкової? Для ВРЦіРО це очевидне випробування. Рада всі рішення приймає виключно консенсусом. Чи виявить тепер вона його і яким саме він буде? Зрештою, а що за «пряник» готують в АП? 

Чекати не довго. Питання тільки: до чого це все приведе, наскільки це все «всерйоз і надовго»?

Блог Тараса Антошевського РІСУ 
КРЕДО 

21.03.2012р. Б. / Отець Василь Пантелюк: Патріарх Кірілл закликав своїх єпископів брати приклад з УГКЦ

 

- Я інколи не розумію наших політиків. Начебто освічені люди з двома або трьома дипломами вищої освіти, а коли починають закони чи реформи приймати, то виходить, що це не для людини, а проти людини. Це буває, коли розум політика не просвічений божественним світлом, вірою. Тому й закони з реформами виходять однобокі: все для олігархів, а народ покинутий.

 

Отець Василь Пантелюк є унікальною духовною особистістю, яка вже 19 років служить греко-католицькій громаді Донецька. Він очолює місцевий храм Покрови Пресвятої Богородиці і вважається одним з головних фахівців в Україні з екзорцизму (вигнання з людини диявола).

 

Отець Василь народився в Карпатських горах. Довгий час жив в Івано-Франківську. На початку 90-х перебрався до Донецька, відчувши, що Господу він потрібен саме там. В інтерв'ю ZAXID.NET отець Василь розповів про сьогоднішній стан донецької УГКЦ, її взаємодії з місцевою владою та громадськістю, про практику екзорцизму і про те, які духовні проблеми загрожують нашій країні.

 

- Отче Василю, як Ви опинилися в Донецьку?

 

- Якось на початку 90-х років я довго їхав поїздом через Східну Україну і не побачив жодного храму. Була повна пустота. Це вже потім у Донецькій області ми побудували 40 храмів. Але в ті часи тут майже нічого не було. І тоді я написав заяву, що хочу їхати служити до Східної України. Але перед тим упродовж тривалого часу я думав, де я потрібен Господу. Одного разу я прийшов до священика і написав йому записку для проведення спеціальної служби, щоби вирішилося питання, де мені служити. Трохи пізніше цей священик подзвонив мені і сказав, що відслужив мою службу. Я прийшов додому змучений. Приліг на ліжко. І в стані між бадьорістю і сном я почув голос: «Іди на Схід». Я мав таку виражену волю Божу, яка була своєрідним підтвердженням моїх власних намірів.

Далі так вийшло, що до Івано-Франківська приїхав донецький художник Микола Темненко, який шукав греко-католицького священика для проведення різдвяної служби у шахтарській столиці. Наш Владика скерував його до мене. Я взяв чотири сумки і поїхав. Це був 1993 рік. І відтоді я в Донецьку. Вже 19 років. Як я вже казав, на початку 90-х тут нічого не було, а сьогодні ви вже перебуваєте у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці, до якого зараз будується адміністративне приміщення, що стане центром Донецько-Харківського Екзархату, яким керує Владика Степан Меньок. Сьогодні наше місто є греко-католицьким центром управління 7 областями Східної України (Донецька, Луганська, Сумська, Полтавська, Запорізька, Дніпропетровська і Харківська). Тобто у деякому сенсі Донецьк є не тільки економічним, але й духовним центром українського Сходу.

 

- З якими проблемами стикається УГКЦ у Донбасі?

 

- Я не можу сказати, що в нас є великі проблеми. Матеріальні турботи є у всіх. Це не найголовніше. Сьогодні храми часто дискредитують себе, відкрито роблячи певні «тарифи на послуги». У нашій церкві, наприклад, нема тарифів ні на що. Ні на хрещення, ні на вінчання, ні на похорони. Бо ми знаємо, яке життя. Якщо людина може пожертвувати, вона пожертвує, скільки зможе. Потрібна духовна чистота. Церква має давати приклад праведного життя.

 

- Як складаються взаємини донецької УГКЦ з місцевою владою?

 

- Коли ми починали, міським головою був Володимир Рибак, який виділив нам землю під будівництво храму, за що ми йому дякуємо. А загалом у нас завжди були нормальні стосунки з міською Радою, зокрема і з теперішнім мером Донецька Олександром Лук’янченком. Нормальні стосунки в нас були й з усіма головами Донецької облдержадміністрації.

Ми служимо для людей міста Донецька. Тут в нас є три соціальні центри: допомагаємо дітям вулиці, ВІЛ-інфікованим та кризовим сім’ям. Ще на території нашого храму є благодійна трапезна, де ми годуємо всіх потребуючих і соціально незахищених людей. Вже 13 років я служу в тюрмах і колоніях Донецька. Церква і наші благодійні структури дають в’язням необхідну допомогу. В окремих колоніях відкриті наші каплиці. Ми працюємо там, щоби була  духовна аура і атмосфера в тих місцях. Це речі, які церква і держава мають робити разом.

 

- А що Ви можете сказати про взаємини донецьких греко-католиків з іншими присутніми в регіоні конфесіями?

 

- Донбас – це багатоконфесійний регіон. Тут є і православні церкви різних скерувань, і протестанти, і юдеї, і мусульмани тощо. Ми намагаємося співпрацювати з усіма конфесіями. Наприклад, з протестантами і УПЦ КП ми часто разом беремо участь в різних релігійних святкуваннях і благодійних заходах, які стосуються екології, загальних проблем виховання, проблеми абортів, народжуваності, алкоголізму, наркозалежності і т.п. Ми ні з ким не ворогуємо. Бо християнство за своєю суттю не допускає ворожості. До речі, минулої Пасхи до нас приходив донецький митрополит  Іларіон (УПЦ МП, - ред.). Ми поспілкувалися. Це був перший раз, коли він відвідав наш храм. То був добрий знак.

Я часто чув, як московський Патріарх Кірілл говорив своїм єпископам, щоб вони брали приклад з того, як УГКЦ виховує своїх священиків у семінаріях. Щоб вони були такими ж освіченими і підготовленими. Іноді РПЦ звертається до різних духовних проектів УГКЦ. Якось я був в Одеській семінарії Московського Патріархату і бачив, як вони використовують наші напрацювання, зокрема щодо викладання християнської етики.

 

- Ви згадали Патріарха Кірілл, а я згадав, як він нещодавно в інтерв’ю нарікав на українських греко-католиків, які начебто захоплювали храми у Західній Україні, а сьогодні не бажають за круглим столом цю ситуацію «врегулювати»…

 

- Коли Патріарх Кірілл востаннє був у Донбасі, наші журналісти питали його, як він ставиться до греко-католиків. Він сказав, що це є канонічна церква, до якої питань немає. А щодо храмів у Західній Україні я би поставив питання інакше: чи побудувала РПЦ в Західній Україні хоч один храм до 1990 року? Всі ці храми побудували греко-католики. Яка б у вас була реакція, якщо б вашу хату забрали, а вас вивезли до Сибіру? Саме тому, коли УГКЦ було легалізовано, ми за правом Божим і людським сказали, що ті храми є наші, і вони повинні бути повернуті нам.

 

- Якими Ви бачите відносини між Заходом і Сходом України сьогодні?

 

- Це ситуація, коли одна мати має двох синів. Приблизно три роки тому я супроводжував делегацію донецької влади до Івано-Франківська, де проходила зустріч з представниками місцевої адміністрації і громади. Ми спілкувалися, не було жодних проблем. Якщо б таких спілкувань було більше, то ніяких би проблем в Україні між Заходом і Сходом не було. Такі зустрічі мають відбуватися не тільки на адміністративно-політичному рівні, але й на рівні культури, бізнесу, туризму і т.д.

Коли в Донецьку святкували 75-річчя області, тодішній губернатор Дніпропетровщини Надія Дєєва привезла рушник від свого регіону, всі представники інших регіонів країни стали під той рушник, і тоді було відчуття, що якщо б ми всі об’єдналися, ми б витягли Україну з економічної і духовної ями.

 

- Але не всім політикам вигідне таке об’єднання…

 

- Я інколи не розумію наших політиків. Начебто освічені люди з двома або трьома дипломами, а коли починають закони чи реформи приймати, то виходить, що це не для людини, а проти людини. Це буває, коли розум політика не просвічений божественним світлом, вірою. Тому й закони з реформами виходять однобокі: все для олігархів, а народ покинутий. Політик має мислити масштабно і служити усьому народові, а не тільки думати, як зберегти власні капітали. Якщо б всі об’єдналися і мислили прогресивно, ми би підняли країну. Це стосується і всіх українських церков. Ми можемо ходити у  різні храми, але мусимо бути об’єднані духовно, любов’ю один до одного.

 

- Ваш храм особливий тим, що тут проходять молитви вигнання диявола з людини.

 

- Так, йдеться про екзорцизм. З такими проблемами ми тут приймаємо людей з Донбасу, України, Росії та інших країн. Приходять люди різних конфесій. Вони кажуть, що бачать, як на молитви в цьому храмі відгукується Господь. Бачать силу, яка діє і лікує людей. Я вже прийняв близько 33 тисяч хворих. Завжди треба було правильно ставити діагнози, бо іноді мова йшла про психічні розлади чи певні фізіологічні захворювання.

 

- Тобто між одержимістю дияволом і психічним розладом знак рівності ставити неможна?

 

- Загалом – ні. Так, інколи диявол може діяти і через психіку людини, але все одно ці захворювання потрібно розділювати. Коли диявол живе в душі, і жінка кричить чоловічим голосом, то у таких хворих, як правило, спостерігається агресивна реакція на святі речі. На воду, ладан, молитву. У психічно хворих того немає. Одержимих дияволом певними медикаментами вилікувати неможна, їм можна допомогти тільки молитвою.

Коли журналісти запитували святішого отця Івана Павла ІІ, чи існує диявол, він сказав, що якщо ви вірите в Бога і Святу Євангелію, то існує і диявол. Ісус виганяв бісів і передав цю силу святій церкві.

 

- Результатом чого стають такі захворювання?

 

- Це може бути наслідком перебування протягом тривалого часу у важкому гріху чи занять певними ритуалами, наприклад, спіритизмом. Також іноді йдеться про предмет місця. Наприклад, людина попала до якогось окультивного салону, де проводять характерні ритуали. І там може відбутися ураження. Також такі захворювання можуть бути викликані й випадковими речами. Наприклад, хтось зробив певний магічний ритуал і кинув щось під поріг хати, а людина, яка стане на той поріг, перебуваючи у важкому гріху, може стати жертвою духовного удару.

 

- Що є запобіжними заходами для профілактики таких захворювань?

 

- Бути завжди з Богом, виконувати Божий закон, ходити до храму, сповідуватися і приймати Святе Причастя. І тоді нічого не зможе тебе вразити. Нічого.

 

- Сьогодні йде багато розмов про те, що людство переживає ціннісну кризу, і незабаром воно увійде до нової ери свого розвитку. Чи є надія, що нове покоління буде більш духовним, ніж нинішнє суспільство споживання?

 

- Ми бачимо, що капіталізм себе вичерпав. В цьому ми переконуємося, коли чуємо виступи деяких європейських політиків. Також ми бачимо, як дедалі нижче падає моральна планка сучасної культури. Наприклад, це стосується одностатевих шлюбів і окультизму. Як ми знаємо з історії людства, цивілізації, які відкрито на державному рівні займалися окультизмом, зникали з лиця Землі. Згадаємо Стародавній Єгипет і Вавилон для прикладу. Тому що це перед Богом мерзота. Те ж саме з Содомом і Гоморою стосовно гомосексуалізму. Все це потенційно загрожує й Україні, але якщо ми триматимемося Христа і його заповідей, нас ніщо не здолає, тому що це запорука прогресивного історичного розвитку.

Євген Стратієвський, Донецьк 




Джерела: ZAXID.NET 
 

Мандрівники Христа Царя

21.03.2012р. Б. / У Рівному назріває міжконфесійний конфлікт

 

Українська Православна Церква Київського Патріархату занепокоєна тим, що священнослужителі ПЦвУ (МП) хочуть забрати собі Свято-Воскресенський собор в обласному центрі та ще й приміщення канцелярії та духовної семінарії. Про це повідомляє ТРК «Рівне 1».

 

На захист інтересів УПЦ КП вже стали місцеві націонал-демократи. Обласний осередок УНП, зокрема, поширив заяву, у якій стверджується, що Рівненська єпархія ПЦвУ (МП) провокує міжконфесійний конфлікт, бо зазіхає на власність іншої конфесії. На доказ показують листи зі зверненнями до керівництва держави під котрим збирають підписи вірян ПЦвУ (МП) – просять у власність Почаївську лавру та Свято-Воскресенський сбор у Рівному.

 

«Зрозуміло, що дана ситуація викличе реакцію з боку УПЦ КП, патріотичної громади, організацій, - веде мову Світлана Ніколіна, голова РОО УНП, - За півроку до виборів у Рівному можне з’явитися маленька гаряча точка. Тому органи держвлади, СБУ повинні надавати по рукам тим, хто робить такі речі».

 

Секретар Рівненської єпархії Православної Церкви в Україні (Московського Патріархату) о. Іван Солодчук у телефонній розмові збір підписів підтвердив. Однак зауважив, що від офіційних коментарів керівництво єпархії поки утримається. Тим часом у Київському Патріархаті мовчати не збираються.

 

«Наша реакція є адекватною. Київський Патріархат теж розпочав акцію під назвою «Не віддамо святині України Московському Патріархату!» Майже 20 років УПЦ КП має всю відповідну документально-правову базу для користування як культовою спорудою собором і приміщенням єпархіального управління» - заявив протоєрей УПЦ КП Сергій Лучанін..

 

Історія Свято-Воскресенського собору бере свій початок у серпні 1890 року. На закладенні був присутній російський цар Олександр ІІІ. У 1931-му, за часів польської держави собор після ремонту і поновлення розписів було освячено вдруге.

 

Собор функціонував і в часи ІІ світової війни. Там тоді почергово відправляли Богослужіння церковнослов’янською і українською мовами. У 50-их роках храм навіть пропонували знести, а на його місці звести багатоквартирний будинок з магазином на першому поверсі.

 

Церковній громаді споруду повернули вже у квітні 1989-го. А з 1992 року собор розділено на 2 храми - у верхньому відправляє службу Київський Патріархат, у нижньому - Московський. За часи свого існування Свято-Воскресенський собор у Рівному не раз змінював і власників, і навіть призначення. Останні 20 років тут, у верхньому і нижньому храмах, моляться єдиному Богові 2 конфесії християнської, Православної Церкви. Вже менше ніж за місяць віряни обох Патріархатів мають зібратися тут разом, щоб освятити великодні кошики. Та чи буде на свято Воскресіння Господнього мир у Свято-Воскресенському соборі - знає один лише Бог.

Джерела: РІСУ

Мандрівники Христа Царя

20.03.2012р. Б. / Християнофобна Європа

 

Рапорт щодо зростаючої правової дискримінації і все частіших проявів нетерпимості відносно християн в Європі оприлюднив Центр спостереження за нетерпимістю і дискримінацією по відношенню до християн в Європі.

 

Центр, штаб-квартира якого знаходиться у Відні, в останньому рапорті вивчив і описав 180 випадків проявів нетерпимості та дискримінації проти християн в 2011 році. Згідно з рапортом, 85 відсотків всіх  "проявів нетерпимості" спрямовані проти християн. «Ми не можемо замовчувати цей факт в публічних дебатах», - заявила директор центру Гудрун Куглер в документі, опублікованому 19 березня.

 

Серед країн, в яких особливо часті випадки дискримінації послідовників Христа, згадується  Франція. Згідно з доповіддю, 84 відсотки актів вандалізму у Франції пов’язані з нападами на християнські місця, такі як церкви чи цвинтарі.

 

Результати досліджень, нещодавно опубліковані шотландським урядом показують, що 95 відсотків з загальних випадків  антирелігійного насильства відноситься до християн. А в Англії і Уельсі 74 відсотки людей, які відвідують церкви, підтвердили, що все більш очевидною стає маргіналізації християн у суспільному житті, ЗМІ, політиці і на робочих місцях.

 

Гудрун Куглер в інтерв'ю австрійській католицькій агенції "Kathpress" повідомила, що відчутний брак  терпимості по відношенню до християн в суспільстві, веде до того, що люди починають вважати, що "краще мовчати про свої християнські переконання".

 

Згідно з доповіддю, в деяких європейських країнах свобода совісті порушується навіть на законодавчому рівніі. "Наприклад, в Нідерландах і в Великобританії, держчиновники  зобов'язані реєструвати  одностатеві "шлюби". У Франції співробітники аптек повинні продавати ранньоабортивні засоби, а в Іспанії, як лікарі, так і персонал лікарень, змушені брати участь в абортах ", - сказала Куглер.

 

В багатьох країнах все частіше доходить до судових позовів проти християн, особливо проти проповідників, яких звинувачують у розпалюванні ненависті . Часто виникають конфлікти у сфері освіти, а також у сфері свободи слова і зібрань.

 

"У Великобританії вже почалася дискусія з цих питань", - підкреслила Куглер і висловила  жаль, що цього наразі не сталося в інших країнах, а також в її рідній Австрії. «Такі дебати необхідні, тому що усвідомлення проблеми є першим кроком до вирішення проблеми", - нагадала вона.

 

"Позитивним" з політичної точки зору, кроком, спрямованим на боротьбу проти дискримінації християн, у доповіді названо резолюції Парламентської асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі - ОБСЄ в липні 2011 року. У документі міститься заклик до держав-членів розглянути своє законодавство з перспективи негативних наслідків для християн. "Наше дослідження показує, що Європа може слідувати своїм лібертаріанським курсом, лише правильно трактуючи релігію, зокрема християнство", - заявила глава Центру спостереження за нетерпимістю  та дискримінацією по відношенню до християн в Європі.

За матеріалами info.wiara.pl

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

20.03.2012р. Б. / «Ірландіє, підіймися!» – рух задля відновлення діяльності ірландського посольства в Римі

 

Ірландські католики не згодні із закриттям посольства при Святому Престолі. Цього разу протест здійснила організація мирян «Ірландіє, підіймися!» – Він відбувся під будівлею ірландського  посольства. Нагодою нагадати про незакінчену справу стало свято покровителя Зеленого острова св. Патрика.

 

У демонстрації в Римі взяла участь одна з лідерів групи Енн Лонг. Вона заявила, що ірландську дипломатичну місію закрили не з фінансових, а з політичних причин. На її думку, це результат ідеологічної боротьби з Церквою, і з таким рішенням ірландці не повинні погоджуватися. "Закриття посольства є першим кроком в більш широкому контексті ідеологічного проекту секуляризації. Її мета – усунути Бога з ірландського суспільства – сказала в Римі католицька активістка руху «Ірландіє, підіймися!», мати чотирьох дітей.

За матеріалами: Radio Watykańskie

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

19.03.2012р. Б. / Голос Церкви – голос вопіющого в пустелі

 

Минулого тижня сталася подія безперечно історичного значення для українських католиків – нарешті опубліковано два спільних звернення католицького єпископату України стосовно питання абортів та захисту християнського подружжя. Велике здивування викликає хіба що дата документів – 9 лютого цього року. Чому пройшло більше місяця, як документ побачили вірні?

 

Як би там не було, але час коли і в римо-католиків і в греко-католиків триває Великий піст таки є оптимальним для оприлюднення таких документів. І хоча складається вражіння, що ці звернення адресовані до усього загалу українського суспільства, насправді – це звернення до своїх, до католиків. Щоб у часі Великопостної сповіді нагадати одні з основних засад католицької моралі.

 

Український загал, як це вже є традицією нашого совєтсько-постмодерного суспільства, був не готовий до таких радикальних заяв католицького єпископату.

 

Українське суспільство зі здивуванням прийняло ці документи. Воно таки в шоці – адже багато хто навіть і не знав, що католикам не вільно робити аборти, чи що Католицька Церква не приймає гомосексуальної поведінки, як дозволеної. Тотальна атеїзація суспільства на території, яка зараз називається Україна, таки вродило своїм плодом – тотальним релігійним анальфабетизмом зі східного берегу Збруча і далі на схід. І, як годиться, з такої надзвичайної причини – українське суспільство нарешті довідалось, що католики дійсно проти абортів та гомосексуальних «шлюбів» – у ЗМІ піднявся шум-гам: «права жінок, гомосексуалістів, феміністок утискають».  Пошуміли, пошуміли та й забули. Таке вже суспільство нашого часу. Гарячі баталії, сварки, крики, ґвалти, а як результат… тряслися гори – вродилася миша. Таке вже воно є суспільство, яке живе у цифровому вимірі. Напевно, якби український католицький єпископат і наступного року вийшов з подібними заявами – реакція суспільства була б точнісінько такою самою. Навіть якби усі католики України з’їхалися до Києва з транспарантами, хоругвами, іконами, образами, то, може, би протиснули у Верховній Раді закон про заборону абортів, або принаймні їхнє суттєве обмеження. До речі, подібний законопроект у Верховній Раді уже зареєстровано. Але українське суспільство поставилося до цього з черговою порцією байдужості, хіба що «FEMEN» десь під парламентом станцювали б танець оголених аборигенок на захист бідних феміністок, гомосексуалістів та жінок-вбивць своїх же власних, щоправда, ще ненароджених дітей.

 

Можна би було сказати, що з погляду піарів, рейтингів і т. д. і т. п. ці звернення єпископату – вистріл гарматою по горобцях. В українському суспільстві, та ще й в часі кризи, та ще й перед виборами, такі речі не спрацьовують. Але Церква тут не могла інакше вчинити. Мовчачи на ці лиха нашого часу – масове вбивство невинних дітей та руйнування сімейних цінностей – Вона би ризикувала втратити свою віродостойність та стати співучасницею цих гріхів. Дякувати Богу, в нас, в українців, католицький єпископат відважився на такий непопулярний у суспільстві крок – вказати суспільству на правдиві цінності, принаймні на частину тих цінностей, на яких побудована християнська цивілізація. І це враховуючи загальну світову тенденцію до лібералізації абортивного законодавства та надання різноманітних «прав» і свобод там, де це не лише непотрібно і не доцільно, але й ганебно. Голос українського єпископату, хоча й подібний до голосу волаючого в пустелі, усе ж таки мусить звучати, щоби щонайменше католики України мали чіткі орієнтири. Адже ми покликані жити в час, коли усе релятивізується, усе проголошується відносним. І цей маніакальний релятивізм почав проникати і в Церкву, розмиваючи орієнтири, привчаючи людську совість до фарисейських компромісів і викрутасів з гріхом. Тому голос пастирів стада Христового, який опам’ятовує вірних, вказуючи їм знову і знову на орієнтири спасенної віри, є реальною Божою милістю для стада Христового в Україні.

 

А тим часом антикатолицизм на Заході усе відкритіше показує своє «миле» політкоректне личко. Так ваговик тяжкої категорії американського інформаційного ринку «The New York Times» розпочав ганебну антикатолицьку рекламу у відкритому форматі та відкритим текстом, уже без жодних приховувань під масками «політичної коректності», «захисту прав і свобод» і т. п.

 

У свою чергу ще один підвид «борців за всенародне щастя» – хакерський проект «Anonymous» – на якийсь час заблокував роботу ватиканського сайту «Радіо Ватикан», прикриваючи своє нахабство «боротьбою за скривджених», не приймаючи до уваги ні неупереджені висновки експертів стосовно випромінювання антен цього радіо, ні реальну, а не міфічну участь цього ж таки радіо в обороні прав і свобод у світі. Для багатьох католиків, які усе ще зазнають переслідування у своїх країнах, «Радіо Ватикан» – чи не єдиний голос, який із зовнішнього світу їм приносить втіху й надію.

 

Цікаво, чому ні «Anonymous», ні  інші «борці за права знедолених» ніяк не відреагували на те, що уряд Судану позбавляє права на Батьківщину сотні тисяч суданських християн? Чому від них не чути жодного слова на захист ув’язненої і засудженої на смерть християнки Асії Бібі, єдиною провиною якої є те, що вона – християнка? Чому «борці за права знедолених» не стали на захист іранського пастора, якого засуджено на смерть тільки  через те, що він не зрікся своєї християнської віри? Невже ці борці так панічно бояться мілітантних ісламістів? Чи, може, на цьому піару не зробиш? Чи, може, через те, що християнська віра – це власне те, що усі легіони таких «борців» ненавидять?

 

Ну, а чому тоді не було чути голосу «борців» на кшталт «Anonymous» на захист невинно засуджених і страчених білорусів?

 

Голос Церкви в білоруській ситуації був чи не єдиним голосом, який прозвучав на захист невинних. Адже там правдиві борці за людські права і свободи уже сидять у тюрмах. Голос Церкви чи не єдиний голос, який піднімається на захист прав китайських католиків, східнотіморського та південносуданського населення. На захист усіх переслідуваних, усіх невинних. Голос Церкви – практично єдиний голос, який ожирілому європейському та північноамериканському суспільствам доносить до вух голоси стількох стражденних! Католицька Церква – єдина інституція, яка не перестає дбати за матеріальну допомогу всюди у світі, стараючись згідно з Христовими словами голодного нагодувати, спраглого напоїти, ув’язненого провідати, хворим і немічним заопікуватися. Тому й не дивно, що цей голос так заважає багатьом. Вони би хотіли, щоб цей голос замовк і не турбував їхню обтяжену гріхами совість.

 

Голос Церкви мусить звучати, бо якщо він замовкне – то промовить каміння – а це і буде Апокаліпсис.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя