БОГ - УКРАЇНА - СВОБОДА

ІГОР ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ: «УКРАЇНА НЕ ВСТАНЕ З КОЛІН ДОТИ, ДОКИ УКРАЇНЦІ НЕ СТАНУТЬ НА КОЛІНА ПЕРЕД БОГОМ І ЙОГО ПРАВДОЮ — ЦЕ АКСІОМА!»

Ігор Загребельний є членом ВО «Тризуб» ім С. Бандери і вірним Української Греко-Католицької Церкви. Був заарештованим у справі пам’ятника Сталіну. 

Трапилося так, що Ви зазнали політичних переслідувань і були заарештовані за антикомуністичну діяльність. Чи можете Ви щось розповісти про цей період?

 

– Сидячи за гратами, часто пригадував слова одного вірша, котрий я написав чи то в 9-му, чи в 10-му класі. Починався той вірш наступним чином:

В смердючу тюрму я хочу сісти за волю,
Я хочу згоріти до тла у вогні
За щастя народу, за його долю,
Щоб попіл один лишивсь по мені...

І далі в цьому ж стилі. Часто ловив себе на думці, що це моє,  так би мовити,  «поетичне бажання» збулося, тож мені нема чим перейматись, можу вважати себе щасливим, адже мої юнацькі мрії збулися... (сміється). 

Насправді ж, протягом періоду ув’язнення (а це 9 місяців) відчував себе по-різному: різними були психо-емоційні стани, різнилися між собою світоглядні акценти. Я зараз в тому віці, що юнацький максималізм і ультраромантична налаштованість значною мірою згасають і доводиться дивитися на світ більш прагматично. Тому, на жаль, сприймав своє ув’язнення без піднесеного пафосу. Потрапив би я за грати років у 18-19, внутрішні переживання були б зовсім іншими... 

Та з іншого боку, прагматичне, «тверезе» сприйняття та осмислення власного життя також дало свої позитивні  плоди. В решті решт, я – християнин, а  християнин завжди має бути певною мірою дитиною, дивитися на світ з дитячою простотою. З огляду на це, мене завжди зігрівала та думка, що моя жертва – як і попередня націоналістична діяльність, так і перебування в ув’язненні – є милою Богу. 

Що Вас найбільше пригнічувало у період арешту, що завдавало найбільших терпінь?

 

– Зрозуміло, що людина, котра очікує на вирок суду, знаходиться у своєрідному «підвішеному» стані: перед нею – невідомість, «великий знак питання», відсутність можливості будувати вірогідні плани і відчувати себе господарем власного життя. Це відчуття безумовно гнітить. 

Що ж до найбільших  терпінь, то, напевно, вони мали  антропогенний характер. Йдеться, насамперед, про «аборигенів» СІЗО. Звісно, не було нічого такого, що мало місце в 40-50-х роках минулого століття, коли кримінальних злочинців направляли проти політв’язнів. У мене зі співкамерниками не було жодних серйозних конфліктів. Річ в іншому – у самій атмосфері, у ментальності людей. Адже у тюрмі відчуваєш отой рафінований дух урбанізовано-русифікованого Сходу України, дух національної і соціальної маргіналізації – люмпенський смог руйнації культури. 

Звісно це буде певним перебільшенням, але відчував себе західним місіонером серед східних варварів... Але це, з рештою, зіграло свою позитивну роль і укріпило мою віру у власні переконання: я на власні очі побачив, що значить жити без Божої Правди, що значить втратити власне національне «Я»; побачив, до чого насправді призвела більшовицька інженерія у сфері душ, помножена на мутанто-продукуючу генетику лібералізму...

 

Є така інформація, що навіть у період арешту Ви писали аналітичні статті? То скажіть будь-ласка, над якими темами Ви розмірковували і чи були ті матеріали десь опубліковані?

 

– Дійсно писав. Ніколи не мав стільки вільного часу... Публікувався переважно на релігійних сайтах, тематика була відповідною. Приємно було усвідомлювати, що за ґратами, в умовах «ізоляції від суспільства» можу приносити тому ж таки суспільству певну користь. У своїх роботах намагався нести людям правду – даруйте за філософську термінологію – але йдеться про правду як категорію не лише гносеологічну, а й онтологічну, про Правду з великої літери. Зараз людям дуже бракує такої Правди – вони звикли до девальвованої інформації... 

А що Ви можете сказати про поточну діяльність організації ВО «Тризуб»?  

– Буду дуже лаконічним. Хвиля репресій лише зробила Організацію сильнішою. Багато інших організацій про такий пропагандивний ефект, про такий «PR» лише мріють... Сподіваюся, «Тризуб» використає цей капітал  з користю для себе і для всієї країни. 

Як Ви оцінюєте поточну політичну ситуацію в Україні?

 

– Як надзвичайно складну. З одного боку, наростання кризи містить у собі величезний потенціал змін на краще – це, звісно,  якщо мислити революційно. Проте, з іншого боку, нинішній стан суспільства навіює не вельми оптимістичні прогнози. Я вже говорив, що людям бракує Правди... У Святому Письмі є такі слова: «Пізнайте Правду – і вона визволить вас». З огляду на це, досить важко говорити про визволення... 

Яку правду і яке визволення Ви маєте на увазі?

 

– Ту правду, що є не лише людина, але й її Творець, і що саме Він – Творець , Господь – має бути центром нашого світогляду і мірилом наших цінностей. Ту правду, що не можна матеріальне ставити понад духовне, гріш понад честь, вигоду понад любов... Правду відповідати на Боже покликання, бути собою, бути вільним... 

Що значить «українцям бракує Правди»? Це значить, вони забули про Бога і про власне покликання, що вони керуються дуже непевним світоглядом, мають досить відносні цінності. Наше суспільство тоне у болоті матеріального животіння, томиться у суєті, не дивиться на Небо, а якщо не дивитися на Небо – неодмінно потрапиш у багно. 

От борсаються українці у багні «на нашій, не своїй землі», як писав Шевченко... Визволитись по-справжньому – це поставити ідею, дух, принцип понад матерію. А чи так роблять українці? Ні! Головний подразник, що стимулює зростання протестних настроїв – погіршення соціально-економічної ситуації, звідси і досить приземлені вимоги. Так не переможеш систему, що узурпувала владу! 

Шлях до національного і соціального визволення, до перемоги над антиукраїнською і антинародною системою кримінально-олігархічного капіталу – у духовному визволенні! Україна не встане з колін доти, доки українці не стануть на коліна перед Богом і Його Правдою – це аксіома! 

Є такий  досить оригінальний напрямок контекстуальної теології як теологія визволення. Він виник у Латинській Америці як результат прагнення поєднати євангелізаційну місію Церкви із місією революційних соціальних перетворень. Безумовно, представники теології визволення допустили чимало хиб, позаяк занадто захопилися марксизмом. 

Однак сам факт виникнення цього богословського напряму досить повчальний. Зараз українцям потрібна своя теологія визволення – звісно ж, не лівацька, але постгеноцидна, постетноцидна, посттоталітарна, антиімперська, антиглобалізаційна і антикапіталістична. Нам потрібна така теологія визволення, котра мобілізуватиме людей до боротьби з несправедливістю – несправеливістю національною, соціальною, економічною, – але не буде перетворювати їх на рабів дочасних благ, а навпаки –  підноситиме до Бога. 

До речі, хочу порадити читачам Вашого сайту останні публікації о. Олега Гірника – там вони можуть знайти чимало цікавих думок щодо перспектив української контекстуальної теології. 

А над чим найближчим часом плануєте працювати Ви? (Звісно, маю на увазі інтелектуальну працю)

 

– Актуальних і перспективних тем зараз дуже багато. Насамперед доводиться концентрувати свою увагу на поборюванні деяких хибних стереотипів, котрі укорінилися у вітчизняній гуманітаристиці. Звісно, я усвідомлюю свої скромні можливості, але не можу собі дозволити сидіти склавши руки.

Стереотипи бувають різні: імперські, антиукраїнські, антихристиянські, псевдохристиянські, ура-патріотичні... Фронтів багато, тож доводиться застосовувати «точкові удари». Так, це значною мірою розпорошує сили, однак – надіюся – все ж приносить свій позитивний результат. 

Наразі працюю над релігієзнавчою тематикою, а також деякими історіософськими проблемами. Багато творчих задумів виникло в часи мого перебування за ґратами;  буду дуже щасливий, якщо реалізую хоч половину запланованого. Хочу зробити певні історіософські нариси щодо занепаду Західної цивілізації – своєрідну спробу християнсько-традиціоналістичної ревізії європейського минулого. 

Дуже багато людей ще й досі вірить у так званий «прогрес», однак, на моє глибоке переконання, історія Європи починаючи з 14 ст. – це історія регресу, історія занепаду, історія деструкції побудованої на засадах християнства середньовічної цивілізації. Звісно, про це вже писалось – згадаймо Шпенглера, Генона, Еволу... Та простір для думки залишився. Тим паче, слід уникати одного лишень теоретизування, прагнути того, щоб текст не лишався сухим набором літер, але й спонукав до дії. 

Також хочу зазначити, що концепцію традиціоналістичної ревізії можна застосовувати і щодо сучасних явищ – того ж таки постмодернізму. З позицій християнського традиціоналізму можна не лише оцінювати минуле, але й будувати стратегію і тактику нашого прямування в майбутнє. Коротко кажучи, роботи багато... 

Творчого Вам натхнення!

 

– Дякую.

Джерело:  БАНДЕРІВЕЦЬ

05.07.2011р. Б. / Ви теж будете шоковані...

Я прочитав статтю одного українського публіциста. Стаття написана в кінці 40-х років ХХ століття.

Ви всі, напевно, знаєте цю людину, але навряд чи його колись читали. Спеціально для вас я переклав уривок статті "Із невичерпного джерела". Якщо ви дочитаєте до кінця, то будете шоковані.

"Кінцевим аргументом більшовицької системи є смерть, загроза знищення і далі безоглядне нищення всіх непокірних та неугодних. Але цей аргумент, на жаль, виявився не всесильним.

Більшовики, які сповідують матеріалістичну ідеологію, не змогли дістати ті глибини в душі людини і народу, які не можна ні змінити, ні знищити, оскільки їх природа, сила і вплив виходять за межі кордону між життям і смертю. Це і є причина невдачі більшовицької інженерії людських душ. Випробування смертю не витримує той, хто вважає життя найвищою цінністю. Але є мільйони людей, що захищають цінності, які для них дорожче самого життя.

Більшовики почали відчайдушну боротьбу з релігією, переслідуючи й знищуючи Христову Церкву, унеможливлюючи релігійне життя. Але вони не змогли знищити закладені в людські душі основи віри: тугу за Богом і пошук Божества.

Зумівши позбавити людину будь-якої свободи, більшовизм не в силах задавити саме прагнення до свободи. Воно притаманне кожній людині та народові, завжди живе і кличе до боротьби. Тому що вільна воля – це дар, даний Богом.

Правду можна посадити в тюрми, концтабори, загнати в підпілля, а на її місце поставити фальш і брехню. Але навіть більшовики не можуть вирвати з людської душі розуміння, що таке правда, туги за нею і бажання її торжества. Бо правда – це дорога, по якій людина йде до Бога. І ні більшовики, ні хто-небудь або що-небудь інше не в силах спокусити людство з цього шляху.

Точно так само більшовикам складно буде погасити любов до ближнього, почуття справедливості і спрагу її тріумфу. Для цього їм потрібно буде скасувати основні Божі закони, наріжні камені громадських і людських відносин, які голосом совісти завжди відзиваються в душі.

Більшовики спробували розкласти нації і перетворити їх в бездушне стадо" радянських людей", випалити національну свідомість і національне почуття. Але й тут їм не вдасться добратися до самої глибини: ці почуття і ознаки уже в крові, вони природно притаманні людській душі.

Всі ці незнищенні коріння душі не дозволяють людині стати безвольним і слухняним знаряддям комунізму, сповненого ненавистю до Бога, нації і людини. Вони змушують людину чинити опір злочинам більшовизму, активно боротися за його знищення.

Але сила цього опору залежить від сили натхнення самих борців. Душевні сили кожної людини і цілого народу потрібно плекати і надихати. Особливо тоді, коли вони перевантажені постійним неймовірним напруженням.

Чи існує джерело, яке втамує нас, яке додасть сил нашим виснаженим душам?

Віра в Бога, в Спасителя, зміцнює сили душі. У найважчі часи, в гірших життєвих ситуаціях, у великому нещасті, терпінні і боротьбі віра в Христа дає найсильнішу і часто єдину дієву допомогу.

Ось про що нам потрібно думати, куди звертати свої серця, якщо ми хочемо допомогти нашому народові в його благородному прагненні до правди і свободи.

Степан Бандера"

Ви шоковані? Я був шокований. І всі, кому я читав статтю, були шоковані. Я згадав, як на презентації свого нового проекту "Великі Українці" Савік Шустер сказав: "Раз Наталія Вітренко постійно лає бандерівців, значить Бандера глибоко в серцях українців". Ось чому перед Хрущовим і Сталіним стояло завдання спаплюжити ім'я цієї людини, як жодне інше. Тому то, можливо, він і є найбільш великий українець...

Подяка за працю Ігору Ткаленку.

Джерела:

УКРАЇНСЬКА ПРАВДА, блоги

Мандрівники Христа Царя

"...більшовикам складно буде погасити любов до ближнього..."

Щодня дитиною, заходячи до школи СШ-92 м. Дніпропетровська, (1967-77рр), в якій я свого часу навчався, кидався в очі напис пів-метровими літерами на всю ширину вестибюля: "НАМ НЕ ПОТРІБНО ХРИСТИЯНСТВО І ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО, - НАМ ПОТРІБНА НЕНАВИСТЬ, ЩОБ ЗДОБУТИ СВІТ!" (навкоси, підпис) ЛУНАЧАРСЬКИЙ

Отже, як бачите, це одна з тих причин, чому ми всі нині пожинаємо те зло, яке було щедро засіяне комуняками в дитячих душах декілька десятиліть тому...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

«За Чесний Хрест і золоту свободу!»

Папський удар по секуляризованій Європі - Antemurale Christianitatis

Візит Святішого Отця Бенедикта ХVІ до Хорватії став неприємним ударом для європейських любителів секуляризації. І вони цього не приховують, фактично піднявши істерію у світових ЗМІ довкола цієї події. Агенція «Reuters» напряму охарактеризувала кульмінацію цього візиту – проповідь Святішого Отця на Загребському іподромі, як залп по європейському антикатолицизму і християнофобії.

Світові ЗМІ зрідка приділяють папським візитам увагу, а ще рідше таку увагу. В чому річ? Чому увага світових ЗМІ зосередилась на маленькій країні з населенням у 4,5 млн. і без великих покладів нафти чи природнього газу? Чому так прискіпливо ЗМІ аналізують ситуацію в країні, яка, попри успішні реформи і високий рівень життя та розвинуту демократію, відкриті кордони з ЄС, ніяк не може потрапити до Євросоюзу, на відміну від відсталих Румунії і Болгарії?

Хорватія дійсно маленька країна, яку українці здебільше знають, як туристичний рай – дивовижно чисте та голубе Адріатичне море, всіяне тисячами островів, морські пляжі прямо в соснових лісах, п’янкий запах лаванди, розмарину, сосни та медитеранських трав, чарівні Плітвіцькі озера, які тисячами водограїв переливаються одне в одне, водопади річки Кирки, суворі скелі Велебіту. І цього не заперечиш. Недармо хорвати люблять іноземцях повідати байку про те, як Бог ділив народам їхні землі, а хорват та ізраїльтянин, як завжди, запізнилися. Тоді Господь у своєму милосерді до пізнього хорватського Івана та Авраамового потомка дав кожному по невеличкому кавальчику землі, які був залишив для Себе.

Але краса чи геополітичне розташування Хорватії не є її основними надбаннями. Хорватський народ, рано втративши свою державність, через так «милу» українському серцю незгоду, вимушений був постійно боротися і проти зажерливої Венеції, і проти хижих Турків; постійно опиратися спробам італізації, германізації, турцизації, мадяризації, сербізації; але і одночасно довгий час собою прикривати Європу від турків, які з Балкан просувалися на Європу. За геройську оборону перед мусульманськими завойовниками Папа Лев Х далекого 1519 року назвав Хорватію «Antemurale Christianitatis» - захисним муром християнства.

Вже від самих початків християнства хорватський народ плекав особливу прив’язаність до Католицької Церкви і до Наслідників св. Петра. І багато історичних фактів це підтверджують. Але і Церква стала для гнаного народу матір’ю, яка його боронила перед денаціоналізуючим впливом завойовників, чи «друзів», до яких хорвати добровільно приєдналися. Як жартують самі хорвати, своє хорватство вони приймають народженням, а католицьку віру всмоктують з молоком матері. Уся історія хорватського народу проходить під гаслом: «Бог і хорвати!», а боротьба - «За Чесний Хрест і золоту свободу!» Навіть у часі протестантської Реформації не косила протестантська пошесть хорватську шляхту, а, навпаки, саме ця шляхта очолила боротьбу за католицьку віру. Тогочасний правитель Хорватії – бан Тома Бакач Ердеді, на домагання мадярів допустити поширення протестантизму в Хорватії відповів словами: «Королівство королівству не приписує законів. І, хоча під турецькими ударами з колись славного Хорватського королівства залишились тільки залишки залишків, у нас іще є три ріки: Сава, Драва і Купа. Нехай приходять ті нововіри – ми навчимо їх плавати!» А пасивний та активний опір хорватських католиків югославському комуністичному тоталітаризму, який знайшов своє найкраще утіловлення у мученику блаженному Алойзу Степінцу, назавжди золотими літерами залишиться вписаний до книги історії Христової Церкви. Тай у 90-х роках ХХ століття, коли Хорватія кривавила під ударами сербських агресорів, хорвати більше розраховували на Божу допомогу, як на силу зброї, якої не мали, чи на допомогу Європи, яка, склавши руки, бездіяльно спостерігала криваву драму сербських злочинів в Хорватії, Боснії і Герцеговині.

Католицька Церква і по сьогоднішній день має великий вплив на хорватське суспільство і хорватський народ та втішається незаперечним авторитетом серед переважної більшості хорватів. Такий стан речей не може бути приємний європейським секуляризаторам. Але саме такий стан речей дає можливість Святішому Отцю розраховувати на підтримку хорватського народу. Саме тому євро-чиновники поставили до Хорватії умови до членства в ЄС, які не ставилися перед жодною країною. Мати в складі ЄС 4 млн. відданих католиків не дуже хочеться тим, хто потерпів у католицьких країнах ЄС поразку, не зломивши опору європейських католиків, не змігши викинути розп’яття ні з іспанських, ні з італійських шкіл, не зумівши накинути гомо-«шлюби» австрійцям і отримавши відчутний удар мадярською Конституцією.

Та радість і теплота, з якою хорвати дочекали візиту Архипастиря Католицької Церкви і прийняли в ньому участь, та любов, яка постійно оточувала Святішого Отця, дає підстави сподіватися, що цей народ не зречеться своєї багатовікової вірності Римському Апостольському Престолові.

Очевидно, свідомий євро-скептицизму хорватів, Святіший Отець просив хорватський нарід не опиратися вступові до ЄС, а навпаки увійти до цієї інституції, щоб своїм прикладом розбудити приспане європейське християнство: «Не бійтеся вступу в ЄС, ви там маєте місію». Сім’я – основна цеглина Церкви. Без здорової сім’ї не буде і здорової Церкви. І це виразно у своїй проповіді 5 червня цього року на Загребському іподромі наголосив Святіший Отець Бенедикт ХVІ. Папа не просто вкотре наголосив на важливості християнської сім’ї, він охарактеризував її, як знак Божої присутності у світі: «Кожному добре відомо, що християнська сім’я є особливим знаком Христової присутності і любові, і що вона не може бути чимось замінена.

Блаженний Іван Павло ІІ твердив, що християнська сім’я покликана живо і відповідально співдіяти у вибудовувані Церкви та мусить ставити саму себе на служіння Церкві». Властиво у християнському свідченні і протистоянні гріху бачить Святіший Отець місію християнської сім’ї у теперішньому секуляризованому суспільстві. «Сьогодні, Богу дякувати, багато християнських сімей розвивають свою свідомість про своє місійне покликання та серйозно ангажуються у свідчені за Господа Ісуса Христа. У нинішньому суспільстві більше, ніж будь-коли, нагло потрібна присутність взірцевих християнських сімей. Мусимо, нажаль, константувати, що, особливо в Європі, шириться секуляризм, який живого Бога відпихає на узбіччя і пришвидшує ростуче роз’єднання сім’ї. Абсолютизується свобода безвідповідальності. Як ідеал пропонується індивідуальне благо через використання матеріальних дібр і поверхневих досвідів, не враховуючи якість людських взаємин і найглибших людських цінностей. Любов зводиться до сентиментального почуття і задоволення інстинктивних поривів, без прагнення створити тривали взаємозв’язок і без відкритості життю. Ми покликані протиставитись цьому менталітету. Окрім проповіді Церкви, дуже важливим є свідчення та ангажованість християнських сімей, ваше конкретне свідчення, особливо як підтвердження недоторканості людського життя від зачаття аж до його природнього кінця, про унікальну і не заміниму цінність сім’ї, заснованої на шлюбі і потребі законів, які би допомагали сім’ї у завданні народження і виховання дітей. Дорогі сім’ї, будьте відважні! Не дайтеся спокусити цьому секуляризованому менталітетові, який пропонує грішне співжиття, як приготування до шлюбу, або навіть і замість шлюбу! Покажіть свідченням свого життя, що можливо, як Христос, любити без резерву, і не бійтеся здійснювати визнання перед іншою людиною». Ця прокламація Святішого Отця є закликом не лише хорватським сім’ям, але й кожній католицькій сім’ї.

Будучи в Хорваті Папа не лише закликав сім’ї буди місіонерами, але й також звернувся до 50-тисячного зібрання молоді зі закликом жити активним християнським життям: «Дорога молоде, вкоріненні в Христі, ви зможете в повноті бути собою. Як ви вже це знаєте, на цій темі я побудував своє послання молоді напередодні Всесвітнього дня молоді в Мадриді, відштовхуючись від потужного вислову св. Павла: «Вкоріненні і вбудовані в Христі, утверджуйте свою віру» (Кол. 2, 7). Зростаючи у приятельстві з Господом через Його слово, Євхаристію і приналежність до Церкви, з допомогою ваших священиків, ви зможете всім свідчити радість зустрічі з Ним, Який є завжди з вами і кличе вас, щоб ви жили в любові і твердій надії. Господь Ісус не є Вчитель, який обманює своїх учнів – Він ясно каже, що йти за Ним вимагає особистої активності й особистих жертв, але виплачується! Дорогі молоді приятелі! Не дозвольте, щоб вас спокусили обіцянки легкого успіху, спосіб життя, який віддає більше уваги зовнішньому вигляду, аніж внутрішньому змісту. Не піддавайтесь спокусам повністю покластися на те, чим володієте, на матеріальні речі, зрікаючись ходу за Істиною, яка йде далі, подібно до небесної зорі, куди вас Христос бажає привести. Дозвольте, щоб вас повели Божі висоти. У період вашої молодості підтримає вас свідчення численних Христових учнів, які жили у своєму часі, носячи Євангеліє у своєму серці».

І це не могло пройти повз вуха європейських секуляристів непоміченим. Не могли вони не помітити, що Святіший Отець гостро засудив три великих тоталітаризми ХХ століття – фашизм, нацизм і комунізм, вказавши на геройську особистість – мученика трьох тоталітаризмів – блаженного Алойза Степінца. Тому і посягнули ЗМІ за старою комуністичною брехливою пропагандою, щоб вимазати брудом своїх вигадок святця, якого ніякий тоталітаризм не міг зламати, а очевидно, що не зламав би і новітні секулярно-ліберальний європейський тоталітаризм, який все більше набирає обертів.

Нести Христа секуляризованому ЄС – місія велична, алей тяжка. І саме такою Святіший Отець бачить специфічну місію хорватів в цій наднаціональній інституції. Колись у VІІ столітті, коли у Аравії почав свою проповідь Мухамед, Боже провидіння вивело частину хорватського народу з теренів пізнішої Галицько-Волинської держави. І оселило на теренах сучасної Хорватії і саме на цій лінії Галичина-Хорватія іслам розбився об християнський спротив. В теперішньому часі цілком можливо, що Боже провидіння на цій же ж лінії готує поразку європейському секуляризмові.

І хорватський, і український католицизм пройшли випробуваннями найгіршими тоталітаризмами в історії людства, скріплені такими випробуваннями і вкорінені в національній свідомості, вони мають ту вітальну силу християнства, яка може дати ефективну відсіч європейському секуляризмові.

Як зауважили хорватські ЗМІ, в часі вильоту папського літака, по завершеню страшної грози, над Загребським летовищем розкинулась веселка. Святе Письмо називає веселку вічним знаком Божого Союзу з післяпотопним людством (див. Бут. 9,14-16). Хочеться вірити, що Бог потвердив союз між Папою і хорватами. Хочеться вірити що після шкальної бурі секуляризму, антикатолицизму, християнофобії європейські народи повернуться до Союзу з Богом, Союзу миру і спасіння.

о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:
Мандрівники Христа Царя

03.05.2011р. Б. / Freedom House: преса в Україні вже не вільна

Стан свободи преси в Україні за минулий рік занепав і тепер оцінений як «частково вільний», мовиться в оприлюдненому сьогодні звіті правозахисної організації Freedom House («Дім свободи»).

Організація звернула увагу, що йдеться про негативну тенденцію в Україні, яка раніше тривалий час була серед найкращих за свободою преси в регіоні. Але після приходу до влади минулого року Президента Віктора Януковича ця свобода зменшилася.

Правозахисники, серед іншого, нагадують, що радіостанції і телекомпанії, які критикували владу, повтрачали частоти. Також в Україні зросло незаконне переслідування й залякування журналістів, що призвело до поглиблення самоцензури.

Занепад свободи преси протягом минулого року спостерігався й загалом у світі, заявили дослідники організації.

Звіт оприлюднений напередодні Всесвітнього дня свободи преси, що відзначається 3 травня.

На початку цього року Freedom House уже так само перевів Україну з вільних до категорії «частково вільних» за загальним станом свобод у країні після минулорічної зміни влади.

А наприкінці минулого місяця «Дім свободи» видав спеціальний звіт про згортання демократії в Україні за влади Януковича, названий «Сигнал тривоги».

Додатково читайте тут:

Українські журналісти назвуть своїх ворогів

...і тут:

Придушення свободи преси в інтернеті зростає – правозахисники

Джерела:

Радіо Свобода

Мандрівники Христа Царя