Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 15 лютого 2017 р.

15.02.2017р. Б. / Стрітення ГНІХ (коментар)

15 лютого 2017 року

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа


    * Коротка історія свята
    * Про ікону празника
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Коментар апостольського читання
    * Євангеліє
    * Проповідь


Коротка історія

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2,22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл.26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Про ікону

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк.2,29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк.2,33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк.3,34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк.2,38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев.12,8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт.12,6; Йо.2,19-21).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

Коментар апостольського читання

«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут.14,18).

В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар.13,9; 2Цар.6,13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар.6,18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр.10,45; Іс.53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор.5,7; Рим.2,6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт.10,8; 40; 18,18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк.22,19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії.14,23; 20,17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

о. Іван Колтун


Євангеліє від Луки 2, 23-39

В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.

Проповідь

"Ось цей поставлений для падіння
й підняття багатьох в Ізраїлі;
він буде знаком протиріччя"
(Лк. 2, 34)

Дорогі в Христі! Ще недавно святкували ми свята Різдва Христового. Лунали веселі колядки і привітання. Ще недавно ми переживали події, що нагадували нам гоніння Ірода за Ісусом.

Сьогодні, сповнені великого зворушення, прийшли ми до храму, щоб наново пережити подію, що сталася на сороковий день після народження Ісуса Христа.

Ото Мати Божа — Діва Марія і святий Обручник Йосиф з Дитятком Ісусом зближаються до Єрусалимського храму, щоб принести Богові Отцеві жертву за воплочення Єдинородного Сина Його. Йдуть вони туди, щоб досконало виконати закон Мойсея, згідно якого кожен первородний хлопець, що прийшов на світ, мав бути жертвуваний Богові.

А там — під дверима Єрусалимського Храму стояв інший чоловік, на ім'я Симеон, якого привело Провидіння Боже, щоб пророкувати про Сина Божого. Те Провидіння звістило йому, що не побачить смерти, поки не візьме на руки Спасителя Світу.

І ось наступає зворушлива мить зустрічі, наступає Стрітення — старець Симеон бере на руки Дитя і з сльозами на очах звертається до Нього: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед всіма народами; світло на просвіту поганам, і славу люду Твого — Ізраїля " (Лк.2,29-32).

Той незамітний старець за Божою волею, сьогодні стає вчителем великої події, пророком. Він підносить вагу тієї хвилини і пророчим духом сповіщає про дари, які приносить Христос з неба на землю. А цими дарами є:

•  Божий мир для одних;
•  пересторога для інших.

"Ось Цей поставлений для падіння і підняття багатьох..." — додає святий Симеон.

Великий то дар — спокій. Це той дар, який спонукав Симеона сказати: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, у мирі" . Чи може з нас хтось сьогодні так сказати як Симеон? "Дозволь мені померти сьогодні у спокої Господи". Ми ж нарікаємо на життя, але помирати не хочеться, віримо в життя загробне, але непевні як воно буде, віримо в Христа, але не шукаємо Його. Хочемо визволитися від життєвих клопотів, хвороби, болів. А те визволення може нам дати смерть, з переходом до життя вічного в Христі Ісусі.

Розумів це добре Симеон, що не знайде спокою на тій землі доки не зустріне в своєму житті Христа. Не знайдемо і ми, дорогі в Христі, спокою на тій землі в маєтку, господарках, багатствах, клопотах, розкошах і гріхах, доки єдиною головною метою нашого життя не стане те, щоб знайти і прийняти до свого серця Христа, як прийняв Його на свої руки Симеон. Тоді сміливо можемо сказати, що пророцтво Симеона: "Ось Цей поставлений для ... підняття багатьох ", — є сказане для нас.

Другий дар, який приніс Христос для нас на землю є пересторога. Про той дар старець Симеон пророкував так: "Ось Цей поставлений для падіння... багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя".

Тяжко нам зрозуміти як то добрий і милосердний Спаситель, що приніс мир і душевний спокій у світ, може бути для когось занепокоєнням. Як Той, що прийшов спасти світ, мав би когось погубити?

Але, на жаль так є. Христос об'явив нам свою науку, дав нам Святі Тайни, вмер за нас на хресті, але це не означає, що всі прийняли те, що дав нам Христос. Це не означає, що немає вже жодного грішника. І хоч Ісус святий і правдива його наука, однак по-різному сприймали її люди. По-різному про Христа говорили і говоритимуть. Одні — собі на спасіння, інші — на погибель. Апостоли з піднесенням закличуть: "До кого ж Господи, підемо? В Тебе є слова вічного", — зате фарисеї скажуть: "Має біса і несамовитий, чому Його слухаєте?" Чи ж не збулося пророцтво Симеона?

Народився Христос, — небо радіє, пастирі витають, а Ірод скаженіє. Іродові прийшов Христос на загибель.

Ісус навчає, народ горнеться до нього, спраглий слова Божого, а фарисеї сичать: "Покажи нам знак з неба", — і ніяке Слово Боже не зворушує їх. Фарисеям прийшов Христос на погибель.

Ісус сідає з апостолами до Тайної Вечері. Умиває їм ноги, дає їм своє тіло і кров. А Юда вдає невинного і виходить, не щоб плакати, але, щоб продати Христа. Юді прийшов Спаситель на погибель.

Ісуса засуджують на смерть. Роз'ярений натовп кричить: "Розіпни його!" Для них прийшов Христос на погибель.

Христос на хресті розіп'ятий, а дехто сміється і зневажає Його. Нещасні, що прийшов їм Христос на згубу.

Так сповнюється пророцтво старого Симеона. І нині так продовжує сповнятись це пророцтво, бо і нині приходить Христос одним на спасіння, а іншим на погибель.

Церква Христова проповідує Божу науку, роздає Святі Тайни. Одні сприймають ту науку близько до серця, спрагнені слова Божого, спішать до Церкви, шукають Христа у Святій Сповіді, у Святому Причастю, а прийнявши його до свого серця, як єдине джерело свого заспокоєння, з радістю співають Богові хвалу у Святій Літургії, у молитвах своїх. І коли щоразу частіше приймають Святе Причастя, тим більше хочуть, Його у собі затримати, тим сильніше спокій Божий панує поміж ними. Таким-то прийшов Спаситель на піднесення душі спасіння. Чимало сьогодні і таких людей поміж нас, що переймаються світовими добрами і його втіхою. Насправді не мають спокою в собі. До Церкви не йдуть, Бога не шукають. Єдине заняття в них — це бізнес, господарка, гроші; єдина втіха — горілка, розпуста, наркотики.

Чимало сьогодні Іродів, що проливають ріки невинної крові своїх дітей в абортах. Що руйнують своє подружжя в сварках, гріхові, зраді, що тримають зло на своїх ближніх. Багато і таких, що про Бога не думають, а навіть насміхаються з Нього і Його Церкви Святої. Чимало, дорогі в Христі, сьогодні фарисеїв, які є праведниками з лиця, перед людьми, а безбожники в душі, в серці. Вони хочуть, щоб Церква виглядала, так як вони того хочуть, щоб Бог служив їм, а не вони Йому. То власна гордість закриває їм очі, щоб не бачили, а вуха, щоб не чули.

Для таких прийшов Христос на погибель.

До кого ж належимо ми? Чи прийшов нам Христос на спасіння, чи може на упадок?

Нехай же сьогодні свято Стрітення буде зустріччю нашою з Богом, щоби одержати від Нього дар миру і спокою. А коли прийде хвиля нашої смерті, щоб ми разом із праведним старцем Симеоном могли сказати: "Нині відпускаєш Владико, слугу Твого за Твоїм словом у мирі ..." — і спокійно, і радісно зустріти Христа у вічності. Амінь.

о. Володимир Сайчук
"Сівач", лютий 2003 Ч. 2 (39) рік 5


Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Господнього Стрітення храму Преображення ГНІХ, м. Львів.

Немає коментарів:

Дописати коментар