Якби тільки хто знав, що за дискусії ми вели у Фейсбуці із донецьким священиком Тихоном Кульбакою у часи, коли і Майдан, і АТО не могли навіть у сні примаритись! Сперечались. Гнівались. Він знаходив варіанти навчити розуму, даючи посилання на мудрі трактати.
Греко-католицький донецький священик Тихон Кульбака
А потім, у 2013, був молитовний міжконфесійний Майдан на центральній площі Донецька. Гнаний, битий, руйнований і щораз відроджуваний священиками різних конфесій. Їм усім не бракувало мужності об’єднатись і стояти, протестуючи проти бандитів і режиму Януковича у самому лігві антинародного заколоту. Серед тих, то там стояв був – і отець греко-католик Кульбака.
Молитовний Майдан за Україну в Донецьку
Одного дня отець Тихон зник. У соцмережі з’явилося повідомлення, що його викрали. Потрапив у полон. За нього боролись і молились чимало людей з цілого світу. Як сказав один з його друзів з Москви, щирий прихильник України, дружина так молилася за те, щоб отець вижив, що серце молитвами надірвала.
Що стало вирішальним у звільнені священика? Хтозна… Але одного дня Тихона Кульбаку із зав’язаними очима бандити витягли з кімнатки, де утримували, кинули в авто, вивезли в ліс і залишили там, попередивши, щоб забирався зі Сходу. Так донецький греко-католицький священик опинився у Львові. Серйозно хворий але невгамовний.
Вони люблять Україну!
Вперше про «Спільноту біженців з Донецька та сходу України» львів’яни почули під час Різдвяних свят. Переселенці організували власний «Донецький вертеп – з любов’ю до Львова». «Мотором» ідеї знову став отець Тихон. Як і очільником спільноти та спеціального Фонду допомоги своїм землякам, які опинились у скруті.
– Ваш заклик об’єднання навколо церкви і створення спільноти з’явився у Фейсбуці. Хто відгукнувся на нього?
– Дуже різні люди приходять. Абсолютно.
Ми від самого початку вирішили, що це буде об’єднання не навколо церкви. Що ці зустрічі будуть винятково світські. Бо я знаю трішечки специфіку Донбасу. Я греко-католицький священик, а у нас є православні, є протестанти, є люди, які себе не ідентифікували.
– І що їх об’єднує?
– Вони різні за соціальним, майновим статусом. Об’єднує їх те, що вони люблять Україну. Вважають себе українцями. Хочуть бути корисними в якийсь спосіб своїй державі. Навіть тут, у вигнанні.
Донецький вертеп у Львові
Кажуть, донецькі поводяться неадекватно. Але ж ні! У спільноті зібрались однодумці. Ми не маємо тут таких проблем.
Ми все це робили з любов’ю. Мабуть, вона і зцілює
– Чи є практика, коли люди більш заможні допомагають біднішим? Я знаю, що ви створили Фонд.
– Є таке. Люди просять не афішувати про їхню допомогу. Гроші дають і готові підтримати. Так сталося, що кілька наших однодумців захворіли і я відвідував їх. Купував ліків з тих грошей, що пожертвували. І їсти привіз, бо вони самотні тут у Львові. Вони вже не очікували, що таке можливе, живучи по тих своїх крихітних хатинках-кімнатках. Забуті.
Ви знаєте, вони казали, що це диво. Ми все це робили з любов’ю. Мабуть, ця любов і зцілює.
– Ще до створення спільноти ви розповідали, що серед переселенців є люди, які допомагають фронту. В який спосіб?
Донеччани. Ярмарок на потреби українського фронту
– У нас кілька людей є волонтерами. А так сталося, що ми встановили зв’язки і маємо можливість допомагати українському підпіллю у Донецьку. Ми в цільовий спосіб збираємо на це гроші.
Найгостріша проблема – робота
– Любомир Гузар закликав допомогти переселенцям і сказав, що в такий спосіб ми зробимо їх апостолами єдності. Наскільки це реально?
– Я вірю в те, що ті сто членів нашої громадської організації, якщо допоможуть змінити думку хоча б двом своїм знайомим, то буде ланцюгова реакція. Моя думка така: люди, які зібрались у спільноті, повинні це розпочати. Дуже багато залежить від нас, від нашого серця, думок і всього іншого. Є таке серце, є такий настрій, є такі думки гарні. Вони хочуть це робити.
– Які проблеми у них тут найгостріші?
– Житло. Праця. Скажімо так, мабуть, робота у першу чергу. Повинна бути якась державна програма. Навіть не державна, а міжнародна програма. Сюди треба залучити якісь технології створення робочих місць у таких ситуаціях.
– А є така можливість?
– У нас є. Ознайомився з досвідом Грузії. У них є гарний досвід створення робочих місць, забезпечення житлом біженців, співпраці з міжнародними структурами. Ми хочемо цей досвід перенести на українські реалії. Розуміємо, що на 100% це скопіювати не можливо, бо є якісь особливості, але за основу взяти їх ідею, цю дорожню карту, і доопрацювати її. Це потрібно робити, ми не будемо чекати, поки хтось зробить за нас. Ми будемо ініціювати це самі.
На Донбасі все українське нищилося
– Як ваші земляки реагують на звинувачення у нетолерантності донецьких?
– Іноді нас це ранить. Бо наші люди, я за них відповідаю, ніколи не створювали не толерантні ситуації. І тому, коли звинувачують усіх нас, це не є комфортно, звісно.
Ті проблеми, що іноді виникають між львів’янами і переселенцями, треба відкрито обговорювати. Я думаю, зараз потрібна така платформа для обговорення. І ми виступатимемо ініціаторами її створення. Будемо звертатись до влади, щоб з їх боку була якась реакція.
– Ви відчуваєте різницю в ментальності?
– Є різниця. Донбас – дуже специфічний регіон. Наприклад, у ставленні до України. 10 років ми були учасниками, скажімо так, експерименту, коли там все українське нищилося. І люди, які тут є, які люблять Україну, це радше виняток. Тобто, знаєте, коли виполюють землю від будяків, лишаються найміцніші. От вони всі тут (сміється).
Є люди слабкі, там на Сході, і вони піддалися пропаганді проти українців.
– Ваш колега, отець Василь, на Сході уже понад 20 років. Хоча походить з Турківського району Львівської області. Там виросли його діти. Він стверджує, що люди на Сході йому більше імпонують. Вони більш щирі і відкриті у порівнянні з галичанами. Чи це так?
Діти із Сходу у Львові
– Я не стикався з випадками закритості галичан. Скажу вам чесно. Може це така специфіка, бо я греко-католицький священик. Знаєте, як снайпер робить правку на вітер, так і я в особистому спілкуванні у Львові розумію, що оця річ, колоратка (білий комірець священика, – ред.), вона певним чином впливає на те, як зі мною спілкуються львів’яни. Може іншим трохи важче в цій ситуації. Я у привілейованому стані перебуваю через це.
Ми живемо на українській землі
– Що має сьогодні об’єднати Схід і Захід, щоб ті, хто зараз застосовує технології протистояння і розколу, потерпіли крах?
– Розуміння, що це наша, українська земля. Зараз на Сході кажуть: «Это русская земля!». Це неправда. Я виріс у донецькому селі, яке було завжди українським на сто відсотків. Так, міста були специфічними, бо чимало людей ще в часи Радянського союзу штучно заселили у них. Але ми живемо на цій землі, яка є українською. Тому людям на сході України треба це усвідомити.
Хоча там на людей багато інших факторів впливають. Інформаційні технології, політтехнології… Інформаційну війну за душі потенційних українців там, на Сході, програли. І до цього часу нічого не робиться, щоб цю ситуацію змінити. Я від цього дуже страждаю. Там є люди, яких ми могли б зробити щирими українцями, а ми нічого для цього не робимо.
Планую повернутися. Це моя батьківщина
– Коли все закінчиться, чи плануєте ви повернутись у Донецьк?
– Так, планую повернутися. Це моя батьківщина, я там народився, я там виріс, я донеччанин в шостому поколінні. Там є моя парафія. Там є мої парафіяни.
Отець Тихон Кульбака мріє про повернення в Донецьк
Я зараз дуже комфортно почуваюся у Львові. Але знаєте, половина душі моєї залишилась там. Мої парафіяни є, фактично, моєю родиною. Вони, зважаючи на різні обставини, зараз не можуть виїхати. Це люди похилого віку. І хвороби, й інші причини. Нема куди їхати! Ми щодня підтримуємо зв’язок. Дуже некомфортне відчуття. Тілом я тут, а душею там, де відбуваються ті всі події: хвороби, війна… Якась роздвоєність…
Рух переселенців, що заснував о.Тихон, уже став загальнодержавним. Кожна зустріч з отцем – це розмова про те, скільки зроблено. Ніби щойно лише планував, а вже зустрівся з грузинськими чиновниками й обговорив реальність впровадження реформ. Знайшов і доручив перекласти міжнародні стандарти щодо внутрішньо переміщених осіб. Він не чекає дій влади. Він її атакує пропозиціями. А де влада вклякає, просить допомогти міжнародну спільноту.
Світлана Хитрова, ІА ZIK
Джерело: CREDO
Немає коментарів:
Дописати коментар