23.01.2019р. Б. / 23 січня вшановуємо Пратулинських мучеників

Пратулинські мученики — 13 греко-католицьких мирян села Пратулина, розстріляних 24 січня 1874 року сотнею царських солдатів за відмову передати сільську церкву православному священикові. У 1996 році, причислені папою Іваном-Павлом II до лику блаженних.

Село розташоване неподалік міста Біла в Польщі, яке колись належало до Холмської єпархії греко-католицької церкви

Синод єпископів УГКЦ постановив доповнити церковний календар нашої Церкви "святом в честь пам'яти християнського подвигу Пратулинських мучеників". Поминати Пратулинських мучеників вирішено 10 січня (за григоріянським стилем — 23 січня).

Нашу Українську Греко-Католицьку Церкву часто називають "Церквою мучеників". Разом з тим, якщо поглянути на наш літургійний календар, то серед канонізованих Церквою синів і дочок побачимо в ньому лише кілька постатей — насамперед святого священномученика Йосафата, мученика за справу святої Єдності, потім цілу когорту блаженних мучеників і преподобних, які останнім часом випромінюють світло своєї святості на наші землі. Але навіть коли б для кожного з них призначити окреме свято в літургійному році, то кількість їх буде все ж таки порівняно незначною. Очевидно, справа лише в часі, в якому ми, як люди, живемо і рухаємося, і залізні лещата якого постійно відчуваємо як одне з найбільших обмежень, але якого потребуємо і на те, щоби осмислити і дослідити нашу минувшину. Там віднайдемо ще десятки і сотні нових світлих особистостей, які посвідчили Христа аж до мученицької смерті.

Передумови

В результаті трьох поділів Речі Посполитої, Російська імперія поширила свою владу на території Білорусі та Правобережної України, де проживала значна кількість греко-католиків, яких російська влада хотіла бачити православними. Вже у 1787 році була видана постанова про заборону діяльності греко-католицьких друкарень, а в містах і селах зачитувалися заклики до греко-католиків переходити у православ'я обіцяючи грошову допомогу. В разі появи таких охочих до них висилали православного священика та відділ солдат, які мали відібрати храм в греко-католиків та передати їм. Урядом стали проводитись жорсткі акції, що допускали силове примушення до переходу у православ'я.

У 1839 році була ліквідована греко-католицька структура в Білорусі та Литві. Єдиною територією Російської імперії, де ще зберігалась греко-католицька церква, залишилась Холмщина та Підляшшя. Після польського повстання 1863-64 рр., заходи проти греко-католиків стали ще жорсткішими. Набуло поширення переселення греко-католицьких священиків в австрійську Галичину, та галицьких москвофілів на Холмщину та Підляшшя.

Історія мучеництва

У кінці 1873 року парафіяльний священик Пратулина о. Йосиф Курманович, боячись арешту за неприйняття ним православ'я відслужив Різдвяну Літургію і покинув село та перейшовши кордон з Австрією переселився до Галичини. Парафіянам він сказав, що скоро влада заборонить греко-католицьку церкву.

У січні 1874 року Маркел Попель відправляє в Пратулин перейшовшого в православ'я галицького москвофіла о. Леонтина Урбана, якому парафіяни відмовилися віддати ключі від церкви. На скаргу о. Урбана в поліцію, до села прибув царський поліційний виконавець Катунін, який повторив вимогу, на яку ще раз отримав рішучу відмову. Через кілька днів, 24 січня Катунін та о. Урбан повернувся до Пратулина із сотнею солдат під командуванням полковника Штейна. Коло церкви зібралось понад 500 вірних греко-католиків з метою захистити право на свій храм. Коли солдати вишикувались вздовж зовнішнього боку паркану, що оточував церкву, почались останні переговори. Данило Кармаш тримаючи розп'яття в руках нагадав Катуліну про його попередні запевнення, що уряд не має наміру зробити з них православних. Згідно зі спогадами очевидців його слова звучали так:

«Пане начальнику. Коли ви забирали в нас орѓани ти запевняв нас, що уряд не має наміру накидати нам православія. Ти казав, що якби хтось захотів від нас чи нашої церкви чогось більшого, то тоді ми можемо всі, старі і молоді брати палиці і випровадити з села кожного хто втручається до нашої церкви і віри, навіть якщо це будеш ти сам. Ти сам нас навчив стояти тут в обороні нашої церкви і віри, коли нам через попа хочете накинути православіє, а святу церкву осквернити. Сьогодні ти судиш пане, свою власну справу і свої слова. Не взяли ми, однак палиці, як ти нам казав, хочемо стати і померти беззахисні коло святого порогу нашої церкви.» 

Тим часом полковник Штейн наказав солдатам перегрупуватись і за допомогою багнетів звільнити собі вхід до храму. Деякі жителі села самі колись служили в царській армії і знали що закон забороняє насильство військових над мирним населенням. Бачачи приготування солдат, один з вірних на ім'я Фелікс Осип'юк нагадав, що відносно царської постанови бити нікого не дозволено і якщо солдати на це підуть то парафіяни будуть оборонятись як можуть. Проте, він додав, що в разі коли «цар вповноважив вас нас убити то люди готові загинути за Бога і віру і ніхто не відступить перед смертю ні кроку».

Після цього солдати перебрались через паркан, і за допомогою прикладів та багнетів почали прокладати собі дорогу до дверей церкви, однак були зустрінуті каміннями й піднесеними догори палицями. Тоді полковник Штейн відкликав солдат назад, наказав заряджати зброю і розгорнути військовий штандарт. Бачачи такий розвиток подій Данило Кармаш підняв над головами розп'яття, яке тримав та закликав усіх викинути каміння і палиці, оскільки «Це не бійка за церкву, а війна за Христа і віру». Сурмач просурмив сигнал «в атаку» — і під бій барабанів був відданий наказ відкрити вогонь. Розстріл припинився через випадкове попадання кулі у свого ж солдата одним зі стрільців. На місці загинуло 9 осіб, ще 4 померли вдома від смертельних поранень. Нижче подані їхні імена:

• Данило Кармаш
• Вінкентій Левонюк
• Іван Андреюк
• Констянтин Лукашук
• Максим Гаврилюк
• Михайло Ваврищук
• Лука Бойко
• Ігнатій Франчук
• Микита Грицюк
• Констянтин Бойко
• Пилип Герилюк
• Онуфрій Василюк
• Вартоломій Осип'юк

- тіла тих 9-ти, що були вбиті на місці, цілу добу лежали непохованими на сільському цвинтарі, поки не були скинені до спільної могили, місце якої зрівняли із землею, з метою приховати його від навколишніх мешканців.

- крім 13 загиблих, унаслідок розстрілу було поранено близько 180 осіб.

- на Сибір було вивезено понад 580 осіб.

- після прибирання місця від слідів розстрілу, церкву переосвятили, але люди туди вже не ходили; в 1886 році споруду розібрали.

6 жовтня 1996 року на 400-ту річницю Берестейської унії Папа Іван Павло II проголосив мучеників з Пратулина блаженними. В українській греко-католицькій церкві укладено акафіст і молебень до Пратулинських мучеників.

Католицька церква вшановує їх пам'ять 23 січня.

Додаткові факти

При наявності сотні солдат та кількох сотень захисників церкви сконцентрованих на невеликій ділянці землі, 13 осіб є досить малою кількістю вбитих. Це пояснюється тим, що більшість солдат, виконуючи наказ, стріляли, але спрямовували постріли мимо людей.

Досі немає різносторонніх і остаточно підтверджених даних про те хто саме віддав наказ стріляти. Однак окремі польські джерела вказують на полковника Штейна.

Документально було зафіксовано ряд випадків зцілення від важких хвороб, котрі видужалі пов'язують із їх зверненням за допомогою до Пратулинських мучеників.

Духовне значення для нас

Зважаючи на винятковість цього празника, неможливо не дивуватися відвазі і мужності простих і неосвічених селян, які, не боячись сили та погроз озброєного війська, змогли-таки відстояти свою не церковцю, а Церкву перед посяганням злобного супостата. У наш час нам особливо потрібна така застанова. Тепер, коли всі наші турботи звернено вперед, коли ми прагнемо, щоб наші діти і молодь були якнайбільше поінформовані про Бога, якнайкраще знали катехизмові правди та брали активну участь у літургійному житті Церкви і служінню ближнім, напевно, слід усім нам згадати, що не в новому катехитичному правильнику, не в мистецьки виконаних ілюстраціях чи чомусь иншому (хоча, поза всіляким сумнівом, все це також потрібно) ховається дух віри наших батьків — часами неписьменних селян та далеких від досягнень і поступів науково-технічного прогресу жителів наших маленьких чи більших українських містечок.

Сила їхньої віри, нерідко готової на цілковиту самопожертву, полягала саме в їхній щирості і простоті у ставленні до Бога — Того Бога, Якого вони ще з раннього дитинства пізнавали в шепоті бабусиної молитви та проникливій тиші зверненого до Христового лику на іконі дідівського погляду. Від такої віри, яка воістину "прив'язує" Бога до землі, від такого переконання, в якому відчуваєш свою особливу відповідальність перед батьками за те, щоб передати і дітям усе, що ти отримав від Бога з їхньою кров'ю і їхньою плоттю, не можуть відірвати ні холодне маячіння багнетів, ні гучний гул рушничних пострілів, ні краса і пишність чужинецьких обрядових дійств, ні видима переконливість і чітка аргументація супротивника.

Приклад Пратулинських мучеників особливо актуальний для нас - сьогоднішніх християн, які часто-густо є такими виключно поки перебуваємо в святому храмі. За словами Папи Франциска, кожен християнин повинен мати собі за стиль життя всім відомі євангельські блаженства. Тільки тоді ми будемо не дволикими, але направду вірним Господеві та своїй Церкві.

Джерело:     Прес-служба Івано-Франківської архієпархії УГКЦ

22.01.2019р. Б. / У День Соборності у Львові пам’ять Героїв вшанують екуменічною панахидою

22 січня 2019 року, у День Соборності України та сторіччя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР, Львів та область вшанують борців, які віддали своє життя за Україну, а також Героїв новітніх.

Цього дня за Україну молитимуться у всіх храмах області та України.

Об 11:00 на Личаківському кладовищі відбудеться запалення лампадок до могил борців за Незалежність України, на полі почесних поховань № 67, зокрема буде екуменічна панахида.

Присутні також покладуть квіти до Меморіалу воїнам УГА, запалять лампадки до  могил Держсекретаря військових справ ЗУНР Д. Вітовського, коменданта Січових стрільців М. Галущинського, керівника і засновника «ПЛАСТу» О. Тисовського, воїна УГА С. Левицького. Запалять лампадку також до могили учасника РУВ В. Гурняка.

О 13:00 відбудеться відкриття меморіальної дошки, присвяченої 100-річчю формування першого Львівського піхотного полку імені князя Лева на будівлі ПВК «Захід».

О 17:00 перед пам’ятником Тарасу Шевченку пройде мистецьке дійство «100-річчя Соборності», громадське віче та акція «Живий стяг Соборності».

О 19:00 у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької відбудеться Урочиста академія з нагоди Дня Соборності України.

Західне бюро «Живого ТБ»

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

21.01.2019р. Б. / «Україна потребує єдності між християнами, бо від цього залежить наша внутрішня духовна сила!» — Блаженніший Святослав

У неділю, 20 січня 2019 року, у рамках Тижня молитов за єдність християн відбувся міжконфесійний молебень у храмі Святого Василія Великого УГКЦ. Разом молились Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, єпископи і священики Греко-Католицької та Римо-Католицької, Православної, Лютеранської, Вірменської та інших Церков, які спільно з християнами усього світу солідаризуються у своєму бажанні єдності християн.

Слід зауважити, що головною темою розважання і гаслом цього екуменічного Тижня є слова зі старозавітної книги Второзаконня: “Прямуй до справедливості та шукай правди” (16, 18–20). Спільну молитву організувала Комісія УГКЦ для сприяння єдності між християнами.

Проповідником був владика Ігор Ісіченко, Архиєпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ. У проповіді він роздумував над словами: “Прямуй до справедливості та шукай правди”. За його словами, український народ перебуває у тривалому паломництві до обіцяної землі.

“Справедливість та правда — це те, що має привести в обіцяну землю Його народ. Це дається нам у Церкві Христовій і це те, що ми можемо принести у нашу країну”, — вважає владика Ігор Ісіченко. А згодом додав: “Творити справедливість — ось покликання Церкви”.

На його погляд, часом у суспільства виникає спокуса замість правди використовувати її симулякри (від лат. simulacrum — подоба, копія). Однак саме у Євангелії ми віднаходимо правду, яка є незмінною. І немає кращого свідчення про Церкву, ніж стосунки всередині цієї Церкви.

Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у своєму слові до присутніх висловив слова вдячності за участь у цій події, яка об’єднує християн України та дарує “щирість перебування у спільній молитві”.

За його словами, єдність між християнами є Божим ділом, а символом єдності є Святий Дух. “Україна потребує єдності між християнами, бо від того, наскільки ми є єдиними, залежить наша внутрішня духовна сила!” — наголосив духовний лідер греко-католиків. На його думку, українцям варто звертати увагу саме на те, що нас єднає.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

20.01.2019р. Б. / Блаженніший Святослав: «Сьогодні Христос стає у йорданські води, щоб відродити людину» (+VIDEO)

«Сьогодні Христос відкриває нам джерело життя вічного, яке Він залишив у лоні своєї святої Церкви. Він стає в йорданські води, щоб відродити людину, сповнити наші потаємні потреби і бажання, утамувати спрагу людини за Богом». Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у свято Богоявлення Господнього.

Співслужили з Главою Церкви владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, і владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії.

За словами духовного лідера українців, сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят – Богоявлення Господнє. Святі отці назвали це свято Просвіченням. Бо воно пов'язане з дуже важливою історичною подією – хрещенням у Йордані від Івана Господа нашого і Спаса Ісуса Христа.

Сьогодні в Євангелії ми чуємо, що на Йордан приходить наш Спаситель. «До цього моменту після свого народження Ісус Христос був не знаний в Ізраїлі, тому що Він вів укрите життя... І ось сьогодні Він у своєму хрещенні розпочинає привселюдну проповідь і місію», – сказав Предстоятель.

«Отож у святі Богоявлення, – запевняє проповідник, – ми бачимо початок об’явлення, початок повноти благовісту Христової науки».

Свято Богоявлення, додав архиєрей, ми святкуємо також тому, що у цей день Бог об’явив себе людям. Бо коли Христос охрестився, вийшов із вод, небеса відкрилися. Іван Хреститель побачив над нашим Спасителем Духа Святого у вигляді голуба. І Отець з неба начебто об'явив, представив цілому людству свого єдинородного Сина, кажучи: «Це є Син Мій улюблений, у якому Моє благовоління».

«Сьогодні Господь Бог не просто відкриває небеса перед людиною. Він відкриває себе в лоні Пресвятої Трійці, голос Отця звіщає, Син сходить у лоно землі, у річку Йордан, зодягається водами земними. А Дух Святий показує нам, ким є наш Спаситель. Це свято має колосально важливе значення для нас. Адже сьогодні, коли ми бачимо Христа у йорданських водах, Отець у Сині через Духа Святого відкриває нам джерело вічного життя», – сказав Блаженніший Святослав.

Сьогодні також Господь, вважає Глава УГКЦ, об’являє нам таємницю про нас самих. Хоче, щоб людина пізнала, ким вона є, для чого сотворена, яким остаточно є її покликання і призначення.

«У лоні нашої Церкви б’є оте вічне джерело життя, яке випливає з лона Пресвятої Трійці. Те джерело є джерелом оновлення, джерелом причастя життя вічного, джерелом, у якому ми відкриваємо власне ім'я. І моментом цього оновлення, сотворення людини силою і діянням Святого Духа є Святе Хрещення, яке дає нам можливість стати причасниками вічного життя», – наголосив Блеженніший Святослав.

У нашому хрещенні, переконує архиєрей, ми стаємо синами і доньками Бога. У сьогоднішньому дні, коли Христос бере на себе наші провини, страждання, болі і навіть пошук за Богом, Він показує, що кожен із нас є дуже важливим для Бога.

Цю подію, яку ми сьогодні бачимо, не можна обмежити ані простором, ані часом. Бог приходить, об’являє себе людині, шукає за нею.

«Відкриймо своє серце до Бога так, як сьогодні Пресвята Трійця відкриває своє лоно для нас. Нехай охрещений Христос просвітить нас, дарує нам надію, світло для нашої України. Нехай у водах нашого Дніпра умиється радістю, миром, спокоєм і світлом уся Україна», – побажав духовний лідер.

Насамкінець Літургії Блаженніший Святослав традиційно освятив воду в Дніпрі.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

19.01.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом Богоявлення

Богоявлення Господнє 

Знаємо, що в час Хрещення Ісуса Христа до Йордану приходило чимало людей – очікували, щоб Йоан охрестив їх, бо хотіли очиститися від своїх гріхів. Ця вода немовби змивала весь той бруд, усі переступи та гріхи. Коли Христос прийшов на хрещення до Йоана, то Йордан був уже повний цих змитих гріхів. І Христос входить в ту просякнуту гріхом воду, переповнену гріховністю людей, які були перед Ним. 

Саме входження Христа показує нам, наскільки наш Бог входить у всі наші грішні ситуації, у наші проблеми, труднощі, у наші біди й клопоти. Дуже важливо пам’ятати, що Господь чекає на нас і коли ми очищені, переображені, перемінені, і коли приходимо до Нього брудні від гріха, і коли звертаємося зі своїми проблемами й труднощами. 

Бог приходить у все це й перемінює, переображує його своїм буттям. Тож уміймо приймати нашого Бога, уміймо зустрічатися з нашим Господом як у стані благодаті, так і в найбільших наших бідах, труднощах і проблемах!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.01.2019р. Б. / Предстоятелі УГКЦ та ПЦУ висловилися за поглиблення співпраці між Церквами (+VIDEO)

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав переконаний, що сьогодні з’явилася нова нагода для діалогу УГКЦ з Православною Церквою України. Також він вважає можливим єднання з Православною Церквою України. Про це Предстоятель УГКЦ заявив 17 січня під час презентації книжки «Діалог лікує рани».

«Ми не говоримо про об’єднання Церков в єдину структуру, як це сталося на Об'єднавчому Соборі українського православ'я. Ми говоримо про єднання в ім’я спільного блага, спадщини, єдиної європейської, незалежної, соборної держави», – сказав Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ відзначив, що для цього потрібно разом розробити дорожню карту й накреслити конкретні кроки. «Я думаю, що саме в Україні вимальовується цікава перспектива для вселенського екуменічного діалогу у контексті нових можливостей. Адже сьогодні між Католицькою та Православною Церквами йде інтенсивний діалог у формі Змішаної православно-католицької богословної комісії. Наша Церква вже є її членом», –  наголосив архиєрей, висловивши сподівання, що Православна Церква України також долучиться до цього діалогу, який з православного боку ініціював Вселенський Патріарх.

«Разом ми маємо можливість показати світовому християнству, що екуменічний діалог між УГКЦ і ПЦУ можливий. Адже сьогодні він відсутній в Україні. Проводяться тільки особисті зустрічі, спілкування в різних форматах. Тому розпочати його – це виклик і, можливо, перший крок у нашій дорожній карті», – підкреслив Предстоятель.

У свою чергу Митрополит Епіфаній, який був учасником презентації, висловився за поглиблення співпраці з УГКЦ. «Ми розпочинаємо перші кроки нашої співпраці, хоча до цього часу у нас також була співпраця. В майбутньому ми також будемо продовжувати наш діалог, співпрацю, ми ж християни, повинні разом творити добро. Ми хочемо розпочати добру плідну співпрацю між Православною та українською Греко-Католицькою Церквою, яка раніше існувала, але ми хочемо її поглибити, щоб разом спільно в подальшому співпрацювати», – зазначив Предстоятель ПЦУ.

Він запросив Главу УГКЦ на свою інтронізацію, яка відбудеться 3 лютого.

Джерело:       Департамент інформації УГКЦ

17.01.2019р. Б. / НАША СВЯТА СОФІЯ. Послання Глави УГКЦ з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави

Дорогі в Христі брати і сестри! Упродовж своєї тисячолітньої історії наша Церква та наш народ уповні пережили у своєму тілі досвід пасхального таїнства нашого Спасителя. Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?» На ці запитання Божественна Премудрість дає нам відповідь нашою власною Софією Київською!

НАША СВЯТА СОФІЯ

Послання Блаженнішого Святослава
з нагоди століття відновлення соборності українського народу
та його держави

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

 Мудрість розумного – свій шлях знати.
Приповідки 14,8

Дорогі в Христі!

Вступ

1. Пильно проймаючи поглядом століття, яке минуло з часу відродження соборності українського народу та його держави, ми споглядаємо предвічний Божий задум щодо них і нашої святої Церкви. Ми відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. Ці новітні виклики спрямовані до всіх людей. Людство входить у цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних. Особливо ж гостро ці нові виклики відчуваємо ми, діти і спадкоємці Київської Церкви. 

2. У новітньому контексті нашого духовного та культурно-національного буття щиро запрошую кожного скерувати очі власного серця і ума до Божественної Премудрості. Цю Премудрість у Різдві Христовому предвічний Отець являє світові у своєму воплоченому Сині та відкриває у Святому Дусі. У цій Божественній Софії, Премудрості Божій, ми бачимо глибоку мудрість нашого національного та державного буття – Софії Київської, що є іконою та воплоченням Премудрості Божої. Софія, Премудрість Божа, прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. Ідеться про євангельські цінності та моральні принципи, що осяяли культуру наших предків і стали міцними підвалинами для об’єднання українського народу та розвитку нашої державності. Дивовижним втіленням, непорушною святинею Премудрості Божої стала Свята Київська Софія, собор, що донині є промовистим символом первинної цілісності й повноти єдиної та неподільної Київської Церкви. 

3. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Отож збагнути нашу мету й відповідальність у новітній час - означає зробити Софію Київську видимою, живою та діяльною. Ця Премудрість є дороговказом для особистого життя, способом здійснення морального та політичного вибору. Саме вона, за силою і діянням Святого Духа, є джерелом національної снаги та відповіддю на актуальні запити сьогодення, на нові виклики: тобто проектувати, втілювати цю Божу Премудрість нашими вчинками в нові часи – означає прокладати українському народові шлях у майбуття.

Софія Київська – християнський фундамент українського народного буття

4. У своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом, і  дарував світові мир, що перевершує всяке розуміння (пор. Фл. 4,7). Премудрість Божого задуму виявилася в незбагненній красі жертовної любові самого Творця. Адже Він через власного Сина у Святому Дусі довершив таїнственне спасіння людства, визволивши його з полону гріха та вічної смерті. Церква Христова – таїнство Божої звитяги, що покликане крізь віки лунати переможним співом, сягаючи водами святого хрещення та животворною благодаттю всіх часів і народів. Ми, християни, – відгомін Його перемоги, живий образ Його відвічної та всеблагої Премудрості, яка раз і назавжди замешкала поміж людьми, торуючи шлях окремій людині та цілим народам до незглибимих обширів Божої любові через сповіщення людству Христа розп’ятого – «Божої могутності і Божої мудрості» (1Кор. 1,24). 

5. «Безвісною ж бо до часу і затаєною Премудрість Божа була од ангелів і людей, не як не існуюча, а як прихована, щоб виявитись наприкінці віку»[I], – писав був київський митрополит Іларіон. Коли ж для нашого народу настала визначена Божим промислом «повнота часів» (Гал. 4, 4), відгомін тієї спасенної проповіді залунав на київських пагорбах. Він сягав глибини сердець наших пращурів, просвітлював їхні уми та скріплював волю, з множини формував єдність і цілісність. У хрещальних водах Володимирової купелі Премудрість Божа воплотилася в тіло нашого національного буття – стала кров’ю і плоттю історії українського народу. Звідси щедро почало бити єдине джерело Світла та Істини для об’єднаного Божою благодаттю люду. Із цього джерела наші предки черпали знання, і це дозволяло їм формувати передане нащадкам розуміння себе та світу. Із цього джерела зродилася наша тотожність – церковна, національна та державна. Завдяки цьому джерелу сформувалися ціннісні засади організації особистого та суспільного життя. На них упорядковувалися господарство, навчання та виховання молоді. Нові засади визначили ставлення до родини, нужденних і чужинців, розуміння справедливості та краси, суспільної відповідальності й турботи про спільне благо. Тут гартувався ратний дух українського війська та формувався ціннісний кодекс українського воїна – захисника рідної землі. Звичне та буденне набувало виміру сакрального та Богом явленого. 

6. У сяйві Премудрості Божої, втіленої в долю нашого народу, формувалися засади внутрішнього устрою українського суспільства, етичні принципи його інституційної організації, зрештою – самі засади нашої державності. Звідси походить наше усвідомлення соціальної справедливості та покликання влади служити інтересам народу й захищати його добробут. У лоні Софії Київської сформувалися наша культура, наша книжна мова, визначився напрям нашого розвитку. Київська Церква не була заручницею політичних інтересів державної влади чи слугинею могутніх світу цього, бо не грішила обожненням світського правління. Вона залишалася душею і сумлінням свого народу, навчаючи його оцінювати земну владу відповідно до того, наскільки ця влада служить Божій правді та вічному закону Творця. Саме так, у світлі Софії Київської та добра Божого люду, була оцінювана «Руська правда» великого князя київського Ярослава, недаремно званого Мудрим. Та сама Церква і понині збирає в єдине ціле дітей однієї Істини, однієї Мудрості, однієї Софії. Так на кручах Славути-Дніпра Божа Премудрість «дім собі збудувала» (Прип. 9, 1), заклала в серцях наших пращурів непохитні ціннісні основи для впорядкування нашого сьогодення та побудови спільного майбуття. Премудрість Божа стала Мудрістю – Софією – Київською, що сформувала основи нашої цивілізації. 

7. Упродовж століть звідси силою і діянням Святого Духа випливали струмки Божественної благодаті, що зрошували й навколишні землі. Саме звідсіля, із Софії Київської, життєдайні промені Божої Премудрості просвітили всі околиці Київської держави. Прийнявши, однак, благодать хрещення, не всі вони стали здатними цілком преобразитися глибиною Божої Премудрості і так, як у Києві, у її світлі будувати свою церковну тотожність та суспільні інститути. Навіть коли вони імітували, а часом і посідали собор Премудрості Божої в Києві, своє буття визначали агресивністю кочовиків-завойовників, за словами апостола Павла: «Маючи вигляд благочестя, сили ж її відреклися» (2 Тим. 3, 5). 

Київська Церква – ікона Божественної Премудрості

8. Нерукотворним храмом Божої Премудрості на берегах древнього Борисфену стали душі наших пращурів, серцем софійної цивілізації – престол київських митрополитів. Храм Святої Софії Київської, Премудрості Божої, втілив у собі мудрість наших предків, осяяну Божою істиною, і став «дивом і славою на всі навколишні країни»[II]. Упродовж століть тут звершувалося таїнство спасіння нашого народу. «Ріки води живої» (Ів. 7, 38) текли з цього храму до серця й розуму кожного українця. Наші прадіди отримали благодать із духовної спадщини святого всехвального апостола Андрія Первозваного, святих слов’янських просвітителів Кирила та Методія, блаженної Ольги, княгині Київської. У визначений Провидінням час завдяки усвідомленій волі святого рівноапостольного великого князя Володимира наші пращури стали учасниками хрещальної купелі. Відтоді Божественна Премудрість – одвічна Істина – просвітлює наш шлях. А собор Святої Софії залишається вірним свідком освяченої цією благодаттю єдності Київської Церкви.

9. Неподілена Київська Церква, перебуваючи в повному сопричасті зі стародавніми Церквами Рима та Царгорода, стала для нас вірним шляхом до вселенського братства християнських народів. Її народження не було затьмарене братніми роздорами. Її містична пам’ять несе в собі повсякчасний літургійний спомин неподіленого розбратом християнства першого тисячоліття. Її місія – вірно втілювати в собі Божий задум спасіння людини поміж «єдиним Божим народом у краю на київських пагорбах»[III], як про це нам пригадував Блаженніший Любомир, та служити вселенській єдності всіх християн. Її євангельський благовіст мелодійно лунав у повній симфонії з голосами стародавніх апостольських Церков, аби єдина Істина неподільної Христової Церкви просвітлювала цілий світ, вірно виконуючи заповідь самого Спасителя «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). Софія бо – символ нездоланної єдності та мудрості, що сягає високо понад мури тимчасових непорозумінь і роздорів. 

10. Софійна Церква – свята земля примирення та порозуміння, завжди відкрита до вселенської єдності розпорошених по світу дітей Божих. Бо Премудрість Божа не знає меж, вона єдина та обіймає всіх і все, «простягається від краю і до краю та керує всім доладно» (Мудр. 8, 1). Саме тому сьогодні, як і тисячоліття тому, наша Київська Церква залишається в повному сопричасті з намісником апостола Петра, покликаним самим Спасителем служити єдності Його Вселенської Церкви та цілісності відкупленого Божого люду. Разом із єпископом Рима наша Церква перебуває в сопричасті з іншими Східними Церквами. У цьому відкривається особливе екуменічне покликання нашої Церкви – свідка неподіленого християнства та мучениці наших часів.

11. Ісповідник віри, довголітній в’язень сталінських таборів патріарх Йосиф Сліпий залишив невмирущий маніфест ідентичності нашої Церкви як спадкоємниці та правонаступниці повноти київського християнства. Цим маніфестом є величний собор Святої Софії у Римі, золотий ювілей освячення якого ми святкуватимемо 2019 року. Зведення римської Софії разом із заснуванням Українського католицького університету є свідченням живої та діяльної Софії Київської, виявленої в самому існуванні Української Греко-Католицької Церкви-мучениці як в Україні, так і на поселеннях. Безсмертне послання патріарха Йосифа «Urbi et оrbi» (Вічному місту і світу), викарбуване на фронтоні університету: «Істина й любов до науки собирає в розсіянні сущих». Будуючи собор Святої Софії в Римі, освячуючи його разом зі святим папою Павлом VI, цей подвижник Христової віри споглядав Софійський собор у Києві як материнський храм нашої Церкви, в якому молилися і його великі попередники. Київський храм патріарх Йосиф бачив видимим собором невидимої Софії, церковної та національної мудрості, що перетривала тисячоліття в тілі й крові його рідної Церкви, а сьогодні переможно сяє на всю Україну та весь світ. Патріарший собор у Римі є промовистим символом вселенськості Софії Київської, втіленням жаги українського серця до повноти єдності в Христі, дарованої нашому народу в хрещальній купелі князя Володимира. Він є знаком невмирущості осяяного Божою благодаттю українського духу – того самого, що його власним життям втілював патріарх Йосиф. 

12. Великий ісповідник віри смиренно заповідав своїм нащадкам: «Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю… Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого собору Святої Софії»[IV]. Патріарх Йосиф відчував, що Божественна Мудрість нагадує про завдання відновити первісну єдність нині поділеної Київської Церкви. Лише тоді ми побачимо воістину оновлений собор Святої Софії в Києві. Доки цієї єдності ще немає, жодна із Церков-спадкоємниць цієї Церкви не може одноосібно посідати стародавній собор Премудрості Божої, Софії Київської. Він має радше бути місцем зустрічі всіх нащадків софійної Київської Церкви, бути нагадуванням, закликом, будителем і надією на наше поєднання в Христі.

13. Через проповідуване слово Премудрість Божа проникала до серця кожного, формуючи нерозривну єдність, нездоланну спільність великої родини, поглядом зверненої до непорушної святині – Софії Київської. Наша Церква словом і ділом навчала своїх вірних дітей відважно брати на себе відповідальність за долю всього народу, за нашу державу. Вона завжди була державницькою та державотворчою, безупинно наголошуючи на ціннісних принципах функціонування державних і суспільних інститутів, обґрунтування яких шукала значно глибше – у скарбниці Премудрості Божої. Натхнений її мудрою традицією, праведний митрополит Андрей Шептицький писав: «Церква, зрозуміла як інституція чисто національна, що обіймає тільки один народ і відлучає його від усіх інших, стає орудником до піддержування роздору, підсичує національні пристрасті та допомагає до гніту інших націй. Вона веде до боротьби, а не до миру; до розлуки, а не до з’єднання, отже й не є Христовою»[V]. Софійне мислення нашої Церкви повсякчасно скеровувало її синів і доньок до подолання внутрішніх непорозумінь, до об’єднання зусиль, до консолідації українського народу, гуртуючи навколо завжди дійсних євангельських цінностей. Софія – мудрість втіленої в особисте та суспільне життя Істини, що творить архітектуру історичного буття народу, дозволяє в гаморі поколінь і цивілізацій закріпити інституційне оформлення його самобутності, «збудувати Рідну хату»[VI].

14. У затишку софійної традиції київського християнства сформувалася особлива літургійна, богословська, духовна та канонічна спадщина. Ця багата духовна культура все ще, на жаль, мало вивчена та досліджена. Сьогодні ми разом із нашими православними братами, співспадкоємцями Київської Церкви, покликані заново відкрити цей наш спільний скарб, досліджувати та розвивати його як дорогоцінний фундамент нашого духовного єднання. Київському благочестю понад усе властива увага до серця людини як її найглибшого виміру, в якому сконцентровані здатність відчувати та осмислювати дійсність і приймати рішення під натхненням Святого Духа. Саме там Премудрість Божа трудиться над відновленням у людській істоті затьмареного колись первообразу. Відтак серце людини, як і навколишня дійсність, вимагає ціннісно-орієнтованого розвитку. Ідеалом сформованої за таких умов аскези стає фізична праця, що дозволяє людині відчувати себе ближчою до сотвореного світу та водночас спонукає приймати відповідальність за нього. Із людського серця – «безодні, усіх вод і небес ширшої»[VII] – Премудрість Божа сягає всього внутрішнього світу людини усвідомленим відчуттям відповідальності за іншого. Важка праця стає ціннісним ідеалом, знаряддям соціального служіння. 

15. Відповідальність за спільне благо та служіння нужденним залишаються двома визначальними рисами соціального виміру київського благочестя. Ми знаходимо численні свідчення про них у житіях великих святих нашої землі, зокрема преподобного Теодосія Печерського та інших подвижників із «Києво-Печерського патерика». Цей вид благочестя формує властивий нашій духовній культурі образ відновленої Духом Святим людської особистості – святця як носія та свідка Божественної Премудрості. Молитва, праця та вчинки милосердя дозволяють людині стати живим втіленням незбагненної Мудрості самого Творця. Першим плодом софійної святості є духовний подвиг святих мучеників братів Бориса та Гліба. Із глибин цього особливого дару для нашого народу Божественна Премудрість проклала собі шлях до сердець незліченних мучеників за єдність Христової Церкви – як у часи гоніння Київської Церкви в Російський імперії, так і в часи комуністичного терору ХХ століття: їхня «мученицька кров свідчить перед небом і землею про непохитну вірність Богові»[VIII]. У серці, в якому замешкала Божа Премудрість, євангельські принципи стають життєвими орієнтирами для нашого сьогодення, а звідтіля, з келії власного серця, прямують у широкий світ, щоб його преобразити, привести людське суспільство у відповідність до об’явлених цінностей. Так упродовж століть Київська Церква, вірна своїй спасенній місії, освячує Божою благодаттю серце кожного українця та всього народу, яскраво сяючи перед світом дивовижною іконою Божественної Премудрості.  

Софія Київська – ціннісна парадигма побудови державності та суспільних інститутів українського народу

16. Етика суспільних відносин, сформована в контексті софійної логіки нашої історії, визначає особливе місце для провідника народу. Функція державної влади та суспільного проводу в київській традиції набуває властивих саме їй ознак. У «Повчанні» Володимира Мономаха легко помітити: великий князь не керується у своїй діяльності лише власним інтелектом і загальнолюдським досвідом. Він шукає Божих орієнтирів, мудро визнаючи примат Божественного Промислу над власною волею. Влада – це передусім служіння, що спонукає до турботи про довірений Богом люд, особливо ж про вдів і сиріт, про убогого та немічного. Лінощі – чи не найбільший із гріхів. Кожна людська діяльність має бути невтомною й осяяною Божою благодаттю. Саме тому князь звертається в молитві до Бога з проханням зміцнити його серце мудрістю. Моральні та богословські чесноти лежать в основі його особистого життя та суспільного служіння: «А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе»[IX]. Князь не узурпує влади, дарованої йому Всевишнім для захисту рідної землі та забезпечення добробуту підлеглих. Він покликаний мудро нею розпоряджатися задля миру та злагоди в країні. У нашій софійній системі цінностей саме Божий народ залишається носієм Божої Премудрості, а відтак – голосом, здатним нагадувати князеві про його священну місію та застерігати від зловживання владою.

17. Упродовж століть світло Христового Євангелія щедро осявало кожен вимір життя та побуту нашого народу. Слово Боже закладало ціннісні засади суспільних і державних інститутів, поглиблювало розуміння свободи та гідності людської особи, прав і обов’язків громадян, відповідальності влади, допомагало узгоджувати громадську та господарську діяльність із об’явленими істинами. Важливим відгомоном Божої Премудрості в історії українського народу, підхопленим Київською Церквою, є беззаперечна повага до знань. Митрополит Андрей якось відзначив: «Всі українці високо цінують науку та освіту»[X]. Сам митрополит і його наступники докладали чималих зусиль, щоб в українському народі не згасла жага до мудрості. Адже знання провадять до глибшого розуміння себе самого та довколишнього світу, дозволяють людині плідно взаємодіяти з дійсністю. Наука та освіта допомагають народові захистити свою самобутність, вберегти власну душу, творити квітуче майбуття. Просвіта є запорукою економічного розвитку та соціального прогресу. Однак лише тоді, коли керується істинними цінностями. «Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом», – писав Григорій Сковорода[XI]. Входячи в людську дійсність, Божа Премудрість просвітлює уми та скеровує людську волю до правильної дії, допомагаючи мудро керувати довіреним їй скарбом Божого творіння.

18. Особливим чином наш народ і його Церква стали свідками воплочення у власну історію Премудрості Божої в невимовних стражданнях і гоніннях, з вірністю та гідністю перенесених заради Христа та Його справедливості. Ми – Церква мучеників за Божу Істину. Випробовування, що рясно спадали на долю українського народу, ставали місцем об’явлення Божої сили та мудрості. Вони зіткали нашу самобутність, визначили нашу ідентичність. Ми бо не проповідуємо мудрість цього світу, а власною історією автентично звіщаємо «мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу» (1Кор. 2,7). Це та сама таїна Божественного задуму, що явилася світові з висоти хреста та осяяла його світлом Христового воскресіння. Це та мудрість, що дарує повноту життя і долає саму смерть.

19. Світлої пам’яті патріарх Йосиф Сліпий у своєму пастирському посланні до духовенства нашої Церкви, написаному ще в Красноярському краю, порівнює історію Церкви Христової з «хрестоносним походом» праведників і мучеників за Божу Істину. «А серед того хрестоносного походу окремий ряд становлять визнавці нашої Греко-Католицької Церкви… Там бачите і Ваших дідів і прадідів, батьків і кревних, численних Ваших духовних дітей, друзів і знайомих… За тими гідними, достойними і святими предками ступаєте і Ви зі своїми важкими хрестами, падаєте під ними не раз і не два, щоби знову повстати. Всі вони у Вашій боротьбі за Церкву та її єдність, у двиганні Вашого важкого хреста духом і молитвою з Вами!”[XII] Софія Київська – це також мудрість нашого народу, що об’являється в час страждань і надає силу переобразити біль і смуток гонінь у невимовну радість вірності Христові, у духовну звитягу над силами страху та мороку, у тріумф воскресіння. Наша Церква завжди усвідомлювала свою місію перед власним народом і цілим світом сповіщати Євангеліє “і то не мудрістю слова” (1Кор. 1,17), а любов’ю до хреста Господнього, який для нас, що спасаємося, є “сила Божа”». 

Софія Київська – дороговказ до вічної мети дітей Української Церкви та народу

20. Свою славнозвісну «Молитву про Божу мудрість» праведний митрополит Андрей Шептицький завершує проханням: «Дай мені ту мудрість, що мені та моєму народові найбільше недостає. Дай мені мудрість правдивого вдоволення, правдивого щастя»[XIII]. У цих словах наш великий праведник ніби звертає очі власного серця в те майбуття, яке ще слід вибороти молитовним подвигом і спільною наполегливою працею. Тут виявилася вся мудрість українського народу, котрий крізь столітні випробування дивиться вперед і впевнено прямує до повноти свого покликання бути «знаменом, піднятим перед народами» (Іс. 11, 12), бути народом Божим, що нездоланною надією торує шлях до власної обіцяної землі, до повноти Божої любові та миру. І дороговказом йому на цьому шляху зоріє Премудрість Божа, втілена в його історію, – наша Софія Київська. 

21. Софія Київська – мудрість народу, що народився у благодатних водах Володимирового хрещення. Відтоді євангельські цінності лягли в основу властивого нам світогляду, стали нормами організації суспільного побуту. Плекання української родини як домашньої Церкви, що зберегла наше церковне життя впродовж років найсуворіших переслідувань, передавання віри батьків майбутнім поколінням як найдорожчого національного скарбу та навіть сам процес державотворення в нашій історії пройняті сяйвом Божої Премудрості. Її світло вчить нас любити свій народ і його соборну державу, а водночас збуджує свідомість того, що ми, за словами апостола Павла, є небесними громадянами і тут, у цьому світі, постійного місця не маємо, а смиренними паломниками прямуємо до нашої Небесної Батьківщини (пор. Фил. 3, 20). Саме ця висока мета й покликання кожної людини дозволяють нам правильно оцінювати дочасне життя та добре готуватися до вічності. На шляху до Небесної Батьківщини ми покликані втілювати Софію Божу в нашу українську дійсність, будувати справедливий світ, творити цивілізацію миру та любові. 

22. Дорогі в Христі брати і сестри! Упродовж своєї тисячолітньої історії наша Церква та наш народ уповні пережили у своєму тілі досвід пасхального таїнства нашого Спасителя. Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?» На ці запитання Божественна Премудрість дає нам відповідь нашою власною Софією Київською! Сьогодні ми, як і тисячу років тому, щоразу глибше усвідомлюємо себе як помісна і водночас глобальна Київська Церква – Церква українського народу в єдності з наступником апостола Петра, як невід’ємна складова соборної Вселенської Церкви з місією об’єднання всіх християн. Ми впевнено прямуємо до повноти Божого Царства. У наших витоках – наші цінності, наш спосіб мислення та діяльності, наша традиція та стратегія розвитку, наш досвід. Наша спільна пам’ять, наше вповні відкрите серце та дружня рука, простягнута до православних братів, наш шлях у майбуття, наша мудрість – це наша Софія, Софія Київська. 

23. Ця Мудрість Церкви та народу є запорукою нашої перемоги, нашої снаги та невмирущості. Саме вона в силі й благодаті Святого Духа проведе нас через відповідальний вибір у цьому році, оновить і зміцнить нашу державу та забезпечить перемогу й мир, розвиток і процвітання українського народу. Софія Київська є тією внутрішньою силою, яка без тривоги та страху веде наш народ у майбутнє особливим цивілізаційним шляхом. За своєю природою вона є універсальною – великою цінністю людства, що допомагає всім народам входити в нову епоху не з порожніми руками, а з Вічною Мудрістю, яка лежить в основі історії. Наша Софія Київська є її автентичним відблиском, вічним сяйвом Божественного Промислу, що відкриває нам істину про людину та її призначення у всесвіті.

Пресвята Богородице, Престоле Премудрості, Київська Оранто та наша Нерушима Стіно! Веди нас, небесних громадян, дорогами цього земного буття до нашої Небесної Батьківщини!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у cвято Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа та
Святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської,
14 січня

 

---

[I] Іларіон Київський. Слово про закон і благодать / Іларіон Київський // Філософська думка. – 1988. – № 4. – С. 89–101.

[II] Там само.

[III] Блаженніший Гузар Любомир. Один Божий народ у краї на київських пагорбах: Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва, 13 квітня 2004 року // Благовісник Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира кардинала Гузара. – 2004. – № 4. – Львів: Друкарські куншти. – С. 161–168.

[IV] Патріарх Сліпий Йосиф. Завіщання// Будьмо собою! Життя і Заповіт патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Видавництво УКУ, 2017. – С. 70.

[V] Митрополит Шептицький Андрей. Правдива віра: Пастирське послання до вірних на Буковині // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого.  – Львів: Артос, 2013. – С. 22.

[VI] Митрополит Шептицький Андрей. Наша Державність. Як будувати рідну хату. – Львів: Артос, 2010.

[VII] Сковорода Григорій. Книжечка про читання Святого Письма, названа «Жiнка Лотова». У 2-х т. // Трактати, діялоги, притчі, переклади, листи / За ред. Олекса Мишанич. – Т. 2– Київ: УНІГУ & НАН України, 1994. – C. 34–60.

[VIII] Стихира з Вечірні Неділі всіх святих українського народу.

[IX] Повчання Володимира Мономаха (за Лаврентіївським списком) // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Руси епохи Середньовіччя ІХ – Х століть. Кн. 2 / За ред. проф. Василя Яременка. – Київ: Аконіт, 2002.

[X] Митрополит Шептицький Андрей. Божа Мудрість, І том // Твори морально-аскетичні. Том XLV-XLVII. – Рим: Видання УКУ імені Св. Климента Папи, 1978.

[XI] Сковорода Григорій. Розмова, названа алфавіт, або буквар миру. – Київ: Наукова думка, 1983. – С. 200–249.

[XII] Патріарх Сліпий Йосиф. Пастирське послання до духовенства «Про становище духовних та вірних Української Греко-Католицької церкви після 1946 року та закликом бути стійкими під час переслідувань» // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Артос, 2013. – С. 104.

[XIII] Митрополит Шептицький Андрей. Молитва про Божу Мудрість//Молитовник “Прийдіте поклонімся”. – Львів: Свічадо, 2004. – С. 74.

Джерело:       Департамент інформації УГКЦ

16.01.2019р. Б. / ІРС закликає доопрацювати проект № 4128 про зміну підпорядкування релігійних громад

Інститут релігійної свободи висловив низку зауважень до законопроекту № 4128, який стосується зміни підпорядкування релігійних громад.

Експертний коментар ІРС з цього приводу спрямовано до Голови Верховної Ради, керівництва профільного комітету та парламентських фракцій напередодні голосування за проект № 4128, який планується до розгляду вже у четвер, 17 січня.

Правозахисники зауважили, що пропоновані зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»:

– не враховують специфіку релігійних громад з фіксованим членством або чіткими вимогами до членства у власних статутах (таких як хрещення, конфірмація, катехізація, обрізання, належність до чоловічої статі, тощо);

– містять неузгоджену термінологію, яка на практиці не спростить процес зміни релігійними громадами підлеглості, а навпаки – може ще більш його ускладнити і заплутати;

– призведуть до неузгодженості процедури реєстрації статутів релігійних організацій обласними державними адміністраціями, з одного боку, та державними реєстраторами, з іншого;

– створять суперечність між чинними статутами релігійних громад і новими положеннями Закону.

Більш того, на думку ІРС, загалом запропонований законопроектом № 4128 підхід містить ознаки невиправданого втручання держави у внутрішні справи релігійних громад та може призвести до порушень міжнародних зобов’язань України в сфері гарантування свободи совісті та релігії. Зокрема, занепокоєння у правозахисників викликає сама ідея нав’язування з боку держави через закон уніфікованих критеріїв визначення членства у всіх релігійних громадах усіх конфесій, порядку прийняття рішень загальними зборами всіх релігійних громад та їх оформлення, що належить до сфери внутрішньої самоорганізації та автономії релігійних громад.

Ці зауваження до української влади раніше вже висловлювалися Європейським Судом з прав людини у рішенні 2007 року по справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (Заява № 77703/01).

“Суд нагадує, що релігійні об'єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказує, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів”, – підкреслюється у п. 150 рішення по цій справі, яку Україна програла в Європейському Суді.

Нагадаємо, що наприкінці 2018 року Верховна Рада прийняла як закон проект № 5309, який вимагає змінити назву релігійних організацій, які входять до структури релігійного об'єднання, керівний центр якої знаходиться в державі-агресорі.

Джерело:     ІНСТИТУТ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ

15.01.2019р. Б. / “Ми просимо, щоб коляда об’єднала всіх незалежно від конфесій чи національного походження”, — Глава УГКЦ в Івано-Франківську (+VIDEO)

«Монаша василіанська обитель стала престолом, бо українське монашество завжди зберігало мудрість Київської Церкви та було осердям розвитку науки, культури та мистецтва».

На цьому наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у своїй проповіді до вірних у понеділок, 14 січня, під час Архиєрейської Божественної Літургії у храмі Царя Христа в Івано-Франківську. Слід зауважити, що візит Патріарха проходить у рамках Х Міжнародного фестивалю “Коляда на Майзлях”, який розпочався у вівторок, 8 січня.

Спочатку Блаженнішого Святослава вітали Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський владика Володимир Війтишин спільно з духовенством Чину святого Василія Великого, а також вірними, численними гостями фестивалю “Коляда на Майзлях” та представниками влади міста, області. Настоятель парафії прп. о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ, запросив Главу УГКЦ до храму очолити святкові богослужіння.

“Це обрізання, яке приймає наш Спаситель, є наче передвісником моменту нового сотворення, що його пережив кожен християнин. Окрім цього, моментом нового сотворення людини є святе хрещення, коли ми отримуємо наше хресне ім’я і починаємо по-новому будувати стосунки з Богом й ближніми, стаємо членами нової Церкви, членами боговибраного народу Нового Заповіту, синами і доньками Божими за благодаттю дії Святого Духа, — ось, що означає ця подія, яка відбулася восьмого дня після Різдва для нас з вами”, — сказав на початку свого слово до вірян Предстоятель УГКЦ, оскільки цього дня наша Церква відзначає свято Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, а також свято Василія Великого, архиєп. Кесарії Кападокійської.

“Ми святкуємо пам’ять одного з найбільших Отців Церкви, який об’єднує між собою Схід і Захід, грецьку і римську культури, якого Церква назвала великим”, — промовив проповідник і додав, що Василій Великий увійшов в історію Церкви як той, що до кінця оформив, пояснив і висловив єдність осіб Пресвятої Тройці.

Духовний лідер греко-католиків зазначив, що ця видатна постать увійшла в історію Церкви як реформатор монашого життя, а також суспільного життя Римської імперії IV століття. Ба більше, він знаний соціальним служінням та формуванням спільнот.

“Згідно зі старовинної традиції Київської Церкви та божественна премудрість, яка відкривається у постаті Василія Великого, воплотилася через хрещення святого Володимира в тіло і кров, в історію Київської Церкви”, — розповів Глава УГКЦ.

А згодом додав: “Не дивно, що саме ця монаша василіанська обитель стала престолом, осердям фестивалю української коляди, який вийшов на міжнародний рівень. Адже саме українське монашество зберігало мудрість Київської Церкви та було осердям книжної науки, культури і мистецтва”.

Варто зазначити, що Блаженніший Святослав привітав усіх зі святом і подякував усім організаторам за проведення концерту, адже він “показує, що наша національна і культурна ідентичність перевершує рамки лише одного народу і держави, бо сьогодні українську коляду колядують в усьому світі різними мовами”.

“Ми просимо, щоб коляда об’єднала всіх незалежно від конфесій, етнічного чи національного походження та стала небесним світлом Святого Духа, яка допоможе нам прославити на весь світ мудрість Київської Церкви”, — наголосив очільник греко-католиків.

Крім того, він повідомив, що цього року храм відзначає 80 років з дня свого освячення. Ба більше,  стільки ж років святкує о. Володимир Пальчинський, ЧСВВ, який зробив значний внесок для благополуччя цієї церкви. Також Блаженніший Святослав висловив слова вдячності, що з легкої руки міністра культури Євгена Нищука цей фестиваль було проголошено міжнародним.

Нагадаємо, що після спільної молитви запланований гала-концерт фестивалю за участю народної артистки України Марії Бурмаки, гурту “Gypsy Lyre” та учасників фестивалю.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

14.01.2019р. Б. / Цікаві факти про вервицю (розарій)

Одного вечора, відпочиваючи, отець Піо попросив свого співбесідника: „Будь ласка, дайте мені пістолет із кишені габіти” …

Трохи спантеличений брат слухняно порився в кишені, але не знайшов там зброї. — „Отче, там немає зброї. Тільки розарій“, — пояснив він. „Чи не розарій повинен бути зброєю?“, — сказав святий.

Молитва на вервиці сягає до серця Марії.

Так! Розарій, вервиця — потужна зброя, з якою ми можемо боротися проти егоїзму і пристрастей. Зброя, яка розвиває терпіння, смирення і милосердя. Також це зброя, що дозволила людству перемогти в незліченних битвах: духовній і поза нею. Переконайтеся.

Зразком для розарію став псалтир. Та молитва полягала у відмові 150 псалмів, але не всі могли це виконувати. Псалми замінила найперше молитва „Отче Наш“. А потім „Богородице Діво“.

Така форма молитви узгоджена з Церквою і запроваджено назву „Розарій“, що означає вінок, сплетений із троянд на офіру Матері Божої.

Можливо, назва „Розарій“ є ще старшою. Стародавні римляни і греки мали звичай встановлювати вінець із троянд перед своїми богами. Християни вночі забирали вінки і на кожній троянді відмолювали молитву або Псалми за душі мучеників.

На початку XV ст. монах-цистерціанець Хеліон уклав Псалтир Марії. Він складався зі 150 історій про дитинство Ісуса, його життя, вчення, муках і смерті.

Відмовляння молитви розарію широко запровадив святий Домінік, який додав до кожного десятка розарію молитву „Отче Наш“. У 1214 році отримати перший розарій від самої Діви Марії, як боротьбу з єрессю.

Розарій і коронка розарію не те саме. На коронці відмовляють одну частину розарію. А розарій обіймає всі частини.

Папа Леон ХІІІ присвятив їй одинадцять енциклік. В першій із них оголосив листопад — місяцем Святого Розарію.

Папа Піо ХІІ назвав розарій оновою християнського і євангельського життя.

Святий Ян ХХІІІ назвав розарій „євангелієм людей“.

Від 1478 року і до сьогодні видано понад 200 документів, присвячений розарію.

Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН

Джерело:    Воїни Христа Царя

13.01.2019р. Б. / Бенедикт XVI попереджає Європу про загрозу атеїстичних та ісламських теократичних держав

«Європейський континент стоїть перед загрозою концепцій атеїстичної держави та ісламської теократичної держави». Про це попереджав Папа-емерит Бенедикт XVI у зверненні, надісланому до конференції, що відбувалась у Польщі в 2017 році.

«Тема цієї конференції має ключове значення для майбутнього нашого континенту (Європи)», - йдеться у зверненні.

«Контраст між принципами радикально атеїстичної держави і започаткованою мусульманськими рухами радикально теократичної держави створюють небезпечну ситуацію для нашого віку, один із наслідків якої ми відчуваємо кожного дня».

Тож, що християнам робити з цим? Ось що рекомендує Бенедикт XVI: «Ці радикальні ідеології вимагають від нас терміново розвинути переконливу концепцію держави, яка зможе піднятись проти протистояння між цими викликам і допоможе подолати їх».

Іншими словами, він не каже християнам капітулювати перед якоюсь із них, намагаючись протистояти іншій. А радше, християни повинні розвинути концепцію держави, яка уникає як атеїзму, так і теократії.

Папа-емерит назвав двох поляків, які є прикладами для наслідування у цій сфері для усіх сучасних католиків: кардинал Стефан Вишинський та св. Папа Іван Павло ІІ.

Як інформує ChurchPop, конференція, до якої звертався Папа-емерит, відбувалась у Варшаві 19 квітня 2017 року, через кілька днів після дня народження Бенедикта XVI. Її темою було бачення уряду з точки зору Папи-емерита.

Джерело:    Воїни Христа Царя

12.01.2019р. Б. / Глава УГКЦ обговорив з представниками ОБСЄ можливості для розвитку громадянського суспільства в Україні

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав провів робочу зустріч з представниками Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Зустріч відбулася на прохання Місії.

У зустрічі взяли участь спостерігач Фернандо Ерера Інараха (Іспанія), спостерігач Інгрід Госсінгер (Австрія), та радник з політичних питань Юзеф Ланг (Польща).

Найперше гостей цікавила роль УГКЦ у розвитку громадянського суспільства України. А відтак державно-церковні та міжцерковні відносини, які сьогодні існують в Україні.

Сторони також обговорили стан громад УГКЦ і дотримання їх прав на окупованих територіях та анексованому Криму.

Сторони багато уваги присвятили обговоренню соціального служіння УГКЦ, зокрема в тих зонах, які постраждали внаслідок бойових дій, які знаходяться в безпосередній близькості до лінії розмежування.

Представники ОБСЄ живо цікавилися всім тим, що стосується події утворення та канонічного оформлення Православної Церкви України. У зв'язку з цим їх цікавило, які це дасть можливості розвивати внутрішньоукраїнський міжцерковний екуменічний діалог. Загалом їх цікавило все те, що допомагає в Україні будувати діалог між владою і суспільством, між релігійними конфесіями та релігійними організаціями, між різними регіонами України.

Представники Місії оцінили роль УГКЦ як таку, що проявляє ініціативу для побудови мостів, бути промотором різного виду діалогу, спілкування між різними частинами України, українського суспільства.

Глава Церкви зі свого боку подякував представникам ОБСЄ, що вони не тільки спостерігають за тим, що відбувається в Україні, на окупованих територіях, а також інформують світове співтовариство про ситуацію в Україні.

Сторони згадали, що Ватикан – Римська апостольська столиця є серед членів і засновників ОБСЄ. Функції цієї організації є важливими, щоб подавати неупереджену інформацію про російську агресію, а відтак про те, що робить українська влада, українське суспільство, українські Церкви, щоби залікувати рани війни і зробити все для того, аби як усередині країни, так і з її сусідами можна було будувати мирні відносини.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

11.01.2019р. Б. / Глава УГКЦ: «Митрополит Андрей – постать, яка вийшла поза рамки свого історичного часу і була небезпечною для всіх загарбників»

Святіший Отець Франциск видав декрет про геройські чесноти митрополита Андрея Шептицького, згідно з яким митрополит Андрей отримав титул «праведний».

Про це розповів Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерв’ю інтернет-виданню Главком.

Пояснюючи, чому затягнувся процес беатифікації митрополита Андрея Шептицького, Блаженніший Святослав відзначив, що митрополит Андрей – постать, яка вийшла поза рамки свого історичного часу, яка була небезпечною для всіх загарбників, що посягали на територію України. «Зокрема, для російської – царської і сталінської – пропаганди. Так само неоднозначно його оцінює польська історіографія», – додав Предстоятель УГКЦ.

Архиєрей пригадав, що процес беатифікації передбачає кілька етапів.

«З одного боку, потрібно було дати відповідь на всі запитання, які ставить історія: зібрати і вивчити архіви, всі твори митрополита Андрея, його листи, звернення, душпастирські послання. Потрібно було вивчити всі ті закиди й застереження, які висловлювалися різними сторонами щодо його імені, – повідомив Глава УГКЦ. – Ось тому цей процес був таким тривалим і громіздким. Але його вже завершено. Відбулося спеціальне засідання, на якому Святіший Отець Франциск видав декрет про геройські чесноти митрополита Андрея Шептицького. Він навіть має тепер інший титул: до декрету називався "слуга Божий", а відтепер – "праведний"».

Також Блаженніший Святослав пояснив, що для того, щоб митрополит був проголошений блаженним, зараз досліджується чудо, що відбулося за молитвами і особливою дією заступництва Андрея Шептицького.

Як повідомив Предстоятель, на сьогодні бракує наукового дослідження життя митрополита Андрея до завершення Першої світової війни, зокрема періоду його чернецтва, перебування на посадах єпископа Станіславського і Галицького митрополита у Львові. «Це непроста праця, бо митрополит Андрей є постаттю світового масштабу. Кожен, хто на науковому рівні починає вивчати його життєпис, бачить, що це море унікальної інформації. Я б навіть сказав, що сьогодні митрополит Андрей Шептицький залишається «великим незнаним» серед українського народу. І наш святий обов’язок – зробити його знаним», – підсумував Глава Церкви.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ