Пратулинські мученики — 13 греко-католицьких мирян села Пратулина, розстріляних 24 січня 1874 року сотнею царських солдатів за відмову передати сільську церкву православному священикові. У 1996 році, причислені папою Іваном-Павлом II до лику блаженних.
Село розташоване неподалік міста Біла в Польщі, яке колись належало до Холмської єпархії греко-католицької церкви
Синод єпископів УГКЦ постановив доповнити церковний календар нашої
Церкви "святом в честь пам'яти християнського подвигу Пратулинських
мучеників". Поминати Пратулинських мучеників вирішено 10 січня (за
григоріянським стилем — 23 січня).
Нашу Українську Греко-Католицьку Церкву часто називають "Церквою
мучеників". Разом з тим, якщо поглянути на наш літургійний календар, то
серед канонізованих Церквою синів і дочок побачимо в ньому лише кілька
постатей — насамперед святого священномученика Йосафата, мученика за
справу святої Єдності, потім цілу когорту блаженних мучеників і
преподобних, які останнім часом випромінюють світло своєї святості на
наші землі. Але навіть коли б для кожного з них призначити окреме свято в
літургійному році, то кількість їх буде все ж таки порівняно незначною.
Очевидно, справа лише в часі, в якому ми, як люди, живемо і рухаємося, і
залізні лещата якого постійно відчуваємо як одне з найбільших обмежень,
але якого потребуємо і на те, щоби осмислити і дослідити нашу
минувшину. Там віднайдемо ще десятки і сотні нових світлих особистостей,
які посвідчили Христа аж до мученицької смерті.
Передумови
В результаті трьох поділів Речі Посполитої, Російська
імперія поширила свою владу на території Білорусі та Правобережної
України, де проживала значна кількість греко-католиків, яких російська
влада хотіла бачити православними. Вже у 1787 році була видана постанова
про заборону діяльності греко-католицьких друкарень, а в містах і селах
зачитувалися заклики до греко-католиків переходити
у православ'я обіцяючи грошову допомогу. В разі появи таких охочих до
них висилали православного священика та відділ солдат, які мали відібрати
храм в греко-католиків та передати їм. Урядом стали проводитись жорсткі
акції, що допускали силове примушення до переходу у православ'я.
У 1839 році була ліквідована греко-католицька структура
в Білорусі та Литві. Єдиною територією Російської імперії, де ще
зберігалась греко-католицька церква, залишилась Холмщина та Підляшшя.
Після польського повстання 1863-64 рр., заходи
проти греко-католиків стали ще жорсткішими. Набуло поширення
переселення греко-католицьких священиків в австрійську Галичину, та
галицьких москвофілів на Холмщину та Підляшшя.
Історія мучеництва
У кінці 1873 року парафіяльний священик Пратулина о. Йосиф
Курманович, боячись арешту за неприйняття
ним православ'я відслужив Різдвяну Літургію і покинув село та перейшовши
кордон з Австрією переселився до Галичини. Парафіянам він сказав, що
скоро влада заборонить греко-католицьку церкву.
У січні 1874 року Маркел Попель відправляє в Пратулин перейшовшого
в православ'я галицького москвофіла о. Леонтина Урбана, якому парафіяни
відмовилися віддати ключі від церкви. На скаргу о. Урбана в поліцію, до
села прибув царський поліційний виконавець Катунін, який повторив
вимогу, на яку ще раз отримав рішучу відмову. Через кілька днів, 24
січня Катунін та о. Урбан повернувся до Пратулина із сотнею солдат під
командуванням полковника Штейна. Коло церкви зібралось понад 500
вірних греко-католиків з метою захистити право на свій храм. Коли
солдати вишикувались вздовж зовнішнього боку паркану, що оточував
церкву, почались останні переговори. Данило Кармаш тримаючи розп'яття в
руках нагадав Катуліну про його попередні запевнення, що уряд не має
наміру зробити з них православних. Згідно зі спогадами очевидців його
слова звучали так:
«Пане начальнику. Коли ви забирали в нас орѓани ти запевняв нас, що уряд не має наміру накидати нам православія. Ти казав, що якби хтось захотів від нас чи нашої церкви чогось більшого, то тоді ми можемо всі, старі і молоді брати палиці і випровадити з села кожного хто втручається до нашої церкви і віри, навіть якщо це будеш ти сам. Ти сам нас навчив стояти тут в обороні нашої церкви і віри, коли нам через попа хочете накинути православіє, а святу церкву осквернити. Сьогодні ти судиш пане, свою власну справу і свої слова. Не взяли ми, однак палиці, як ти нам казав, хочемо стати і померти беззахисні коло святого порогу нашої церкви.»
Тим часом полковник Штейн наказав солдатам перегрупуватись і за
допомогою багнетів звільнити собі вхід до храму. Деякі жителі села самі
колись служили в царській армії і знали що закон забороняє насильство
військових над мирним населенням. Бачачи приготування солдат, один з
вірних на ім'я Фелікс Осип'юк нагадав, що відносно царської постанови
бити нікого не дозволено і якщо солдати на це підуть то парафіяни будуть
оборонятись як можуть. Проте, він додав, що в разі коли «цар
вповноважив вас нас убити то люди готові загинути за Бога і віру і ніхто
не відступить перед смертю ні кроку».
Після цього солдати перебрались через паркан, і за допомогою
прикладів та багнетів почали прокладати собі дорогу до дверей церкви,
однак були зустрінуті каміннями й піднесеними догори палицями. Тоді
полковник Штейн відкликав солдат назад, наказав заряджати зброю і
розгорнути військовий штандарт. Бачачи такий розвиток подій Данило
Кармаш підняв над головами розп'яття, яке тримав та закликав усіх
викинути каміння і палиці, оскільки «Це не бійка за церкву, а війна за
Христа і віру». Сурмач просурмив сигнал «в атаку» — і під бій барабанів
був відданий наказ відкрити вогонь. Розстріл припинився через випадкове
попадання кулі у свого ж солдата одним зі стрільців. На місці загинуло 9
осіб, ще 4 померли вдома від смертельних поранень. Нижче подані їхні
імена:
- Данило Кармаш
- Вінкентій Левонюк
- Іван Андреюк
- Констянтин Лукашук
- Максим Гаврилюк
- Михайло Ваврищук
- Лука Бойко
- Ігнатій Франчук
- Микита Грицюк
- Констянтин Бойко
- Пилип Герилюк
- Онуфрій Василюк
- Вартоломій Осип'юк
- тіла тих 9-ти, що були вбиті на місці, цілу добу лежали
непохованими на сільському цвинтарі, поки не були скинені до спільної
могили, місце якої зрівняли із землею, з метою приховати його від
навколишніх мешканців.
- крім 13 загиблих, унаслідок розстрілу було поранено близько 180 осіб.
- на Сибір було вивезено понад 580 осіб.
- після прибирання місця від слідів розстрілу, церкву переосвятили, але люди туди вже не ходили; в 1886 році споруду розібрали.
6 жовтня 1996 року на 400-ту річницю Берестейської унії Папа Іван
Павло II проголосив мучеників з Пратулина блаженними. В українській
греко-католицькій церкві укладено акафіст і молебень до Пратулинських
мучеників.
Католицька церква вшановує їх пам'ять 23 січня.
Додаткові факти
При наявності сотні солдат та кількох сотень захисників церкви
сконцентрованих на невеликій ділянці землі, 13 осіб є досить малою
кількістю вбитих. Це пояснюється тим, що більшість солдат, виконуючи
наказ, стріляли, але спрямовували постріли мимо людей.
Досі немає різносторонніх і остаточно підтверджених даних про те хто
саме віддав наказ стріляти. Однак окремі польські джерела вказують на
полковника Штейна.
Документально було зафіксовано ряд випадків зцілення від важких
хвороб, котрі видужалі пов'язують із їх зверненням за допомогою до
Пратулинських мучеників.
Духовне значення для нас
Зважаючи на винятковість цього празника, неможливо не дивуватися
відвазі і мужності простих і неосвічених селян, які, не боячись сили та
погроз озброєного війська, змогли-таки відстояти свою не церковцю, а
Церкву перед посяганням злобного супостата. У наш час нам особливо
потрібна така застанова. Тепер, коли всі наші турботи звернено вперед,
коли ми прагнемо, щоб наші діти і молодь були якнайбільше поінформовані
про Бога, якнайкраще знали катехизмові правди та брали активну участь у
літургійному житті Церкви і служінню ближнім, напевно, слід усім нам
згадати, що не в новому катехитичному правильнику, не в мистецьки
виконаних ілюстраціях чи чомусь иншому (хоча, поза всіляким сумнівом,
все це також потрібно) ховається дух віри наших батьків — часами
неписьменних селян та далеких від досягнень і поступів
науково-технічного прогресу жителів наших маленьких чи більших
українських містечок.
Сила їхньої віри, нерідко готової на цілковиту самопожертву, полягала
саме в їхній щирості і простоті у ставленні до Бога — Того Бога, Якого
вони ще з раннього дитинства пізнавали в шепоті бабусиної молитви та
проникливій тиші зверненого до Христового лику на іконі дідівського
погляду. Від такої віри, яка воістину "прив'язує" Бога до землі, від
такого переконання, в якому відчуваєш свою особливу відповідальність
перед батьками за те, щоб передати і дітям усе, що ти отримав від Бога з
їхньою кров'ю і їхньою плоттю, не можуть відірвати ні холодне маячіння
багнетів, ні гучний гул рушничних пострілів, ні краса і пишність
чужинецьких обрядових дійств, ні видима переконливість і чітка
аргументація супротивника.
Приклад Пратулинських мучеників особливо актуальний для нас -
сьогоднішніх християн, які часто-густо є такими виключно поки
перебуваємо в святому храмі. За словами Папи Франциска, кожен християнин
повинен мати собі за стиль життя всім відомі євангельські блаженства.
Тільки тоді ми будемо не дволикими, але направду вірним Господеві та
своїй Церкві.
Немає коментарів:
Дописати коментар