31.10.2018р. Б. / О. Іван Заяць: “Капелан допомагає військовим зустрітися з Богом вдалині від дому”

З буремного 2014-того капелани разом із військовослужбовцями тримають мирне небо над кожним з нас. Лише замість зброї у капеланів — Боже Слово, замість камуфляжу – підрясник, а військова виправка для них – це тверда віра і готовність в умовах війни надати духовну поміч. Звідси і гасло: “Бути поруч”. 

Як це — бути військовим капеланом роками і не “вигоріти”, чим найбільше відрізняється в’язничне і військове душпастирювання та чому іноді бійці потребують почути Літургію англійською мовою, ми поспілкувалися із о. Іваном Заяцем – головним військовим капеланом Львівської Архідієцезії.

Отче Іване, як Ви стали капеланом?

Наш душпастирський відділ військового капеланства Римо-Католицької церкви Львівської Архідієцезії започаткував архієпископ Мечислав Мокшицький весною 2014 року. Саме він покликав мене до такої служби. Однією з причин було те, що я мав досвід роботи в’язничним капеланом на Тернопільщині впродовж восьми років.

Якими є духовні потреби військових?

В більшості я працюю з військовими з місії НАТО. Бар’єром для нас у роботі стала мова. Тому я мусив краще вивчити англійську (сміється). Адже перш за все моя робота у тому, щоб правити Службу Божу англійською мовою. Щоб тут, далеко від дому, воїни могли зустрітися з Богом у своєму обряді. Наші солдати римо-католики, які служать по контракту, теж мають таку потребу. З військовими на Сході працюють наші священики з Харківсько-Запорізької єпархії РКЦ.

Чим відрізняється в’язничне та військове капеланство?

Різниця колосальна. В’язничному капелану доводиться працювати із людьми, які ізольовані від суспільства. Я працював в установі суворого режиму, де перебували особи, які вчинили тяжкі злочини.

«Раніше капеланство розвивалося досить спонтанно, тепер священики проходять курси і є налагоджений ритм праці»

Чим відрізняється робота капелана в Україні і закордоном?

Ми спілкуємося з капеланами, скажімо, з Америки, у них зовсім інший підхід до цієї праці. Найперше, вони закінчують спеціальну капеланську школу. У нас капеланство поділено за обрядом, а у них цього немає. Є одна каплиця, куди приїжджає капелан і навчає, бо Заповіді і науки є однаковими не залежно від обряду. А вже для того, щоб відправити Службу у певному обряді приїжджає відповідний священик.

Чи долучаєтеся Ви до волонтерських проектів на підтримку військових?

Так. У нас найперше така ініціатива йде від парафій, коли священик має можливість спровадити допомогу. Найбільше займається волонтерською опікою єпископ Едвард Кава. Зокрема, коли він ще був священиком, то дуже багато їздив на Схід України.

Як, на Ваш погляд, можна означити місію капеланства?

Думаю, що місія капеланства – бути поряд з військовим. Передусім. Вони найбільше цього потребують. Навіть не так спілкування, як розуміння, що ти є поряд і молишся з ними і за них.

Розмовляла Мар’яна Зеленюк

Фото із фб-сторінки співрозмовника
velychlviv.com

Джерела:    rkc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

30.10.2018р. Б. / «Молодь: бути у Церкві», – тема чергової програми «Відкрита Церква» з Блаженнішим Святославом

31 жовтня о 16:00 чекайте на наступний ефір інтерактивної програми «Відкрита Церква». Ми продовжимо тему, яка стосується взаємин із молоддю. Цього разу поговоримо на тему: «Молодь: бути у Церкві».

Мова йтиме про те, що ми з вами, як вірні Церкви, маємо зробити, аби наші діти, молодь, мали потребу ходити до храму й були активними при ній? Що таке катехизація? І як вона виглядає у греко-католицьких храмах за кордоном та в нас, в Україні? Як говорити з дітьми про Бога, аби достукатися до юних сердець? Про це, як і про багато чого іншого, ми поговоримо із Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом у прямому ефірі. Долучайтеся до розмови! Адже саме від Ваших запитань залежить «градус» нашої дискусії! 

Запитання до Глави УГКЦ можна лишати в коментарях під постом із програмою у соціальній мережі Фейсбук.

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» – це інтерактивний проект «Живого телебачення». У межах проекту ми щоразу порушуємо нову й важливу для суспільства тему і з допомогою Блаженнішого Святослава шукаємо відповіді на виклики часу. У кожній програмі ви почуєте думки експертів, результати найсвіжіших соціологічних досліджень і цікаві факти з життя Глави УГКЦ із перших вуст! «Родзинка» нашої програми – щирий інтерактивний діалог із глядачем, під час якого кожний охочий може поставити запитання Предстоятелеві УГКЦ й одержати жадану відповідь одразу.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

29.10.2018р. Б. / Демократичний Христос?

Святий Бернар Клервоський якось сказав: "Якщо є неминучим одне з двох — щоб нарікали на Бога або на мене — я віддам перевагу тому, аби нарікали на мене, а не на Господа. Я вважатиму за щастя, якщо Бог дасть мені ласку зробити з мене щит, аби прикривати Себе. З радістю прийму на себе наклепи, що роздирають язик, і отруйні язви богохульства, лиш би при цьому міг не допустити їх до Всевишнього. Я не боюся бути приниженим, лиш би лишилася недоторканою Його слава".

Ці слова великого містика, релігійного реформатора й ідеолога Хрестових походів чудово відображають дух феодальної доби. Богобоязність, що концентрується на Божій славі, могла достатньою мірою розвинутися лиш там, де існувала висока лицарська культура. Середньовічний політично-культурний контекст чудово сприяв реалізації закладених у християнство потенцій.

В умовах феодального ладу Бог якнайкраще розкривається людині як Господь, Лорд. Христос в умовах Середньовіччя — це Найвищий Феодал, Абсолютний Сюзерен, що віддав за своїх васалів життя.

Сьогодення пропонує нам образ якогось демократичного Христа — Христа як знаменитості. Він, цей демократичний Христос, є добряком, моральним авторитетом, претендує на роль одного з лідерів громадської думки. За задумом тих, хто пропонує нам віру у такого Христа, він здатен стати гарантом демократичного розвитку людства. Проте популярність ніколи не замінить Авторитету. Демократичний Христос може позмагатися з Мікі Маусом, Брітні Спірс чи якимсь із кандидатів у президенти. Але ми дуже багато чого втрачаємо, коли просто обираємо Христа (так, як обирають товари у супермаркеті або ж голосують під час виборів), а не ставимося до Нього як до Лорда, чия влада є апріорною, вродженою.

Феодальна система — це перенесення у суспільно-політичну і економічну площину правдивого образу людини. Усі ми лиш користуємося бенефіцієм, який отримали від Бога. Однією із найбільш безглуздих фраз, котрі придумало людство, є фраза "Я існую". Лише Бог може сказати "Я існую". Ми ж, якщо не хочемо виглядати самовпевненими дурнями, можемо говорити лише "Я певною мірою, у обмежений спосіб існую, бо отримав це умовне існування у дар від Творця". І за свій бенефіцій ми повинні вірно служити Богові як Найвищому Господеві. У цьому служінні наша честь.

Злобна чернь скинула Христа з престолу, аби встановити на землі своє блюзнірське царство "свободи, ринку і демократії" (комунізму, прав людини, емансипації, толерантності, недискримінації тощо). Але Він залишається нашим законним Королем. Часом вірність Королеві вимагає від нас особливої відваги, часом — хитрості. А передусім — готовності відправитися на гільйотину. За вірність Король обіцяє нагороду вже зараз, на землі: можливість поклонитися промінню Його Маєстату, а не просто проголосувати.

Ігор Загребельний    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя 

28.10.2018р. Б. / Священики УГКЦ взяли участь у міжнародній конференції щодо проблем захисту прав людини

25 жовтня 2018 року відбулася VІ Міжнародна науково-практична конференція на тему «Актуальні проблеми захисту прав людини, яка перебуває у конфлікті із законом, крізь призму правових реформ», у якій взяли участь українські та іноземні науковці, науково-педагогічні працівники провідних вищих навчальних закладів, представники органів державної влади, народні депутати, практичні працівники Державної кримінально-виконавчої служби України і пробації, представники релігійних, громадських та правозахисних організацій.

З доповідями на конференції виступили: о. Костянтин Пантелей, голова Душпастирської ради при Міністерстві юстиції з питань релігійної опіки у пенітенціарній системі України, та о. Роман Островський, доктор біблійного богослов'я, префект навчальної частини й викладач Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ.

Співорганізаторами конференції виступили Київський регіональний центр Національної академії правових наук України та Пенітенціарна асоціація України. У її роботі взяли участь близько 150 учасників: науковців у галузі права, психології, педагогіки, державного управління, теологи і капелани.

У рамках конференції обговорювалися такі актуальні питання: формування та реалізація кримінально-виконавчої політики; державна політика у сфері забезпечення прав людини в контексті правової реформи; захист прав людини, яка перебуває в конфлікті із законом, та інших осіб; проблеми професійної діяльності та підготовки персоналу Міністерства юстиції України; національні превентивні й компенсаційні засоби захисту прав засуджених; збереження особистості в місцях несвободи: психологічні та педагогічні проблеми, капеланство; медіація. Міжнародний досвід та перспективи впровадження в кримінально-виконавчу систему України; проблеми й перспективи запровадження і розвитку пробації; зарубіжний досвід функціонування пенітенціарних систем.

У секції "Законодавче забезпечення правових реформ" під час доповіді о. Костянтин Пантелей привітав присутніх з Днем капелана, що відзначається у зв'язку особою св. Мартина Милостивого, Єпископа Турського (пам'ять 25 (12) жовтня). Він коротко торкнувся етапів 30-літньої історії після відродження систематичного душпастирства у в'язницях, що сталося під час святкування ювілею 1000-ліття Хрещення Русі, та зосередився на проблемі пастирської опіки персоналу, що потребує створення відповідних правових умов.

Доповідь о. Романа Островського на секції "Соціально-гуманітарна політика як складова державної політики реформування правової системи" висвітлила, на основі біблійної антропології, питання гідності людської особи.

Міждисциплінарний підхід у дослідженні проблем сучасної пенітенціарії дає відповіді на те, яким чином має реформуватися кримінально-виконавча система.

За матеріалами Інституту Кримінально-виконавчої служби

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

27.10.2018р. Б. / Ватиканський дипломат: Ядерна війна – це неуявленна катастрофа

Виступаючи під час праці Тематичної Комісії щодо ядерного роззброєння, Постійний Спостерігач Святого Престолу при ООН нагадав про катастрофічні наслідки, до яких може призвести застосування ядерної зброї.

«Ядерна війна буде катастрофою, пропорції якої годі уявити», – наголосив архиєпископ Бернардіто Ауза, Постійний Спостерігач Святого Престолу при структурах ООН в Нью-Йорку, виступаючи під час першої Тематичної Комісії щодо ядерного роззброєння, праці якої тривають від 17 до 31 жовтня в рамках 73-ї Генеральної Асамблеї.

«Навіть обмежене застосування ядерної зброї, – підкреслив він, – вб’є незчисленну кількість людей, спричинить величезну екологічну шкоду та голод». Адже навіть «проста механічна, електронна чи людська помилка» спроможна «стерти з карти цілі міста», а тому, за його словами, існування «понад 14 тисяч одиниць ядерної зброї, утримуваних пригорщею країн» становить «один з найбільших моральних викликів нашого часу».

Загроза для всього людства

У цьому контексті Апостольський нунцій навів слова Папи Франциска щодо «моральної неприйнятності» ядерної ескалації. «Ядерне стримування та загроза гарантованого взаємного знищення не можуть лежати в основі етики братерства та мирного співіснування між народами та державами», – сказав він, цитуючи послання Глави Католицької Церкви до учасників третьої конференції щодо гуманітарного впливу ядерної зброї (Відень, 8-9 грудня 2014).

Архиєпископ Ауза зауважив, що держави, які володіють ядерною зброєю, не дотримувалися зобов’язань, накреслених Трактатом про непоширення, якому незадовго сповниться 50 років. Від років Холодної війни здійснено значущі кроки, але на викриття заслуговує також «модернізація ядерної зброї», до якої вдаються деякі країни.

Заборонити ядерну зброю задля спільного добра

Через рік після підписання Трактату про заборону ядерної зброї, ратифікованого також Святим Престолом, який «забороняє використовувати, погрожувати використанням, розвивати, випробовувати, виробляти та володіти ядерною зброєю», досі залишається відчутною можлива загроза катастрофічних наслідків для людини і довкілля. Прийшов час діяти, а тому існує невідкладна необхідність серйозного діалогу між державами, аби «ядерна зброя один раз і назавжди була заборонена для добра нашого спільного дому».

Далекоглядні заклики Церкви

Ватиканський дипломат нагадав, що «спротив Католицької Церкви щодо ядерної зброї має тривалу історію». Вже 1943 року Папа Пій ХІІ перестерігав перед «використанням атомної енергії з  метою насильства», а святий Іван ХХІІІ ще1962 року закликав заборонити ядерну зброю, як і його наступники.

Джерело:        НОВИНИ ВАТИКАНУ

26.10.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл. 4,10–18:  «Він завжди змагається за вас у молитвах»

Багатьох людей ставить нам Бог на нашій життєвій дорозі: і тих, які нам приносять радість, і тих, які приносять смуток. З одними нам приємно спілкуватись, інші для нас є тягарем. Однак всіх їх не даремно посилає нам Господь. Кожна людина дає нам можливість послужити їй як Господеві. Коли ж не можемо допомогти їм через брак фізичних, фінансових можливостей, чи неприязні поміж нами і людьми, яких стрічаємо, то маємо можливість завжди молитися за них. 

Апостол вчить нас обстоювати інших в молитвах, віддавати їх Богові. Це одне з наших завдань і покликань. Бо навіть за найбільшого бажання, своїми лише зусиллями, порадами, грішми не завжди можемо вирішити проблеми і потреби людей, які є довкола. Але коли будемо віддавати їх Господеві в молитві, то Він зуміє влаштувати все якнайкраще як для них, так і для нас.

***

Лк. 10,1-15:  «Ідіть, ось я посилаю вас, як ягнят між вовки»

Важливо пам’ятати, що наше народження – історичне й географічне – не є випадковим. Бог хотів, щоб я народився в певній нації, в певний історичний момент. Саме Творець помістив мене в тих чи інших обставинах. Господь послав мене сюди. Тому маємо усвідомлювати те Боже посланництво, яке має кожен із нас. А коли Бог посилає, про що Він каже в цьому Євангелії, то дає нам силу жити й діяти саме в цих обставинах. 

Коли будемо мати це усвідомлення Божого посланництва, завжди матимемо відвагу йти через будь-які обставини. Пам’ятатимемо: Бог завжди зі мною, і саме Він хоче мене тут бачити.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.10.2018р. Б. / Терор на окупованих територіях: правозахисники опублікували факти переслідування церков

Інститут релігійної свободи представив доповідь «Свобода віросповідання під прицілом: російський терор на окупованих територіях Східної України».

У ній правозахисники наводять численні факти релігійних переслідувань у Донецькій та Луганській областях, які вчиняють підтримувані Росією бойовики.

Презентація доповіді відбулася 24 жовтня 2018 року у прес-центрі УКРІНФОРМ у Києві за участі представників Української Православної Церкви Київського Патріархату, Всеукраїнського Союзу Церков євангельських християн-баптистів, Української Церкви християн віри євангельської, Української Християнської Євангельської Церкви, Об'єднання іудейських релігійних організацій України і Духовного управління мусульман України.

Роль міжнародної спільноти є ключовою в припиненні нинішніх злочинів проти віруючих і церков, які вчиняє окупаційна влада на Сході України. Саме тому, напередодні прес-конференції, релігійні діячі та експерти ІРС провели окрему презентацію Доповіді для співробітників дипломатичних представництв та іноземних місій.

“Немає сумнівів у тому, що релігійний фактор був використаний як один із інструментів гібридної війни Росії проти України, в якій суттєву роль відіграють брехлива пропаганда, дестабілізація суспільства за релігійною, національною, мовною ознакою. Через провокації розколів і соціальних вибухів російська влада готувала ґрунт для подальшої військової інтервенції та окупації”, – роблять висновок автори Доповіді.

Євангельські християни, православні громади Київського Патріархату, греко-католики, Свідки Єгови стали основними мішенями релігійних переслідувань з боку окупаційної влади, підтримуваної Росією.

Водночас, так звані “закони” самопроголошених республік у сфері релігійної діяльності та боротьби з екстремізмом насправді використовуються для прикриття під ширмою “законності” тих релігійно вмотивованих злочинів, які бойовики чинять проти мирного населення. Тим самим окупаційна влада на контрольованих нею територіях Донецької та Луганської областей впроваджує таку ж релігійну політику, як і в самій Росії.

Учасники презентації наголосили, що відповіддю міжнародної спільноти на релігійні переслідування, які чинить окупаційна влада на Сході України, повинен стати всебічний і неупереджений міжнародний моніторинг свободи віросповідання. А також, як наслідок, документування і публічне оприлюднення порушень і злочинів на ґрунті релігії на неконтрольованих українським урядом територіях Донецької та Луганської областей, в тому числі фактів примушування релігійних громад до перереєстрації, подальших релігійних переслідувань за діяльність “без реєстрації”, а також безпідставних звинувачень у екстремістській діяльності.

Автори доповіді також рекомендують Управлінню Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини за результатами роботи Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні підготувати окрему доповідь щодо ситуації з правом на свободу релігії чи переконань на неконтрольованих українським урядом територіях Донецької та Луганської областей.

Повний текст Доповіді доступний за посиланнями:

• українською: irf.in.ua/files/publications/2018.10.24-IRF-Report-UKR.pdf 
• англійською: irf.in.ua/files/publications/2018.10.24-IRF-Report-ENG.pdf  
• російською:   irf.in.ua/files/publications/2018.10.24-IRF-Report-RUS.pdf

Джерело:   ІРС

24.10.2018р. Б. / «Ми також хочемо шукати діалог з нашими православними братами та допомогти нашій Київській Церкві», - о. Ігор Шабан

Нещодавно в Києві відбулася міжнародна конференція «Стратегії примирення. Роль Церков в Україні», під час якої представники різних конфесій з України, Польщі, Білорусі та Німеччини обговорювали можливості та шляхи примирення між Церквами. Серед учасників заходу були численні представники та духовенство Церков і релігійних громад України, міжнародних організацій, посольств та широкої громадськості.

На початку роботи форуму з вітальним словом виступив владика Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, який передав вітання від Святішого Отця, Папи Франциска та зазначив, що «Католицька Церква бажає добра усім націям та усім Церквам у будь-якій частині світу».

Вітальне слово від імені Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава озвучив голова Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин о. Ігор Шабан. У вітальному слові було зазначено, що «тема торкається важливих та істотних справ у процесі майбутнього розвитку європейської України, розвинутої і справжньої демократичної держави європейського зразка, де важливою є повноцінна свобода всіх релігій і запорука вільного розвитку всіх без винятку народів, що живуть в Україні».

«Ми, як Церква, обстоюємо проект побудови нашої держави на засадах захисту та поваги до людської гідності, спільного блага та солідарності. Ми також хочемо шукати діалог з нашими православними братами та допомогти нашій Київській Церкві відкрити свою вселенськість, плекаючи у своєму у серці прощення та примирення», - зазначив о. Ігор Шабан.

Після цього конференцію продовжили доповіді та дискусії, метою яких було зробити аналіз свободи віросповідання в Україні та на окупованих територіях, а також говорили про мирний план для православних юрисдикцій в Україні та про авторитети у міжправославних відносинах. У цьому ключі були представлені доповіді про досвід примирення в Польщі й Німеччині та участі місцевих Церков у цьому процесі.

Окрім цього, під час дискусій член групи «Примирення в Європі» від УПЦ (МП), проректор Київської духовної академії і семінарії Володимир Бурега висловив переконання, що «зараз Церкви перебувають в ситуації глибинної кризи всього світового православ’я».

Натомість голова Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин о. Ігор Шабан переконаний, що подолати труднощі можна шляхом діалогу та примирення. Він бачить примирення в розвитку богословського діалогу, якого тепер в Україні не існує.

На завершення учасники конференції ознайомилися з документом Комісії з питань соціального служіння Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій «Стратегія участі Церков і релігійних організацій у миробудуванні «Україна – наш спільний дім», який представив о. Андрій Нагірняк, керівник Відділу соціального служіння УГКЦ.

Організатором конференції виступила міжнародна екуменічна група «Примирення в Європі – завдання Церков в Україні, Білорусі, Польщі та Німеччині». Від України до складу робочої групи «Примирення в Європі» входять Українська Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква в Україні, Українська Православна Церква (у єдності з Московським патріархатом) та Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

23.10.2018р. Б. / Родини бійців РУВ відвідали Крилос

У неділю, 21 жовтня, група родини ветеранів РУВ відвідали відпустовий центр Івано-Франківської Архієпархїі с. Крилос. Поїздка відбулася в рамках зустрічей групи взаємодопомоги дружин учасників РУВ, які відбуваються під патронатом Координаційної ради з питань душпастирства у кризових ситуаціях УГКЦ. 

Сім'ї бійців відвідали Митрополичі палати в с. Крилос, молилися на Божественній Літургії в місцевій святині – Успіння Матері Божої. Також для них провели екскурсію в Галицькому національному природньому парку. А на завершення для родин організували ще й спільний пікнік.

«Такі зустрічі є важливими і цінними, ресурсними для сімей, - каже п. Тетяна Фреїшин, волонтер, координатор центру допомоги учасникам РУВ. - Спілкування з побратимами, з дружинами, які пережили такі ж дні чекання є великою підтримкою в житті "Після РУВ"».

Духовний супровід паломникам вже звично склав о. Ярослав Рохман. Священнослужитель активно здійснює капеланське служіння для ветеранів РУВ/ООС.

Джерело:     Прес-служба Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ

22.10.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл. 2,13–20:  «І вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, – Він оживив вас із Ним, простивши нам усі провини»

Бог простив нам усі провини. На хресті Господь простив кожен людський гріх. Наші провини, які ми вчинили в минулому, тепер, чи які вчинимо в майбутньому вже прощені? Чи в людському житті хтось із людей нам може прощати так багато, до того ж, наперед сказати: я тобі прощу будь-що, що ти зробиш? 

Яка безмежна Божественна любов! Бо ж Бог не залежно від того, чи ми грішні, чи святі, любить нас і кличе до святості. Бо святість – не є якась догода Богові, через наше досконале життя. Це відповідь на невимовний дар, який ми отримали через смерть і воскресення Ісуса Христа, які зробили нас свобідними, вільними від гріха. 

Великий дар ми отримали в особі Ісуса Христа і в усьому, що Він зробив для нас. Прагнім святости – для якої всі ми створені та призначені!

***

Лк. 9,18-22:  «А ви, – спитав їх Ісус, – що скажете про мене? Хто я?»

Без сумніву, кожен із нас чув багато проповідей про Ісуса Христа, читав багато книг про Спасителя, знає від інших людей про досвід Його пізнання. Однак цього замало. Питання, яке ставить Ісус Христос до апостолів, Він ставить до кожного з нас. Але чи маємо на нього відповідь? 

Ким є Ісус Христос для мене? Дуже важливо запитати себе самого саме це. Чи моє життя змінилося б, якби не було Ісуса Христа? Наскільки особа Спасителя впливає на моє життя? 

Тому це саме питання Ісуса звернене до кожного з нас: «Що ти скажеш? Ким я є для тебе?»

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.10.2018р. Б. / Блаженніший Святослав на Папському Синоді мужньо і правдиво говорив про війну в Україні

Актом мужності та правди Євангелія було названо синодальну промову Патріарха Блаженнішого Святослава. Прямим текстом він говорить, що Україна є у стані війни з Росією. Його слова були ще більш вагомими, бо вони пролунали в присутності представника Московського патріархату, який також виступив на Синоді Єпископів (.?!).

«Наше суспільство страждає від війни, воно переживає сильну економічну кризу та хвилю страшної еміграції, що особливо позначається на молоді», — сказав Глава УГКЦ під час Синодальної асамблеї. Він однозначно підкреслив, що його Батьківщина була жертвою агресії з боку Російської Федерації.

Блаженніший Святослав зазначив, що насамперед молоді українці, які належать до різних етнічних, мовних та культурних груп, а також сповідують різні релігії, гинуть від війни в Україні, стаючи справжніми героями трансформації місцевого суспільства. Він нагадав, що війна змусила мільйони українців мігрувати.

«Цей день був важливим завдяки двом виступам — представників України та Російської Федерації», — промовив Архиєпископ Станіслав Гондецький, який брав участь у Синоді.

«Блаженніший Святослав виступав дуже емоційно, як і на попередніх Синодах, і говорив про війну, яка триває п'ятий рік. Він чітко заявив, що Російська Федерація є тією стороною, яка атакує Україну. Глава УГКЦ розповів про наслідки цієї катастрофи для України. Адже є багато загиблих, міграція, молоді люди втікають з країни. Предстоятель також згадав про необхідність екології існування людини, про потребу поважати саме людське життя, — каже Архиєпископ Станіслав Гондецький. — Його виступ відбувся у своєрідному “дуеті”, бо митрополит Іларіон, як делегат Патріарха Кирила, також з'явився на загальних зборах і не торкнувся жодної з цих тем, зокрема розриву духовного спілкування з Константинополем або війни в Україні. Він обмежився лише загальними фразами про ситуацію, яка панує в сучасному світі, особливо на Заході. Він говорив про моральний релятивізм, який закликає наші Церкви об'єднатися разом, щоб захищати моральні цінності».

Фото з архіву

www.vaticannews.va

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

20.10.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр. 3,12–18:  «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ»

Християнство від самих початків було і є не тільки проголошенням Доброї новини, а й явленням віри через самих християн. Як і Мойсей, про якого згадує апостол, після перебування з Господом настільки сіяв, що інші не могли подивитись на нього, так само і християни мають бути відображенням божественної слави. 

Світ, завжди і, певно, особливо саме тепер, потребує цього сяяння. Бог потребує своїх свідків. Якщо ми не сяємо, якщо ми і наше життя не вказуємо на Господа, то ми вказуємо на щось інше. Образ Божий є у кожній людині. Але людина або дає цьому образові виявитись і засяяти, або ж ні. 

Частіше ми дозволяємо, щоб життєві проблеми і клопоти цей образ прикривали. Стараймося щораз більше докладати зусиль, щоб Образ Господній, на образ і подобу Якого ми сотворені, віддзеркалював славу нашого Творця.

***

Лк. 6,1-10:  «Син Чоловічий – Владика і суботи»

У релігійному житті ми звикли виконувати ті чи інші практики, постанови. Виконуючи їх, витворюємо певний тип наших стосунків з Богом. 

Часто ми не усвідомлюємо, що це лише засоби, які провадять нас до Бога й не мають жодної цінності самі в собі. Ми можемо їх змінювати, адже для кожної людини вони є інакшими. 

Господь є нашою єдиною метою, а все інше – засоби, які застосовуємо, щоб до Нього наблизитися. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.10.2018р. Б. / Бібліотека імені Патріарха Йосифа у Вінниці представляє спадщину Глави УГКЦ

Бібліотека імені Патріарха Йосифа Сліпого у Вінниці відкрила читальний зал для відвідувачів на празник Покрова Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 2018 року. Читальня діє при парафії Покрова Пресвятої Богородиці УГКЦ, на якій служать отці Згромадження Воплоченого Слова, повідомляє РІСУ.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці УГКЦ у Вінниці, при якому діє бібліотека

У бібліотеці імені Патріарха Йосифа є понад 1000 примірників книг. Це видання, автором яких є сам вказаний Глава УГКЦ, а також праці, видані за його стараннями і підтримкою, праці інших авторів про нього. Є тут і 18-томне видання «Opera omnia» Йосифа Сліпого – богослова та історика Церкви, є всі випуски «Monumenta Ucrainae historica» – збірника джерел про Україну, починаючи з Середньовіччя, є і випуски часопису «Богословія» тощо. Багато книг, які зібрали на парафії у Вінниці фундатори бібліотеки, немає у великих бібліотеках обласних центрів. До слова, книги ці для вінничан привезли безпосередньо з Риму – із фондів Українського Католицького Університету св. Климента Папи, також заснованого Йосифом Сліпим.

Таблиця при вході до Бібліотеки імені Патріарха Йосифа Сліпого на парохії Покрова Пресвятої Богородиці УГКЦ у Вінниці

«Нашу бібліотеку засновано рівно рік тому, 14 жовтня 2017 року, з нагоди 125-ліття Патріарха Йосифа. Але досі книги можна було брати тільки на абонемент – додому, бо читальний зал чекав своєї черги на облаштування. І от до свята Покрова Пресвятої Богородиці 2018 року ми виконали цю роботу», – розповідає настоятель парохії о. Григорій Рогацький зі Згромадження Воплоченого Слова.

Кожен читач може самостійно підійти до книг на полицях і досліджувати їх

Тепер у бібліотеці, розташованій в цокольному приміщенні греко-католицького храму, є зручні місця для читачів. До усіх книг, що стоять на полицях, читач може підійти сам: ознайомитися і вибрати, що потрібно. І чи не головне питання, яке турбує багатьох потенційних читачів: кого допускають до бібліотеки.

Інтер’єр Бібліотеки ім. Патріарха Йосифа Сліпого у Вінниці

«Кожен охочий може прийти і стати нашим читачем. Це бібліотека не тільки для науковців, а для широкого загалу», – каже о. Григорій Рогацький, ВС.

Записатися до бібліотеки ім. Патріарха Йосифа Сліпого можна безпосередньо на парохії за адресою вул. Київська, 1 у Вінниці. Також бібліотека має сторінку у Facebook. Тут її слід шукати за назвою «Бібліотека ім. Йосифа Сліпого».

Джерело:  Воїни Христа Царя

18.10.2018р. Б. / «Вчинок Константинополя зруйнував певні схеми екуменічного діалогу з часів холодної війни», — Глава УГКЦ

“Існуючі схеми екуменічного діалогу з часів холодної війни, коли привілейованим співрозмовником вважалася Православна Церква Московського патріархату, після вчинку Константинополя слід переосмислити”.

Таку думку висловив Блаженніший Святослав в інтерв’ю англомовному виданню ватиканських подій «CRUX». 

«Досі екуменічний діалог між Католицькою Церквою та православним світом сприймався крізь призму політики «Остполітік» та через стосунки Москви і Ватикану. Тепер потрібно переосмислити не лише спосіб ведення цього діалогу, а й оновити саму концепцію екуменічного діалогу з урахуванням того, що є інші представники православ'я», — вважає Блаженніший Святослав.

«До цього часу ми, католики, часто проектували на православний світ чисто католицьку церковну модель. Не існує єдиного православ'я на зразок одної Католицької Церкви. Існують локальні Православні Церкви. Вважати одну з цих Церков ексклюзивним представником православного світу є великою помилкою. Я думаю, що той, кого дійсно можна вважати першим серед Православних Церков, згідно з православними канонами, є Константинопольський Патріарх, тому що він є першим серед рівних», — наголосив Глава УГКЦ.

При цьому він зазначив, що рішення Константинополя започаткує новий період в історії Вселенської Церкви. «Він буде нелегким, але цікавим і, безумовно, натхненний Святим Духом», — додав він.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

17.10.2018р. Б. / Окупаційна влада заборонила діяльність євангельських церков на Луганщині

Підтримувана Росією окупаційна влада “ЛНР” відмовила євангельським церквам у перереєстрації та заборонили їм будь-яку релігійну діяльність, у тому числі у власних молитовних будинках і навіть у приватних помешканнях.

Сьогодні від керівників різних євангельських протестантських Церков України стало відомо, що окупаційна влада Луганська відмовила у реєстрації всім церковним громадам євангельських християн (баптистам, п'ятидесятникам, адвентистам), повідомляє Інститут релігійної свободи.

Це означає повну заборону релігійної діяльності євангельських церков на окупованих територіях Луганської області. При цьому, як засвідчили ІРС представники церков, ця заборона стосується не лише богослужінь у молитовних будинках, але в тому числі і домашніх зібрань віруючих, за що загрожують штрафи та арешти.

Формальною підставою для відмови стали негативні висновки так званої “релігієзнавчої експертизи”.

Водночас, віруючі побоюються, що окупаційна влада реалізує свої попередні погрози щодо конфіскації молитовних будинків тих релігійних громад, які не пройдуть перереєстрацію.

“Не знаємо, чи зможемо наступної неділі провести богослужіння в церковній залі. Влада сказала, що приміщення вже не належить нам”, – сказали ІРС в одній з церков Луганщини.

У лютому 2018 року окупаційна влада Луганська запровадила так званий “закон ЛНР” про свободу совісті та релігійні об'єднання, згідно з яким усі діючі на окупованих територіях Луганської області релігійні об'єднання впродовж шести місяців повинні були пройти обов'язкову процедуру перереєстрації. Згодом, окупаційна влада продовжила крайній строк перереєстрації, який завершився 2 серпня цього року, ще на два з половиною місяці – до 15 жовтня.

Складається враження, що спонукання до перереєстрації було приводом для окупаційної влади зібрати дані про євангельські церкви та їхніх членів, щоб продовжити свою практику релігійних переслідувань більш цілеспрямовано. Водночас, сама ідея перереєстрації релігійних громад використовується проросійськими сепаратистами як ширма, щоб створити вигляд "законності" їхнім злочинам проти віруючих різних конфесій та намаганням встановити тотальний контроль над населенням окупованих територій.

Варто зауважити, що так званий “закон ЛНР” обмежує коло православних громад, які можуть діяти на окупованих територіях Луганщини, вимагаючи від них визнання Вселенським Православ'ям і лише “в рамках канонічної території Московського Патріархату” (стаття 6). Така вимога по факту ставить під загрозу  діяльність храмів Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Як повідомляв ІРС, підтримувані Росією бойовики примушують релігійні організації окупованих територій до перереєстрації під загрозою заборони будь-якої їхньої діяльності, штрафів та конфіскації храмів, молитовних будинків і іншого церковного майна. Як приклад, окремі релігійні громади вже зазнали свавільних обшуків, пограбування чи повного закриття храмів і молитовних будинків.

Джерело:  Воїни Христа Царя

16.10.2018р. Б. / «Дякуємо вам за служіння!» – владика Богдан до захисників України

«Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу». У цих словах свята Церква передає глибинний зміст нинішнього свята і одночасно дає нам важливу науку для християнського життя. Ми сьогодні відзначаємо також державне свято - День захисника України. У світлі віри кожен християнин, кожен Христовий учень покликаний бути захисником, покровителем тих, хто є в нужді, хто знедолений, хто переживає загрозу тілесну чи духовну. Це випливає із найголовнішої заповіді нашої святої віри, із заповіді любові.

Про це 14 жовтня 2018 року говорив владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, під час храмового свята Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ у Пирогові.

Цього дня в місцевій парафії відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Богдан у співслужінні з владикою Едвардом (Дахером), Митрополитом архиєпархії Тріполлі в Лівані, а також із духовенством Київської архиєпархії: о. Романом Ільницьким, настоятелем цієї парафії, о. Ігорем Яцівим, о. Андрієм Хім’яком, о. Миколою Семенишиним та о. Андрієм Боднаруком. Спів і прислугу під час Літургії провадили студенти Київської Трьохсвятительської духовної семінарії.

Варто зауважити, що військовослужбовці Національної гвардії України та курсанти Військового інституту телекомунікацій та інформатизації взяли участь у спільній молитві разом зі своїми військовими капеланами - о. Валерієм Громом та о. Миколою Мединським.

У своєму слові до вірних владика Богдан сказав: «Покров Богородиці святкуємо не як подію, яка давно минула, канула в небуття та увійшла в історичні архіви. Оце «днесь» пригадує нам, що покров Богородиці діє щодня. Сьогодні Богородиця є з нами та до кінця віку Вона буде в житті своїх улюблених дітей. Вона є особливо присутня і покриває нас своїм покровом тоді, коли ми переживаємо якісь випробування, труднощі, страждання і хрести».

Говорячи про День захисника України, владика Богдан зауважив, що стосовно наших воїнів ми залишаємося у потрійному боргу. «Ідеться передусім про борг вдячності. Не лише сьогодні, у День захисника України, але щоразу, коли стрінемо наших воїнів, із наших уст нехай прозвучать прості, але щирі слова: "Дякуємо вам за служіння!" Другим нашим боргом перед захисниками є борг молитви, і то щоденної. Наша молитва за них нехай стане джерелом їхньої сили і мужності та захистом перед видимими і невидимими ворогами. А третій борг – це виконати свій обов'язок перед Батьківщиною і власним народом на тому місці, де Боже Провидіння нас поставило, щоб ми не змарнували всередині країни всього того, що наші захисники ціною власного здоров'я, а часом і життя, захищають на фронті», – пояснив архиєрей.

Після Літургії всі процесійно вийшли на подвір’я храму, де здійснили Чин малого освячення води, а також Чин віддання українського війська під покров Пресвятої Богородиці.

Опісля владика Богдан урочисто відкрив святковий концерт з нагоди Дня захисника України. Звертаючись до присутніх, архиєрей наголосив на важливості бути вдячними Богу та військовим за цей мирний і благодатний день.

«Нехай наша вдячність полине до госпіталів, де лікуються наші солдати, нехай наша вдячність і низький поклін полине до родин, які оплакують втрату наших рідних. Вони є наші, не чужі, бо вони за нас віддали своє життя. Про це ми не сміємо ніколи забувати, про це ми маємо нагадувати собі та своїм внукам. Ми маємо виховувати наших дітей так, щоб вони знали, кому вони завдячують мирним небом над головою і своїм майбутнім», – закликав Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

Фото: о. Валерій Гром

Прес-служба Київської архиєпархії
за матеріалами медіа-центру КТДС імені архангела Гавриїла

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

15.10.2018р. Б. / Митрополит освятив меморіал загиблим воїнам

13 жовтня 2018 року Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, освятив меморіал загиблим в РУВ  воїнам 24 ОМБр ім. короля Данила у м. Яворові.

Митрополит звершив Архиєрейську Божественну Літургію у храмі Покрову Пресвятої Богородиці м. Яворова з нагоди храмового празника,  а відтак освятив меморіальний комплекс, присвячений пам’яті бійців, що загинули під час військових дій на Сході України. До спільної молитви долучилося духовенство, численні військові, представники влади та спільнота яворівчан.

Джерело:     Прес-служба Львівської архиєпархії УГКЦ

14.10.2018р. Б. / Вітаю усіх друзів і подруг з потрійним святом

Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! - Слава Героям!

Дорогі побратими і подруги по боротьбі за УССД, від Сяну по Кавказ!

Вітаю всіх Вас з потрійним святом:

Зі святом Покрови Пресвятої Богородиці!

З 76-річчям створення Української Повстанської Армії!

З 25-річчям створення ВО "ТРИЗУБ" ім. Степана Бандери, організації, яка підхопила естафету боротьби за УССД від славних вояків УПА!

Бажаю всім Вам витривалості і наснаги у боротьбі проти сил злоби піднебесної та її носіїв, численних захланних сусідів, що брехнею та підступом вдираються до нас, чинять зло і беззаконня, усіма способами намагаючись розчленувати наші лави та Україну. Ви знаєте, що в єдності - сила народу, тож не даймо їм сплюндрувати навіть ті наші здобутки, які осягли завдяки багатьом поколінням борців за волю й кращу долю земної Батьківщини, та перешкодити нам здобути й Небесну, в Царстві вічного Блаженства і Буття! 

Шануймося, бо ми того варті!

Ми переможемо, бо ми з Богом і з нами Бог!

З повагою, любов'ю і молитовним благословенням,
сл.Б. Леонід.

13.10.2018р. Б. / ТОП-5 цитат зі Святого Письма про воїнів та Божий захист

14 жовтня відзначаємо свято Покрови Пресвятої Богородиці та день захисника України. З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі п'ять цитат зі сторінок Святого Письма про воїнів та Господній захист.

Отож, переноси труди й ти, як добрий воїн Христа Ісуса. (2 Тим. 2:3)

Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати. (Пс. 27:3)

Силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. (Євр. 11:34)

Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає. (Ів 15:13)

Моє прибіжище й моя твердиня, мій Боже, на котрого я покладаюсь. (Пс. 91:2)

 

Джерело:  Воїни Христа Царя

12.10.2018р. Б. / Інтерв'ю з чиказьким Владикою про Томос і не тільки. Частина IV

Нещодавно Преосвященний владика Венедикт (Алексійчук), архиєрей єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго, перебував з візитом в Україні. Владика люб'язно погодився дати інтерв'ю "Католицькому оглядачу" стосовно того, як нам - греко-католикам варто ставитись до подій, пов'язаних з наданням Томосу українському православ'ю.

Частина ІV: (частина І   частина ІІ   частина ІІІ)

Прошу Владики, чи можемо все, сказане дотепер, підсумувати простим висновком: нам, греко-католикам, потрібно докладати більше зусиль у напрямку усвідомлення нашої власної ідентичності й активніше жити церковним життям, і так ми зможемо принести більше користі народу й Церкві?

Безперечно.  Колись я думав: ну чому такі війни були в Церкві перших століть довкола догм – Христос Бог чи ні, в Ньому дві природи чи одна, дві волі чи одна, адже духовне життя є найважливішим компонентом  нашого життя в Христі. Але насправді, коли нема правдивої віри неможливо знати, як потрібно правильно діяти. Чи як це дуже влучно сформулював Папа Бенедикт ХVІ: без ортодоксії немає ортопраксії. От, наприклад, коли перенаголосити Христову Божественну природу, тобто, прийняти монофізитизм, але не словесний, як це є у випадку дохалкедонських церков, а реальний. То вислідом цього буде така своєрідна аморфізіція Церкви, такий собі монофізитизм церковного характеру: Церква не мусить мати якусь людську структурованість, порядок, дисципліну, адже все це – чисто людські речі. Але ж сам Христос передав нам зачатки структуризації Церкви, давши Їй єрархічну форму.

З іншого боку, якщо заперечити Христове Божество, то ми опиняємося з Церквою, яка є виключно людською структурою, яку можна кроїти і перекроювати відповідно до своїх смаків і вподобань. В принципі одна і друга небезпека завжди були присутніми в історії Церкви. І вони завжди призводили до розколів в Церкві, завжди намагалися зруйнувати Її єдність. Тому ми маємо постійну необхідність вертатись до нашого Джерела, вертатись до Христа, вертатись до того що Він нам дав. А повторю ще раз, Христос нам залишив Церкву Єдиною. І як християни маємо стреміти до цієї Єдності.

Боже Провидіння поставило наш народ і нашу Церкву в самому центрі простору, який культурно, цивілізаційно й політично відомий під назвою “Європа”. Століттями вторгалися в Європу через наші землі орди кочівників. Століттями наш народ і Церква стояли в обороні християнського Заходу, самі знемагаючи під ударами супротивників. Наша Церква переходила через періоди різноманітних чужинецьких владарювань, періоди переслідувань і більш-менш спокійні часи, коли вона могла розвиватися. Увесь цей історичний процес залишив свої відбитки на її обличчі й ідентичності. Але три компоненти, що творять її ідентичність, завжди залишалися присутніми в її житті: вірність Христові, вірність єдності Христової Церкви та вірність народові, серед якого вона звершує своє післанництво.

Наші предки зустрілися з християнською Благовістю на самих початках місійної діяльності Церкви Христової. Тому вже Тертуліян міг писати, що холодні краї Скитії горять полум’ям Христової віри. Від самих початків існування Церкви зéмлі нашої Батьківщини щедро политі кров’ю мучеників за Христа: тут у Криму св. папа Климент І мученичою кров’ю засвідчив свою вірність Христові; тут і сарматські мученики, яких ґотський король Ґерманаріх дав убити за віру римську; тут і ісповідницьке свідчення св. папи Мартина І; тут і сонм мучеників та ісповідників, часто безіменних, чия кров стала насінням для нових християнських поколінь нашого народу.

У плавильному котлі історії на наших теренах змінювалися етноси й народи, кожен з яких залишив свій слід у культурі, ментальності й вірі нашого народу, витворивши тим самим унікальність нашої ментальності й нашої культури. Тому Церква, шукаючи шляхів поширення Христової віри в нашому народі, шукала і зрозумілих йому форм та способів. Адже від самих своїх початків Церква Христова, несучи Благовість воскреслого Христа різним народам у конкретному часі, конкретному просторі й конкретній культурі, набирала різних форм, видозмінюючи свої обряди, але залишаючись вірною Христовій науці, суті євангельської керигми.

Так певної ідентичності набрала і наша Церква. Нам не треба заповзятливо вдаватися до пошуків власної ідентичності, постійно озираючись на окрики здевальвованих теологів Заходу чи Сходу. Ми не маємо права страждати хворобливим перенаголошуванням власної східності чи католичності – ми мусимо бути самими собою, тобто східними католиками. Ми вже маємо Богом дану ідентичність, тому не мусимо марно витрачати час та зусилля на її пошуки. Ми маємо святий обов’язок, покладений на нас Божим Провидінням: бути самими собою, жити своїм життям – життям повної єдності християнських Сходу і Заходу. І саме на нас, греко-католиках, лежить обов’язок усвідомлення власної унікальності, усвідомлення того, що наша Церква зберігає лик неподіленої Церкви Христової перших християнських століть, і не просто зберігає його, як у музеї, а живе цим ликом і розвиває його.

Та не завжди легко навіть нам самим розгледіти цю реальну іконічність нашого християнського життя і досвіду. Нашарування вікової історії зробили своє.

Тому й нам, неначе вмілим реставраторам, треба уважно, делікатно і водночас наполегливо знімати кіптяву століть, вміло розрізняючи нашарування від оригіналу, щоб християнський світ міг добре бачити цю ікону, яку представляє йому наша Церква. Але це не означає, що впродовж реставраційних робіт храм нашої Церкви має бути закритий та ізольований. Ні. Якраз навпаки – наново переживаючи досвід усвідомлення власної іконічності, наша Церква покликана жити повнокровним життям християнської спільноти.

Українська Греко-Католицька Церква, як я про це вже казав, демонструє християнському світові реальну, можливо не зовсім досконалу, зате життєздатну та функціонуючу модель християнської єдності. Цю єдність Церкви Христової наша Церква завжди розуміла насамперед як видиму єдність із Престолом св. апостола Петра в Римі. Адже в першому тисячолітті християнства покликання, завдання, роль пап як наступників св. Петра були зрозумілими, і цього ніколи християнський загал не ставив під сумнів.

Питання папства стало дискусійною темою в Х–ХІ століттях через людські амбіції, однак для нашої Церкви цей видимий знак служіння папи Римського завжди був важливим. Наша Церква, попри різні непорозуміння, часто-густо інспіровані нашими сусідами, завжди перебувала в єдності з Апостольським Престолом, а тому ніколи не сумнівалася в авторитеті Святішого Отця. Так само, як і у своєму функціонуванні вона ніколи не переставала дотримуватися головних засад Вселенської Церкви.

Ми ніколи не забували, що ми – Католицька Церква і одночасно Східна, тому давали свідчення єдності, всіляко змагали до неї. І сьогодні мусимо, зберігаючи свою католицькість і східність водночас, засвідчувати ту потребу єдності. Для “сучасного” греко-католика це радше звучатиме як заклик до того, що треба створювати якісь комісії чи провадити якісь конференції для особливих екуменічних діалогів. До такого розуміння підштовхує менталітет сучасного українського суспільства. Та насправді всі ми добре усвідомлюємо, що якимись конференціями, комісіями, зібраннями справу християнської єдності не вирішити. Самим своїм буттям ми маємо взивати до єдності, вказувати до неї шлях.

І це є важливим імперативом нашого сьогодення. Бо виглядає на те, що останнім часом, попри значний розвиток екуменічного діалогу, прагнення до єдності в Церквах, які включені до цього діалогу, якось пригасло, притупилося. Сьогодні на перший план вийшла не єдність, а толеранція, тобто розуміння, що Бог усіх провадить до спасіння. Отож навіщо ще шукати якусь форму єдності? Навіщо обтяжувати себе пошуком істини? Легше усіх гамузом відправити з чистою совістю в рай, де буде досконала єдність кожної людини з Богом і досконала єдність людей між собою.

Такий менталітет не виражає християнських переконань, бо християнин, який живе своєю вірою, усвідомлює ненормальність розколів у християнстві; це радше менталітет постмодерної доби, яка усе старається релятизувати, ба більше – і саму істину проголосити відносною. І деякі християнські Церкви, хоч і зберегли Апостольське преємство (принцип церковного права, відповіднодо якого ієрархія Церкви спадкоємно восходить через низку рукоположень (хіротоній) до апостолів, поставлених самим Ісусом Христом) та Святі Тайни, все ж потрапили, здається, на гачок постмодерністського релятивізму. Виглядає на те, що вони забули про важливість єдності, про яку молився Господь і до якої ми маємо змагати. Схоже, вони забули, що Христос пролив свою кров не тільки за спасіння кожної окремо взятої людини, а й за те, щоб розпорошених дітей Божих зібрати в одно (див. Йо. 11: 52).

Якщо ми знаємо, що поділи – не від Бога, адже Бог – Той, що справедливо єднає, а диявол – той, хто підступно ділить, то розуміємо, що змагання до єдності лежить на  відповідальності усієї Церкви Божої, а не якоїсь одної групи чи конфесії. До того ж кожен якоюсь мірою винуватий у втраті первісної єдності Церкви Христової. А отже, у гріхові розколу треба всім каятися і навертатися до єдності, тому кожна Церква мала би взивати саме до цього. Але це не так просто, як виглядає. Християни вже звикли до того, що окремо існує Православна Церква, окремо – Католицька. Але це не є нормальним станом. І саме наша Церква самим своїм буттям свідчить, що Церква – роз’єднана, хоч покликана прагнути до єдності. Саме тому доводиться бачити болісні реакції православних на існування УГКЦ.

Відомо, що православна сторона в екуменічному діалозі довго ставила умовою подальшого екуменічного зближення між Православною і Католицькою Церквами саме розформування Східних Католицьких Церков. Ті, що кажуть про себе, що вони шукають єдність, за всяку ціну прагнули відірвати від єдності тих, хто уже цю єдність здійснив. Навіть для простої людської логіки це – незбагненний факт. Ще більш дивовижними виглядають заяви про те, що в теперішніх умовах унія не може бути шляхом досягнення єдності. Справді дивовижно. Адже за всі ці роки, відколи існує розкол, ніхто інакшої моделі єдності так і не запропонував, тобто такої моделі, яка б дійсно функціонувала. Явно фантастичні проекти є просто димовою завісою або породженням хворобливої уяви.

Отож ті, що “відважно” засуджують унію, засуджують те, що вже довело свою життєвість і функціональність як спосіб досягнення єдності між християнами. І це засудження робиться за відсутності тих, чий історичний спадок, чиє коріння і саме існування проголошено історичною помилкою. Очевидна неморальність такої позиції є цілком зрозумілою навіть не заангажованим у цьому дійстві людям. Водночас не пропонують нічого нового чи кращого, хіба що якісь туманні перспективи на віддалене майбутнє. І це потрібно постійно наголошувати.

У радянські часи наша Церква дорікала комуністам самим своїм буттям, оскільки свідчила, що вони живуть недобре, що їхня ідеологія не є нормальною. Виглядає, що і православний світ має таке негативне ставлення до нас із тієї самої причини: ми свідчимо йому про потребу повернутися до нормального стану, до єдності Церкви. Зауважте, що навіть до римо-католиків православні не мають такого негативного ставлення і значно легше їх зносять. Особливо яскравий приклад – територія Росії, де таки ще терплять римо-католиків, а греко-католиків навіть не хочуть зареєструвати. Це ілюструє, наскільки наше буття їм дорікає, а вони самі до кінця цього не усвідомлюють. І це є джерелом їхньої неймовірної агресії супроти нас.

Зазвичай людина агресивно поводиться, коли відчуває загрозу. У цьому випадку загрозою для Православної Церкви є наше існування, оскільки воно свідчить, що їхній стан є ненормальним, що над цим треба працювати. І річ зовсім не в тому, що ми ліпші: ми маємо в Церкві свої проблеми, над якими мусимо постійно працювати, але при цьому Бог вибрав нас бути свідками церковної єдності.

Єдність Церкви, Божого люду – це не відірвана від життя інтелектуальна забавка невеличкої групки богословів від церковної політики, які самозакохано сподіваються своїми надзвичайними богословськими й не зовсім богословськими мудруваннями здивувати увесь світ. Це – реальна життєва потреба християнського світу. І не відчувати її як таку може хіба той, хто насправді не живе життям Церкви Христової, хто не має реального активного зв’язку з живим і воскреслим Господом.

У час, коли для багатьох християн єдність Церкви Божої перестає бути імперативом їхнього християнського життя, коли багато конфесій закриваються в собі, неначе сектантські угруповання, думаючи про свої вузькоконфесійні інтереси, ми, греко-католики, мали б особливо ревно свідчити про потребу єдності Церков.

Важливо, щоб ми екзистенціально усвідомили, що Вселенська Церква потребує нас, а ми потребуємо її. Своєю чергою, Римо-Католицька Церква потребує Православної Церкви, а Православна Церква потребує Римо-Католицької. Як говорив блаженний Папа Іван-Павло ІІ, Церква має дві легені, й вона мусить ними повноцінно дихати. А коли одна легеня присутня тільки в редукованому вигляді, це негативно впливає на весь організм.

Проте усвідомити себе частиною тієї повноцінної легені не завжди легко. Відтак ми, греко-католики, дуже часто хочемо бути кимось іншим: мовляв, якщо ми цілковито уподібнимося до латинників чи до православних, це вирішить наші проблеми.

Однак, як свідчать приклади з історії, Божий народ має бути таким, яким його хоче бачити Бог. Сáме функціонування за призначенням є запорукою успішності народу в Божих очах. Наприклад, відомий єврейський філософ Мартін Бубер перед Другою світовою війною закликав євреїв не зрікатися своєї ідентичності, своєї віри та культури. Тоді чимало євреїв були переконані, що асиміляція серед інших народів буде вирішенням усіх їхніх проблем з навколишнім світом. Однак Бубер попереджав євреїв, що асиміляція не врятує їх від утисків і переслідувань; він стверджував, що євреї своєю присутністю у світі покликані свідчити про Боже існування і про Його єдність. Друга світова війна показала, що асиміляція не була здатна врятувати європейське єврейство від трагедії Голокосту, чи, як кажуть самі євреї, Катастрофи (Шоа).

У нашій життєвій реальності цілком зрозумілим є те, що асиміляція з іншими – це не те, чого Бог хоче від нас, греко-католиків. Адже якби така асиміляція була Його волею, то комуністичні переслідування досягли б своєї мети – греко-католиків просто вже не було б. Але Бог серед цих жорстоких переслідуваннь – жорстокіших і систематичніших від Неронових – зберіг нашу Церкву. І цим Він ясно та недвозначно показав Свою волю: ми мусимо бути тут, у цьому конкретному часі та просторі, свідками єдності нового народу Божого.

Хочу ще раз і ще раз повторити: наша Церква, виховуючи свій народ релігійно, цим самим виховувала добрих громадян і свідомих та активних членів нашого народу. І саме це уможливило Їй протягом століть бути оплотом нашої національної ідентичності, а часто в умовах чужих, неприхильних нашому народу держав і чи не єдиним чинником, який зберігав нашу народну ідентичність, нашу національну самобутність. І зараз наша Церква, яка клопочеться про покращення власної євангелізаційної діяльності, щоб донести слово Боже до чим більшої кількості людей, насправді сприяє відродженню моральності нашого суспільства, яка була практично знищена довголітнім комуністичним пануванням. Помилково думають ті, хто уявляє собі, що давши добрі державні закони, створивши добру правоохоронну систему й суддівство, ми зможемо перемінити ситуацію, коли корупція, хабарництво, здирництво, беззаконня пронизали усі пори суспільного і державного організму.

Повірте, нема у цьому світі такої реальності, яку люди були б нездатні зіпсувати. Без морального перевиховання народу, без християнського відродження сподіватися на зміни в Україні неможливо. І саме в цьому місія нашої Церкви є просто необхідною. Нам, греко-католикам, потрібно усвідомити увесь той потенціал, яким є багата наша Церква, щоб могти його використати на добро усього народу Божого на українських теренах і на поселеннях, де мешкає наш народ. Але для цього потрібно докладати великих зусиль та не давати, щоб різного роду перепони відбирали у нас наснагу й запал Христової любові.

Джерело:  Воїни Христа Царя