05.09.2018р. Б. / Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті: Український народ потребує справжніх священиків

Вітальне слово Його Високопреосвященства архієпископа Клаудіо Ґуджеротті, Апостольського Нунція в Україні, до Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви Ваше Блаженство, високопреосвященні митрополити, архієпископи, владики, відповідальні за українські греко-католицькі спільноти у світі, високодостойні гості.

На початку цього вашого Синоду маю честь передати вам, як я говорив вже на Божественній Літургії, привітання, благословення й присутність Папи Франциска. Ви знаєте, що ці дні непрості для Католицької Церкви загалом і для Папи особливо. Я дуже радий, що зможу незабаром передати Його Святості солідарність і синівське братерство, яке мені особисто довірив Його Блаженство, просячи стати голосом і переживанням усіх вас щодо подій, якими ми зараз живемо та які, на жаль, не легкі.

У будь-якій частині світу ми сини Католицької Церкви, покликані виявляти, насамперед, підтримку основних тем церковного життя, пов’язаних із формацією священства й підтримкою священичого життя. У той самий час ми покликані визначити стратегію, яка буде правдиво євангельською, де «так» буде «так», а «ні» буде «ні», бо решта походить від лукавого. У ці часи, в деяких частинах світу, кожен вислів, кожне слово, кожен прояв з боку єпископів пропускають через сито й досліджують через лупу. Слава Богу, в Україні ми перебуваємо у спокійнішому контексті. Але в глобальному світі, у якому живемо, зрозуміло, що треба звернути велику увагу на ці проблеми задля блага Церкви, щоб вона сяяла у своєму свідченні віри у Христа, із великою розсудливістю: сьогодні ми творимо новину, коли говоримо; творимо новину, коли мовчимо; творимо новину, коли втручаємося, і творимо новину, коли відмежовуємося.

Цей ваш Синод відбувається з великою відповідальністю в особливий момент життя України. Не мені належить аналізувати теперішню ситуацію: Його Блаженство і ви всі насправді знаєте її деталі значно краще за мене. Дозволю собі тільки звернути увагу на тематику, яка стала в центрі загальної уваги у країні та досі там перебуває: надання Томосу автокефалії місцевій Православній Церкві. Це неначе містична примара, про яку чутно, але якої не видно; якої чекають, але не знають, коли вона буде; про яку люди говорять, але невідомо, що саме говорять. У зв’язку з цим я хотів би щиро подякувати Його Блаженству за те, як він висловлювався в ці місяці, коли йшло обговорення цієї теми, яка надзвичайно делікатна також для Української Греко-Католицької Церкви, бо ж містить багато аспектів, що були частиною її чутливості з найдавніших часів, які вона чула й вивчала в минулому і в теперішньому, зокрема християнське й національне питання. Ці роздуми допомогли всім замислитися про те, що Церква це, перш за все, наречена Христа, а тільки потім — вияв спрямування соціального переживання. Це не завжди виявлялось у публічних дискусіях, у яких хотілося б почути більше про віру й менше про політику, розуміючи, що йдеться про природу і членство Церкви. Наприклад, я сказав би, що дуже доречною і значною була промова, яку Його Блаженство Святослав виголосив у надзвичайно важливому контексті 1030-ї річниці хрещення Київської Русі. У цьому випадку різноманіття стилів висловлювання промовців було також однією з відмінностей щодо способу роздумування про певні релігійні теми. Цей час, на мою думку, був вмістилищем страждань, але й великою можливістю для Греко-Католицької Церкви глибше й виразніше зрозуміти власні риси, а значить, іти до буття своєї історії та своєї ідентичності.

Вселенська Церква пишається тим, що до неї належить ваша Церква, здатна показати світові всі тягарі та труднощі, а також надії, пов’язані з прагненням жити повною приналежністю до християнського Сходу та повного сопричастя з Римським Понтифіком.

Висловлюю численні побажання усім вам, щоб ви могли пройти неушкоджені серед цих потрясінь і, бачачи, що ви вже маєте в собі всі складові церковної повноти, бажаю, щоб ви й надалі були для України впевненим знаком порівняння та спрямування.

Ми готуємося до наступних важливих політичних подій, і це також особлива нагода дати свідчення, як українські греко-католики, щоб допомогти людям зрозуміти те, чого вони справді хочуть, і діяти відповідно, засвідчуючи цінність справедливості, рівності, поваги до людських прав, зокрема до тих, які іноді затоптані в тиші та які стосуються людського життя від зачаття до його природного сповнення. Ми сподіваємося, що це також приверне увагу всіх Церков, щоб вони почувалися готовими у спробі бути вірними свідками захисту тих, хто не має голосу.

Ця ваша праця має риси, які ми вже коротко коментували вчора. Ідеться про Слово Боже, яке, особливо у східних християнських традиціях, має особливість: жити втіленням у різні культури аж до її найглибших проявів. За це Вселенська Церква вдячна християнському Сходу, бо ж дуже часто, власне, навернення східних народів призводило до розквіту нових, міцних і чітко виражених культурних проявів. Вони унікальні й неповторні, як надіємося, не замкнені до місіонерського поклику, і творять збагачення, корисне для всієї Вселенської Церкви. Без цього культурного втілення Слова Божого Церква збідніла б і, в певному розумінні, втратила б фундаментальну рису, яка її вирізняє.

Папа складає вам через мене побажання завжди відчувати, що Святий Престол поруч, зацікавлений у ваших потребах, іде попереду вас, супроводжує вас і провадить у всьому, що є ознакою покликання Церкви Рима для оживлення й підтримки всебічної благодійності. Це зобов’язання, яке щоденно бере на себе Нунціатура в Україні, у безпосередньому контакті з Папою Франциском та згідно з його вказівками. Він, між іншим, мав також багато можливостей зустрічатися з Його Блаженством, в обставинах, які, мені здається, стали дуже плідними та заклали основи для міцної та глибокої співпраці.

У вашій програмі дня є також деякі призначення нових єпископів. На них ми прикликаємо щедрого сходження Святого Духа, тому що цей момент творить кульмінаційну особливість Східних Католицьких Церков щодо самостійного обрання провідників. Ми впевнені, що завдяки дбайливості й безсумнівній увазі, з якою секретаріат Синоду завжди готує документи, ці призначення стануть легшими та корисними. Хочу порадити: варто завжди мати на увазі, що введення нових членів до Колегії єпископів — це не просто призначення когось до якогось гурту певного соціального значення, а розширенням апостольської колегії, якій довірена сама Церква. Нехай критерії вибору поєднують здорову, глибоку, живу духовність із практичною здатністю керувати, що є специфічною рисою цього управління. Ваша Церква, яка вийшла з катакомб, численна, а отже має дедалі більшу можливість вибору. Ми переконані, що ці вибори будуть не тільки прикрасою, а й конститутивним збагаченням вашої здатності бути справді колегіально відповідальними за ваших вірних.

Річ дуже важлива: бачу великі очікування ваших вірних від цих Синодів. Що повніше й виразніше буде спілкування, звісно, про те, що можна повідомляти, то більше людей ітиме разом із вами, супроводжуватиме вас у молитві, підтримуватиме у старанні, у жертві й відчуватиме, що їхні отці та брати насправді зібрані, щоб роздумувати про загальне благо. Український народ палко шукає когось, хто думав би про спільне благо; він потребує справжніх отців, які були б не тими, хто панує, а автентичними, спадкоємцями тих, хто в минулому пролив кров, і готовими до цього сьогодні, щоб оживити та надихнути віру власного народу.

З цієї нагоди я хотів би сказати вам те, що я почув також від деяких владних осіб цієї країни: слово глибокої вдячності Блаженнішому Святославу за працю для реорганізації й повної адміністративної прозорості у вашій Церкві, покликаній зберегтися й розвиватися в повній гідності — як приклад для всієї України. Ви знаєте, що мучеництво не робить багатими, свобода ж — навпаки. Отже, те, що мені часто пригадується, це особливе покликання Української Греко-Католицької Церкви підтримувати в часи свободи таку саму прозорість і скромність засобів та особистого життя, які були властиві в часи переслідування, щоб подолати спокусу відновити в непрозорий спосіб те, що свого часу було несправедливо забране. Церква повинна мати обережне, розсудливе, цілеспрямоване управління, уважне до бідних і до окремих осіб. Ви знаєте, що це постійна вказівка Папи Франциска. Ми — не комерційна установа, не якась світська організація: ми є молитовною спільнотою, а це означає, що перше зобов’язання — це молитва, молитва всіх разом, увага до людей, які моляться разом із нами. У східній традиції часто використовують для єпископа слово «співслужитель», тобто той, хто служить разом із іншими. Нехай бути «співслужителем» стане фундаментальною характеристикою єпископа, який неустанно клопочеться про всіх довірених йому священиків, особливо коли ці священики перебувають в умовах праці, в багатьох аспектах плідної, але в інших аспектах — важкої, щоб жити в численній священичій родині.

З цим побажанням глибокого релігійного досвіду, духовного досвіду, щоби був насправді П’ятидесятницею в ці ваші дні зустрічі, щоб Господь надихав ваші кроки і щоб ви йшли за Ним, передаю вам братерські обійми та благословення Папи Франциска, щоб ви могли бути спокійні й горді з того, хто ви є, і того, до чого покликані, щоб утвердити вірних греко-католиків у вірі та любові. Дякую і плідної праці.

Львів-Брюховичі, 3 вересня 2018 року

Джерело: КМЦ