Велика П'ятниця
Коротка історія
Використання святої плащаниці в богослужбах Великої п'ятниці й
суботи так як ми її тепер почитаємо, відносно недавнє, бо має за собою
заледве кількасот літ, але своїм походженням вона сягає самої смерті
Ісуса Христа. Плащаниця це ніщо інше, як те простирало чи саван, у якому
було завинуте мертве Тіло Христа Господа, коли Його покладено до гробу.
Східна Церква у відправах Великої п'ятниці й суботи не знала плащаниці
майже півтори тисячі літ!
Християни єрусалимської Церкви перших століть почитали у Велику
п'ятницю хресне дерево, яке на початку IV віку віднайшла свята Єлена,
мама цісаря Костянтина. Обряд того почитання записала нам паломниця IV
століття Сильвія Аквітанська. Звичай почитати святий хрест у Велику
п'ятницю перейшов пізніше до грецької Церкви. Під впливом Східної Церкви
почитання святого хреста у Велику п'ятницю в середині VII століття
перейшло до Західної Церкви, де практикується і сьогодні.
У наших рукописних уставах до XVI віку нічого не сказано про обряд
покладення святої плащаниці, бо вона щойно починала входити у практику.
Оскільки свята плащаниця ввійшла до відправ вечірні Великої п'ятниці й
утрені Великої суботи не окремим приписом, а звичаєм Церкви, то до
сьогодні нема одного обряду покладення плащаниці, бо різні Церкви
виробили свої звичаї. Почитання святої плащаниці в ХVII-ХVIIІ ст. стає
загальною практикою і звичаєм усієї Східної Церкви.
Обряд виносу й покладення плащаниці, за Типиком о. Дольницького,
відбувався у катедральних церквах Галичини так: на вечірні Великої
п'ятниці, під час співу стихири на стиховні "Тебе одіющагося світом яко
ризою...", був обхід довкола церкви з плащаницею, яку несли за чотири
кінці священики або старші парафіяни. Після обходу плащаницю клали на
окремий до того приготований стіл посередині церкви. При кінці вечірні в
часі трикратного співу "Благообразний Йосиф..." усі на колінах
приступали до святої плащаниці й побожно її цілували. Божий гріб був
прикрашений квітами й лампадами, а за ним стояв хрест без Розп'яття з
обрусом на його перехресті.
Отець Дольницький згадує також, що в нас, у Галичині, був звичай при
обході з плащаницею нести і Святі Тайни, що їх відтак ставили для
почитання або на Божому гробі, або на престолі. Він завважує, що цей
звичай узято від латинської Церкви. Звичай виставляти Святі Тайни при
плащаниці є цілком несумісний ні з духом Великої п'ятниці, ні з духом
Східної Церкви. Свята плащаниця є якраз символом Ісуса Христа в гробі,
тому тут немає місця на прилюдне почитання Святих Тайн. Західна Церква у
Велику п'ятницю подекуди усуває Святі Тайни з кивота та лишає його
відчиненим на знак, що там нема Христа, бо Він у гробі.
Тепер на нашій плащаниці, крім ікони Христа в гробі, зображають ще
Богородицю, Йосифа з Ариматеї й побожних жінок, що брали участь у
похороні Ісуса Христа. А довкола плащаниці видніються слова тропаря
Великої п'ятниці: "Благообразний Йосиф...".
Про ікону
Як латинській, так і східній Церкві відомий обряд "оплакування" у
Велику П'ятницю та Велику Суботу. Христос, який назвав себе життям (див.
Йо. 14, 6), лежить у гробі або на камені помазання померлих. А побожні
жінки підносять руки, голосячи. Оплакування померлих завжди було справою
жінок, не так з огляду на їх психологічні нахили, як радше з причини їх
"природного покликання". Чоловік, який офірує світові свої діла і
конкретні звершення, певним способом залишається живим у них навіть
після смерті. Жінка, яка дає життя, споглядає знищення того, що є сенсом
її існування.
Жінки біля гробу Ісуса є символом Церкви, яка стогне і плаче у цій
"долині сліз". Вони уособлюють усвідомлення сумної дійсності, яку можна
пояснити лише у світлі об'явлення.
Чи є натяк на якусь надію? Здається, іконописець нічого не говорить
про це через постаті жінок. Але Богородиця зображена в іншій позі, ніж
вони. Вона теж плаче, але водночас здійснює жест поклоніння.
Чернеча традиція розрізняє два види плачу: той, який викликає розпач і
смуток (lỳpe), та ін ший плач, який є джерелом потіхи і знаком любові
(рèпthоs). Ченці прагнули належати до блаженних засмучених (див. Мт. 5,
5), тобто до тих, хто відчуває близькість божественного блаженства
навіть у ситуації, яка викликає біль.
Їх непорушна віра не опирається на якийсь банальний оптимізм. Вони не
заплющують очей ані перед трагічною людською долею, ані перед злобою,
яка є її причиною. Але вони поєднують все це з померлим Христом і,
вшановуючи Його своїм плачем, почувають себе переміненими вірою у
воскресіння. На Сході цей священний плач звеличують чимало чудесних
творів. Іконописці мали не надто багато нагод зображати його. Але коли у
Велику П'ятницю ми споглядаємо ікону Богородиці, яка плаче на гробі
Ісуса, бачимо хрест посеред свічок, лампад та жалобних співів, ми
відчуваємо як нас відносить в цю атмосферу пентосу, священного плачу,
який породжує радість.
Джерела: ugcc.org.ua
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар