Історія
хлопчика, якого відмовився хоронити священик УПЦ МП, прикра з
“людської” точки зору, але дуже показова під кутом зору оцінки подальших
релігійних процесів у країні, зокрема — динаміки секуляризації.
Логіку тієї частини Московського патріархату, яка не визнає навіть
хрещень УПЦ КП, зрозуміти важко. Однак викликає певний подив й інша річ —
те, що поведінкою запорізького священика обурилось чимало людей, яким у
принципі не йдеться ні про сакраментологію, ні про еклезіологію, ні про
християнство в цілому. Власне кажучи, маємо черговий випадок, коли
“Геть московського попа!” почали масово кричати ті, хто не має
відношення до релігійного життя. Легко усвідомити емоційно-політичне
підґрунтя такої поведінки. Але з послідовно логічної точки зору вона є
безглуздою: якщо я не є практикуючим християнином, то яке мені діло, чи
був над кимось звершений обряд? Адже той обряд не має для мене ніякого
об'єктивного значення.
На жаль, ця особливість борців проти “московських попів” є лиш
відображенням загальної картини притаманного для нашого суспільства
номінального християнства. Так, для значної частини наших співгромадян —
особливо поза межами католицької Галичини — все релігійне життя
зводиться до хрещення дітей і чину похоронів. Дехто також практикує
церковний шлюб (дійсність якого у багатьох випадках є сумнівною),
освячення всяких наїдків на окремі свята, замовлення заупокійних
богослужінь і, звісно ж, ставлення свічок. Логіка такої релігійності
становить складне питання. Приміром, якщо я не є практикуючим
християнином і не планую виховувати у християнському дусі свою дитину,
то навіщо її хрестити? Або інший випадок. Адекватна любов до будь-чого
тварного має починатися з любові до власної душі. Який сенс замовляти
панахиду за душу померлої близької людини, якщо я, не турбуючись про
власну душу, не відвідую обов'язкових для відвідування богослужінь? На
цьому тлі не варто дивуватися, що один із ключових прийомів у боротьбі з
МП становить заклик не купувати у відповідних храмах свічки. Яка
релігійність, така і боротьба проти окремої політично заангажованої
релігійної структури.
Чи можна заперечити право далеких від християнства людей негативно
оцінювати МП у площині наших національних інтересів? У жодному разі.
Одначе слід усвідомити іншу обставину — те, що значна частина нинішньої
риторики у стилі “Геть московського попа!” спрямована на поглиблення
процесу секуляризації, оскільки на місце Релігійного ставить світське
Політичне. Фактично, у нас відбувається щось подібне до того, що
відбувалося у Чехословаччині міжвоєнного часу, коли в рамках
націонал-ліберального проекту була здійснена спроба збудувати так звану
“Чехословацьку Гуситську Церкву”. Сьогодні Чехія є найбільш атеїстичною
країною Центральної Європи, а збудована на суто національному началі
“церква” не налічує навіть 40 тис. вірян.
Московський патріархат в Україні безперечно становить виклик нашим
національним інтересам. Але найбільша шкода від нього криється у тому,
що він провокує ще глибшу дехристиянізацію нашої країни.
Ігор Загребельний Авторська колонка
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар