Цілком
ймовірно, що не один із вас скаже, що може бути спільного в
християнського сайту і теми “польських блях.” Але насправді спільного
багато більше ніж може видаватися на перший погляд.
В останні три роки питання “євроблях” стало просто каменем спотикання
для доброї частини населення нашої України. Для одних це захоплення,
бізнес, стиль життя, для інших причина для безнастанного ворохоблення
та ремствування. Особливе обурення викликають “бляхи” у водіїв зі
стажем. Той хто не один рік крутить кермо на українських дорогах,
зауважуючи збоку від себе авто на польсько-литовських номерах, рідко
коли змовчить і чи то вголос чи про себе, відпустить черговий
“комплімент” на адресу його власника.
Так, ніде правди діти, нерідко таке обурення “польськими бляхами”, а
точніше тими водіями, що керують ними цілком справедливе. Певна частина
тих власників це молоді, часто ще далеко не досвідчені водії яким
довіряти ті потужні і швидкісні машини ще реально рано, але це питання
радше до автошкіл і до інструкторів ніж до самих молодих водіїв. Хоча,
хіба проблема лише в якості шоферських навиків водіїв “євроблях”? Чи
дійсно всі ті хто обурюються як за кермом власного авта так і різними
постами в соціальних мережах, чи всі вони у своєму щоденному шоферському
бутті притримуються правил дорожнього руху? Напевно, що ні. Порушуємо
всі і чи не найбільше власники саме українських номерів, що стоять на
дорогих машинах. Саме володіння таким авто престиж класу робить його, по
уявленням такого водія, членом касти недоторканих які можуть робить на
дорогах все що заманеться.
Проблема жахливо неймовірно великої кількості аварій на наших дорогах
зовсім не в номерах на авто, не в тому чи написані вони латинницею чи
кирилицею. Єдине, що здатне зупинити людину перед порушенням закону,
будь-якого закону чи то державного чи то Божого є лише страх. Бо якими б
високими фразами про любов, про прагнення принести світло і добро у цей
світ ми б не говорили, в реальності нами здебільшого керують не ці
шляхетні почуття, а звичайний тваринний страх. Страх перед покаранням.
Історія як минулого, так і сьогодення, свідчить, що в часи усіх
революцій, якими б великими чи навпаки маленькими вони б не були за
розмахом і якими б високими ідеями не були викликані, головне, щоб
відбулося знесення старих державних устоїв, а нові ще не були б
закладені — настає епоха беззаконня, анархії, розгулу злочинності.
Зникають закони, зникає система карності, а з нею зникає моральність,
здоровий глузд і страх. Такі особи в той момент жадають піднятися над
усіма, прагнуть бути царями природи, а в нашому випадку королями на
дорозі. Тому не машини з “бляхами” є причиною аварійності, а відсутність
правової держави в якій перед законом як і перед Богом усі рівні.
Дилема “польських блях” це насправді конфлікт старого з новим. З
однієї сторони ті хто ризикнув, ті в кого дух авантюризму переміг
здоровий глузд і вони проміняли стабільність у вигляді “жигулів” та
“таврій” з українськими номерами на єврономери на таких машинах про які
раніше могли лише мріяти, з іншої - совкове мислення перестрашених
радянських дітей.
Тому питання суспільного ажіотажу навколо “блях” не в “бляхах”, а в
заздрості. В тій жабі, що сідає на груди і ловить за шию того чи іншого з
нас коли бачимо біля себе когось хто в якийсь момент виявився
моторнішим. Всі ті пости та коментарі в інтернеті типу: “вони хочуть
їздити на дешевих машинах, а не хочуть платити податок державі”,
здебільшого, нічого окрім посмішки не викликають. Певна річ, якщо ця
цитата пролунає з вуст людини народженої і вихованої, наприклад в США
то їх ще прийняти можна, але податкова система і українець - це на жаль
поки що діаметрально протилежні поняття. Проминуть ще довгі роки поки
пересічний громадянин нашої країни зможе ототожнювати податок який
платить з ймовірністю покращення державного благоустрою, а не кишені
того чи іншого чиновника. Тому, як правило, за цими високими словами
турботи про податок знову таки погано приховане звичайне лицемірство та
банальна заздрість.
Інший дописувач більш чесний у своєму обуренні: “я теж купив машину з
Європи, але я заплатив розмитнення, а вони купили за безцінь то ж нехай
мені держава повертає мої гроші …” і т.д. Ще одна дама залишає наступну
думку: “та я понад 30 тисяч доларів віддала за свою машину, а він один з
другим купує таку саму машину в три рази дешевше і їздить на литовських
номерах...”.
Мушу визнати, був період коли схожі думки були і в мене. Але в якусь
мить на гадку прийшло: “чоловіче - це голос заздрості в тобі говорить,
що заважає тобі самому вчинити так само? Продай свою машину і за ті самі
гроші купиш вдвічі кращу на “бляхах”... І хоча насмілитися вчинити
так, я так і не зміг, та в усякому разі черв’яка заздрості було
придушено.
Протести, так званих, “простих і чесних” громадян проти хитромудрих
власників “євроблях”, насправді ніщо інше як бунт “совка”. Відвічне
«совкове» прагнення щоби всі були однаково бідні, а не однаково багаті. З
цієї причини згадується давній, ще часів союзу анекдот:
Пекло. Казани з грішниками. Відвідувач запитує чергового чорта:
- А чому біля того казана нікого немає, а майже вся охорона стоїть біля цього одного?
- Та в цьому казані євреї. З ними справжня біда, постійно втекти
намагаються, виштовхують один одного, витягують, постійно пильнувати
мусимо щоби не порозбігалися.
- Ну, а чому біля того немає нікого?
- А там все багато простіше. Там українці. Лише один спробує вилізти, інші його відразу за ноги назад тягнуть...
Не смішний анекдот, але на жаль й надалі актуальний. Сидимо в лайні
по вуха. А тільки хтось робить спробу вилізти з того смороду, замість
того, щоби вилізти вслід за ним, тягнемо його самого назад. Саме завдяки
цій такій нашій національній ментальності і були можливими
насмішкуваті поради Азарова, коли він коментуючи ціни на дорогу капусту
радив вирощувати її кожному вдома бо й сам так робить у себе на дачі.
Це глузування міністра соцполітики Реви, що українці забагато їдять і на
відміну від економних німців проїдають аж 50% відсотків заробітної
плати. І тут він правий, якщо ми мовчки дозволяємо, буквально рахованим
особам в державі наживатися на цілій країні, купуючи машини по цінах
втричі дорожчих як у тій же Німеччині то ми справді жируємо.
“Євробляхи” - це не виключно можливість їздити на добрих і відносно
дешевих автомобілях, це ще один крок до захисту власного права і
гідності дітей Божих.
о. Василь Ткачук
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар