ПИТАННЯ: Чи мають католики право публічно критикувати Папу?
ВІДПОВІДЬ: Ми живемо в епоху такого бурхливого
розвитку засобів масової комунікації, що буквально кожне слово, кожен
крок Папи стає публічним, кожен може його прокоментувати. В цьому немає
нічого поганого, оскільки кожен має право на власну думку, особливо коли
це не стосується основних елементів нашої віри.
Але ми явно виходимо за рамки євангельського духу, коли плекаємо
негативні висловлювання, руйнуючи тим самим те, на чому грунтується вся
будівля Церкви: любов. Саме любов повинна бути рушійною силою для
віруючого: ми покликані любити один одного так, як любить нас Бог. На
основі цього критерію і можна оцінити ті чи інші критичні висловлювання.
Як говорить євангелист Іван, «Бог є любов, і хто перебуває в любові,
той перебуває в Бозі, і Бог в ньому» (1 Ів 4,16). Саме на підставі
любові будемо судимі і ми самі в кінці наших днів, саме любов залучає на
нас Боже благословення.
Таким чином, будь-яка річ, в тому числі критика, повинна надихатися
любов'ю, щоб залишатися на євангельській стезі. В іншому ж випадку
критика буде гріхом, іноді навіть смертним.
Які критерії слід мати на увазі, щоб визначити, наскільки критика
відповідає євангельському духу? Тут корисно звернутися до принципу,
вираженого Блаженним Августином: «In necessariis unitas, in dubiis
libertas, in omnibus caritas». Це можна витлумачити так: в головному -
єдність, в сумніві - свобода, в усьому - любов.
У головному - єдність: що ж відноситься до головного? Головне - це
істини віри і моралі. Ми знаємо, що Ісус Христос обіцяв зберегти
апостола Петра від помилок в головному. У сумніві же, тобто в тому, що
можна піддавати різним інтерпретаціям, кожен вільний думати так, як
хоче. У цій сфері допустимо мати різні думки. Але і тут доречно
міркувати, чи повинні ці сумніви бути предметом публічної полеміки. На
жаль, в цьому випадку дуже легко втратити саме дух любові, про яку йшла
мова вище, і спровокувати неприязнь до того, кого Сам Христос поставив
пасти своїх овець. Власне, це можна віднести до гріха лихослів'я, тобто
осудження ближнього у нього за спиною. «І язиком своїм не наклеплюй», -
говорить Писання (Сир 5,14). Мета лихослів'я - дискредитувати
ближнього, тому той, хто лихословить, ставить акцент саме на тих фактах,
які можуть очорнити людину або щонайменше принизити її. Гріх засудження
полягає в тому, щоб представити людиниу в непривабливому світлі, щоб
викликати в інших негативні почуття по відношенню до неї: «Грішна
людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних» (Сир 28,9).
«У всьому - любов»: це не потребує тлумачень. Критика також може бути виголошена з любов'ю.
Чи припустимо критикувати Папу і робити це публічно? Ось що говорить
святий Тома: «Якщо існує небезпека для віри, то підлеглі зобов'язані
дорікнути предстоятеля, в тому числі публічно. Ось чому святий Павло,
хоча і був підлеглим для Петра, через небезпеку спокуси для віри
дорікнув його публічно»(«Сума теології»2,2).
Однак святий Тома додає, що неприпустимо «дорікати вищого без поваги
або злословити про нього». Нерідко саме в такому дусі звучить критика на
адресу Святішого Отця. У багатьох висловлюваннях не вистачає душевної
рівноваги, поваги, любові.
Повернемося до Євангелія. Коли один із служителів первосвященика
вдарив Ісуса Христа по щоці, Він відповів йому стримано: «Якщо зле Я
сказав, покажи, що то зле; а якщо добре, що ти б'єш Мене?»(Ів. 18,23).
Саме такими повинні бути дискусії між християнами, так щоб невіруючі і
віруючі інших релігій могли здивуватися подібно до того, як це передає
Тертуліан: «Дивіться, як вони люблять один одного!».
Таким чином, щоб залишатися в Божій благодаті, краще триматися подалі від уїдливої критики, що не відповідає духу Євангелія.
Немає коментарів:
Дописати коментар