В
часі свого понтифікату святий Іван Павло ІІ неодноразово звертав увагу
західної цивілізації на те, що в її лоні зродилась культура, яку святий
Папа назвав культурою смерті. Тоді його не почули. Західна цивілізації
продовжила свій шлях у прірву смерті під привабливими гаслами прав і
свобод людини, свободи вибору, толерантності й мультикультуралізму, так
як колись Франція хвацько марширувала у прірву терору, смерті й
винищення власного народу й культури під привабливими гаслами свободи,
рівності й братерства.
На жаль, ця культура смерті вже пустила свої метастази й в саме тіло
Церкви гаслами відкритості, діалогу, милосердя. Так, на сьогодні маємо
ситуацію, коли в Церкві лунають заклики причащати тих, хто живе у
перелюбницькому постійному зв’язку, допускати до Таїнств учасників так
званих одностатевих «шлюбі» і т.п.
У то й же ж час в Україні влада докладає просто таки титанічних
зусиль, щоб імплементувати цю культуру смерті в українське законодавство
і й українську реальність. Часто це робиться або так щоб суспільство не
знало про запровадження «новинок», або супроводжується істерикою
пропаганди, мовляв, хто проти – той агент Кремля.
Істерика довкола реформи української медицини – черговий приклад
того, коли українському загалу пропонують кота в мішку, без реального
суспільного обговорення. Хоча насправді, судячи з інформацій, які
потрапляють у суспільний простір, ця реформа - одна з тих, які
викликають масу моральних запитань.
Українцям малюють райські перспективи запровадження медичної реформи,
виспівуючи про благодаті медицини на Заході, вочевидь, вмисно
замовчуючи негативні сторони саме західної медичної системи. Істерично
пропихаючи запровадження лікування по протоколах, ніхто не пояснює, що ж
таке ці протоколи. Нам пробують замовчувати, що саме лікування по
протоколах породило на заході серйозну проблему в охороні здоров’я –
резистентні (нечутливі) до дії антибіотиків інфекції, через надмірне
споживання антибіотиків. Поза нашими плечами, тишком-нишком реформатори
стараються запровадити в українську медицину так звану третю стать, а
тим самим поставити медицину в Україні на рейки гендеризму, з усіма
наслідками цього «прогресу». Нам замовчують факти, що, завдячуючи саме
системі протоколів, на Заході велика частина людей сидить постійно на
антидепресантах. Нам замовчують той простий факт, що лікування по
протоколах не страхує від медичних помилок, але лікаря, фактично, робить
безвідповідальним – «я зробив, як пише протокол», а те, що наслідком
стала смерть чи каліцтво пацієнта – це нікого не цікавить, крім самих
потерпілих.
Лікування по протоколах має ще одну доволі паскудну моральну сторону –
людину зводиться до машини, яку лагодять по механічній інструкції. З
одного боку, це повне заперечення людської індивідуальності на
біологічному рівні, а з іншого - це дегуманізація самого лікування, яке
би мало передбачати індивідуальні особливості функціонування кожного,
окремо взятого людського організму.
Один із наслідків дегуманізації медицини можемо спостерігати саме
цими днями у Великій Британії. У цій країні триває динамічна боротьба за
спробу лікувати тяжкохвору 11-місячну дитину Чарлі Гарда. Не дивлячись
на те, що лікарі у США погодились взятись за лікування дитини, не
дивлячись на втручання президента США Дональда Трампа, Папи Римського
Франциска, не дивлячись на те, що ватиканська лікарня Дитяка Ісуса
готова прийняти Чарлі, британська медицина непохитна – Чарлі потрібно
від’єднати від апарату штучного дихання, щоб він задихнувся. На стороні
нелюдів-лікарів і судді, адже лікарі роблять все по протоколу. І це
тільки один з випадків, який став відомий просто завдяки розголосу у
католицьких ЗМІ. А скільки таких випадків протокольного лікування
залишилось поза увагою загалу?
Чи хочуть українці такої медицини? А хто їх питає. Новітніх
будівників чергової утопії це не цікавить, брехнею, пропагандою,
замовчуванням вони докладають всіх зусиль щоб загнати українців в
черговий туземний «рай» – черговий витвір хворого лівацтвом розуму,
позбавленого Бога і здатності до критичного мислення.
Іншою стороною медалі культури смерті є просування ЛГБТ, як варіанту
норми. У хід йдуть усі засоби. Від залякування - до переслідування, від
брехні - до напівправди.
Черговим прикладом такого «правдивого» висвітлення став ґей-скандал у
самому Ватикані – поліція «накрила» ґей-оргії із вживанням наркотиків
під проводом о. Луїджі Капоцці, секретаря кардинала Франческо
Коккопальмеріо, одного з тих кардиналів, яких вважають не більше не
менше, а ґей-френдлі. Ця думка оперта на його закликах бачити позитивні
елементи ґей-стосунків. Кардинал Франческо Коккопальмеріо – глава
Папської ради з питань тлумачення законодавчих текстів.
Проте, ЗМІ, особливо українські, замовчують кілька суттєвих елементів
цієї історії. По-перше, заарештувала монсеньйора Капоцці ватиканська
поліція, яка вела розслідування, опираючись на певні підозри стосовно
цього ватиканського прелата. По-друге, у ЗМІ спробували прив’язати
скандал з о. Капоцці до Конгрегації у справах віровчення, що, м’яко
кажучи, не відповідає істині. І по-третє, дивовижним чином у ЗМІ
кардинал Коккопальмеріо раптом перетворився із прогресивного,
ґей-френдлі кардинала у твердого консерватора. Ну, і на сам кінець, ЗМІ
чомусь замовчують, що о. Капоцці перебуває у ватиканській тюрмі,
очікуючи ватиканського суду.
Ось так, конкретний акт боротьби Церкви із зловживаннями в її
середині використаний ЗМІ, для того, щоб в чергове очорнити Церкву,
створити враження, що Вона – лігвище збоченців, яких Ватикан покриває. І
все це, здається, має дуже конкретну мету – дискредитацію проводу
Католицької Церкви, щоб позбавитись противника, до чийого голосу
дослухається більш як мільярд людей.
Варто собі усвідомити, що культура смерті – це не тільки загроза
християнству. Це не абстрактна боротьба абстрактних принципів. Це – річ,
яка в житті кожного з нас рано чи пізно може набрати дуже конкретних
обрисів, так як вона набрала жахливих, нелюдських обрисів в житті малого
Чарлі та його батьків.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар