ВСІХ СВЯТИХ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Рішенням Синоду єпископів УГКЦ у четверту неділю після Зіслання
Святого Духа постановлено святкувати празник Всіх святих українського
народу.
Усі свята літургійного року Вселенської Христової Церкви
безпосередньо пов’язані з величезним таїнством Богочоловіка, яке, за
Провидінням Господнім, стало основою нашої віри. Кожне торжество,
незалежно від свого місця в календарі та часової віддалености від
Празника празників — світлого дня Пасхи, — ніби якоюсь невидимою ниткою
з’єднане зі спогадом про Воскресення. Пригадуємо це славне дійство не
лише щодня, як апостоли , служінням Таїнства Христової Жертви в
Пресвятій Євхаристії, і в пам’яті святкування кожного “першого дня
тижня” , “дня Господнього” у неділю, і в радості поминання будь-якого з
великих дванадесятих Господських чи Богородичних празників — дивовижних
подій історії спасіння, які безпосередньо співвідносні з Торжеством
торжеств , і в окремих щоденних святкуваннях кожного одиничного вияву
сили і могутности Воскреслого Спасителя, сповіщених світові через життя і
діяння його святих.
Зачудовані многоликістю таких проявів, ми, серед нашої
обмежености та немочі, пробуємо узагальнювати для себе ці спалахи Духа,
беручи за приклад для наслідування якусь одну з чеснот та ціх праведного
життя в Бозі цих великих подвижників, в особливий спосіб виокремлюючи
та підкреслюючи її значимість для нас через тексти величань та
благодарення Богові наших літургійних молитов. Так постають перед нашими
очима численні когорти великих патріархів, побожних праотців,
богоносних отців, богоглаголивих пророків, всехвальних апостолів,
добропобідних мучеників, неустрашимих ісповідників, чеснотливих
страстотерпців, ангелоподібних преподобних, гідних подиву безсрібників і
чеснотливих праведних…
Особливо радісно стає на серці українського молільника, коли він
вряди-годи впізнає тих, чиї чесноти і свідчення є особливо близькими
йому за духом, бо їхні життя і діяльність по-особливому пов’язані плоттю
і кров’ю з нашим народом, його історією, культурою та релігійним
переживанням. Ось і сьогодні відчуваємо особливе піднесення, прохаючи
про заступництво перед троном Всевишнього у наших болях та немочах
святих рівноапостольних великих князів і просвітителів української землі
Володимира та Ольгу, стовпів віри й славетних воїнів Христових,
засновників українського монашества преподобних Антонія і Теодосія,
світочів смирення, побожности, миру, справедливости та непротивлення злу
страдників Бориса і Гліба, подвижника церковного єднання
священномученика Йосафата, преподобної Йосафати (Гордашевської),
блаженних пратулинських мучеників Данила, Луку, Вартоломея, Онуфрія,
Пилипа, Костянтина, Микиту, Ігнатія, Вікентія, Івана, Константина,
Максима, Михаїла та їх братів у звитязі мучеництва пізніших часів
Миколая, Григорія, Йосафата, Івана, Григорія, Василія, Микиту, Симона,
Теодора, Павла, Петра, Климентія, Леоніда, Миколу, Омеляна, Зенона,
Івана, Северіяна, Якима, Віталія, Андрія, Миколу, Романа, Олексія,
Лаврентію, Олімпію, Тарсикію, Володимира… і сотень чи навіть тисяч тих
инших наших братів і сестер, імен яких ми не знаємо, але котрі, як і
вони, осяяні сяйвом божественної слави.
З иншого боку, це свято є для нас не тільки прикладом
подвижництва, воно також сповнене благодарних і просительних молитов за
їхнє дієве заступництво, але і празником нас самих, днем, коли
торжествуємо і нашу з вами святість. Поміркуймо лишень, якщо в контексті
цього святкування говоримо про багатьох “незнаних нам подвижників”, ми
не маємо права зачислити до когорти наших канонізованих святих чи
блаженних і тих, хто безпосередньо був із нами, хто спасався зовсім
поруч?
А що вже говорити про тих наших сучасників, які в побуті й на
роботі, у родинному житті чи в приятельських і добросусідських
стосунках, серед небезпек і терпінь спокійно живуть і трудяться з
любов’ю, радістю, миром, терпеливістю, добротливістю, милосердям, вірою,
лагідністю і поміркованістю… Чому б мали ми закривати очі та соромитися
тієї святости, яку Бог щедро виливає на них, виявляючи її у всіх цих
їхніх добрих справах? Чи не тому, що ми не звикли бачити благодіяння
Господні у власних душах, що слово “святий” — за велінням духа цього
світу — звучить у наших вухах радше як глузування, що ніяк не
насмілимося повірити в те, що й ми святі , і взяти нарешті на себе самих
відповідальність за власну святість?
Тому так важливо сьогодні нам, християнам України третього
тисячоліття, йти за Христом і “поводитися, як діти світла”, пам’ятати,
що сьогоднішнім торжеством Господь перекидає до наших сердець ще один
місток через прірву гріха, яка відділяє нас від Його святости,
укріплюючи нас і заохочуючи сміливо ступати тим вузьким шляхом
досконалости, що його проторили нам сотні і тисячі наших відомих і
невідомих братів-співучасників Його благодати.
У той самий день
Святого апостола Юди, брата Господнього по плоті
Тропар, глас 1: Як Христового родича знаючи Тебе, Юдо,*
священно славимо Тебе як мученика непохитного,* що лесть переміг і віру
зберіг.* Тому, днесь всесвяту твою пам’ять празнуючи,* розрішення гріхів
молитвами твоїми приймаємо.
Кондак, глас 2: Сильним умом як вибраний ученик явився
Ти* і як стовп непоборний Церкви Христової поганам проповідував Ти слово
Христове,* навчаю чи вірувати в єдине божество.* Ним прославлений,
прийняв Ти дар оздоровлень,* зціляючи недуги тих, що до Тебе прибігають,
апостоле Юдо всехвальний.
Святий Юда, якого євангелисти Матей (Мт. 10, 3) та Марко (Мр. 3,
19) назвали Тадеєм (що означає – “той, який хвалить”), був сином Марії
Клеопової, родички Пречистої Діви, і тому його, як і рідних його братів –
Якова, згодом єпископа Єрусалиму, одного з 70 апостолів, та Симона
Зилота, одного з 12 апостолів, називають, згідно з єврейським звичаєм,
братами Господніми. Часом трапляється, що якийсь недоук плете дурниці,
що Ісус Христос мав братів, аби піддати сумніву Божество Христа
Спасителя і тайну Його Воплочення. Тут ми з’ясували значення слів “брати
Господні”, тож поясніть це іншим, і не вступайте в розмову з хулителем,
який своє неуцтво, своє зіпсування і тупоту хоче приховати дурними та
грішними висловами.
Святий Юда був одним з 12 апостолів;він усюди ходив з Христом
Спасителем, слухав Його науку, був свідком Його чуд;охоплений Христовою
любов’ю, він прагнув привести до спасіння весь світ. Коли Спаситель,
навчаючи апостолів, сказав:“Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже,
той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того
полюблю і йому об’явлю себе” (Йо. 14, 21), тоді “Юда ж – не
Іскаріотський – мовить йому:«Господи, що таке сталося, що не світові, а
нам Ти себе об’явиш?» Ісус же озвався до нього, кажучи:«Коли хтось мене
любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми
до Нього, і в Ньому закладемо житло»” (Йо. 14, 22-23). А після
Вознесіння Христа Спасителя всі апостоли, а серед них і Юда, “…пильно й
однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса,
та з Його братами” (Ді. 1, 14-15). Коли апостоли розійшлися
проповідувати слово Боже, святий Юда пройшов Юдею, Галилею, Самарію,
Ідумею, а згодом Аравію, Сирію, Месопотамію та Едесу. Свій апостольський
шлях він закінчив у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть за Христову
віру. У нього, прив’язаного до дерева, стріляли стрілами з луків доти,
аж доки святий не віддав Богові свого духа. За іншими джерелами, святий
Юда навчав також і в Персії, і тут постраждав за віру разом зі святим
Симоном. А ще інші твердять, що він помер природною смертю в Едесі.
Оскільки вже тоді виникали єресі, наприклад николаїтів
(схвалювала всяку розпусту) симонітів і гностиків (обидві дуже
близькі;гностики навчали, що зміст святого Євангелія приховує інший
зміст, зрозуміти який можуть лишень обрані душі), то святий Юда написав
до Церков в Азії коротке послання, яке входить до канону Святого Письма.
У своєму посланні святий апостол перестерігає вірних перед
безбожниками, “які благодать Бога нашого обертають на розпусту й
відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа” (Юда 1,
4). Вони, як колись їх попередники в Содомі і Гоморі, оскверняють свої
тіла, не визнають Божого верховенства і є богохульниками. Та горе їм, що
пішли Каїновою дорогою, бо на них чекає суд за всі їх злочини. Далі
впоминає вірних, щоб вони не згіршувались, бо вже апостоли провістили,
що прийдуть безбожні хулителі, що ходитимуть у похотях і нечистоті.
Вірні нехай скріпляються у Христовій вірі, надіючись на милосердя
Господа нашого Ісуса Христа для життя вічного. Заблуканих нехай карають,
нехай інших виправляють любов’ю, і нехай стережуться гріха. “Тому ж,
хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю
непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа,
Господа нашого – слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і
нині й по всі віки! Амінь” (Юда 1, 24-25).
У той самий день
Святого мученика Зосими
Діялося це за часів імператора Траяна, гонителя християн.
Староста Писидії Домитіян довідався, що в Аполонії є воїн на ім’я
Зосима, який покинув службу, охрестився і тепер проповідує Христа. Він
наказав схопити святого і привести до себе. Святий Зосима сміливо
визнав, що є християнином, і тоді його кинули до в’язниці. Цілу ніч він
молився, а наступного дня так само, як і вчора, голосно величав Христа
Спасителя. Мучитель наказав бичувати святого, так, що кров заливала
землю, а потім велів покласти його на розпечене мідне ліжко. Нараз
почувся голос із неба:“Не бійся, Зосимо, бо Я є з тобою!” Цей голос
почули погани і сам Домитіян;одні кричали, що то чари, а інші славили
Христа і голосно казали, що великий Бог християнський.
Наступного дня мучитель взяв святого Зосиму з собою до міста
Кононим. Тут натягнули мученикові на ноги залізні чоботи, набиті
цвяхами, прив’язали його до коней і гнали по шляху, але й ця мука, як і
всі попередні, за волею Божою, не завдали жодної шкоди святому Зосимові.
У в’язниці, куди кинули його на голодну смерть, святому явилися два
ангели, які втішили його і нагодували. А через кілька днів, коли
мучитель зрозумів, що є безсилим перед святим і жодними муками його не
злякає, наказав ще раз жорстоко побити святого, припікати ребра
свічками, шматувати залізом тіло, а під кінець убити сокирою. Святий
Зосима постраждав 19 червня близько 109 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар