Святого отця нашого Атанасія, архиєпископа Олександрійського
Тропар, гл. 3: Стовпом православйя був єси, божественними
догматами церкву підпираючи, священноначальниче Атаназіє, Отцеві бо
єдиносущного Сина проповідувавши, осоромив ти Арія, отче преподобний,
Христа Бога моли, щоб дарував нас велику милість.
Кондак Атаназія, глас 2: Богогласна труба, сопілка
духовна і огненний ум, великий Атаназій, хай прославляється піснями
відповідними заслузі, бо добре всіх научив почитати Тройцю єдиносущну.
Василій Великий називає святого Атанасія “лікарем, котрого
поставив Бог для зцілення ран церковних”. Григорій Назіянзин про нього
пише так: “Великий цей архиєрей, око всієї залюдненої землі, цей стовп і
світильник Церкви, цей другий Предтеча Ісуса Христа, покликаний був
Пресвятою Тройцею, за яку подвизався, трудився і терпів так багато, аби у
Царстві небесному прийняти вінець нагороди, призначений йому за
богатирський захист віри”. А сам Господь наш, Ісус Христос, об’явившись
святому Пахомію (його пам’ять вшановуємо 15 травня), сказав так: “Я
вибрав Атанасія яко стовп і світильник своєї Церкви. Він перетерпить від
людей багато лиха і наклепів за оборону віри Христової і богочестя, та,
скріплений моєю лас-кою, все здолає і буде голосити Церкві правду
святого Євангелія”.
Цього подвижника Христового описуємо тут житіє, таке славне,
дивне і сповнене страждань, що зворушує серце кожного і сльозу з очей
витискає. Тож починаю писати з упованням на поміч небесну.
Святий Атанасій народився в Олександрії близько 298 р. Батьки
його були люди заможні і богомільні, а сам Атанасій вже з дитинства
відзначався великим благочестям. Маленьким часто бавився, як то і наші
дітки вміють, у священика. Хлопчина привернув на себе увагу святого
Олександра, єпископа Олександрійського, і той взяв його до себе, сам
навчав його, а пізнавши, що Божа ласка спочиває на цьому юнакові і
наділила його великою мудрістю та надзвичайними чеснотами, висвятив його
на диякона. Коли ж аріянська єресь підняла голову і почала ширитися, а
сам Арій (був він олександрійським священиком і став навчати, що Ісус
Христос не є рівний Богу Отцю, що Він є створінням, як усі інші люди)
здобував усе більше й більше прихильників, навіть серед єпископів, тоді
скликано було Вселенський собор у Нікеї (325 р.). На той Собор святий
Олександр узяв зі собою Атанасія, свого диякона. Цей молодий слуга
Божий, тут, посеред зібраних наймудріших святителів Церкви (числом 318),
відзначився такою мудрістю, знанням Святого Письма і такою ревністю в
обороні Христової віри, що, за словами святого Григорія Назіянзина,
“виявився першою особою Собору”. Йому також приписують укладення Символу
віри (Вірую в єдиного...), який на Соборі було затверджено. Арія і його
прихильників відлучено від Церкви, виклято, а імператор Костянтин
Великий вигнав його поза межі держави.
Невдовзі після цього святий Олександр помер (за одними джерелами,
через п’ять місяців після Собору в Нікеї, за іншими – в 328 р.), а
перед смертю всьому клиру оголосив, що, згідно з Божою волею, патріярший
олександрійський престіл має зайняти молодий літами Атанасій. Не
помогло те, що Атанасій утік з міста, бо вважав себе недостойним тієї
чести, його знайшли і настановили патріярхом Олександрії.
А яким він був пастирем свого стада, про це оповідає нам святий
Григорій Назіянзин так: “Він був перший серед усіх, не через свою високу
гідність, а своїми чеснотами, хоч уважав себе останнім, бо в його серці
панувало надзвичайне смирення. Був він добротливий, лагідний,
милосердний, приязний і доброзичливий у бесіді, та ще доброзичливіший у
ділах своїх, виглядав як ангел і навчав усіх своїм прикладом, так, що
словами вже не мав потреби багато вчити. Невтомний у нічному чуванні і
співанні псалмів, він молився і постив так, немовби був чоловіком без
тіла. Був він опікуном засмучених і опечалених, опорою слабких, учителем
і провідником молоді, отцем бідних і сиріт, про який найбільше дбав”.
Це слова святого Григорія.
Та при цьому він був правдивим світилом Церкви. Громом своєї
науки він вражав аріян, особисто відвідував єпископства, що перебували в
його патріяршій владі, навчав, провадив до Бога і правди, скріплюючи
Христову віру. Тож аріяни знали, що цей єпископ – їхня найбільша
перепона й усю свою лють вони спрямували проти нього. Якимось чином вони
зуміли виклопотати в імператора Костянтина, щоб той дозволив Арію і
вигнаним разом з ним владикам-єретикам повернутися до Царгорода, де Арій
підступно і фальшиво заприсяг перед імператором, що він визнає всі
рішення Собору в Нікеї. Аріяни, особливо ж виклятий єпископ
Никомидійський Євсевій, що також повернувся з вигнання, стали очорнювати
перед імператором святого Атанасія, бо той рішуче заявив, що ніколи не
прийме єретика Арія до церковної спільноти, про що написав також і
самому імператорові. Тоді аріяни стали прилюдно оскаржувати Атанасія
перед цісарем, ніби-то він наказав не допускати одного священика до
Служби Божої, престіл розвалити і поламати чашу, а далі, що тяжко
согрішив, бо збезчестив одну, Богу посвячену дівицю, і що вбив священика
Арсенія, а праву руку покійника вживав до чарів (руку покійника, після
їх злобної бесіди, удалося їм дістати, наклепники справді показували
засушену людську руку, ніби то була рука Арсенія). Імператор
засумнівався і скликав (334 р.) єпископів, щоб розсудили ту справу.
Аріяни постаралися, щоб на той суд прибуло якнайбільше їхніх
прихильників – і так сталося. Спочатку всі з’їхалися до Кесарії
Кападокійської, а звідти перебралися до міста Тиру. Все тут було
налаштоване проти святого Атанасія, бо його вороги уміли добре готувати
підступи, вони навіть перетягнули на свій бік царського намісника.
У супроводі 49 владик Єгипту, душею йому вірних, став Атанасій
перед тирським зборищем. І тут виявилася вся злоба наклепників. Бо
з’ясувалося, що той, кому святий Атанасій заборонив правити Службу Божу,
був звичайним обманщиком, і не мав жодних свячень. Коли ж перед судом
стала одна грішниця і почала зводити наклеп на патріярха, тут перед неї
вийшов один священик на ім’я Тимотей, і сказав: “Як ти смієш мене
оббріхувати, скажи, де бачила ти мене і коли?” А вона, думаючи, що то
святий Атанасій, закричала: “Так, то ти звів мене з дороги чесноти, саме
ти!” – і назвала місце і час, коли це сталося. Тоді-то як сонце засіяла
невинність святого Атанасія.
Однак аріяни стали всім показувати руку ніби-то Арсенія і
звинувачувати Атанасія у вчинені вбивства і в чарах. Святий запитав, чи
хтось особисто знав Арсенія, і таких знайшлося багато. Тоді ввійшов сам
Арсеній, а святий Атанасій сказав: “Ось Арсеній, а тут дві його здорові
руки, третьої хіба не мав!” (Арсеній, з намови аріян, довго
переховувався, та коли почув, у чому аріяни звинувачують святого
Атанасія, то совість його прокинулася і він сам прибув до Тиру, щоб дати
правдиве свідчення).
Викриті на брехні аріяни так розлютились, що хотіли на місці
вбити Атанасія, і ледве царська сторожа врятувала його. Святий Атанасій
зразу ж виїхав до Царгорода. Однак зборище аріян, попри докази
невинности, оголосило його винним в усіх тих звинуваченнях, і кинуло на
нього клятву. Імператор, неправдиво поінформований, повірив наклепу –
однак хотів сам розсудити справу і наказав, щоб усі, зібрані в Тирі (а
всі вони поїхали були на освячення церкви в Єрусалим), стали перед ним, а
він сам учинить суд. Однак аріяни боялися того суду і вислали до
Царгорода лишень Євсевія з Никомидії та іншого Євсевія з Кесарії, а
також двох аріян Урсакія і Валента, й інших владик-єретиків, а ті
схилили імператора на свій бік, обмовили святого Атанасія, що він
водиться з ворогами царя, що закликає не платити податків, загарбує собі
добро монастирів, і що він учинив злочини, в яких звинувачували його в
Тирі. Неправда взяла гору, імператор вислав святого Атанасія на вигнання
до міста Трир у Галії. Було це 335 р.
Єретики ликували. Тепер вони хотіли конче заволодіти патріяршим
престолом в Олександрії, та імператор цього не дозволив. Бо, мусимо
зазначити, цісар сам був найліпшим сином Христової Церкви і відкидав
єресь, а нещастя було лишень в тому, що він повірив аріянам, котрі перед
ним казали, що є найліпшими християнами і в нічому не противляться
науці святої Церкви. Хто ж міг відкрити очі цареві, якщо аріяни не
допускали до нього жодного з оборонців Христової віри й усіх перед ним
обмовляли?
А святий Атанасій на вигнанні жив ангельським життям і молився
Богу, щоб Він послав своїй Церкві мир, щоб подолав диявольську єресь,
щоб правда перемогла і всюди було одне стадо й один пастир. У тому часі
святий Антоній пустинножитель, про святе життя якого ми вже розповідали,
писав листи до імператора в обороні невинного Атанасія, та цар, впавши в
блуд, відписав, що: “Атанасій – то чоловік зухвалий, гордий,
неспокійний і бунтівник”. От до чого призвела брехня аріян безбожників.
Однак перед своєю смертю імператор відкликав з вигнання святого Атанасія
(Костянтин помер 22 травня 337 р.). Та аж через рік повернувся святий
ісповідник і страждальник до Олександрії, було це вже за правління
Констанція (сина попереднього імператора), явного прихильника аріян. І
ось знову пастир повернувся до свого стада, а народ і вірне Церкві
духовенство сльозами радости привітало великого переможця неправди і
єресі.
Треба тут зазначити, що Арій на той час уже помер. А сталося це
так. Після вигнання святого Атанасія, Арій повернувся до Олександрії і
конче хотів, щоб його тут прийняли як священика до числа вірних. Однак
священство і вірні спротивилися тому. Справа ця потрапила до імператора
Костянтина Великого, котрий ще тоді жив, а той наказав Арієві прибути до
Царгорода і тут публічно боронити свою науку перед усім духовенством.
Аріяни вже наперед тішилися, бо Арій був гладкий у бесіді, а той, кого
вони найбільше боялися, святий Атанасій, був на вигнанні. Тоді-то
єпископ царгородський святий Олександр став так молитися: “Господи, якщо
наука Арія має бути визнана правдивою, і його слід прийняти до святої
Церкви, то не дай мені діждати того дня, візьми мене до себе; а якщо ж
він єретик, у що я і всі сини Христової Церкви віруємо, то нехай Арій не
діжде того дня!” І наказав єпископ усім вірним упродовж семи днів
молитися і постити. Прийшов день, коли Арій мав боронити свою науку;
аріяни вели його через місто і вже наперед тішилися. Та нараз Арієві
стало зле, він відійшов убік, і тут всі нутрощі з нього вилетіли, і той,
хто “роздер ризу Христову”, єретик Арій, загинув наглою, плюгавою
смертю. Бог є довготерпеливий, однак меч Його кари завжди досягне
грішника. А на Арію бачимо, що яке життя, така і смерть.
Та повернімося до святого Атанасія. Щойно він прибув до
Олександрії, як аріяни, яких смерть Арія не навернула, а тепер ще й за
своєю спиною вони мали імператора, стали знову нашіптувати проти нього,
звинувачувати його в тому, що й раніше, і навіть написали до папи Юлія І
(337-352), щоб викляв його. Папа запросив святого Атанасія до себе, а
також наказав його наклепникам прибути до Риму, бо хоче сам розсудити
справу. А коли Атанасій прибув до Риму, його прийняли тут з найбільшими
почестями. Святий розповів, як у Тиваїді десятки тисяч пустинножителів
проживають у постах і молитві, оповів життя святого Антонія, оповів про
суворе й ангельське життя дів, посвячених Богу, – і всі дивувалися
великим чудам Божим і бажали наслідувати таке благочестиве життя.
Даремно чекав святий Атанасій в Римі на своїх наклепників, вони
боялися правдивого суду і не прибули до папи. Натомість зібралися на
зборище в Антіохії і тут відсторонили Атанасія від патріяршого престолу,
а на його місце призначили безбожника Григорія Кападока (341 р,).
Тимчасом Атанасій, не діждавшись у Римі своїх наклепників, повернувся
перед Пасхою до Олександрії. Та невдовзі прибув сюди і Григорій, і з
допомогою війська хотів зайняти олександрійські церкви. Помагав йому в
тому намісник Филягрій. Він зібрав великий натовп жидів і поган і
наказав їм грабувати церкви. На саму Велику п’ятницю й у Великодню
неділю натовп поган і найбільших ворогів Христа, жидів, кинувся на Божі
храми і став їх зневажати, сплюга- вив святині, насилував і до нага
обдирав Богу посвячених дівиць, пограбував святі посудини, і шукав усюди
святого Атанасія, щоб його вбити. Багато вірних тоді убили і поранили,
багато вкинули до в’язниці.
І знову Атанасій змушений був утікати, тепер до Риму. Однак
спочатку він видав пастирське послання до всіх вірних, де описав
страждання святої Церкви і наказав, щоб ніхто не дався зловити себе на
єретичні приманки. В Римі папа Юлій І прийняв страждального патріярха,
зібрав тут понад 50 єпископів і привселюдно проголосив невинність
святого Атанасія. Констанцій погодився на те, щоб скликати великий собор
до міста Сардикії (нинішня Софія в Болгарії) у 343 р. На заклик папи
Юлія з’їхалося там багато єпископів, приїхало також 80 ворогів Атанасія.
Та вони побачили, що тут не вдасться неправдою воювати і що чекає їх
тут осуд і викляття, тому заявили, що не візьмуть участи в соборі, і
від’їхали всі до Филипополя, де зібралися лукаве, безбожне і злодійське
зборище. На Сардикійськім соборі всі однодушно визнали невинність
святого Атанасія і кинули клятву на аріян, а папа повідомив про де весь
християнський світ і відправив до імператора Констанція послів.
А зібрані в Филипополі аріяни, Як би на глум правді, з нечуваним
блюзнірством усунули Атанасія від престолу, визнавши його винним в усіх
закидах, в яких звинувачували його ще в Тирі. Тут уже губиться людський
розум, коли бачимо, що неправда, підлість і злочин наклепників могли
зайти так далеко. Правда, за ними стояв Констанцій; він наказав, щоб в
Олександрії пильнували всі ворота міста, а якщо б святий Атанасій
повернувся, убити його на місці. Однак для брата імператора, Консти, це
вже було занадто, він написав Констанцію, що якщо той не визнає рішення
собору і не поверне назад до Олександрії святого Атанасія, то він,
Конста, піде на нього війною, а військо і кораблі вже були готові до
походу. Імператор налякався, бо він саме воював із персами, тому
покликав до себе Атанасія і заприсяг, що вже ніколи не виступить проти
нього, і відіслав його з почестями до Олександрії, написавши до всіх
вірних листа, в якому їх вітає з великим для них щастям, поверненням
їхнього пастиря, якого сам Бог їм дав!
Не мені описати ту радість і захоплення, з якими вірні вітали
святого Атанасія. Сам він так про це пише: “Скільки то дівиць з нагоди
того торжества посвятило Богу своє дівицтво. Скільки юнаків вибрало
пустинне життя. Скільки то батьків упоминало дітей своїх, щоб
спрямовували своє життя до найбільшої досконалости. Скільки вдів і
сиріт, що ледь животіли, разом отримали певні достатки, бо люди
роздавали майно своє Христа ради. Усе життя міста спрямовувалося до
чеснот, так, що кожен дім здавався церквою”.
А найбільшою радістю для святого Атанасія було те, що багато його
противників (зокрема два єпископи, Урсакій і Валене, ті, що так
ворогували проти нього), прилюдно навернулися і визнали, що невинно
очорнювали владику. Повернення Атанасія припадає на 346 рік. Аріяни
трохи притихли, та ненадовго. Коли 350 р. Конста помер, а Констанцій
став єдиним володарем цілої держави, аріяни знову підняли голову. Після
Юлія І папою став Либерій (352-366). Імператор Констанцій 353 р. скликав
арелатський, а 355 р. медіолянський лжесобори, і на обох наказав
усунути Атанасія від престолу, забувши, як клявся йому кілька літ тому,
що ніколи не виступить проти нього. В обороні Атанасія стали папа і
багато владик, і тоді імператор засудив їх на вигнання. Папа Либерій
переховувався в околиці Риму аж до смерти Констанція. У 356 р. імператор
явно виступив проти святого Атанасія, а вночі 9 лютого царський воєвода
Сирин вдерся з військом до церкви святого Теони, де патріярх служив
всеношну. Сталося велике замішання, багатьох було убито, а святого
Атанасія, який горів спрагою мучеництва і не хотів утікати, священики
силою вивели його через бічні двері. Імператор задумав убити святого і
той мусив переховуватися в пустелі Тиваїди, де в убогості та нестатках
скитався з місця на місце. Та при цьому він уже провадив не людське
життя, а справді ангельське. Тут написав він сповнені глибокої мудрости
свої письма і послання, натхнені Святим Духом, неоціненні для Христової
Церкви і страшні для противників святої віри. І тут, в пустелі, проживав
він аж до смерти безбожного Констанція, який помер, не покаявшись, 3
листопада 361 р.
Наступником Констанція став Юліян Відступник, ворог усього, що
християнське, той самий, що зрікся Христової віри і хотів наново
запровадити поганство. Він покликав усіх владик, яких Констанцій засудив
на вигнання, бо казав, що через це почнеться в Церкві нова сварня між
вірними і єретиками, а через сварню християнство впаде і поганство
візьме гору. Не встиг святий Атанасій повернутися до Олександрії, як
ціле пекло знову повстало проти нього. І через рік після повернення він
знову мусив утікати, бо Юліян напосівся на його життя. Невеличкий
корабель мав його завезти Нілом до Тиваїди, та гонителі пустилися за ним
навздогін. Побачивши корабель, що їх переслідував, святий велів
повернути своє судно і йти проти течії, назустріч катам.
“Не бачили ви де Атанасія?” — спитали переслідувачі, коли обидва
судна порівнялися. “Мав би недалеко бути, – відповіли гребці, що
перевозили святого, – бо ось недавно туди плив. Здоганяйте, і може
зустрінете!”
Так-то спаслося судно, бо вороги помчалися далі. І знову пустеля
прийняла святителя, і тут він переховувався аж до смерти (26 липня 363
р.) цісаря відступника. На троні після нього сів справедливий імператор
Йовіян, він покликав святого Атанасія, щоб той повернувся до
Олександрії, а потім попросив його приїхати до нього в Антіохію, де
прийняв святого з найбільшими почестями.
Однак не довгим було правління доброго імператора, він помер 17
лютого 364, а на його місце прийшов цар Валентіян, котрий владу над
Сходом передав своєму братові Валенту, ревному аріянинові. Перші три
роки його правління були спокійні, а в 367 р. він велів вигнати святого
Атанасія з Олександрії, і патріярх чотири місяці переховувався в
гробівці свого батька. Та тепер уже в обороні свого пастиря став
олександрійський народ і пригрозив, що повстане проти імператора зі
зброєю в руках, і переляканий цар урочисто заявив, що ніколи не
виступить проти святого Атанасія.
Тепер святий Атанасій міг спокійно сісти на своєму престолі, який
п’ять разів мусив полишати і п’ять разів повертався. Він зайнявся
направою життя своєї пастви, котра в часі переслідувань багато
натерпілась, став навертати грішних і єретиків, продовжив писати свої
пречудесні послання. А Бог дав мир його церквам, хоч то був час, коли
аріяни на цілому Сході лютували і гнобили Христову Церкву.
Велика дружба поєднувала Атанасія з Василієм Великим. Важко було б
знайти таких Божих мужів, які б більше спричинилися до оборони
Христової віри, ніж святий Атанасій і святий Василій. Вони часто
переписувалися, а приязнь та була для Атанасія великою насолодою посеред
років страждань, які він пережив у своєму житті. Тепер, коли настав
мирний час, святий Атанасій з подвійною ревністю посвятився молитві і
жив для своєї пастви, тілом на землі, але духом у небі.
І так провадячи святе життя, в молитві і добрих ділах, прийшов
день його кончини. Великий слуга Божий спочив навіки 2 травня 373 р.
Його мощі було перенесено в Царгород. А пам’ять про його чесноти триває
віки і до кінця світу всі величатимуть його ім’я.
У той самий день
Перенесення мощів св. князів українських Бориса і Гліба
Тропар, глас 4: Днесь церковні надра розширюються і
приймають багатство божественної благодаті. Веселяться українські
собори, бо бачать преславні чуда, які творите тим, що приходять до вас
із вірою, святі чудотворці Борисе і Глібе, моліть Христа Бога, щоби спас
душі наші.
Кондак, глас 4: З’явилася днесь українській землі
благодать уздоровлень, уділювана всім, які до вас, блаженні, приходять
із вірою, Романе і Давиде. Через це вам кличемо: радуйтеся наші теплі
заступники.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар