Чи
можливе примирення між українцями і росіянами, як пробачити
країні-сусіду збройну агресію, як простити вбивства тисяч воїнів та
мирних жителів, як бути батькам, які поховали своїх дітей у цій війні?
На ці та інші запитання дав відповіді Патріарх Української
Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі
«Живого ТБ» «ВІДКРИТА ЦЕРКВА».
Чи готові українці до примирення?
Українське суспільство поки що неготове до примирення, оскільки ми ще живемо в стані війни.
Ми є жертвою несправедливої агресії, але думаю, що ніколи не є зарано
почати говорити про примирення, за мир молитися і його будувати.
Пригадаймо досвід Західної Європи. Будівництво миру і примирення між
Німеччиною і Францією розпочалося ще до закінчення війни. І саме ті, хто
спонукав ті два народи думати про примирення, шукати миру в Європі,
пізніше були названі батьками Європейського Союзу.
Гадаю, сьогодні це дуже делікатна тема, дуже болюча, але тим неменше
ми маємо обов’язок про це думати, про це говорити і про це молитися.
Хочу сказати, що апостол Павло вважав своїм обов'язком саме служіння
примиренню. У його посланнях ми читаємо, я б сказав, такий відчайдушний
заклик: «Примиріться з Богом!» І це примирення людини з Богом є
джерелом, а відтак завданням примирення між людьми. Тому, гадаю, настав
час. Зокрема, у цей пасхальний час, коли ми оспівуємо присутність між
нами Воскреслого Христа, коли ми, українці і росіяни, співаємо такі
слова: «І тим, що ненавидять нас простімо все з Воскресінням». Можливо,
це є час, аби про такі глибокі питання почати замислюватися.
Прощення, примирення і мир
Прощення – це є глибоко духовний акт. Прощення
робить нас вільними. Тобто ми звільняємося від ненависті. Ми стаємо
рабами нашого поневолювача тоді, коли починаємо його ненавидіти. Тоді ми
попадаємо під логіку помсти.
Тому, гадаю, треба розділити три поняття: прощення, примирення і мир.
Бо часто ці три слова вживають як синоніми, але насправді вони мають
різне значення.
Спершу варто говорити про прощення. Це є початок.
Коли хтось прощає − він має здатність непросто перемогти у війні, він
перемагає над війною. Він не дозволяє, аби війна полонила його серце.
Навіть тоді, коли ми повинні захищати свою Батьківщину, ми є носіями
миру. Ми захищаємо мирне життя своєї країни.
Коли мова йде про примирення, то це справді дуже непростий процес. Я б тут вирахував чотири кроки до примирення. Ми ще не готові до цього, але треба вже готуватися. Чим краще ми до цього підготуємося, тим краще зможемо це пережити.
Найперше – примирення повинно розпочинатися з визначення правди.
Без правди примирення неможливе. Ми повинні визнати ті, кривди, які нам
нанесли і визнати також ті кривди, які, можливо, ми комусь нанесли.
Наступний крок – відшкодування збитків і встановлення справедливості. Бо несправедливість треба виправити.
Третій крок – потрібно обов'язково вшанувати жертв несправедливої агресії,
кривди. Треба їм відшкодувати те, що вони пережили. Відшкодувати
матеріальні втрати, допомогти залікувати як психічні, так і фізичні
рани. А відтак вшанувати зневажену людську гідність. Це є дуже важливий і
необхідний елемент процесу примирення.
Четвертий крок – незворотність цього процесу. І зробити все, аби в майбутньому запобігти подібним злочинам. Отже, процес примирення має також таке превентивне значення.
Плодом примирення є мир. У біблійному сенсі, мир
означає гармонію у відносинах між Богом і людьми. Мир – це не просто
відсутність війни. Це те, чого ми всі прагнемо в житті.
Святе Письмо також каже про те, що мир має два елементи – правда і справедливість. Отож без кроків, про які, ми говорили вище, важко говорити про справжній істинний мир.
Маніпулювання поняттям «мир»
Я б хотів застерегти від маніпулювань поняттям мир. Гадаю, абсолютно є неприпустимим умиротворення агресора,
бо це ще більше заохочує його чинити несправедливість. Коли ми
торгуємося з агресором, агресор стає ще більш агресивний, наносячи ще
більше шкоди собі і всім, хто навколо.
Друга неправда про мир – примушення до миру. Бо тоді жертва має здати зброю і перестати захищатися перед нападником. Отож, у
жодному разі не можна говорити про мир без правди, без справедливості,
про мир, який не буде збудований процесом каяття і діалогу.
Як закінчити розв’язану Росією війну на Донбасі?
Є три кроки, які лежать у компетенції Церкви, віруючих людей. Про те,
як завершити війну в Україні говориться на різних рівнях…Але скажу те,
що в компетенції Церкви. Зробити, передусім, усе для того, аби припинити бойові дії. Це перша і найнеобхідніша умова. Без цього неможливо говорити про якісь інші кроки, аби примирятися.
Друге – звільнення всіх заручників.
Третє – гідне поховання усіх, які були вбиті.
Необхідно вияснити, хто з ким має вести діалог про примирення. Ми
маємо справу з агресією Росії проти України. І тут є дуже серйозна
перешкода. Якщо її не буде усунено, то наміри про примирення будуть під
великим знаком запитання. Йдеться про суб'єктів цього примирення. На
даний момент з боку Росії відчувається дуже делікатний момент – коли
українців узагалі не вважають за суб’єкт перемовин. Багато разів з боку
російських чиновників ми чули, що Україна – не народ, не держава, а
просто територія. Якщо українців не визнають суб'єктом перемовин, тоді з
ким миритися?! Перед ким каятися? Нанесені кривди перед ким визнавати?
Гадаю, це найперший і ключовий момент. Такої перешкоди не було,
наприклад, між французами і німцями. І такої проблеми нема між поляками і
українцями.
Це справді важке питання, але якщо ми дійдемо до порозуміння в тому, що ми два різних народи, сусіди і мусимо перестати воювати один проти одного, а мусимо діалогувати, і аж тоді ми зможемо розпочати поетапний процес примирення, визнання кривд, перепрошення...
За мир потрібно молитися. Про молитву не говоритимуть державники. Це
справа віруючих людей. І, гадаю, тоді Господь Бог допоможе нам знайти
шляхи порозуміння, щоб спершу ми отримали дар прощення у власному серці,
а відтак почали діалог у напрямку до примирення, який би свого часу
увінчався миром.
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар