Сторінки

понеділок, 27 лютого 2017 р.

27.02.2017р. Б. / Польові хроніки капелана (+фото)

Недовгий відпочинок у Києві і знову дорога на Схід. Дорога до тих, хто за довгі дні ділення хлібом земним та Хлібом Небесним уже стали нам братами. Знаємо, що вони чекають на нас. І ми просто вирушаємо за покликом Ісуса.
Ось вона – земля біля моря. Тут уже давно не чути дитячого сміху. Єдина постійна музика в цьому місці – це систематична канонада. А найстрашніше – нетривала тиша між обстрілами, яка лише моторошно підкреслює руйнування і пустку, що панує навколо.
І  тихо зітхає сумне осиротіле море.
Спокійно порефлексувати не виходить. Потрапляємо в зону потужного прильоту. Ну що ж, діло звичне. Не перший раз. І по Милості Божій раз не останній.
Вся місцевість усіяна ранами війни. Осквернена земля, що плаче і кровоточить.
До кінцевої точки призначення вже зовсім близько. Остаточно з голови вивітрюється така нереальна київська реальність. Ми вриваємося у інший світ, де все, що ми залишили менше доби тому, вже видається міражем.
Ми на місці. Хороми вже чекають нас. Усе набагато краще, ніж могло би бути. Особливо, коли у пам’яті мимохідь випливають картини з ДАП. І ріжуть по серцю, як ножем.
Відволікаюсь. Зараз головне, що ми вже тут. Вже вдома. Та й небо тут особливе.
Обходимо приміщення у місці базування. Вітаємося з побратимами. Зразу видно, що тут було нескучно. Пацани з того боку постаралися, щоби повітря в будівлях не застоювалося. Вентиляція у багатьох місцях просто чудова.
Але нам виділяють шикарні апартаменти. Ну, прямо Хілтон. Тут є все, що потрібно польовому капелану. Тут присутній Бог.
Та й годують непогано. Ресторан на «нулях» відкритий. Велкам.
Благословення їжі і трапеза. Вишукані страви у добірній компанії. Хіба що офіціанта у фраку не вистачає.
Ну а потім ласкаво просимо у кав’ярню. Краща кава у цих неспокійних місцях.
А до кави ми привезли смачненькі гостинці. Таке тут буває не часто. Далекувато звідси бігати до найближчого магазина Рошен.
А от і друзі. Особливі. Волохаті. Їм сьогодні точно теж перепаде щось особливе.
Та тут їх багато. Нічого, всім щось та дістанеться.
Після всього з нами залишається тусуватися один особливий гість. В його очах дивний, майже людський  сум. Ця війна зачепила і його.
Раптом згадую себе до війни. Це було так давно. Аж три роки тому. Моїм захопленням була гра на гітарі. У тому безмежно далекому чорно-білому минулому. Тоді мені було 22 роки.
Потім війна. Початок капеланського служіння. Ротація в ДАП. Тоді я потягнув з собою в аеропорт гітару. Так і отримав позивний – Гітарист. Його мені дав побратим з позивним Партизан. Його уже немає серед живих. Вірніше тих, хто живе на землі.
Тепер я – капелан. Я не беру у руки зброю. Нечасто тримаю в руках і гітару. Тепер моя зброя – Слово Боже. Починається новий етап мого служіння. І я вдячний Богу за цей привілей.
Життя триває. Навіть тут. Триває заради Любові. Любові до людини. Любові до всього живого…

Андрій Полухін,
служитель Корпусу Військових Капеланів ХСП


субота, 25 лютого 2017 р.

25.02.2017р. Б. / На Донеччині освятять каплицю Святої Анни (анонс)

У Добропіллі, що на Донеччині, 26 лютого освятять каплицю Святої Анни. Чин освячення та Архиєрейську Божественну Літургію очолить владика Степан, Екзарх Донецький УГКЦ.  Богослужіння розпочнеться о 13.00 год.

Додамо, греко-католицька парафія у Добропіллі заснована в листопаді 2016 року і її адміністратором є о. Степан Попадюк. Каплицю звели на кошти, виділені Патріархом Блаженнішим Святославом, а земельну ділянку під будівництво було придбано на кошти Місійного фонду УГКЦ.

Руслана Ткаченко

25.02.2017р. Б. / Інтерв’ю Блаженнішого Святослава для італійської секції радіо Ватикану

В останні кілька годин ми отримали повідомлення про продовження сутичок . Перемир'я, проголошене минулого понеділка, не діє. Війна триває вже протягом трьох років: важка зброя продовжує надходити на територію України, що призводить до серйозних наслідків для населення.

Що є найбільш терміновим?

Є три категорії людей, які повинні перебувати в центрі уваги міжнародного співтовариства. По-перше, це люди, які опинилися в так званій "сірій зоні": ми говоримо про території, що пролягають вздовж лінії розмежування між окупованою територією і теренами, контрольованими Урядом України, де населення вже три роки поспіль живе під постійними обстрілами. Ідеться про майже 200 тис. осіб: в основному це літні люди та матері з маленькими дітьми. Ці люди не можуть звідти піти, вони не знають, куди йти! Згідно з офіційною статистикою ЮНІСЕФ, у "сірій зоні" проживає 12 тис. дітей. Серед численних випадків, з якими ми зіштовхнулися, багато з цих дітей зазнало не тільки фізичних, а й психологічних травм: є діти, які після обстрілів не розмовляють, втрачають дар мови. Ми, як Церква, докладаємо всіх зусиль, щоб допомогти таким людям. Державні організації тут не діють – працюють тільки релігійні громади, якими рухає любов до Бога і ближнього, і внутрішня сила, яка веде їх до цих людей. Тепер, коли Святіший Отець ініціював гуманітарну акцію "Папа для України", у розпорядженні цих громад з’явилися кошти на їжу, ліки, речі, необхідні для виживання цих людей.

Ви говорили про три категорії ризику...

Друга категорія стосується людей, які опинилися на окупованій території: туди допомога міжнародної спільноти не доходить. Єдиною можливістю нашої Церкви надати підтримку на цих територіях є наші священики, які там залишилися разом із місцевим населенням. Вони часто повертаються на території, які контролюються Українським урядом, заповнюють свої автомобілі предметами першої необхідності і везуть їх людям. На окупованих територіях люди страждають від голоду. Третю категорію формують переміщені особи, які з окупованих територій і з "сірої зони" переселилися в центрально-західні регіони України. За офіційними даними, їх є 1 млн 700 тис. чоловік, але реальна цифра набагато вища і налічує понад два мільйони. В нашій Церкві працює БФ “Карітас”, що є чи не єдиним "інструментом" пошуку цих людей для надання відповідної допомоги.

Прозвучав новий заклик ЮНІСЕФ: мільйон дітей потребує термінової гуманітарної допомоги на Сході України. Якою є ця ситуація?

Офіційна статистика ЮНІСЕФ нас вразила. Ми знали, що цифри були високими, але з деяких точок зору вони перевершили всі наші побоювання. Страждання одного мільйона дітей – це страждання невинних. У зв’язку з цим я відчув обов’язок звернутися до міжнародної спільноти, щоб зробити все можливе для припинення вогню – неодмінної умови для того, щоб зупинити це насильство. Церква дає голос тим, хто без голосу: глибоко вражає те, як живуть діти, як вони можуть навчатися, у практично зруйнованих школах. Крім того, 19 тис. дітей цих територій перебувають у постійній небезпеці через наявність вибухонебезпечних предметів і мін, розкиданих довкола. У кожному шкільному класі є плакат, де маленьким громадянам пояснюють важливість не чіпати невідомих предметів, тим не менше щодня якась дитина отримує поранення. Воєнізовані групи залишають на землі іграшки, наповнені вибухівкою: і беруть ці іграшки не солдати, а діти.

У США повідомили, що будуть продовжувати вимагати дотримання мінських домовленостей з боку Росії. Щось змінилося з приходом нової адміністрації Трампа?

Не змінилося нічого. Усі ці домовленості, на жаль, на території не працюють. Ми знаємо, що не існує військового вирішення конфлікту в Україні; тому я закликаю міжнародне співтовариство продовжувати докладати дипломатичних зусиль для припинення вогню.

Ви говорили про особисту допомогу Папи Франциска, про збір пожертв для України. Ви інформуєте Святішого Отця про ситуацію в Україні?

Ми стараємося інформувати Святішого Отця, але я повинен сказати, що й сам Єпископ Рима дуже добре обізнаний: Апостольський нунцій постійно відвідує ці зони. Під час зустрічі з Папою я розповідаю йому історії, події з життя конкретних людей. Я також повідомив Святішому Отцеві, що український народ очікує його візиту, бо щиро вірить (не тільки католики, а й невіруючі), що візит Папи Франциска покладе край війні. Запрошення Святішому Отцеві ми передали від Синоду Єпископів нашої Церкви, Єпископської конференції римо-католицьких єпископів та сам Президент України. Очевидно, рішення, яке ми поважаємо, буде прийняте Святішим Отцем.

Переклад з італійської Секретаріату Глави УГКЦ в Римі

четвер, 23 лютого 2017 р.

24.02.2017р. Б. / Апостольський Нунцій Клаудіо Ґуджеротті: Чому заява до ООН прозвучала саме тепер?

Вчора було оприлюднено офіційне звернення  Апостольської Столиці під час Відкритих дебатів Ради безпеки, присвячених темі «Підтримка міжнародного миру та безпеки: конфлікти в Європі». Велику увагу в документі було приділено проблемі в Україні: Святий Престол закликав зберегти цілісність українських кордонів, дотримуватися режиму припинення вогню тощо. Чому ця заява до ООН прозвучала саме тепер, прокоментував Апостольський Нунцій в Україні Архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті.

ООН поставила на порядок денний розгляд питання про конфлікти в Європі. Тому Святий Престол попросив звернутися з тим текстом, що був опублікований.

Цей текст посилається на інше звернення Святого Престолу в ООН щодо України (26 березня 2015).

Ці два тексти висловлюють офіційну дипломатичну позицію Святого Престолу стосовно України.

Як розвиватимуться події після цього обговорення в ООН – важко передбачити. Це залежить від наявної делікатної міжнародної рівноваги.

Основний пункт – це те, що сприяти миру необхідно починаючи перш за все з турботи про жертви, а не з інших факторів. Тому Святий Престол висловлює свою солідарність народам, охопленим конфліктами та агресією, зокрема гібридними та замороженими війнами. Крім цього, необхідно уникати ситуації, у яких держави дестабілізували б сусідні держави.

Параграф про Україну є цілком ясний і завершується вимогою поважати кордони держави та її територіальну цілісність.

Стаття наголошує, що пріоритетною є допомога жертвам та заохочує шукати рішення через діалог та переговори.

Безперечно Святий Престол та особисто Папа є одними із найактивніших інстанцій на світовому рівні, що привертають міжнародну увагу до війни, яка нищить Україну.

Архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті
Апостольський Нунцій в Україні

23.02.2017р. Б. / УГКЦ стала майданчиком для застанови молоді про відповідальність

Днями в Патріаршому домі УГКЦ у Львові відбулася масштабна молодіжна подія за участю різних експертів в галузі освіти, бізнесу, культури, громадського сектору – перший Форум відповідальних людей. Молодь із різних регіонів України різних конфесій застановлялася про міру своєї відповідальності за процеси, які відбуваються в країні, Церкві, в їх особистому оточенні.

 Про результат дводенної праці Форуму та подальшу працю на основі висунутих пропозицій розповідає о. Ростислав Пендюк, голова Комісії у справах молоді УГКЦ.

Відомо, що Комісія у справах молоді півроку готувалася до проведення Форуму відповідальних людей. Який результат?

- На цьому заході ми зібрали людей, які є молодими й активними, прихильними до Церкви та необов’язково є греко-католиками, тих, які реалізовують свої мрії й проекти. Завдяки Божій ласці та настирливості молоді нам все вдалося. Ми, як Комісія, були координаторами Форуму, але оргкомітет був значно широким. До  його складу входили молоді люди із різних середовищ. У заході зголосилися взяти участь понад 150 молодих осіб, а ми розраховували максимум на 70.

Тобто, молодь була не з молитовних спільнот, а радше із різних громадських організацій. Як їхня праця може допомогти розвитку молодіжного апостоляту УГКЦ?

- Тут йдеться радше про взаємну користь. Загалом, у світі точаться дискусії про те, як Церква повинна поводиться в сучасному суспільстві. Існує багато думок, концепцій і бачень щодо цього. Моя особиста думка така: ми повинні залишати непорушними основоположні речі і не дискутувати про них (скажімо, про Євангеліє, Літургію), натомість інші речі, які ми не встигаємо робити, нам необхідно обговорювати. На Форумі були молоді люди, які реалізовують цікаві освітні проекти, а також ті, які задіяні в громадському секторі. Крім цього, широкою й була географія учасників (Одеса, Київ, Харків, Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів). Також в роботі Форуму взяли участь люди різних поглядів, але їхня активність і налаштованість на гарний результат сприяли праці. Ми потребуємо їхньої енергії, бачення, сучасного погляду на світ. Цього не потрібно соромитися.

З іншого боку, ми, Церква, маємо великий людський потенціал, про що й  наголошував владика Володимир (Груца) на Форумі. Тож, ми повинні запропонувати молодим людям ціннісний стержень, бо активність сама в собі немає жодної вартості, якщо ми не усвідомлюємо що робимо і для чого. Таким чином, ми  намагалися донести молоді те, що їхня активність, енергія  і завзяття – це супер, але варто робити це, опираючись на ціннісну платформу, яку пропонує Церква. Сподіваюся з цього вийде щось добре.

- Які ключові думки прозвучали на Форумі, які врізалися в пам'ять особисто Вам? 

- Ми свідомо пішли всупереч власним традиціям і не ставили жодної цілі. Намагаючись створити майданчик для зустрічі молоді із різних середовищ, ми усвідомлювали, що, оскільки, на заході зібралися найактивніші, то, в силу того ким вони є, вони самі будуть творити результат. Їм просто потрібно дати можливість зустрітися.

- Тобто Церква  стала майданчиком для зустрічі різної  активної молоді?

- Церква створила майданчик для активної молоді.  Серед молоді були і євреї, і ті які відверто казали, що є атеїстами. Однак, усі вони стверджували що для себе вони наново відкрили Церкву. Для них було дивним те, що Церква таким цікавиться. Найважливіша думка, яка тоді прозвучала про відповідальність, була дуже християнською. Багато йшлося про те, що ми повинні міняти своє ставлення до того, що діється довкола і усвідомлювати власну відповідальність за все, що відбувається. Про це точилася велика дискусія. Різні експерти наголошували на цьому. Також міркували про те, як вірус відповідальності за своє життя і життя своєї країни  донести до інших. Висновок був такий: ніщо так не інфікує в позитивному сенсі, як особистий приклад. Чим більше ми будемо активними, тим більше людей до нас приєднається.

- Від міри нашої відповідальності залежить усе, що діється в країні. Від кожного з нас залежить майбутнє нашої держави. Як щодо цього?

- Дуже легко вказати пальцем на винного і твердити, що уряд чи президент є поганими і ми нічого не можемо зробити. Участь у Форумі взяла Ліля Боровець з організації «Просвіт», яка займається із своєю командою питаннями освіти. Особи в її організації по закінченні загальноосвітньої школи і університетів поїхали закордон і побачили інший приклад.  І вони, повернувшись до України,  замість того, аби казати, що наше Міністерство ні до чого, почали вчити вчителів. Вони створили організацію, яка навчає вчителів і заохочують їх мінятися.

- Знаю, у вас була дуже насичена культурна програма вечорами. Розкажіть про це.

-  Першого дня учасником зустрічі був відомий скрипаль Олександр Божик, який спочатку пояснив своє розуміння відповідальності, а згодом подарував нам трохи віртуозної музики. Вечорами ми переглядали вистави у виконанні Театру імпровізацій. Хлопці і дівчина цікаво і весело жартували, не маючи при цьому готових виступів. Глядачі їм пропонували теми і вони на ходу імпровізували. Це  було дуже весело і молодіжно.

- А тепер до якої події готуєтеся?

 - Готуємося до Фестивалю «Вітер-на-дії». Переконані, що цей Форум  буде продовжуватися. Власне, через півроку ми плануємо провести другий такий Форум. Також з’явився запит на проведення подібного заходу в регіонах. Зокрема, до нас звернулися із Червонограда і Кривого Рогу з пропозицією зробити щось подібне. Ми прагнемо ідею Форуму відповідальності  нести і в менші регіони.

Розмовляла Руслана Ткаченко

середа, 22 лютого 2017 р.

22.02.2017р. Б. / «Немає випадковостей! За кожною річчю, за кожною подією, за кожною людиною стоїть Господь», – владика Венедикт в парафії свв. Сергія і Вакха в Римі

19 лютого 2017 року, в М’ясопусну неділю, в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі Божественну Літургію очолив преосвященний владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ.

Співслужили архиєрею протоієрей Іван Кулик, настоятель українського храму, ієрей Євген Андрухів, відомий мозаїст, ієрей Іван Гобела, докторант літургійного богослов’я папського Східного інституту, та диякон Василь Тимішак.

Після читання недільного Євангелія, яке розповідає про Страшний суд (Мт 25, 31-46), владика звернувся до всіх присутніх на молитві з пастирським словом, в якому наголосив, що немає в житті випадковостей, а все мудро упорядковує Господь. І коли в наше життя Господь посилає людей, які нам створюють труднощі, тоді ми починаємо бачити, через свою на них реакцію, ким ми є насправді. «Наша українська приказка говорить: “Товариш пізнається в біді”, – та не лише товариш, а й ми самі пізнаємо, якими ми є насправді», – зазначив проповідник. Все є у мудрому промислі Божому і ми повинні усвідомити, що наше життя – це не збіги випадковостей, а за всім стоїть Бог. І усі ці, «випадкові» на наш погляд, люди і ситуації, які насправді послав нам Господь, показують, якою насправді є наша віра.

Після завершення Літургії настоятель українського храму, протоієрей Іван Кулик, подякував владиці Венедикту за молитву і батьківське слово, побажав Божого благословення в архиєрейському служінні і виголосив многоліття.

Завершилися Богослужіння молитвою за Україну «Боже великий, єдиний».

вівторок, 21 лютого 2017 р.

21.02.2017р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (13.02 – 19.02)

У вівторок, 14 лютого 2016 року, Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, відвідав римо-католицьку парафію святого Андрія Боболі у Любліні (Польща), де звершив Архиєрейську Божественну Літургію у співслужінні із духовенством РКЦ.

15 лютого 2017 року, в день Стрітення Господнього:
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у  Патріаршому соборі Воскресіння Христового очолив Божественну Літургію. Цього дня після Архиєрейської Божественної Літургії Блаженніший Святослав особисто зустрівся з богопосвяченими особами Київської архиєпархії УГКЦ, а також Києво-Житомирської дієцезії РКЦ.


Преосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський здійснив Чин освячення престолу і храму Стрітення ГНІХ (м. Львів, вул. Батуринська, 1). По завершенні освячення військового храму, Митрополит Ігор звершив Божественну Літургію. Відтак, відбулося Чин освячення води і свічок , уділення усім присутнім архиєрейського благословення та відбулась панахида за військовослужбовців, які загинули в Афганістані, та активістів Революції гідності, а також воїнів, які віддали своє життя на Сході України.

У місті Стрию вшанували пам'ять учасників бойових дій на території інших держав та воїнів, загиблих під час війни в Афганістані. Поминальну молитву за загиблими синами України відслужили священики міста Стрия, на чолі з Преосвященним владикою Богданом (Манишиним), єпископом-помічником Стрийської єпархії.

У четвер, 16 лютого:
Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) очолив заупокійну Панахиду за блаженної пам’яті Патріархом УГКЦ Йосифом (Сліпим) з нагоди 125-ліття від дня його народження. Богослужіння відбулося біля пам’ятника Патріарху Йосифу перед Архикатедральним собором за участю духовенства Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та представників влади.

У приміщенні Львівської Духовної Семінарії Святого Духа (м. Львів, вул. Хуторівка, 35) відбулася чергова зустріч Інституту постійної формації духовенства Львівської Архиєпархії під головуванням Преосвященного владики Володимира. Єпископа-помічника Львівської Архиєпархії.

Преосвященний владика Володимир, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, зустрівся із медичними капеланами Львівщини. Зустріч розпочалася із вступного слова владики, у якому єпископ наголосив на непересічній ролі душпастирського досвіду у спілкуванні із хворими.

У конференц-залі Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ відбувся благодійний вечір – презентація розвитку Шпиталю ім. Митрополита Андрея Шептицького. Із вступним словом до присутніх звернувся Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський.

17 лютого Блаженніший Святослав, Предстоятель УГКЦ, у рамках пастирського візиту відвідав Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Першоієрарх вшанував чудотворну ікону Лику Христового (Мандиліон з Едесси), яка цими днями перебуває на Тернопільщині.

У день пам'яті Героїв Небесної Сотні та всіх загиблих за свободу, волю і краще майбутнє України, 19 лютого, Преосвященні владики Михаїл (Колтун), єпарх Сокальсько-Жовківський, Степан (Меньок), екзарх Донецький і Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду єпископів помолилися панахиду перед пам’ятним хрестом на вулиці Героїв Небесної Сотні, де три роки тому загинуло найбільше найкращих синів українського народу. Владика Михаїл (Колтун) у своєму слові до присутніх попросив, аби Бог почув наші молитви.

У Архикатедральному соборі Тернополя відбулася Божественна Літургія, яку очолив Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк). З нагоди 3-ї річниці Революції гідності Архиєрей молився заупокійну Панахиду за активістами та усіма полеглими під час кривавих подій на Майдані в 2014 році.

До вашої уваги:
Духовенство та вірні Львівської Архиєпархїі УГКЦ сердечно вітають Високопреосвященнішого владику Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського із п'ятнадцятою річницею єпископської Хіротонії!

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 20 лютого 2017 р.

20.02.2017р. Б. / Голосне мовчання молитви або якби Бог був Тишею

… розпочалось з прочитання «Мовчання доктора Мурке».

Всю святість, яку віднаходимо у своєму житті, ми прагнемо зберегти у мовчанні. Згадала про форму молитви. Бо збоку вона виглядає німою, більше, – її зовсім не видно на обличчях людей за межами храмів. Я відчуваю, що Мурке мовчав про Бога. Того Самого, якого всі часто вживають лише сполучним словом. А справжнє Слово ж було Богом.
1 Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. 2 3 Богом було воно споконвіку. 3 Ним повстало все, і ніщо, що повстало, не повстало без нього. 4 У ньому було життя, і життя було світло людей. 5 І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. (Ів. 1:1-5)
Люди від Нього втекли. Надали Йому протилежного значення, знецінивши Його в слові, носять Його у мовчанні. Чи відбулося б життя, якщо б Бог був Мовчанням? Якби слова Євангелії, які ми скоро знову почуємо на Літургії Великодня, починались з усвідомлення того, що Бог був Тишею. Здавалося, що справжнє життя відбувається у діалозі, русі та розвитку. Тиша ж натомість дає благо спокою. Бог єдиний вміє бути Спокійним Словом. А наше промовисте мовчання росте у молитві. 

Молитва – є тим істинним призначенням Слова. Вона веде нас до найщирішої розмови, для якої довкола потрібна тиша. Але не внутрішня. І Матір за нього молилася…

В неділю у церкві, на запитання священика «за кого хочете сьогодні молитися?», маленький хлопчик відповів: «за Бога». А й справді! Мене ніби огорнуло правдою, яку ми не запровадили виконувати. Якщо Бог тепер живе не у нашому слові, тепер вже вільному, але свідомо неприйнятому, то справді потрібно молитися за Нього, щоб життя відбувалось із корінного.

Розкішшю має здатність стати те, чого не достатньо. Тому в різні часи це інші потреби. Людина, яка працює на радіо, не може бачити розкіш ні в чому іншому, аніж тиша. Адже і у нашому сучасному активному житті  немає проміжної тиші. Ми навіть почали боятися її у діалозі, що доводить знову ж таки до порожнечі, як і в монологах Бур-Малотке.

Ще однією цікавістю мені видалась іконка із написом “Я молилася за тебе в церкві Санкт-Якобі”. Серед всіх тих багатих мистецтвом картин – вона змогла бути неповторною і потрібною. Як мінімум, цікавою, – бо іншою. Але, знову ж таки, – не для всіх.

Хочеться пояснити різносторонність знецінення всього важливого, всього наддостатнього, навіть того, яке раніше було нашим прагненням. Чудовою можливістю для такого «прочищення» свого життя є період посту (нарівні з молитвою та милостинею). У ньому нам потрібно подарувати собі трішки більше того мовчання, яке не відбувається із нами щодня. Піст мав таку ж саму ціль – довести людину до першопочаткової свободи, якої вона себе сама позбавила надмірністю власності. Піст існує, щоб відмовитися від того надлишку, поділитися і почати знову цінувати.

Можливо, саме час переосмислити Бога?

Якась вже притаманна така людині звичка, прагнути до відсутнього. Як Мурке до Мовчання.

Хочеться вживати такий фразеологізм. І заодно, напевне, прийшов час сказати, про що ми мовчимо.

У мене в кімнаті горить свічка. Я зроблю чай з молоком. І виконаю завдання, в якому розповім, про що мовчу. Тільки сама собі. Бо все, що істинно для нас важливе – для прикладу, щастя – для інших може бути максимум радістю. А сказане мовчання втрачає цінність для нас і тим самим рідко може по-справжньому обдарувати співрозмовника.

Але про Бога не потрібно мовчати. Мовчати потрібно з Ним.


Джерело:    ДИВЕНСВІТ

субота, 18 лютого 2017 р.

18.02.2017р. Б. / Глава УГКЦ закликав вірних читати «Заповіт» патріарха Йосифа та відзначив медалями інституції, які залишив етнарх у спадок (+VIDEO)

Шанувати пам'ять патріарха Йосифа Сліпого сьогодні означає пізнавати і роздавати його спадщину. Я закликаю вірних нашої Церкви перечитати «Заповіт» патріарха, аби він став маніфестом, дорожньою картою життя УГКЦ у сучасному світі.

Сказав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав наприкінці Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди 125-ліття від дня народження патріарха Йосифа Сліпого в селі Заздрість на Тернопільщині 17 лютого.

Предстоятель Церкви відзначив окремими Ювілейними патріаршими  медалями інституції, які залишив патріарх Йосиф нам у спадок і які є втіленням його Заповіту, його ідеї, його думки, його духу. «Після свого повернення до Рима він заснував там УКУ, який мав завдання зберегти християнську душу нашого народу. Тому вручаю Ювілейну патріаршу медаль Українському католицькому університету, який відродився й успішно працює у Львові. Її складаю на руки того, хто відродив цей університет у Львові, -  нинішньому його президенту владиці Борису (Гудзяку)», - сказав Блаженніший Святослав.

За словами Глави Церкви, патріарх прожив усе своє життя як громадянин СРСР і не мав іншого паспорта, бо завжди хотів повернутися назад. «Він не хотів свободи для себе без свободи для його Церкви. Його насильно вигнали із Радянського союзу, та він завжди думав про рідну землю  і свій народ. Щоби після його смерті радянська влада не забрала все, що він надбав, патріарх створив організацію, яка й сьогодні опікується тим, що він залишив у спадок своїй Церкві в Римі. Тому нагороджую медаллю Товариство українців-католиків "Свята Софія", президентом якої є син цієї тернопільської землі о. Марко Семеген. Ця медаль є завдатком, адже Товариство має велике завдання – осучаснитися і віднайти себе в житті нашої Церкви, щоб ідея патріарха успішно звершувалася», - зауважив Блаженніший Святослав.

Як відомо, Товариство українців-католиків "Свята Софія" має різні філії в усьому світі. Тож Глава Церкви відзначив окремою нагородою представництво Товариства в США, бо «ця філія опікується  родинним домом патріарха і в США заснувала інтелектуальний науковий осередок для вивчення і популяризації його спадщини». «Завдяки Товариству українців-католиків Святої Софії в США в родинному домі патріарха в Заздрості відбувається щорічна літня англомовна школа для дітей і всіх, хто прагне пізнати Йосифа Сліпого, а також навчитися англійської», - підкреслив він.

Наприкінці Блаженніший Святослав подякував отцеві та сестрам ЧСВВ, які опікуються родинним домом патріарха Йосифа.

Після заключного слова Архиєпископа Василя, Митрополита Тернопільського, Глава Церкви привітав Архиєпископа Ігоря, Митрополита Львівського,  із 15-річчям  єпископського служіння.


пʼятниця, 17 лютого 2017 р.

17.02.2017р. Б. / Патріарх Йосиф Сліпий - духовний борець за українську державність

Патріарху Й.Сліпому не довелось жити і працювати в незалежній самостійній українській державі. Але весь свій трудовий шлях він присвятив боротьбі за неї. І в тому, що вона відбулася, немала його заслуга.

За словами блаженного Папи Івана Павла ІІ, "він простелив свободу сучасній Україні" (Визвольний шлях. — 1992. — № 4. — С392). Адже для Й.Сліпого "Батьківшина — це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що впродовж століть будували свою державу... Тільки в Батьківщині через законну рідну державу народ вповні заспокоює свої духовні й суспільні потреби та осягає найвищий степень ладу, безпеки і добробуту" (Патріархат. - 1992. - 4.2 (254).

Боротьбу Патріарха Й.Сліпого за майбутню українську державність можна умовно поділити на три періоди: 1) 20-30-і роки в Західній Україні, до 1945р.; 2) 1945-1963 pp. — у радянських тюрмах і таборах і 3) 1963-1984 pp. — в еміграції. Проаналізуємо фрагментарно його внесок в українську справу у кожному із цих періодів, які були насичені численними заходами як церковного, так і суспільного характеру.

У 20-30-х роках діяльність Й.Сліпого охоплювала наукову, культурно-просвітницьку сфери, виховання молоді в дусі християнської моралі і української національної ідеї. Вступну статтю до статуту Богословського наукового товариства (БНТ) у 1926 р. теолог Й.Сліпий закінчив такими словами: "Науковою культурною працею ми кладемо чи не найсильніші (під цю хвилю) підвалини нашому національному і державному життю". Знаменна думка, що засвідчує про патріотичні аспекти діяльності БНТ. З 1926 року в обов'язки Й.Сліпого входило членство Кураторії Львівського Національного Музею, з 1930-го — він член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), по суті. Української Академії Наук.

На посаді першого ректора, відкритої у Львові в 1928 р Богословської Академії, у Й.Сліпого з усією повнотою розкриваються таланти вченого, будівничого Церкви та діяча культури і вихователя. Відчуваючи потребу в борцях за українську державність, він виховує молодь, передає їй набуті знання, життєвий і духовний досвід. Особливо піклується Йосиф Сліпий про поширення рідної української мови. На той час підручники з богослов'я та інших наук були написані здебільшого німецькою, латинською і польською мовами. Тому виникла необхідність покликати до життя літературну українську мову. Ця обставина і привела до координації діяльності українських богословів, результатом якої стало заснування Богословського наукового товариства у Львові і видання журналу "Богослов'я". Редактором його, а згодом і головою товариства обирають отця доктора Йосифа Сліпого. Таке піклування про українську мову було однією з причин того, що на заході України вона збереглася порівняно з іншими регіонами.

Як один з головних кураторів Львівського Національного Музею Й.Сліпий сприяє комплектуванню, реставрації, зберіганню й науковому опису великої збірки ікон, що є нині унікальним національним скарбом України. За твердженням доктора мистецтвознавства Дмитра Степовика, іншої подібної збірки ікон немає ніде у світі.

Під час війни в окупованому німцями краї архиєпископ Й.Сліпий продовжував працювати на користь української справи. Він разом з митрополитом А.Шептицьким намагалися всіляко зменшити страждання українців. Як церковні діячі вони мали контакти з окупаційними властями, бо від цих контактів часом залежало життя або смерть мешканців регіону. Було б тяжким гріхом не використати усіх можливостей для врятування людей. До речі, душпастирам вдалося врятувати життя значній кількості євреїв від фашистського геноциду.

Радянська система засуджувала владику чотири рази. Перебував він у тюрмах і концентраційних таборах 18 років. Саме тут, далеко від рідної землі, відбували каторгу тисячі українських патріотів, з якими доводилось спілкуватися Й.Сліпому. Погляди усіх цих переслідуваних, гнаних і голодних братів і сестер були звернені в його бік. Вони бачили, що, незважаючи на жорстокий фізичний і моральний терор, він був стійким і мужнім. У його світлому прикладі вони черпали свою велику моральну силу, бачачи, що "добрий пастир душу свою кладе за вівці свої" (Вісті Комбатанта. — 1992. — Ч.З. — С.46). Й.Сліпий застерігав: "Кожного... під більшовицькою владою, в краї, де переслідується релігія, чекає гієна. Готуйтеся до найгіршого. Вас будуть ображати... над вами будуть глумитися і знущатися. Будуть на вас плювати і вас бити. Не раз будете помирати від холоду і голоду... Прийдуть такі тижні й місяці, що ви будете цілком ізольовані, відрізані від людей і світу, всіма покинуті й забуті..." (Київська старовина. — 1993. — № 6. — С.75). Ця та інша інформація Й.Сліпого про життя в радянських тюрмах і таборах була відома на волі. Про неї писала самвидавна література. Тому пізніше, ставши на шлях боротьби з комуністичною системою і опинившись на каторзі зокрема у тих місцях, де перебував владика, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Валентин Мороз, Зіновій Красівський, Левко Лук'яненко та тисячі інших українських патріотів були уже морально готові до тих жорстоких випробувань, що їх чекали. Приклад митрополита-каторжника вливав у їхні душі надприродну силу, що допомагала їм нести важкий хрест аж до переможного серпня 1991 р.

Уже перебуваючи за кордоном, Й.Сліпий знав, що там, "в Україні, і на просторах цілого Радянського Союзу... страждають на волі, ... караються у в'язницях, тюрмах, таборах непідсильної праці, і в лагерях смерті" тисячі патріотів (Там само. — С.80). Далі він писав: "Між ними бачу нових борців, науковців, письменників, митців, селян, робітників. Бачу між ними іскателів істини й оборонців справедливості. Чую їхній голос в обороні основних прав людини і людської спільноти. З подивом гляджу на них, як вони боронять своє українське слою, збагачують свою українську культуру, як усіма силами свого ума і серця рятують українську душу. І сострадаю з ними всіма, бо їх за те переслідують як злочинців.

Молюся за вас, мої браття, і прошу Бога, щоб дав вам силу боронити природніх і Божих прав кожної людської істоти і спільноти. Благословлю вас як Глава Української Церкви, як син українського народу, як ваш брат, ваш союзник і сострадалець!" (Там само).

За 21 рік перебування в еміграції патріарх Й.Сліпий своїми рішучими заходами захищав Україну та її Церкву. Тим самим він наблизив шлях до нашої державності. Основний його подвиг полягає в тому, що він зламав помилковий стереотип щодо України та її історії. Для цього він пише книги, статті (до речі, в Римі видано 13 томів його публікацій), виступає по радіо, розкриває факти порушення прав людини в Україні і каторжне життя політв'язнів, взагалі, засуджує підневільну долю українців.

За кордоном, особливо в Італії, Йосиф Сліпий проводить подвижницьку роботу не тільки на шляху розбудови Української Церкви, але й на відтинках політики, моралі, науки, освіти, культури для майбутньої української держави.

Згода і єдність — то найвища ідея для розбудови церкви і держави, усвідомлював Йосиф Сліпий.Тому він навчав нас "Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуго-вування чужим.. Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноти в Україні і на поселеннях, піднеси свою голову, випростуй свої рамена.. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!" (Голос України. — 1992. — Ч.62).

В одній зі своїх проповідей Блаженніший Йосиф вказує на головне лихо українців — брак єдності, який і нині є небезпекою для України. Він, зокрема, говорив: "Внутрішні непорозуміння і дух незгоди — це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність" (Київська старовина. — 1993. - № 6. - С.76).

Подорожував Йосиф Сліпий до громад українців у країнах Захід¬ної Європи, Північної Америки. Вносив там дух оптимізму в кожну громаду, виступав з проповідями і лекціями. При активній участі діаспори йому вдалося поновити роботу Українського Вільного Університету у Мюнхені, де підготовлено чимало вчених для України, видано значну кількість книжкової продукції, особливо з історії України. У Римі Йосиф Сліпий відкриває Український Католицький Університет і розбудовує Український Центр, який був немов амбасадою України у вільному демократичному світі. Там його відвідували видатні особистості і посли різних держав, високі церковні діячі. У Вашингтоні, Філадельфії, Чикаго й Лондоні заснував філії цього університету і подбав, щоб кожна з них мала свій будинок для навчання і культурно-наукової праці, а також розбудовував гуртожитки й інтернати для студіюючої української молоді.

Метою Йосифа Сліпого було те, щоб кожне значне згромадження українців у містах мало свій культурний і духовний центр. У той же час він був раціональним у господарських справах і цьому навчав українців в еміграції.

Незадовго до смерті, у червні 1984 р., у місті Генк (Бельгія) Йосиф Сліпий заснував доброчинне Товариство Святої Софії, яке через свій патріотичний фонд займається вдосконаленням спеціалістів з України, фінансує культурні та медичні програми для українців (Молода Галичина, — 1992. — 29 серп.). Це засвідчує про його щиру любов до України, бажання допомогти українцям незалежно від місця їх проживання.

У своїх Посланнях він писав про важливість любові до ук¬раїнського народу: "Навчіться, що все своє, рідне, треба любити. Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться і жийте", — нагадував Патріарх Йосиф. "Любов Батьків¬щини є природнім обов'язком кожної людини. У християн є юна чимось вищим, а саме: надприродньою релігійною повинністю..., що походить з заповіді Божої — пошани й любови до батьків, а оста¬точно виростає з великої і загальної заповіді любови до ближнього, яка домагається, щоб ми любили всіх людей; одначе, щоб особливою любов'ю любили найближчих ближніх, а найближчими ближніми є наші батьки і Батьківщина" (Патріархат. — 1992. — Ч.2 (254).

Кардинал Йосиф Сліпий навчав, що держава, Батьківщина почи¬наються з сім'ї, родини. "Батьки, християнська родина, — писав він у відомому Посланні, — це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх росту і сили! І тому заповідаю вам: Збережіть, а де її розхитано, — оновіть в українському народі справжню християнську родину як невгасаюче вогнище життя і здоров'я Церкви і народу! Християнська родина і рідна українська школа — це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь!Отож, заповідую вам: Відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні і в усіх країнах поселення нашого українського народу!".

Проаналізована вище багатогранна подвижницька діяльність Йосифа Сліпого за кордоном велася виключно в інтересах України, боротьби за її свободу і незалежність. Вона значною мірою змінила на краще ставлення зарубіжжя до українського народу, до його трагічної долі під московською окупацією. Ще активніше запрацювали зарубіжні радіостанції, особливо радіо Ватикану, які проблемам України стали приділяти значно більше уваги. Зросла і кількість національно-патріотичної літератури, що надходила з-за кордону. Надходила матеріальна допомога українським політв'язням у радянські концентраційні табори.

Одним із свідчень доброзичливого ставлення до українських проблем є визнання Папою Римським Йосифа Сліпого Верховним архиєпископом УГКЦ з патріаршими правами, а в 1965 р. папа підносить його до гідності кардинала.

Аналіз фактів діяльності кардинала Йосифа Сліпого як в Україні, так і за рубежем дає право зробити висновок, що він був духовним борцем за українську державність. Його внесок у справу проголошення незалежності України в серпні 1991 р. безперечний.

Тарас Шафран

четвер, 16 лютого 2017 р.

16.02.2017р. Б. / Нам, як суспільству, для успіху потрібен моральний фундамент

14 лютого Католицька Церква римського обряду літургійно згадує св. мученика Валентина. Не існує якихось певних відомостей, чому саме св. Валентина у середньовічній Європі почали почитати як захисника тих, хто прагне увійти у шлюб та помічника в освяченні подружнього життя. Єдине, що про цього святого говорить старе християнське передання, що він проповідував Євангеліє в Римі в часі переслідування християн, навернув багатьох до Христа, включно з родиною свого тюремщика та помер мученичою смертю, не зрікшись Христа.

Водночас постмодерне західне культурне середовище перетворило цей день спомину і молитви на день гульбищ і розпустування.

На жаль, в Україну прийшов саме цей аспект – аспект зовнішній і далекий від християнства. Християнам час задуматись над питанням: чому відбулось саме так?

Чому ми від Заходу беремо тільки зовнішні атрибути, позбавляючи їх змісту? Чому виявляємо схильність брати із Заходу тільки те найгірше? Чому навіть коли беремо від Заходу добрі речі, то вивертаємо їх так, що вони стають антиподом оригіналу?

Українське суспільство, з одного боку, показує приклади неймовірної жертовності й самопосвяти, а з іншого – неймовірні приклади корупції й жорстокості. Україна на другому місці в Європі за кількістю абортів, а рух за збереження людського життя в нас практично відсутній. В Україні цвіт нації гине на фронті, а корумпована влада продовжує торгувати з ворогом і провадити свої бізнеси на його території.

Можна довго писати про українські моральні проблеми, але поки українські християни не зрозуміють простої істини, що Україна є цілковито непроєвангелізованим суспільством, а вина за такий стан речей лежить в першу чергу на християнах, суттєвих змін не буде.

Україні потрібна серйозна ґрунтовна євангелізація суспільства, але, на жаль, не помітно, щоб хтось цим займався.

Українське суспільство, як загал, є просто арелігійним, безбожним. Воно не має моральних принципів, якими би воно керувалося. Адже будь-яка мораль – це практичний дериват релігії, тому в арелігійному суспільстві мораль є неможливою.

Релігія та релігійність не обов’язково сприяють створенню успішного морального суспільства. Мусульманські суспільства є властивим прикладом того, що релігія може стояти на шляху до суспільного успіху. Але саме мораль, оперта на релігії, стала підвалиною успіху західних суспільств і частини азійських. Відхід від релігії уже проявив себе як відхід від моральних норм у деяких країнах, і так став джерелом корупції та нездатності давати вчасні відповіді на виклики сучасності.

Якщо ми хочемо побудувати успішне суспільство в Україні, то мусимо собі усвідомлювати, що без закладення моральних фундаментів через євангелізацію суспільства, таке будівництво буде копіюванням зовнішнього вигляду західних структур, яке до нічого доброго не призведе.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 15 лютого 2017 р.

15.02.2017р. Б. / Стрітення ГНІХ (коментар)

15 лютого 2017 року

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа


    * Коротка історія свята
    * Про ікону празника
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Коментар апостольського читання
    * Євангеліє
    * Проповідь


Коротка історія

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2,22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл.26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Про ікону

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк.2,29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк.2,33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк.3,34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк.2,38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев.12,8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт.12,6; Йо.2,19-21).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

Коментар апостольського читання

«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут.14,18).

В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар.13,9; 2Цар.6,13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар.6,18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр.10,45; Іс.53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор.5,7; Рим.2,6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт.10,8; 40; 18,18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк.22,19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії.14,23; 20,17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

о. Іван Колтун


Євангеліє від Луки 2, 23-39

В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.

Проповідь

"Ось цей поставлений для падіння
й підняття багатьох в Ізраїлі;
він буде знаком протиріччя"
(Лк. 2, 34)

Дорогі в Христі! Ще недавно святкували ми свята Різдва Христового. Лунали веселі колядки і привітання. Ще недавно ми переживали події, що нагадували нам гоніння Ірода за Ісусом.

Сьогодні, сповнені великого зворушення, прийшли ми до храму, щоб наново пережити подію, що сталася на сороковий день після народження Ісуса Христа.

Ото Мати Божа — Діва Марія і святий Обручник Йосиф з Дитятком Ісусом зближаються до Єрусалимського храму, щоб принести Богові Отцеві жертву за воплочення Єдинородного Сина Його. Йдуть вони туди, щоб досконало виконати закон Мойсея, згідно якого кожен первородний хлопець, що прийшов на світ, мав бути жертвуваний Богові.

А там — під дверима Єрусалимського Храму стояв інший чоловік, на ім'я Симеон, якого привело Провидіння Боже, щоб пророкувати про Сина Божого. Те Провидіння звістило йому, що не побачить смерти, поки не візьме на руки Спасителя Світу.

І ось наступає зворушлива мить зустрічі, наступає Стрітення — старець Симеон бере на руки Дитя і з сльозами на очах звертається до Нього: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед всіма народами; світло на просвіту поганам, і славу люду Твого — Ізраїля " (Лк.2,29-32).

Той незамітний старець за Божою волею, сьогодні стає вчителем великої події, пророком. Він підносить вагу тієї хвилини і пророчим духом сповіщає про дари, які приносить Христос з неба на землю. А цими дарами є:

•  Божий мир для одних;
•  пересторога для інших.

"Ось Цей поставлений для падіння і підняття багатьох..." — додає святий Симеон.

Великий то дар — спокій. Це той дар, який спонукав Симеона сказати: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, у мирі" . Чи може з нас хтось сьогодні так сказати як Симеон? "Дозволь мені померти сьогодні у спокої Господи". Ми ж нарікаємо на життя, але помирати не хочеться, віримо в життя загробне, але непевні як воно буде, віримо в Христа, але не шукаємо Його. Хочемо визволитися від життєвих клопотів, хвороби, болів. А те визволення може нам дати смерть, з переходом до життя вічного в Христі Ісусі.

Розумів це добре Симеон, що не знайде спокою на тій землі доки не зустріне в своєму житті Христа. Не знайдемо і ми, дорогі в Христі, спокою на тій землі в маєтку, господарках, багатствах, клопотах, розкошах і гріхах, доки єдиною головною метою нашого життя не стане те, щоб знайти і прийняти до свого серця Христа, як прийняв Його на свої руки Симеон. Тоді сміливо можемо сказати, що пророцтво Симеона: "Ось Цей поставлений для ... підняття багатьох ", — є сказане для нас.

Другий дар, який приніс Христос для нас на землю є пересторога. Про той дар старець Симеон пророкував так: "Ось Цей поставлений для падіння... багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя".

Тяжко нам зрозуміти як то добрий і милосердний Спаситель, що приніс мир і душевний спокій у світ, може бути для когось занепокоєнням. Як Той, що прийшов спасти світ, мав би когось погубити?

Але, на жаль так є. Христос об'явив нам свою науку, дав нам Святі Тайни, вмер за нас на хресті, але це не означає, що всі прийняли те, що дав нам Христос. Це не означає, що немає вже жодного грішника. І хоч Ісус святий і правдива його наука, однак по-різному сприймали її люди. По-різному про Христа говорили і говоритимуть. Одні — собі на спасіння, інші — на погибель. Апостоли з піднесенням закличуть: "До кого ж Господи, підемо? В Тебе є слова вічного", — зате фарисеї скажуть: "Має біса і несамовитий, чому Його слухаєте?" Чи ж не збулося пророцтво Симеона?

Народився Христос, — небо радіє, пастирі витають, а Ірод скаженіє. Іродові прийшов Христос на загибель.

Ісус навчає, народ горнеться до нього, спраглий слова Божого, а фарисеї сичать: "Покажи нам знак з неба", — і ніяке Слово Боже не зворушує їх. Фарисеям прийшов Христос на погибель.

Ісус сідає з апостолами до Тайної Вечері. Умиває їм ноги, дає їм своє тіло і кров. А Юда вдає невинного і виходить, не щоб плакати, але, щоб продати Христа. Юді прийшов Спаситель на погибель.

Ісуса засуджують на смерть. Роз'ярений натовп кричить: "Розіпни його!" Для них прийшов Христос на погибель.

Христос на хресті розіп'ятий, а дехто сміється і зневажає Його. Нещасні, що прийшов їм Христос на згубу.

Так сповнюється пророцтво старого Симеона. І нині так продовжує сповнятись це пророцтво, бо і нині приходить Христос одним на спасіння, а іншим на погибель.

Церква Христова проповідує Божу науку, роздає Святі Тайни. Одні сприймають ту науку близько до серця, спрагнені слова Божого, спішать до Церкви, шукають Христа у Святій Сповіді, у Святому Причастю, а прийнявши його до свого серця, як єдине джерело свого заспокоєння, з радістю співають Богові хвалу у Святій Літургії, у молитвах своїх. І коли щоразу частіше приймають Святе Причастя, тим більше хочуть, Його у собі затримати, тим сильніше спокій Божий панує поміж ними. Таким-то прийшов Спаситель на піднесення душі спасіння. Чимало сьогодні і таких людей поміж нас, що переймаються світовими добрами і його втіхою. Насправді не мають спокою в собі. До Церкви не йдуть, Бога не шукають. Єдине заняття в них — це бізнес, господарка, гроші; єдина втіха — горілка, розпуста, наркотики.

Чимало сьогодні Іродів, що проливають ріки невинної крові своїх дітей в абортах. Що руйнують своє подружжя в сварках, гріхові, зраді, що тримають зло на своїх ближніх. Багато і таких, що про Бога не думають, а навіть насміхаються з Нього і Його Церкви Святої. Чимало, дорогі в Христі, сьогодні фарисеїв, які є праведниками з лиця, перед людьми, а безбожники в душі, в серці. Вони хочуть, щоб Церква виглядала, так як вони того хочуть, щоб Бог служив їм, а не вони Йому. То власна гордість закриває їм очі, щоб не бачили, а вуха, щоб не чули.

Для таких прийшов Христос на погибель.

До кого ж належимо ми? Чи прийшов нам Христос на спасіння, чи може на упадок?

Нехай же сьогодні свято Стрітення буде зустріччю нашою з Богом, щоби одержати від Нього дар миру і спокою. А коли прийде хвиля нашої смерті, щоб ми разом із праведним старцем Симеоном могли сказати: "Нині відпускаєш Владико, слугу Твого за Твоїм словом у мирі ..." — і спокійно, і радісно зустріти Христа у вічності. Амінь.

о. Володимир Сайчук
"Сівач", лютий 2003 Ч. 2 (39) рік 5


Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Господнього Стрітення храму Преображення ГНІХ, м. Львів.

вівторок, 14 лютого 2017 р.

14.02.2017р. Б. / АНОНС: Ювілейне паломництво до Фатіми

З нагоди у 100-річччя об’явлень Матері Божої Фатімі 2017 рік - проголошено в Україні Роком об’явлень Фатімської Божої Матері.

Обявлення Матері Божої у Фатімі несе у собі Послання Божої любові, духовний заклик до навернення, таємниці, які відкривають сенс історії спасіння світу і кожної людинни. Ми також чуємо заклик Матері Божої у Фатімських об’явленнях до молитви про мир в цілому світі.

В цей важкий час російсько-української війни на Сході України, ми як ніхто, розуміємо, що Фатімські послання є дуже актуальними і близькими для кожного з нас.

100 років тому, на цьому місці у Фатімі, де маленькі пастушки пасли своїх овечок, з’являється Матір Божа. І саме до них, до цих маленьких, не грамотних дітей починає промовляти Мати Божа і просить їх про щось дуже важливе - закликає до співпраці людини з Богом для спасіння людського роду.

Перше прохання, з яким звернулася Матір Божа до цих дітей було запитання: чи хочете добровільно прийняти страждання, і пожертвувати іх для тих образ, які людство наносить Богові. Чи хочете Вашою молитвою і жертвою, Вашим покаянням і навернення врятувати грішні душі від пекла. І діти відповідають: "Так, хочемо"! Відповідь цих маленьких дітей показує нам, якщо ми будемо готові до покаяння, готові жертвувати власний біль, власні страждання, за навернення грішників, готовність бути з Богом в боротьбі проти зла, то ми будемо з Розарієм в руках, сильнішим від будь-якої зброї!

Закликаємо «прожити цю річницю», «пригадати про актуальність фатімського послання» та «заангажування у євангелізацію». Фатімське послання містить «пророчий знак» заклику до навернення і боротьби зі злом.  Паломницький центр Святого Христофора запрошує всіх вірних до ювілейних прощ у португальське містечко Фатіма. Запрошуємо до спільної зустрічі з Папою Римським Франциском,  який 12-13 травня 2017 року з сотнями тисяч вірних, буде молитися про навернення, мир в цілому світі  і також про мир в Україні.

Ювілейне паломництво до Санктуарію Матері Божої у Фатімі з паломницьким центром Святого Христофора з нагоди 100-річчя об’явлень, відбудеться з 06 по 20 травня 2017 р.Б.

Дане паломництво триватиме 15 днів. Ми відвідаємо: Львів – Марія Повч – Будапешт – Мілан – Ніцца – Барселона – Валенсія – Лісабон – Фатіма – Ов’єдо – Люрд – Рокамадур – Берн – Прага – Вадовіце – Львів.

Детальну програму паломництва можна переглянути на сайті: www.khrystofor.com, а також отримати за телефонами (097) 87-42-398, (095) 141-07-42 або на Вашу електронну пошту.

Щиро запрошуємо на ювілейне паломництво до Санктуарію Матері Божої у Фатімі!!!

Джерело:  Воїни Христа Царя