… розпочалось з прочитання «Мовчання доктора Мурке».
Всю святість, яку віднаходимо у своєму
житті, ми прагнемо зберегти у мовчанні. Згадала про форму молитви. Бо
збоку вона виглядає німою, більше, – її зовсім не видно на обличчях
людей за межами храмів. Я відчуваю, що Мурке мовчав про Бога. Того
Самого, якого всі часто вживають лише сполучним словом. А справжнє Слово
ж було Богом.
1 Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. 2 3 Богом було воно споконвіку. 3 Ним повстало все, і ніщо, що повстало, не повстало без нього. 4 У ньому було життя, і життя було світло людей. 5 І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. (Ів. 1:1-5)
Люди від Нього втекли. Надали Йому
протилежного значення, знецінивши Його в слові, носять Його у мовчанні.
Чи відбулося б життя, якщо б Бог був Мовчанням? Якби слова Євангелії,
які ми скоро знову почуємо на Літургії Великодня, починались з
усвідомлення того, що Бог був Тишею. Здавалося, що справжнє життя
відбувається у діалозі, русі та розвитку. Тиша ж натомість дає благо
спокою. Бог єдиний вміє бути Спокійним Словом. А наше промовисте
мовчання росте у молитві.
Молитва – є тим істинним
призначенням Слова. Вона веде нас до найщирішої розмови, для якої
довкола потрібна тиша. Але не внутрішня. І Матір за нього молилася…
В неділю у церкві, на запитання
священика «за кого хочете сьогодні молитися?», маленький хлопчик
відповів: «за Бога». А й справді! Мене ніби огорнуло правдою, яку ми не
запровадили виконувати. Якщо Бог тепер живе не у нашому слові, тепер вже
вільному, але свідомо неприйнятому, то справді потрібно молитися за
Нього, щоб життя відбувалось із корінного.
Розкішшю має здатність стати те,
чого не достатньо. Тому в різні часи це інші потреби. Людина, яка працює
на радіо, не може бачити розкіш ні в чому іншому, аніж тиша. Адже і у
нашому сучасному активному житті немає проміжної тиші. Ми навіть почали
боятися її у діалозі, що доводить знову ж таки до порожнечі, як і в
монологах Бур-Малотке.
Ще однією цікавістю мені видалась іконка із написом “Я молилася за тебе в церкві Санкт-Якобі”. Серед
всіх тих багатих мистецтвом картин – вона змогла бути неповторною і
потрібною. Як мінімум, цікавою, – бо іншою. Але, знову ж таки, – не для
всіх.
Хочеться пояснити різносторонність
знецінення всього важливого, всього наддостатнього, навіть того, яке
раніше було нашим прагненням. Чудовою можливістю для такого «прочищення»
свого життя є період посту (нарівні з молитвою та милостинею). У ньому
нам потрібно подарувати собі трішки більше того мовчання, яке не
відбувається із нами щодня. Піст мав таку ж саму ціль – довести людину
до першопочаткової свободи, якої вона себе сама позбавила надмірністю
власності. Піст існує, щоб відмовитися від того надлишку, поділитися і
почати знову цінувати.
Можливо, саме час переосмислити Бога?
Якась вже притаманна така людині звичка, прагнути до відсутнього. Як Мурке до Мовчання.
Хочеться вживати такий фразеологізм. І заодно, напевне, прийшов час сказати, про що ми мовчимо.
У мене в кімнаті горить свічка. Я зроблю
чай з молоком. І виконаю завдання, в якому розповім, про що мовчу.
Тільки сама собі. Бо все, що істинно для нас важливе – для прикладу,
щастя – для інших може бути максимум радістю. А сказане мовчання втрачає
цінність для нас і тим самим рідко може по-справжньому обдарувати
співрозмовника.
Але про Бога не потрібно мовчати. Мовчати потрібно з Ним.
Джерело: ДИВЕНСВІТ
Немає коментарів:
Дописати коментар