“Якщо вбити вбивцю, кількість вбивць не зміниться“
Сьогодні є той день, коли прийдеться написати непопулярний пост. Він не набере стільки лайків чи поширень, як “Відкритий лист тата до Дзідзя”,
але навпаки, я очікую шквал гнівних коментарів. І нічого дивного, бо ми
давно перестали бути християнською державою. Ми є державою мнимих
християн.
Мене неприємно шокувала реакція соцмереж
на вбивство посла Росії в Туреччині. Злорадство, неприхована радість,
смішні меми і коментарі є чудовим показником того, що росіяни вбили
набагато більше, ніж самі на це сподівались. Вони вбили в нас
християнське розуміння боротьби.
Люди, які самі не ходять до храмів чи
роблять це зрідка, перші підхоплюють заклики до насилля над священиками
московського патріархату. Люди, які себе приписують до християн,
втішаються з того, що мусульманин стріляє в спину росіянину. Росіяни
вбили в нас бажання мінятися. Ми матюкаємося тими ж матюками, що й вони.
Слухаємо ту ж музику, напиваємося “водки” до білої гарячки, сповідуємо
ту саму ненависть до думки іншого.
За ці роки війни виявилося, що “вбити у
собі москаля” не є простою справою. Виявляється, ми ще поєднані з ними
тою невидимою пуповиною, коли шукаємо тисячі причин оправдати вбивство.
Вбивство дитини в лоні матері, вбивство десятків ембріонів задля
народження однієї дитини, ефтаназію, смертну кару і вбивство посла іншої
країни в іншій країні. Так, для мене це все означає те саме: замінити
собою Бога.
Був один ангел, який хотів присвоїти
собі всі ознаки Господа. Він закінчив дуже погано. Тому скажімо собі
чесно: ненависть замінила нам віру. Саме віру, а не любов. Бо для тисяч
українців бажання помсти стало ніби замінником релігії.
Я також відчуваю час від часу на собі
дію цієї отрути. Не раз емоції брали верх в інтернет-баталіях з тролями з
Москви. Але важливо не забувати того, ким ми є і яку державу будуємо.
Як би не обурювали нас звірства в Дебальцево, Світлодарській Дузі чи
Алеппо, ми не маємо права переступати рубікону здорового глузду та віри.
Хіба не зрозуміло, що ця війна не є війною за територію чи ресурси? Це
війна за цінності.
Гібридна війна є витвором диявола. Саме
так він воює з нами. Без оголошення війни та розпізнавальних знаків. І
мені дуже шкода, якщо ми програємо таку війну. Ми зранені релігійним,
конфесійним, партійним, територіальним, мовним розділенням. Хоча, що
нам ділити? Під кожним, навіть жартівливим постом знайдуться коментарі
людей, що показують наші анутрішні рани. Коктейль із пострадянської та
постмодерністської отрути робить нас такими, якими ми є: мнимими,
несправжніми, порожніми.
Комусь би хотілося, щоб було інакше, але
Бог є Любов. Чи Він не любить “москаля”, “жида” “негра”? А що з нами,
християнами, не так? Чи ми не повинні “плекати в собі ті самі гадки, що
були в Христі Ісусі”, який за дивним збігом обставин також був жидом?
Свідоме вбивство є тяжким гріхом в кожному випадку. Але вбивши москаля у
собі, ми зробимо суперкласне і потрібне діло. “Ми куплені дорогою
ціною”. Забувши це, можемо самі заплатити дорогу ціну. Але прибуток з
цього нас не потішить, будьмо певні. Тішитиметься батько брехні і
напівправди диявол.
Ілюстрація: charivne.info
Джерело: ДИВЕНСВІТ
Не хочу кривити душею та шукати собі виправдань, але якщо цей «ТЕСТ» - іспит, то я його для себе успішно провалив, а навіть попри те, що давно, понад чверть століття тому, «вбив у собі москаля». Попри те, що по-краплині вичавив із себе «совка». Попри те, що вийшов на правдиву Дорогу спасіння, йду шляхом падінь і вставань...
ВідповістиВидалитиЧому?
Та тому, що попри відсутність матюків у моїх думках і мові вислову, попри тверезий спосіб життя, попри активну Pro-Life позицію сумління та вчинків, попри все добро, яке у мені ще є, я «роблю не те, що хочу, а те чого не хочу, те роблю...»
І так, для мене, як і для численних сучасників Ісуса, «...тверда ця мова... хто її може слухати...», особливо це стосується наставлення щодо «воріженьків наших», бо не раз вже ловив себе самого як злодія на тому, що під час молитви за навернення москалів, молюся і прошу у Небесного Отця, для них - СПРАВДЕЛИВОСТІ, а для нас - МИЛОСЕРДЯ. Саме так і тільки так. Інакше - не можу.
А коли десь чую або читаю про «насилля над священиками московського патріархату...», а також про те, як «люди, які себе приписують до християн, втішаються з того, що мусульманин стріляє в спину росіянину» - я тішуся разом з ними...
Так, серце моє сповнене злорадства щоразу, коли вони падають у ту яму, яку копають для нас та інших поневолених ними народів... І якщо ця т.зв. «гібридна війна» - «...не є війною за територію чи ресурси, а за цінності», то навіщо їм загарбувати Крим і Донбас? Невже їм замало вже анексованих у нас: Смоленщини, Білгородщини, Вороніжчини, Ростовщини, Кубані тощо? Невже є межа у їх непогамованій захланності «собіранія зємєль»?
Так, мабуть таким чином я витворюю у своїй хворобливій уяві образ іншого, несправжнього Ісуса, якому, у вірі й через віру, служу й поклоняюся усім єством своїм, до нього взиваю і молячись благаю:
«Господи, розвій народи, що бажають війни. Зволь знищити дощенту РФ - їх імперію зла. Поламай їхню зброю, на яку вони покладаються як на силу здатну поневолити не лише українців та інші волелюбні народи, а й саму правду та справедливість, щоб право - вийшло на криво, щоб потоптати і зневажити твої Закони та будь-які Міжнародні угоди. Господи, зішли Твого ангела на допомогу українському війську, нехай він застрашить серця ворогів наших і нехай жене їх поперед себе та утискає їх. Господи, хай вони тікають з нашої землі, у паніці кидають усе та біжать до власного дому, кожен - звідки прийшов. Господи, бо Ти - Святий єси і Чоловіколюбець, завжди, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.»
сл.Б. Леонід.