Вбивство
Павла Шеремета спонукало мене поставити Блаженнішому Святославу, Главі
УГКЦ, який є доктором морального богослов’я, запитання про життя і
смерть, про девальвацію цінності людського життя і про кару за гріх
навмисного людиновбивства.
Перебуваючи в стані війни, на якій гинуть наші воїни,
отримуючи практично щоденні повідомлення про теракти і вбивства, ми
постійно зустрічаємося зі смертю. Вона стає якоюсь звичною. Який
християнський погляд на життя і смерть?
Однією із жахливих сторін життя в сучасній Україні є девальвація
цінності людського життя. Ми дуже легко звикаємо до інформації про
смерті й убивства на фронті. Хтось вважає це буденністю країни, яка
воює. Однак зниження порогу чутливості до святості людського життя є
надзвичайно небезпечним, бо це затягує нас у замкнене коло вбивств,
терактів та інших форм зневаги до життя людини.
А коли нівелюється цінність життя людини, тоді не відчувається
трагедія її смерті. Ми бачимо, як сьогодні по-варварськи ставляться до
тіла вбитої людини чи загиблого воїна. Часом навіть після смерті
зневажають особу. Багато є анонімних поховань і ми не можемо
ідентифікувати особу.
У таких обставинах Церква повинна проголошувати Євангеліє життя -
проголошувати абсолютну сакральність і недоторканість людського життя.
Ніхто не має влади над своїм життям. Господь є джерелом життя, в Його
руках і Його компетенції лежить початок і кінець нашого життя.
Ми абсолютно засуджуємо вбивство, війну і терористичні акти. Бо
насилля і вбивство не можуть бути інструментами вирішення геополітичних,
чи суспільних, чи інших питань. Вбивство завжди є порушенням Божої
заповіді «Не вбий». Жодні причини, як це свого часу влучно підкреслив
праведний митрополит Андрей Шептицький, «жодні рації», ні державні, ні
політичні, не звільняють від відповідальності за вбивство. Зокрема, коли
мова йде про вбивство невинної людини.
Очевидно, обов’язок держави є оборонятися і захищати життя. Але
навіть у такому разі, так би мовити, пропорційний самозахист, який може
бути пов'язаний із вбивством несправедливого нападника, все ж таки має
цілком іншу мету і контекст. Самозахист має на меті захист життя. Отже,
сьогодні голосом християнської Церкви має бути голос на захист гідності
людського життя, його недоторканності, рішуче засудження всякого
тероризму, засудження усякого насилля над людиною, зокрема гріха
вбивства.
Які елементи, які чинники мають найбільший руйнівний вплив на сприйняття гідності людського життя?
Таких чинників є дуже багато. Їх годі й перерахувати! Завжди той чи
інший конкретний історичний контекст, можливо, виносить особливу сторону
цієї проблематики. У сучасній Україні дуже часто вбивство,
терористичний акт використовують як інструмент залякування живих. Таке
ми бачили в часи радянського тоталітаризму. Вбивства, різного роду
чистки політичного і етнічного характеру… Єдина мета цього була залякати
суспільство, забрати в нього здатність вільно жити та розвиватися.
У таких обставинах ми повинні передусім стверджувати, що смерть не є
кінцем життя. Ми, християни, віримо в безсмертя людської душі, ми
віримо, що кожна особа покликана пережити свою смерть, і коли хтось
вбиває іншу людину, живучи логікою диктату XX століття, «є людина – є
проблема, немає людини – немає проблеми», то це є прояв атеїстичного
світогляду. Ми бачимо, що історія довела помилковість такої позиції.
Тому, якщо ми справді прагнемо будувати справедливу державу, то це
полягає у створенні необхідних законів і механізмів, які б захищали
людське життя від зачаття до природної смерті і сприяли б його розвитку
та реалізації. Тільки таке суспільство можна назвати прогресивним.
Суспільство, в якому є загроза людському життю або в якому людина
відчуває, що не може себе реалізувати, є суспільством деградації, і воно
рано чи пізно розпадеться, якою б могутньою не здавалася та чи інша
імперія. Тому християнська проповідь про святість людського життя, про
недоторканість і гідність кожної особи – необхідний фундамент побудови
успішного суспільства, яке б мало майбутнє. Те суспільство, яке вбиває
своїх громадян або не забезпечує їм належного розвитку, приречене на
загибель. Так само, як і ті, які використовують вбивства з геополітичною
чи політичною метою.
21 липня в Києві сталося цинічне вбивство журналіста Павла
Шеремета. Було вчинено, як це окреслює моральне богослов’я, гріх
навмисного чоловіковбивства. До вас, як до доктора морального
богослов’я, запитання: яка моральна оцінка цього гріха, яка кара за це?
Висловлюю глибоке співчуття родині невинно вбитого журналіста Павла
Шеремета. А так само прагну висловити свою солідарність із
журналістським середовищем, яке сьогодні є на передовій інформаційної
війни. До всіх вас я б хотів звернутися словами святого Папи Івана Павла
II: «Не бійтеся!» Гадаю, цей злочин справді мав на меті налякати всіх
тих, які говорять правду про болючі і невигідні складні питання нашого
життя та ширшого контексту відносин між державами. Зокрема, коли мова
йде про відкриту агресію проти України.
Тому сьогодні, у день, коли з ним прощаються в Києві, з одного боку,
ми молимося за вічний упокій слуги Божого Павла, а з іншого –
висловлюємо нашу солідарність з усіма журналістами. До тих, хто його
сьогодні супроводжує в останню путь, прагну сказати слова: «Не бійтеся
говорити правду, бо тільки тоді ми зможемо побороти і перемогти тих, хто
підняв руку на життя Павла Шеремета».
Коли поглянемо на цю трагедію в ширшому контексті, то вбивство завжди
знайде свою відплату і покарання. Ми говоримо про два види суду. Перший
– державний, суспільний суд відповідно до державних законів. Ми справді
сподіваємося на незалежне і швидке розслідування цього вбивства. Убивці
повинні бути покарані. Інакше – такий тероризм і розхитування ситуації
продовжиться, зокрема в Києві.
Ми, християни, говоримо й про Божий суд. Навіть тоді, коли злочинця
не досягне каральна рука людини в цьому житті, то Божа десниця буде над
цією людиною, і її сумління ніколи не дасть їй спочити. Пригадайте долю
Каїна! Господь, згідно зі Святим Письмом, поставив йому на чолі знак,
який був знаком постійного життя в страху, бо вбивця ніколи не буде мати
спокою. Цей страх за власну шкіру буде гонити його з одного місця на
інше, і він ніколи не знайде захисту й безпеки для себе.
Коли говоримо про вічність, остаточний суд Божий, коли перед обличчям
Божим стануть усі люди: і живі, і померлі, то Павло зустріне свого
вбивцю і його обвинуватить перед Божим обличчям. Ми це стверджуємо з
точки зору християнської віри, віри в те, що Бог є вершиною
справедливості. Він є той, що відплатить, як про це ми читаємо в
апостола Павла.
Розмовляв о. Ігор Яців
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар