Отець
Костянтин Пантелей, керівник Відділу душпастирства в пенітенціарній
системі України Патріаршої курії УГКЦ, відповів на запитання
Департаменту інформації УГКЦ.
Отче, уряд задекларував реформування пенітенціарної системи України. У чому, на ваш погляд, має полягати ця реформа?
Те, що планується така реформа, дуже добре. Бо не можливо, аби пенітенціарна система залишалася в теперішньому вигляді.
Реформування пенітенціарної системи я сприймаю в комплексі з
реформуванням правоохоронної, судової системи і вже в кінці системи
виконання покарань. Ми маємо прагнути, щоб систему покарань перетворити
на пенітенціарну. У цьому – велика роль закону про капеланство, який
поетапно впроваджується. У вересні 2015 року при Державній
пенітенціарній службі України створено Душпастирську раду з офіційних
представників різних Церков. Узгоджено програму навчання капеланів на
базі навчальних закладів пенітенціарної служби. Усунуті перешкоди
доступу до священика в установах попереднього ув’язнення.
Святіший Отець Франциск у зверненні до делегатів Міжнародної
асоціації карного права 23 жовтня 2014 року вказав на проблему
перекладання відповідальності за всяке зло на людей, які отримують
вироки. Крім того у нас часто покарання не відповідне до вчиненого
злочину. Для прикладу, тим, що вчинили злочин, скажімо, на 300 гривень,
призначають певне покарання, а тим, які награбують на 300 мільйонів,
дають можливість взагалі уникати кари…
А як зробити так, аби буква і дух закону відповідали покаранню?
На мою думку, треба насамперед змінити кримінальне правосуддя.
Злочини з незначними соціальними наслідками не повинні каратися
позбавленням волі. Можна було б шукати альтернативу, щоб такі люди
відпрацьовували свій проступок на громадських роботах: наприклад,
прибирали на кладовищах, облагороджували міста, облаштовували узбіччя…
Адже хіба вартують, скажімо, вкрадені 200 гривень чотирьох років
людського життя?! Малоймовірно, що ця людина, будучи обмежена у свободі,
сформується у в’язниці як особистість і повернеться до суспільства
зрілою та виправленою.
Систему правосуддя потрібно зробити якомога більш відкритою для
суспільства, щоб нам був важливий не тільки результат, а й сам процес.
Бо якщо нас цікавитиме лише результат, то він досягатиметься будь-якими
методами.
Але є також великою проблемою самі умови утримання людини…
Добра пенітенціарна система – це не лише чисті, гарні в’язниці…
Кримінальне покарання має на меті не помсту за правопорушення, а
переміну життя цієї людини, щоб повернути її в суспільство як
правослухняного громадянина. Аналізуючи наслідки покарання, пов’язані з
ув’язненням, можна легко зрозуміти, що реформуванню пенітенціарної
системи немає кінця і краю. Потрібно постійно дивитися на ті підходи,
які ми застосовуємо до правопорушника, з’ясовувати, наскільки вони
лікують його ситуацію. Якщо ні, то слід змінювати підходи…
У нас ув’язнений стає антисоціальним елементом, сміттям… Ми можемо
побудувати багато нових в’язниць, але це не вирішить усіх проблем з
ув’язненими. Реформуючи пенітенціарну систему, потрібно продемонструвати
в’язням, що суспільство солідарне з ними в усьому, крім злочину.
Вилікувати таких осіб неможливо, якщо вони відчуватимуть ворожість і
відчуженість суспільства.
Скажімо, у в’язниці зараз відсутні місця, крім клубу, де можна було б
проводити з в’язнями психологічну, соціальну чи духовну роботу.
Натомість у цивілізованих країнах в’язниці мають спеціальні приміщення,
де ув’язнений може провести час зі своєю сім’єю, погратися з дітьми. У
нас є кімнати для тривалого побачення. Але поки тими коридорами
проведуть відвідувачів, то можна сказати, що побачення вже зіпсоване.
Ми повинні бути по-людськи солідарними з ними і в побутових речах.
Наприклад, якщо це жінка, то вона має мати можливість митися більше ніж
раз на тиждень. Ув’язнений – теж людина, і йому також потрібно дихати
свіжим повітрям щодня, харчуватися відповідно… Держава, суспільство
мають розуміти, що нормальна пенітенціарна система потребує коштів.
Ми часто говоримо про ув’язнених, а про працівників пенітенціарної
служби, так званих тюремників, навіть не згадуємо. Або якщо згадуємо, то
радше з негативним підтекстом. За свою роботу вони отримують копійки і
через це держава сама штовхає їх на злочинні схеми у в’язницях.
Читала статистику, що утримання в’язнів в Україні
фінансується найгірше з усіх країн Європи. Ось ви відвідуєте в’язнів:
чого їм бракує? В яких умовах вони утримуються?
Умови утримання жінок і неповнолітніх кращі, ніж чоловіків. Це
стосується і закладів попереднього ув’язнення, і установ виконання
покарань. Усім в’язням, особливо жінкам, бракує засобів особистої
гігієни, фахового медогляду і своєчасного лікування. Поступово
змінюються житлові умови в чоловіків, наприклад у виправних колоніях
великі казармені приміщення реконструюються на кубрики для 8-12 осіб.
Поширені проблеми - протікання дахів, старі водогони, санвузли і
комунікації. Деякі приміщення потребували капітального ремонту ще 20
років тому. Харчоблоки та продуктова база також потребують суттєвого
фінансування, але… Коли ви чуєте, що система фінансується на 40
відсотків, то це значить, що закладено сто відсотків, а доходить лише
40.
Куди дівається 60 відсотків?
Потрапляє в дефіцит бюджету. Це так само як з охороною здоров’я.
Згідно з Конституцією України, кожна людина має право на безкоштовне
лікування, але жоден громадянин не може такого отримати, коли потрапляє
до лікарні.
Чи ви багато знаєте людей, які роками сидять у СІЗО, чекаючи на вирішення справи, і вважають себе невинними?
Таких людей в СІЗО, на щастя, поменшало в рази. Та, на жаль, вони
досі є. Знаєте, тільки-но якась справа стає публічною, то людині відразу
обирають інший запобіжний захід. І набагато краще доводити свою
невинність, будучи під домашнім арештом, ніж в ізоляторі.
Ви відвідуєте колонії для неповнолітніх. Який має бути підхід до утримання неповнолітніх?
Передусім утримання підлітків під вартою до винесення вироку мало б
відбуватися в окремих установах. Те, що вони можуть зустрічатися з
дорослими злочинцями, – погано. Коли їх транспортують на суд, водять на
прогулянки тощо. Їх час частково зайнятий навчанням, соціально-виховною
роботою. До них допускають волонтерів суспільних служб для молоді.
Великий духовний ресурс надають релігійні організації, представники яких
втішаються повагою і довірою в дітей.
У виховних колоніях потрібно було б збільшити число педагогів,
психологів для роботи з неповнолітніми. Тенденція скорочення персоналу
виховних колоній суперечить потребі ретельнішої індивідуальної праці.
Що можете сказати про «закон Савченко»?
Закон недосконалий і дещо популістський. Однак він багатьом дав
можливість повернутися додому, до своїх родин. Критика закону - що він
дає шанс на звільнення особам, які скоїли тяжкі злочини - також є
популістською і навіть інфантильною. Терміни вироків у будь-якому разі
закінчуються. Суспільство має розуміти, що само по собі ув’язнення не
виліковує злочинність. Щороку, навіть без цього закону, звільнялися
десятки тисяч наших співгромадян без жодних програм суспільної
реінтеграції з боку держави. Якщо не застосовувати нових підходів до
вирішення проблем, то в’язниця й надалі не так виліковуватиме, як
помножуватиме болі суспільства.
Я сприймаю цей закон як чудовий збіг обставин у контексті Ювілейного
року Божого милосердя. У Старому Завіті ювілейний рік також був часом
для звільнення невільників. Окрім того, досить часто трапляються випадки
неправосудних вироків.
Розмовляла Ксеня Лесів
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар