Нещодавно, 5 лютого, Синод єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ виступив зі Зверненням
до представників органів державної влади, політикуму та громадянського
суспільства України. Владики УГКЦ чітко окреслили основні проблеми, від
яких потерпає українське суспільство:
«…сьогодні вже неозброєним оком видно, як у суспільстві зростають
розчарування і тривога. Цими днями велике занепокоєння Церкви
викликають, зокрема, сигнали про блокування на державному рівні реформ,
яких вимагає і потребує наше суспільство. Ми, як душпастирі, не беремося
давати експертну оцінку політичній та економічній ситуації в країні,
проте поділяємо думку наших вірних і суспільства загалом щодо нагальної
необхідності реформ, які за своєю суттю повинні дати нашому народу
можливість для реалізації Богом даних талантів і стати запорукою
соціальної справедливості та здійснення мрій українців про достойне
життя для себе і своїх нащадків. З особливою відповідальністю слід
підходити, зокрема, до конституційних змін, адже непродумані дії в цій
ділянці можуть нести зі собою шкоду для єдності суспільства та загрозу
для суверенітету й цілісності нашої Батьківщини.
Безпідставне затягування чи відкладання реформ стримує розвиток
нашого суспільства. Ще більшу загрозу для цього розвитку несуть у собі
корупційні інтереси та дії декотрих політиків і груп, бо вони вбивають
віру українців у саму можливість життєво необхідних змін. Окрім того,
вони ще й руйнують суспільну довіру до владних інституцій, що в нинішній
ситуації може бути вигідне тільки нашим ворогам».
Проте, як би дивно не виглядало, цього Звернення не помітили провідні
українські ЗМІ, що є доволі симптоматичним. Судячи з усього, більшість
українських журналістів вважають його невартим уваги. Дуже ймовірно, що
йдеться з одного боку про інформаційну політику, яка межує з цензурою, а
з іншого – про своєрідну медійну маргіналізацію УГКЦ, байдуже, чи з
вини церковних чиновників, що відповідальні за інформаційну політику
Церкви, чи з ініціативи власників/редакторів ЗМІ. Зате українські медії
«вибухнули» новиною, що Святіший Отець Франциск зустрінеться
з патріархом московським Кірілом. До того ж, здогадки про можливі
причини і наслідки цієї зустрічі були неймовірні. Хоча серйозні
інформаційні джерела не вбачають у цій зустрічі нічого особливого й
сенсаційного.
Усе це нагадує відому тактику маніпуляції масами – відвернути увагу
суспільства від реальних проблем (у конкретному випадку тих, про які
йдеться у Зверненні владик УГКЦ), та переключити увагу на проблеми
цілком маргінальні (аеропортна зустріч Папи і Кіріла).
Звісно, зустріч Кіріла з Папою в аеропорту Гавани також річ
нещоденна, але і не зовсім варта аж такої уваги. Два серйозні джерела,
які можна вважати інсайдерськими, абсолютно зійшлися у своїх оцінках, що
ця зустріч не дасть жодних результатів, окрім хіба що декларативних.
Глава УГКЦ, колишній єпископ-суфраган Буенос-Айреської митрополії,
яку тоді очолював кардинал Берґольйо, Блаженніший Святослав чітко сказав, що не очікує нічого особливого від цієї зустрічі.
Дещо відвертішим у своїх оцінках був російський журналіст, якого
вважають добре поінформованим про внутрішні кремлівські справи, головний
редактор радіостанції «Эхо Москвы», Алєксєй Вєнєдіктов.
«Нічого не відбувається. Просто нічого. А що сталося? Вони
зустрічаються на перельоті в аеропорті. Римський Папа спеціально,
подорожуючи із Риму до Мексики, залітає в Гавану, щоб, не виходячи з
аеропорту, зустрітися з патріархом Кірілом, який перебуває з офіційним
візитом в Гавані.
Ну і що. Смисл же ж в тому, щоб щось було після цього. Ну
зустрінуться. Щоб чаю налити? Ну, наллють. Я хотів би нагадати, що
патріарх РПЦ є сьомим за порядком православним патріархом. А всі
попередні шість зустрічались тисячу років. Тому, насправді, важливим є
тільки питання порядку денного. Сам знак – це добре. Але тут очевидно,
що російська держава шукає шляхи комунікації зі Заходом. І патріарх – це
кур’єр. Якого посилають туди, щоб сказати: «Ви можете через мене, а
лідери Заходу можуть через тебе Франсіско». То, насправді, важливим є
те, що говорили і в часі патріарха Пімена, і в часі патріарха Алєксія,
що зустріч потрібно готувати, щоб вирішити протиріччя. Мені цікаво, які
протиріччя на цій зустрічі будуть вирішені: календар, власність, святі
місця в Єрусалимі, спільні богослужіння, Україна і так далі? Про що буде
йтися? Мене цікавить порядок денний, а не кав’ярня в Гаванському
аеропорті. Тим більше, що там паскудна кав’ярня, кава добра, а кав’ярня
паскудна.
Це все дурня. Не потрібно впадати в ейфорію. Це – дурня. Він їде не з
порядком денним, а для того, щоб створити комунікаційний канал. Добре?
Добре. Ну, ось – комунікаційний канал. Я не бачу, що тут можна
обговорювати», – оцінює майбутню зустріч Вєнєндіктов.
Думка Вєнєдіктова виглядає особливо раціональною на тлі того, що
останнім часом частина західних політиків почала пов’язувати скидання
санкцій з РФ з питанням деокупації Криму. А такий сценарій розвитку
подій для Кремля, вочевидь, би був катастрофічним. Також серйозний тиск
на керівництво РФ здійснений через демонстрацію на Заході
документального фільму ВВС про Путіна, у якому високий функціонер Уряду США відверто звинуватив Путіна у корупції. Ці звинувачення пізніше підтвердив і Білий Дім. Перед цим з Лондона прозвучали
серйозні закиди, які інкримінують вищому керівництву РФ, зокрема
Путіну, фактично, ядерний тероризм проти громадян Великобританії. Окрім
цього, саме напередодні оголошення новини про зустріч Папи Франциска і
Кіріла з’явилася інформація,
що Міністерство фінансів РФ, фактично, просить кредит у західних
банків. У такій ситуації спроба Кремля нав’язати контакти із Заходом
через Кіріла та Папу цілком ймовірні та логічні.
Окрім цього, думку Вєнєдіктова, стосовно характеру візиту патріарха
Кіріла до Папи, фактично, опосередковано підтвердив і посол РФ у
Ватикані Алєксандр Авдєєв заявивши, що в умовах західних санкцій зустріч Папи і Кіріла – підтвердження християнської цивілізаційної ролі Росії.
Нічого дивного у тому, що Кремль для своїх політичних цілей використовує РПЦ. Це стара московитська традиція. Аналітична стаття
на сайті «Информационное сопротвление» вказує на використання Кремлем
структур Московського патріархату в Україні , щоб підготувати анексію
Криму, розпалювати війну на Донбасі, дестабілізувати ситуацію в Україні.
Зокрема, важливо зазначити, що на думку авторів статті, архітектором
спроб релігійної дестабілізації в Україні є ні більше ні менше, а Відділ
зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, який очолює
сумнозвісний митрополит Іларіон Алфєєв. До всього, виявляється, що РФ
використовує священиків Московського патріархату також і для збурення
ісламського світу.
Тому не варто боятися зустрічі Кіріла і Папи, мовляв, чи не
спокуситься Ватикан пожертвувати УГКЦ в інтересах розвитку стосунків з
Москвою. Цього не станеться, це очевидно. Тим більше, що архітекторами
таких жертв виступали німецькі екуменісти на чолі з кардиналом Вальтером
Капером, вплив яких у Ватикані зараз не такий вже й суттєвий. Особливо
це відчутно після провалу ліберального лобі, очолюваного кардиналом
Каспером на останньому Синоді єпископів Католицької Церкви.
Але не варто впадати в ейфорійні очікування серйозних проривів у
взаєминах РПЦ з католицьким світом. Адже одразу після оголошення новини
про зустріч між Папою та Кірілом, митрополит Алфєєв на прес-конференції озвучив
уже заїжджені тези Московського патріархату про те, що розвитку
двосторонніх відносин між РПЦ та Ватиканом заважають українські
греко-католики. Доречно зауважити, що і ця прес-конференція є додатковим
аргументом на користь думок Блаженнішого Святослава та Алєксєя
Вєнєдіктова.
Отож, наймовірніше, зустріч Кіріла і Папи – черговий акт зовнішньої
політики РФ, а не міжцерковна подія. І як таку її потрібно й розглядати.
Після усього сказаного виникає неприємний осад, бо піар-акція Москви
виявилась для українських ЗМІ важливішою, аніж звернення очільників
шестимільйонної конфесії, яка все ж таки впливає більше на ситуацію в
Україні, як активності московитського патріарха.
До певної міри українські ЗМІ така ж частина влади, як і політичні
сили, які фактично зараз руйнують українське суспільство. Їхня
поведінка, попри декларативне дотримування норм журналістики, відображає
не інтереси українського суспільства, а українського політикуму. А
глухі й сліпі ЗМІ, які обслуговують інтереси глухої та сліпої на
проблеми людей влади – серйозна небезпека для українського суспільства.
Адже ігнорування суспільних настроїв та проблем людей рано чи пізно
призведе до соціально-політичного вибуху на зразок Коліївщини.
У такій ситуації залишається тільки одне: громадянське суспільство в
Україні мусить збудитися і розпочати самоорганізовуватись для порятунку
себе ж самого. А нам, християнам, необхідно зайняти чітку позицію,
оперту на соціальній доктрині Католицької Церкви та обороні інтересів
свого народу.
о. Орест Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар