Минулий
тиждень закінчився для України відзначанням річниці Майдану і
черговими конфліктами суспільства і влади. Основною причиною цих
конфліктів є те, що влада так і не виконала основних вимог суспільства,
які призвели до майданного зриву 2013–2014. Особливо це стосується
вимоги справедливості.
В Україні суди і надалі несправедливі; злочинці, які вбивали людей на
Майдані, які розвалювали країну, так і не покарані; злочинці, які у
неймовірних масштабах обкрадали суспільство, все ще його обкрадають;
злочинці, які своїм недбальством спричинили тисячі смертей військових,
залишилися непокараними. Зате влада докладає усіх зусиль, щоб покарати
тих, хто боронив власну країну і народ перед московитською агресією.
Тобто справедливість як реальність, яка прагне надати кожному те, що
йому належить (див. ККЦ 1807), а яка є необхідною передумовою
нормального функціонування суспільства, усе ще залишається бажаною, а не
реальною реальністю українського щоденного життя. Влада, яка не
задовольняє вимоги справедливості, які має суспільство, сама стає
найбільшим і найпотужнішим дестабілізатором, і суспільства, і самої
себе.
Але суспільну справедливість можна осягнути лише через повагу до
гідності людини (див. ККЦ 1929), а «без такої поваги до особи влада може
спиратися лише на силу і насильство, щоб домогтися послуху підлеглих»
(ККЦ 1930). В Україні ж, не зважаючи на задекларовану Революцію
Гідності, гідність людини усе ще не є нормою суспільного співжиття.
Більше того, влада саму ідею людської гідності ідеологічно відкинула,
ввівши в українське законодавство гендерну ідеологію, яка руйнує саме
поняття людськості. Тобто теперішня влада в Україні є фундаментально
нездатною задовольнити навіть фундаментальні вимоги суспільної
справедливості.
Більше того, влада тільки імітує боротьбу з корупцією, і взагалі не
докладає зусиль для переформатування чи навіть, якщо буде потреба,
ліквідації тих державних чи суспільних структур, які являючись
структурами гріха (див. ККЦ 1869), спонукають своїх жертв до гріха.
Тобто не руйнуючи корупційні схеми, влада сама породжує корупцію в
суспільстві.
Окрім цього, у значної частини українського суспільства є поважна
недовіра до того, що влада дбає про загальне добро суспільства. А «влада
законна тільки тоді, коли вона дбає про загальне добро» (ККЦ 1903).
Українська влада в очах переважної більшості українського суспільства є
нелегітимною.
Можна стверджувати, що постмайданне українське суспільство опинилося у
ситуації, коли влада стала дестабілізатором українського суспільства і
джерелом суспільного невдоволення. Такий стан є надзвичайно загрозливим
не тільки для виживання держави Україна та українського суспільства, але
й для самого фізичного виживання народу. Влада уже неодноразово
продемонструвала, що вона нездатна змінитися, ані під тиском
суспільства, ані під тиском міжнародним. Такий стан невідворотно веде до
дестабілізації суспільства, що може виллятись або у масові протести,
або навіть у масовий бунт на зразок Коліївщини.
Єдиним безкровним виходом з цієї ситуації є дострокові перевибори
влади за справедливими виборчими законами під посиленим моніторингом
суспільства і міжнародної спільноти.
Нам же, християнам, слід не тільки молитися за добре і мирне
вирішення української ситуації, але також докладати усіх зусиль, щоб
дати суспільству можливість почути і зрозуміти рецепти вирішення
суспільної кризи, які Католицька Церква напрацювала за два тисячоліття
своєї історії.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар