Частина третя
«Ми не маємо боятися войовничого секуляризму»
Не так давно у США кинули за ґрати держслужбовця Кім Девіс,
яка, покликаючись на своє християнське сумління, відмовилась видавати
ліцензію на одностатеве «вінчання». Відомі й інші випадки переслідування
за християнські переконання у країнах, де секуляризм та
політкоректність стали чимось на зразок нової релігії. У часі свого
візиту в США Папа Франциск зустрівся з пані Девіс, що розцінили, як
підтримку її позиції. Чи не чекає і нас в Україні подібна ситуація, якщо
ми і надалі мовчатимемо про небезпеку войовничого секуляризму?
Я вже казав, що секуляризм, а з ним і політкоректність, тотальна
нерозбірлива толерантність – це вияви суспільного життя без Бога. Але
людина – істота релігійна. Якщо нема правдивої релігійності, то вона
витворює собі фальшиву релігійність. Тому і не дивно, що суспільства,
які прагнуть усунути Бога зі свого життя, певні ідеї підносять у ранг
своєрідної релігії. На превеликий жаль, дуже часто фанатичної
псевдорелігії, яка не терпить інакодумства. Оцей страшний, тоталітарний
вислів: «Повна нетолерантність до нетолерантності». Це породження саме
цієї псевдорелігійності, як активно переслідує, утискає християн,
прикриваючись свободою, толерантністю, політкоректністю. Святіший Отець
Франциск свідомий цього, про що ми можемо судити з його проповідей і
дій. Його зустріч з Кім Девіс – це, очевидно, жест, який має підтримати
американських християн у боротьбі за їхні права.
Що ж стосується ситуації в Україні, то ми не знаємо, що станеться за
рік-два, але те, що я попередньо казав і тепер повторю: наш обов'язок
завжди свідчити і говорити, бо при владі можуть ставати ті чи інші
партії: більш ліберальні чи більше традиційні. Кожна може пропонувати
якусь свою ідеологію і стратегію. Також Європа буде певні вимоги ставити
щодо запровадження стандартів, які там діють.
Але, на мій погляд, сексуальні меншини та інші сучасні ідеологи –
вони, немовби «місіонери», провадять у всіх парламентах свої місії,
своїх людей просувають у різні структури, свої ідеології, свої думки
пропонують всюди. Вони підсувають людині свою ідеологію, в якій багато
обману і неправди. І люди, які часто не утверджені в істині, в Христовій
істині, вірять їм. Бо що є істина – в теперішньому світі кожен має
своє розуміння істини, це властиво і є те, від чого світ застерігав
Папа Бенедикт ХVІ, назваючи це явище диктатурою релятивізму. Але ми
знаємо, що Христос на питання Пилата відповів, що Істина «це не що, а
Хто». І коли ми не знаємо, Хто є Істиною для нас, то завжди ті чи інші
«істини» нам накидають себе.
Коли людина не має глибшого розуміння християнства, вона може
приймати будь що за істину. І ми не можемо цьому запобігти. Бо
прийняття, чи відкидання Істини-Бога – це акт вільної людської волі. А
ця воля може закритися перед Істиною. І так буде до кінця існування
людства, якщо буде існувати секуляризм. Але знов же ж обов'язок Церкви –
ще і ще людям вказувати на правдиві істини, на правду про світ, про
людину, про Бога, і ніколи не боятись. Бо наш приклад Церкви, яка
існувала в підпіллі в часі комуністичного режиму, показує, що
Істину-Бога не можна знищити.
Я цілковито певний, що Європа наразі функціонує, немовби на
акумуляторах, на тому, на чому вона збудувала свої фундаменти, на
християнському світогляді. Тепер вона відцуралася свого фундаменту.
Коріння її будови, уже часто не сягає живильних соків, яким є Ісус
Христос. Це як в Євангелії, де Ісус Христос названий стовбуром
виноградної лози, Тим, Який дає життя. І невідомо скільки Європа в
своєму гуманізмі зможе проіснувати без тих живильних соків і коріння,
які сягають Христа. Європа неминуче, пізніше чи раніше, ввійде в кризу,
кризу свого існування, у кризу цінностей. Бо цінності завжди мають певну
основу, Хтось є основою цих цінностей. Я не знаю, чи ця криза сягне
свого піку зараз чи пізніше, але вона уже почалася. І тому я цілковито
переконаний, що в Україні, незважаючи на будь-які обставини, ми не маємо
боятися того войовничого секуляризму, але жити Істиною, яку нам передав
Ісус Христос. І правда завжди переможе.
Чи можна розцінювати секуляристські нападки на УГКЦ –
твердиню національної самосвідомості нашого народу – як спробу нищення
нашої національної ідентичності, традиційно пов’язаної з християнськими
цінностями?
Я думаю, що напади на нашу Церкву в першу чергу мають свою причину в
тому, що Церква мусить «платити» за те, що Вона стоїть на обороні цих
християнських цінностей. А оскільки вона продовжує свідчити про Ісуса
Христа, то на Неї будуть нападати. Церква була і є святою, хоч в Церкві
були і будуть грішники, які прагнуть змінитись. Чому в Церкві показують
на слабкі сторони осіб, які живуть не згідно з християнськими
цінностями? Чому є нападки на Церкву? Щоби понизити Її авторитет. Це є
зрозуміло, бо Церква своїм існуванням дорікає цьому світові за безбожне
життя. Як було в радянські часи? Чому комуністи нищили Церкву, нищили
Церкву і як структуру, і церковні будівлі, вбивали чи на заслання
відправляли єпископів, священників, монахів, монахинь? Тому що Церква
своїм буттям, навіть без того, що б Вона щось говорила, Вона дорікала
комуністам, що вони провадять безбожне життя, незгідне з покликанням
людини. Подібна ситуація є і в наш час.
Якщо ми хочемо, щоби нас не атакували, це дуже просто – ми маємо
замовкнути, перестати свідчити Істину, перестати проповідувати Ісуса
Христа. А доки ми будемо говорити, свідчити щодо шлюбу, особистості
людини, гідності людини, коли йдеться про аборти чи про евтаназію, на
нас будуть нападати. І тому є дві речі: або все таки свідчити про ці
істини, і за це нам подякують колись саме ті, які тепер нападають, або
зі страху від їхніх нападів, замовкнути, і всі ми віддалимося від Бога і
іншим не будемо показувати шлях до Нього. Тому ніколи не чекаймо
спокою, спокій лише на цвинтарі. Доки ми живемо, завжди буде певний
неспокій і проблеми.
Частина перша
Частина друга
фото Ігор Чорній 2014 www.ihor-photo.com
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар